Рішення № 101168565, 19.10.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/6419/21

Провадження №2/522/6267/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2021 року Приморський районний суд м. Одеси:

у складі: головуючої судді Ковтун Ю.І.,

за участі секретаря Лахматової С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Головного інспектора будівельного нагляду Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області Сергєєва Олександра Євгеновича, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, витрат на надання правової допомоги та судового збору у зв`язку із незаконними діями органу державної влади, -

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), яка подана адвокатом Баєнком Ярославом Володимировичем (адреса для листування: АДРЕСА_2 ) до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області (код ЄДРПОУ 24530412, місцезнаходження: 65107, м.Одеса, вул. Канатна, 83), Головного інспектора будівельного нагляду Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області Сергєєва Олександра Євгеновича (адреса: 65107, м.Одеса, вул. Канатна, 83), Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646, місцезнаходження: 01601, м.Київ, вул. Бастіонна, 6), в якій просить стягнути з Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області через Державну казначейську службу України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову суму у розмірі 30640,00 гривень, з яких: 10000,00 грн. відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, 20000,00 грн. моральної шкоди та 640,00 грн. витрат на сплату судового збору у справі № 522/8809/17.

В обґрунтування позову зазначено, що Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 29 січня 2019 року у справі № 522/8809/17 було скасовано постанову Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області № 833 від 12.12.2016 року про визнання ОСОБА_1 винною у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 12 ст. 96 КУпАП та накладення на неї адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500 грн. Позивачка та її чоловік були змушені змінити звичайний спосіб життя, займатися захистом своїх прав та інтересів та звертатися за правовою допомогою, що також змусило їх, шукати додаткових заробітків для гідного утримання своєї сім`ї, брати кредит в банку. Відповідачем було направлено незаконну постанову про притягнення до адміністративної відповідальності до Приморського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції, відносно позивачки було відкрито виконавче провадження ВП № 53524316 від 09.03.2017, накладено арешт на майно позивачки, фактично стягнуто з неї подвійний розмір штрафу 17000 грн., а також витрати виконавчого провадження. Зазначає, що за подання позовної заяви про скасування постанови позивачкою також було сплачено 640,00 грн. судового збору, що також є витратами, понесеними позивачкою в результаті незаконного притягнення її до адміністративної відповідальності. Чоловік позивачки був вимушений взяти кредит у банку, для того, щоб своєчасно погасити заборгованість у розмірі 17000,00 грн. з виконання незаконної постанови та задля припинення арешту, накладеного на автомобіль позивачки. Не зважаючи на скасування постанови та численних звернень до відповідача ним так і не було повернуто на розрахунковий рахунок позивачки незаконно стягнутих грошових коштів. Вказане призводить до значних страждань, моральних та матеріальних збитків, яка позивач несе у зв`язку із тим, що підпадала під незаконне переслідування з боку органу державної влади. Позивачка вимушена була скористатися правовою допомогою у справі про скасування незаконної постанови, на що витратила грошові кошти у розмірі 10000,00 гривень. У правове обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ст. 1166, 1174 ЦК України, ст.ст. 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29 квітня 2021 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

20.07.2021 на адресу суду від відповідача Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просять у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Посилаються на те, що держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляє державу в суді, зазвичай орган діями якого завдану шкоду. Згідно з положеннями ч. 4 ст. 45 Бюджетного кодексу України, податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на інших рахунках. Тому, стягнення з Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області через Казначейство за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 грошової суми у розмірі 30640,00 грн. призведе до нецільового використання бюджетних коштів саме Казначейства, оскільки кошти, які виділяються на утримання Казначейства, як окремої юридичної особи та суб`єкта господарювання, на цілі, визначені чинним законодавством України, не можуть бути стягнуті на користь інших осіб.

Спірні правовідносини мають вирішуватись між ОСОБА_1 та Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області. Так як, Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області є структурним підрозділом Державної архітектурно-будівельної інспекції та обслуговується її централізованою бухгалтерією, то відшкодування належить здійснювати саме з Державної архітектурно-будівельної інспекції.

