Ухвала суду № 101206949, 09.11.2021, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/58785/21-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2021 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Бусик О. Л.,

при секретарі судових засідань - Шевчук А. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Києві подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кошарського Олександра Володимировича про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за кордон України у виконавчому провадженні № 65894805 від 23 червня 2021 року щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» суми заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

I. Доводи приватного виконавця.

Приватний виконавець звернувся до суду із вказаним поданням про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон України ОСОБА_1 , в обґрунтування якого зазначено, що боржником не виконуються зобов`язання перед стягувачем ТОВ «ФК «ІНВЕСТОХІЛЛС ВЕСТА» у виконавчому провадженні № 65894805, у межах якого прийнято до виконання виконавчий лист, виданий на підставі рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2012 року у справі № 2-2891/12 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Форум» суми у розмірі 298 217, 31 грн та судового збору у розмірі 3 219, 00 грн.

Обґрунтовуючи подання, приватний виконавець зазначив, що вжитими ним заходами встановлено, що ліквідного рухомого та нерухомого майна за боржником не зареєстрованого, коштів на виявлених рахунках боржника у банківських установах у розмірі, достатньому для задоволення вимог стягувача недостатньо, він офіційно ніде не працює, пенсію не отримує. Виконавець наголошує, що з дати набрання законної сили рішення суду та станом на день звернення до суду з даним поданням, боржник всю суму боргу на користь стягувача не сплатив, жодних дій для реальних, фактичних та у повному обсязі виконання не вчинив, що вказує на ухилення від виконання рішення суду. Таким чином, як робить висновок приватний виконавець, боржник фактично ігнорує законні вимоги та ухиляється від виконання рішення суду. Боржником не було подано декларацію про доходи та майно, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває у заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб. Про обставини, що перешкоджають проведенню виконавчих дій (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо) або про інші підстави, внаслідок виникнення яких боржник був позбавлений можливості скористатися правами, наданими йому Законом України «Про виконавче провадження» та які можуть бути підставою для відкладення виконавцем проведення виконавчих дій боржник не повідомив та з письмовими заявами до виконавця не звертався.

II. Процесуальні дії та рішення суду.

03 листопада 2021 року до суду надійшло подання приватного виконавця, 05 листопада 2021 року визначено суддю для розгляду справи та передано 08 листопада 2021 року, для розгляду, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Положенням цивільного процесуального закону, а саме частиною першою ст. 441 ЦПК України визначено, що ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

У судове засідання приватний виконавець не з`явився, у прохальній частині подання вказав клопотання про його розгляд без участі заявника, у зв`язку із неможливістю з`явитися у судове засідання.

На підставі положень частини першої статті 441 ЦПК України, стягувач та боржник не повідомлялися про розгляд подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Суд, вивчивши подання, дослідивши копії матеріалів виконавчого провадження, що містяться у матеріалах справи, та оцінивши їх у сукупності, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

III. Фактичні обставини справи.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2012 року у справі № 2-2891/12 присуджено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Форум» заборгованість за кредитним договором №0022/07/00-CL від 31 травня 2007 року у розмірі 321 339, 28 доларів США та пеню 327 969, 21 грн. Рішенням Апеляційного суду м Києва від 15 січня 2013 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2012 року змінено у частині розміру пені, а у решті рішення суду першої інстанції залишено без змін /а. с. 7/.

Виконавчий лист отримано представником ПАТ «Банк Форум» 21 березня 2013 року, як вказано в ухвалі Печерського районного суду м. Києва від 24 вересня 2019 року /а. с. 8/.

24 вересня 2019 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва постановлено задовольнити заяву ТОВ «Фінансова компанія «Веста» про заміну сторони у виконавчому провадженні, шляхом заміни стягувача його правонаступником у справі № 2-2891/12 і замінити стягувача з ПАТ «Банк Форум» на його правонаступника - ТОВ «Фінансова компанія «Веста» (код ЄДРПОУ 41264766), яке 07 серпня 2019 року змінило найменування на ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» /а. с. 8/.

23 червня 2021 року ТОВ «Інвестохіллс Веста» звернулося до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кошарського О. В. із заявою про відкриття виконавчого провадження про стягнення з боржника ОСОБА_1 суми заборгованості за кредитним договором, яка складає 321 339, 28 доларів США та 301 436, 31 грн /а. с. 9/.

