Рішення № 101180391, 29.10.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2021 року Справа № 160/12182/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про стягнення суми, -

ВСТАНОВИВ:

01 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправними дії ТУ ДСА України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати їй суддівської винагороди за період з 15.07.2020 по 31.08.2020 із застосуванням статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”;

- зобов`язати ТУ ДСА в Дніпропетровській області провести перерахунок суддівської винагороди їй за період з 15.07.2020 по 31.08.2020, обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, та виплатити недоотриману частину.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року позов задоволено, а саме:

- визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 15 липня 2020 року по 31 серпня 2020 року із застуванням статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”;

- зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 15 липня 2020 року по 31 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та ст.135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, та виплатити недоотриману частину.

18 травня 2021 року постановою Третього апеляційного адміністративного суду скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року в адміністративній справі № 160/12182/20. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 05 серпня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року в справі 160/12182/20 скасовано. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 15 липня 2020 року по 31 серпня 2020 року із застуванням статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” залишено в силі. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року скасовано та направлено справу в цій частині позовних вимог на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

17 серпня 2021 року дана справа була повернута на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду та 18 серпня 2021 року була передана на новий розгляд судді.

Ухвалою суду від 20 серпня 2021 року було прийнято до провадження дану справу та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Залучено в якості другого відповідача по справі - Державну судову адміністрацію України та зобов`язано сторони надати додаткові письмові пояснення, а також можливі докази, з урахуванням постанови Верховного Суду від 05.08.2021 року.

До суду 16.09.2021 року від відповідача-2 надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що нарахована заробітна плата, грошове забезпечення працівників, суддівська винагорода суддів обмежується максимальним розміром 47 230 грн. на місяць. Зазначене питання було предметом розгляду Ради суддів України під час засідання, що відбулося 24.04.2020 р., за результатами якого прийнято відповідне рішення від 24.04.2020 р. № 22. Отже, Територіальне управління як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ). Постановою Верховного Суду від 05.08.2021 р. у справі № 160/12182/20 наголошено на необхідності дослідження обставин щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на виплату суддівської винагороди.

Так, відповідно до Інструкції щодо застосування кодів економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 №333 (зі змінами), виплата суддівської винагороди як і заробітної плати працівникам апарату суду, у 2020 році здійснювалась за кодом економічної класифікації видатків (далі - КЕКВ) 2111 "Заробітна плата". Кошторисні призначення Територіального управління за зазначеним кодом станом на 31.12.2020 р. становили 497 372,5 тис.грн. Бюджетні асигнування, передбачені кошторисом на 2020 рік Територіальному управлінню за КПКВК 0501020 "Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя", за КЕКВ 2111 "Заробітна плата" у сумі 497 372,5 тис.грн., відкриті в повному обсязі. Дія частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" втратила чинність 28.08.2020 р. Таким чином, у період з 18.04.2020 р. до 28.08.2020 р. положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди. За таких обставин, рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 р. № 10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 р. до 28.08.2020 р. не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення. Враховуючи викладене, відповідач-2 просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

28.09.2021 року до суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, в яких вказувалось на те, що у постанові від 05.08.2021 р. Верховний Суд наголосив на тому, що не вбачає підстав для зміни правової позиції, яка висловлена у постанові ВС від 03 березня 2020 року у справі № 340/1916/20, щодо застосування нормативно-правового акту при визначенні розміру суддівської винагороди та усунення правової колізії, яким є саме Закон України «Про судоустрій і статус суддів» та констатував, що законних підстав для обмеження її виплати десятьма прожитковими мінімумами не було. Саме з цих підстав рішення суду першої інстанції у даній справі в частині визнання протиправними дій ТУ ДСА України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати їй суддівської винагороди за період часу з 15 липня 2020 року по 31 серпня 2020 року із застосуванням ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», було залишено Верховним Судом без змін. Що стосується вимоги щодо зобов`язання ТУ ДСА України в Дніпропетровській області провести перерахунок її суддівської винагороди за період з 15 липня по 31 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину, позивач зазначила наступне. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині, Верховний Суд виходив із того, що крім ТУ ДСА в Дніпропетровській області, відповідачем у зазначеній справі має бути також і ДСА України, оскільки є головним розпорядником бюджетних коштів. З цих підстав, колегія суддів дійшла висновку про те, що саме ДСА як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати їй у повному обсязі суддівської винагороди. Також колегія суддів у своїй постанові звернула увагу судів нижчих інстанції на те, що для правильного вирішення цієї справи ними не було з`ясовано обставин щодо обсягу бюджетних асигнувань на оплату праці суддівського корпусу протягом спірного періоду.