При встановленні судом дійсного спричинення шкоди позивачу, стягнення повинно проводитись з рахунків винних органів, як розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів, рахунки яких відкриті в територіальному органі Казначейства (тобто, безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти бюджетних установ). Крім того, зазначає, що до спірних правовідносин не застосовуються положення Закону України «Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Також вказують на те, що у відповідності до ст. 137 ЦПК України питання про відшкодування витрат на правничу допомогу має вирішуватись за результатами розгляду справи в якій вони були понесені. Питання про витрати на правову допомогу в сумі 10000,00 грн., що були понесені позивачкою у справі №522/8809/17, не може вирішуватись під час розгляду справи №522/6419/21. Щодо моральної шкоди зазначає, що ОСОБА_1 обмежується лише посиланням на те, що внаслідок дій (бездіяльності) посадових осіб Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області їй було завдано моральної шкоди, проте жодних доказів на підтвердження того, що по відношенню до неї було здійснено фізичній чи психічний вплив та в чому він виражався не надає. Окрім того, при визначенні розміру відшкодування позивач необґрунтовано завищує розмір моральної шкоди, що, на її думку, підлягає відшкодуванню та не надає жодного аргументованого розрахунку суми моральної шкоди (а.с. 89 -98).

Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися, від представника позивача – адвоката Баєнка Я.В. на адресу суду надійшла заява, відповідно до якої позовні вимоги підтримав та просив розгляд справи здійснити за відсутності сторони позивача.

Представники відповідачів у судове засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлялися судом належним чином, причину неявки суду не повідомили.

За таких обставин, на підставі ст. 223 ЦПК України суд вважає за можливе розглядати справу у відсутність сторін на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Враховуючи, що в судове засідання не з`явились усі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд дослідивши матеріали справи та проаналізувавши надані у справі докази, вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом установлено, що постановою Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області № 833 від 12.12.2016 року ОСОБА_1 визнано винною у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 12 ст. 96 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500 грн. Зазначено, що відповідно до ст. 30 КУпАП у порядку примусового виконання постанови стягується штраф у подвійному розмірі 17000 грн. (а.с.15-16).

Постановою старшого державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Моргуна О.В. від 09.03.2017 відкрито виконавче провадження ВП № 53524316 з примусового виконання постанови № 833 виданої 12.12.2016 про стягнення з ОСОБА_1 штрафу у розмірі 17000 грн. (а.с.17-18).

19.09.2017 старшим державним виконавцем Приморського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області Моргуном О.В. було винесено Постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 53524316 з примусового виконання постанови № 833 виданої 12.12.2016 про стягнення з ОСОБА_1 штрафу у розмірі 17000 грн. Вимоги виконавчого документу виконані в повному обсязі зі стягненням виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій на користь держави (а.с.31-32).

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 29 січня 2019 року у справі № 522/8809/17 було задоволено позов ОСОБА_1 та скасовано постанову Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області № 833 від 12.12.2016 року про визнання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) винною у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 12 ст. 96 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500 грн., провадження у справі закрито (а.с. 8-13).

При зверненні ОСОБА_1 до суду з позовом до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області у справі № 522/8809/17 позивачем квитанцією № 41 від 23.05.2017 було сплачено судовий збір у розмірі 640,00 гривень (а.с.20, 21).

21.02.2018 між адвокатом Баєнком Я.В. та ОСОБА_1 було укладено договір № 001А про надання правової допомоги. Відповідно до п. 1.1. Адвокат приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу з питань скасування постанови № 833 від 12.12.2016 Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області. Відповідно до п. 4.1 у випадку скасування постанови № 833 від 12.12.2016 гонорар становить 10000 гривень (а.с.46- 47).

02.04.2019 між адвокатом Баєнком Я.В. та ОСОБА_1 було складено акт № 1 приймання-передачі послуг на підставі договір № 001А про надання правової допомоги від 21.02.2018. Відповідно до п. 3 у результаті наданих адвокатом послуг було скасовано постанову № 833 від 12.12.2016 Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, у результаті чого Клієнтом сплачено Адвокату гонорар у розмірі 10000 гривень (а.с.48).

Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру № 01А від 02.04.2019 адвокатом Баєнком Я.В. прийнято від ОСОБА_1 на підставі договору договір № 001А про надання правової допомоги від 21.02.2018 грошові кошти у розмірі 10000 гривень (а.с.49).