26 червня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Кошарським О. В. видано постанову про відкриття виконавчого провадження № 65894805, згідно з якою боржника зобов`язано подати декларацію про доходи та майно та попереджено про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей, вирішено стягнути основну винагороду у розмірі 907 560, 54 грн /а. с. 11/.

Також 23 червня 2021 року приватний виконавець сформував виклик № 65894805/3607, яким боржник запрошувався до приватного виконавця 06 липня 2021 року, о 10:15 год., для сплати боргу за виконавчим документом або надання підтверджуючих документів про сплату, і повторно 25 серпня 2021 року № 65894805/ - 02 вересня 2021 року, о 11:00 год. /а. с. 13-14, 15-16/.

Крім того, 23 червня 2021 року приватним виконавцем видано постанову про арешт майна боржника, якою постановлено накласти арешт на все рухоме та все нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 , постанову про арешт коштів боржника, якою постановлено накласти арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та / або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику /а. с. 18-19, 20-21/.

Згідно з відповіддю від 23 червня 2021 року № 65894805/3609, наданою Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України на запит приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Кошарського О., боржник ОСОБА_1 виїжджав з України 04 березня 2018 року, з поверненням 05 березня 2018 року, виїжджав - 22 липня 2018 року, а повернувся 26 липня 2018 року, виїжджав 02 лютого 2019 року, повернувся - 09 лютого 2019 року, виїжджав 27 травня 2019 року, повернувся - 05 червня 2019 року, виїжджав 21 листопада 2019 року, повернувся - 28 листопада 2019 року, іншою інформацією Центр не володіє /а. с. 22/.

Також приватним виконавцем скеровано запити, згідно з відповідями на які, Міністерство внутрішніх справ України надало інформацію про відсутність даних про зареєстровані за боржником транспортні засоби станом на 23 червня 2021 року і 09 вересня 2021 року, Державна фіскальна служба України повідомила про відсутність інформації про джерела отримання доходів боржника станом на 23 червня 2021 року і 09 вересня 2021 року і підприємця знято з обліку у контролюючих органах, Пенсійний фонд України проінформував, що будь-якої інформації не знайдено щодо боржника станом на 23 червня 2021 року і 05 жовтня 2021 року, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта відомості про об`єкти нерухомого майна, яке б на праві власності належало ОСОБА_1 , відсутні /а. с. 23-33/.

IV. Позиція суду та оцінка аргументів виконавця.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України «ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)», вжите у пункті 5 частини першої ст. 6 Закону № 3857-ХІІ та у пункті 18 частини третьої ст. 11 Закону № 606-ХІV, позначає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків. У зв`язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде встановлено протилежне. Наявність умислу та обставин, які є предметом посилання суб`єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови «доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання».

Згідно з пунктом 2 Протоколу N 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю вчасною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах, національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав чи свобод інших осіб.

У справі «Гочев проти Болгарії» від 26 листопада 2009 року Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у частині третій ст. 2 Протоколу N 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому, при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з`ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.

Аналогічна правова позиція висловлена у рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2013 року у справі «Хлюстов проти Росії». Згідно з частиною третьою вказаної статті на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У справі «Хлюстов проти Росії» від 11 липня 2013 року ЄСПЛ застосував указані стандарти при вирішенні питання щодо заборони виїзду боржника за кордон у зв`язку з невиконанням судового рішення про стягнення заборгованості. Зокрема, у цій справі ЄСПЛ визнав порушення ст. 2 Протоколу N 4 до Конвенції через те, що рішення про заборону виїзду за кордон було застосовано «автоматично», тобто лише у зв`язку з тим, що боржник добровільно не сплатив заборгованість, та без належного обґрунтування з урахуванням індивідуальної ситуації заявника.

Наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб`єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови «доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання».

Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Поняття «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» слід розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини переборної сили, події тощо).

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Серед наданих копій матеріалів виконавчого провадження відсутні докази направлення копії постанови про відкриття провадження № 65894805, про арешт майна боржника та про арешт коштів боржника від 23 червня 2021 року, оскільки з копій фіскальних чеків неможливо встановити зміст поштового відправлення, копії описів вкладень листів суду не надано, а також неможливо встановити власне на яку адресу були направлені відправлення, оплачені такими чеками. Окрім того, адресатами вказано ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , у той час, як боржником у виконавчому провадженні визначений ОСОБА_1 /а. с. 12, 15/.