У своєму відзиві відповідач-2 посилається на те, що все ж таки ТУ ДСА в Дніпропетровській області як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (навіть не зважаючи на те, що постановою суду касаційної інстанції у цій справі це спростовано та визнані дії ТУ ДСА в Дніпропетровській області неправомірними). Разом з тим, у відзиві на підтвердження своїх обґрунтувань зазначено, що кошторисні призначення ТУ ДСА в Дніпропетровській області за кодом 2111 «Заробітна плата» станом на 31 грудня 2020 року становили 497 372,5 тис.грн., які повністю були відкриті Територіальному управлінню. Але з такими висновками не можна погодитися. Отже, виходячи із викладеного, зважаючи на те, що судове рішення щодо визнання дій відповідача-1 щодо невиплати їй суддівської винагороди відповідно до вимог спеціального Закону набрало законної сили та є обов`язковим для виконання, констатовано її право на отримання недоплаченої суддівської винагороди за час її обмеження, настанови колегії суддів касаційної інстанції судом першої інстанції виконані, позивач вважає, що є всі підстави для застосування ефективного способу захисту шляхом задоволення її вимог та стягнення з ДСА України недоплачену внаслідок обмеження суддівську винагороду на її користь за період часу із 15 липня по 31 серпня 2020 року.

29.09.2021 року на електронну адресу суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказано, що відповідно п.4 ст.148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Порядок фінансування судів визначено статтею 149 Закону де вказано, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним Кодексом України. Відповідач-1 зазначив, що він може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України за наявності усіх законних передбачених документів та в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік. Оскільки Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 р. №553-ІХ встановлено обмеження нарахування, зокрема, суддівської винагороди, у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, тому нарахована суддівська винагорода обмежується максимальним розміром 47 230 грн. на місяць. Тому при нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди, ТУ ДСА в Дніпропетровській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та законами України. З огляду на вищевикладене, відповідач-1 також просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, а розгляд справи проводити за відсутності їх представника.

Ухвалою суду від 30 вересня 2021 року клопотання позивача про перехід із спрощеного провадження до загального в адміністративній справі № 160/12182/20 задоволено. Подальший розгляд даної адміністративної справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження та призначено судове засідання у справі на 29 жовтня 2021 року.

Третя особа на адресу суду будь-яких пояснень щодо даного предмету спору до теперішнього часу не надіслала.

29.10.2020 року особи, які беруть участь у розгляді справи належним чином повідомлені про дату, час та місце у судове засідання не з`явились. Але до суду 27.10.2021 року від позивача надійшла заява про розгляд даної справи за її відсутності, у зв`язку з тим, що вона в цей день буде перебувати за межами України.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, судом вирішено продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді судді Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська відповідно до Указу Президента України “Про призначення суддів” від 07 липня 2020 року № 268/2020, та зарахована до штату суду наказом голови від 15 липня 2020 року №125-К.

За період з 15 липня по 31 серпня 2020 року суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено в обмеженому розмірі згідно з ст.29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

Вказані обставини підтверджуються розрахунковим листом за липень та серпень 2020 року та не заперечуються відповідачами.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Державна судова адміністрація України (далі - ДСА) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.

Відповідно до статті 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

На думку суду, ТУ ДСА як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).

Виплата суддівської винагороди із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), на думку суду, могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь свідчить про безпосередню участь ДСА у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом, зокрема, липня – серпня 2020 року.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, суд дійшов висновку, що головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА як суб`єкт владних повноважень має відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

Крім того, суд зазначає, що у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів» призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв`язку враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень, списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган», можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (з ДСА).

Так, Верховний Суд в своїй постанові від 05.08.2021 року по даній справі зазначив, що 51. Суд апеляційної інстанції у цій справі помилково не застосував до спірних правовідносин положення статті 135 Закону № 1402 - VIII, які є спеціальними, а отже, обмеження виплати позивачці суддівської винагороди протягом квітня-серпня 2020 року розміром, що не перевищував десяти прожиткових мінімумів на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ) було неправомірним.

52. За таких обставин та правового врегулювання Верховний Суд уважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 15 липня 2020 року по 31 серпня 2020 року із застуванням статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”.

53. Отже, Третій апеляційний адміністративний суд неправильно застосував норми матеріального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 березня 2020 року в справі № 340/1916/20 та помилково скасував рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

54. Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

55. З огляду на викладене та, зважаючи на приписи статті 352 КАС України, постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2021 року підлягає скасуванню, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 15 липня 2020 року по 31 серпня 2020 року із застуванням статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” - залишенню в силі.

Також, Верховний Суд в своїй постанові від 05.08.2021 року по даній справі зазначив, що 65. З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині зобов`язання (саме) ТУ ДСА провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 15 липня 2020 року по 31 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, та виплатити недоотриману частину є передчасними, що, відповідно до вимог частини другої статті 353 КАС, є підставою для скасування судового рішення в цій частині і направлення справи на новий розгляд.

66. Водночас з метою запобігання неоднозначному розумінню чи двоякому підходу до вирішення цієї справи колегія суддів уважає за необхідне зазначити таке.

67. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України (далі - ДСА) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.

68. Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

69. На думку колегії суддів, для правильного вирішення цієї справи суди попередніх інстанцій мали б з`ясувати також правовий (звідси і процесуальний) статус ДСА (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди (позивачу), передбачених частинами першою, третьою статті 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), адже ТУ ДСА як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).

70. Виплата суддівської винагороди (відповідачем) із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), на думку колегії суддів, могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь свідчить про безпосередню участь ДСА у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом квітня-серпня 2020 року.

71. Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.

72. Крім того, Суд зазначає, що у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів”, призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв`язку треба зауважити також, що, враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”, списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тут маємо на увазі - з ДСА).

73. У розрізі обставин цієї справи колегія суддів не намагається заперечити, що ТУ ДСА є належним відповідачем за позовом. Зазначення цього органу як відповідача у цій справі видається цілком закономірним, адже саме він як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня нараховує і виплачує суддівську винагороду суддям Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська. Тож його дії у ситуації, яка виникла з виплатою (в обмеженому розмірі) суддівської винагороди теж вимагали правового оцінювання, що суд першої інстанції і зробив.

74. Водночас, з огляду на наведені міркування, правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, щоб відповідачем за цим позовом також була ДСА, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.

75. Між тим, суб`єктний склад учасників цієї справи залишився таким, яким його визначила позивач. Ураховуючи принцип офіційного з`ясування обставин справи, суд першої інстанції може самостійно залучити співвідповідача (частина третя статті 48 КАС) чи залучити другого відповідача (частина четверта статті 48 КАС), якщо для цього є підстави. На думку колегії суддів, в такій площині суд першої інстанції спірних правовідносин не розглядав. Це дає колегії суддів підстави стверджувати, що рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання ТУ ДСА нарахувати і виплатити заборгованість є помилковим.

76. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 23 червня 2021 року у справі №520/13014/2020.

Так, ДСА України у своєму відзиві на позов посилається на те, що кошторисні призначення ТУ ДСА в Дніпропетровській області за кодом 2111 «Заробітна плата» станом на 31 грудня 2020 року становили 497 372,5 тис.грн., які повністю були відкриті Територіальному управлінню.

З такими висновками суд не можна погодитися, з огляду на таке.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету. Зокрема, в Рішенні від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. Інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (Заява № 63134/00) зауважив на те, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Європейський суд з прав людини 30 листопада 2004 року у справі «Бакалов проти України» (Заява № 14201/02) та 18 жовтня 2005 року у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (Заява № 70297/01) зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 березня 2011 року, остаточне 10/06/2011 справі «Сук проти України» (Заява № 10972/05) наголошував на тому, що державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань.

Аналогічний правовий висновок про те, що сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду у справі № 911/4249/16 від 17.04.2018, Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №12-46гс18 та ін.

Таким чином, щодо заявлених на теперішній час позивачем позовних вимог про стягнення з ДСА України недоплачену внаслідок обмеження суддівську винагороду на її користь за період часу із 15 липня по 31 серпня 2020 року, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що відповідно до довідки ТУ ДСА України в Дніпропетровській області від 21.10.2020 р. №Б-с-1584, що несплачена сума суддівської винагороди позивача за період з 15 липня по 31 серпня 2020 року становить в загальному розмірі 52 991,61 грн.

Згідно з частинами 1, 2 статті 145 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України та Державної судової адміністрації України.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень виконання рішень суду про стягнення коштів», боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. №845, який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Відповідно до пункту 24 Порядку №845 стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

Абзацом 2 пункту 25 Порядку №845 визначено, що у разі наявності у боржника окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів з боржника (виконання рішень суду про стягнення коштів з боржника) здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Згідно з ст.22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема: здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі; здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів.

Положеннями статті 23 Бюджетного кодексу України визначено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному Бюджетним кодексом.

З 2004 року запроваджена і діє бюджетна програма КПКВ 0501150, метою якої є погашення заборгованості за виконавчими провадженнями на користь суддів, її завданням є - виплата заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», за бюджетною програмою КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів» передбачено видатки у розмірі 3000,00 тис.грн.

Таким чином, суд зазначає, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється у порядку черговості згідно з чинним законодавством України органами Казначейства за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.

Вказане, на переконання суду, свідчить про необхідність стягнення на користь позивача, яка є суддею, недоотриманої суддівської винагороди за період з 15 липня по 31 серпня 2020 року у розмірі 52 991,61 грн. шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є ДСА України, в порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».

Саме такий спосіб буде належним та ефективним заходом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах, оскільки забезпечить поновлення порушених прав та буде адекватним наявним обставинам.

Аналогічні правові висновки зазначені у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №822/743/16.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Інші доводи та аргументи учасників справи не спростовують викладених висновків суду.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню з викладених вище підстав.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов – задовольнити.

Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 15 липня 2020 року по 31 серпня 2020 року у розмірі 52 991,61 грн. (з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті) шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів».

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.295 КАС України.

Суддя К.С. Кучма