12.04.2019 та 14.11.2019 позивач зверталася з заявами до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області та Державної архітектурно-будівельної інспекції України щодо повернення 17000 грн., які безпідставно обліковуються на рахунках ДАБІ (а.с. 33, 34 – 35) та листами Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області від 26.04.2019 та від 12.09.2019 на адресу ОСОБА_1 повідомлено, що вказані питання не належать до повноважень Департаменту (а.с. 38, 39 – 40).

Звертаючись до суду з даним позовом позивач просить стягнути ДАБІ в Одеській області за рахунок коштів державного бюджету України грошову суму у розмірі 30 640 грн, яка складається з витрат на професійну правничу допомогу адвоката, витрат на сплату судового збору у справі № 522/8809/17 та моральної шкоди.

Статтею 56 визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Відшкодування шкоди є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, застосування якого можливе за наявності наявність усіх його елементів: протиправна поведінка; шкода, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина або незалежно від вини у випадках, передбачених ст.ст.1173, 1174 ЦК України.

Суд вважає за необхідне при розгляді даної справи керуватися ст. 1174 ЦК України, оскільки підстави для застосування положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відсутні.

Статті 1173 і 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, ці норми не заперечують обов`язкової наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про відшкодування шкоди.

З урахуванням положень п. 10 ч. 2 ст. 16, статей 21, 1173, 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади чи посадової особи до відповідальності у виді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу чи посадової особи, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Необхідність довести наявності цих умов покладено на позивача, який звернувся до суду з відповідним позовом.

Судом установлено, що рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 29 січня 2019 року у справі № 522/8809/17 задоволено позов ОСОБА_1 , скасовано постанову Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області № 833 від 12.12.2016 року про визнання ОСОБА_1 винною у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 12 ст. 96 КУпАП та накладення на неї адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500 грн., провадження у справі закрито.

За положеннями ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, позивач в пред`явленому позові зазначає, що нею при оскарженні постанови було сплачено судовий збір, що є витратами, понесеними позивачкою в результаті притягнення до адміністративної відповідальності, а також здійснено витрати на правову допомогу.

Однак заявлена позивачем до стягнення сума витрат на оплату правової допомоги та судового збору не є майновою шкодою, так як такі витрати за правовою природою не є заходом цивільно-правової відповідальності, а їх наявність та розмір не перебувають у безпосередньому причинному зв`язку з протиправною поведінкою відповідача.

При цьому питання стягнення з відповідача, який є суб`єктом владних повноважень, судових витрат врегульовано Кодексом адміністративного судочинства України.

Так, відповідно до ст.ст. 132, 134 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами за результатами розгляду справи.

Згідно зі ст. 139 цього Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ст. 143 суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Вбачається, що витрати на правову допомогу та сплату судового збору, які були понесені позивачем в межах справи № 522/8809/17, за результатами її розгляду стягнуті не були, оскільки вона не скористалася таким правом.

Отже, позивач ототожнює майнову шкоду з витратами на оплату судового збору та правової допомоги за договором.

Однак витрати, зокрема, пов`язані з оплатою судового збору та правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв`язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.

У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 року (справа № 925/1196/18) зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством.

Таким чином, законодавством не передбачено можливості стягнення витрат на оплату правової допомоги та судового збору в адміністративній справі у порядку цивільного судочинства, як і немає правових підстав для ототожнення витрат на правову допомогу і шкоди (збитків) у розумінні положень чинного законодавства.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

Щодо вимог позивача по відшкодуванню моральної шкоди, враховуючи висновки Верховного суду у постанові від 21.10.2020 року (справа № 312/262/18), суд приходить до наступного.

Згідно положень п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Пунктом 5 визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, позивач повинен надати докази як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності службової особи органу державної влади, так і докази спричинення йому моральної шкоди, а також наявності причинного зв`язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Разом з тим, позивачем не було доведено належними і допустимими доказами як самого факту заподіяння моральної шкоди, так і настання негативних наслідків саме у зв`язку з діями відповідачів.

Сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов`язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральної шкоди (постанова Верховного суду від 21.10.2020 року по справі № 312/262/18).

Таким чином, з огляду на наведене, позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 9, 10, 12, 263-265, 272, 353, 354, 430 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Головного інспектора будівельного нагляду Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області Сергєєва Олександра Євгеновича, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, витрат на надання правової допомоги та судового збору у зв`язку із незаконними діями органу державної влади, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Ю.І.Ковтун