Відтак, суд оцінює критично як доказ направлення боржникові документів виконавчого провадження копії фіскальних чеків та роздруківки статусу відстеження поштових відправлень, так як позбавлений можливості встановити які саме процесуальні документи були направлені боржникові або про які виконавчі дії він повідомлявся засобами поштового зв`язку.

Отже, відомостей про отримання боржником письмових вимог приватного виконавця, як і власне постанови про відкриття виконавчого провадження, про арешт майна боржника, про арешт коштів боржника від 23 червня 2021 року матеріали справи не містять.

Крім того, встановлено, що складений приватним виконавцем акт від 18 жовтня 2021 року, за адресою: АДРЕСА_1 , є неналежним доказом, оскільки складений лише самим виконавцем без участі понятих, залучення яких є обов`язковим відповідно до ст. 22 «Про виконавче провадження», відповідно до якої присутність понятих є обов`язковою у випадку, передбаченому частиною третьою статті 53 цього Закону, а також у разі відсутності боржника або його представника під час вчинення виконавчих дій, пов`язаних з примусовим входженням на земельні ділянки, до нежитлових приміщень і сховищ, де зберігається майно боржника, на яке звернено стягнення, або майно стягувача, яке має бути повернуто йому в натурі, до житла, іншого володіння особи для забезпечення примусового виселення з нього та вселення в нього, під час проведення опису, арешту, вилучення і передачі майна. Зазначена норма Закону приватним виконавцем не дотримана, оскільки виконавча дія здійснювалася у присутності особи, ім`я якої вказано як ОСОБА_3 , статус якої не визначено /а. с. 35/.

Отже із змісту подання вбачається і суду не надано доказів того, що боржник безпідставно не з`являвся на виклики приватного виконавця, або доказів, які дають підстави вважати, що він має намір ухилитися від виконання рішення суду шляхом залишення території України, немає доказів того, що вчинено всі дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», спрямовані на погашення боржником суми боргу, а тому висновок про умисні дії боржника щодо уникнення виконання судового рішення є передчасним та неспівмірним з огляду на надані суду письмові докази.Відповідно до частини третьої ст. 12, частини першої, шостої ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок врегульовано Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» (зі змінами)від 21 січня 1994 року, яким визначено випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України та встановлено порядок розв`язання спорів у цій сфері.

Відповідно до пунктів 2, 5 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», громадянинові України може бути тимчасово обмежено право на виїзд з України, зокрема, у тому випадку, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом (ст. 313 Цивільного кодексу України).

Виконавець має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів (пункт 19 частини третьої ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до частини першої, третьої ст. 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України орієнтує суди на те, що законом передбачені юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявністю факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання, тому з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, підлягає з`ясуванню судом, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання у повному обсязі або частково.

Свобода пересування гарантована ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, частина друга якої передбачає: «Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною». При чому, згідно з частиною третьої зазначеної статті на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У справі «Гочев проти Болгарії» (рішення від 26 листопада 2009 року) Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у частині третій ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.

Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

На вищевказані обставини звертає увагу Верховний Суд України в узагальненнях від 01 лютого 2013 року «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України».

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Хлюстов проти Росії» від 11 липня 2013 року (скарга № 28975/05), яке набуло статусу остаточного 11 жовтня 2013 року, судом зазначено, що обмеження щодо заборони у праві виїзду за межі країни повинні бути обґрунтовані та пропорційні.

Також суд вважає, що тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України не є дієвою юридичною санкцією, яка в даному випадку зумовлює пришвидшення виконання рішення суду.

Окрім того, за змістом ст. 441 ЦПК України, вирішення питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), за поданням виконавця за відсутності останнього не є виправданим, оскільки саме він зобов`язаний довести суду з наданням відповідних матеріалів виконавчого провадження необхідність обмеження конституційного права боржника у виконавчому провадженні.

За викладених обставин, суд дійшов до висновку, що у задоволенні подання слід відмовити.

На підставі вищенаведеного, керуючись положеннями Конституції України, Законом України «Про виконавче провадження», Законом України «Про порядок виїзду і в`їзду в Україну громадян України», ст. 1-22, 441, 352-353 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кошарського Олександра Володимировича про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за кордон України у виконавчому провадженні № 65894805 від 23 червня 2021 року щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» суми заборгованості за кредитним договором відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва.

Повний текст ухвали суду виготовлено 11 листопада 2021 року.

Суддя О. Л. Бусик