Рішення № 101165761, 15.11.2021, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/1077/20

2/212/161/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2021 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого - судді Борис О.Н., з участю секретаря судового засідання Крівцової І.В., за участі представника відповідача Коваленко С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі Дніпропетровської області цивільну за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Криворізька багатопрофільна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради» про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

встановив:

У лютому 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області із позовною заявою до комунального підприємства «Криворізька багатопрофільна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради» (далі – КП «КБЛНПД» ДОР») про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову зазначила, що вона з 2005 року працювала у відповідача на посаді сестри медичної відділення обов`язкових профілактичних наркологічних оглядів (далі – відділення ОПНО). 30 жовтня 2019 року позивач отримала повідомлення про скорочення штату та пропозицію перевестись до іншого відділення лікарні. 19 грудня 2019 року вона написала заяву про переведення в диспансерне відділення № 2 лікарні та цього ж дня було видано наказ про її переведення за № 360. 14 січня 2020 року позивач написала заяву про звільнення на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. 27 січня 2020 року КП «КБЛНПД» ДОР» було видано наказ № 25-ос про її звільнення за п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Позивач не погоджується із наказом закладу від 19 грудня 2019 року за № 360-ос про її переведення, оскільки нею 23 грудня 2019 року було подано заяву про відкликання її згоди на переведення до диспансерного відділення № 2 з причин створення на неї адміністрацією психологічного тиску та юридичної необізнаності щодо наявності в неї переважного права на залишенні на роботі, передбаченого ст. 42 КЗпП України.

Позивач не погоджується із наказом закладу від 27 січня 2020 року № 25-ос про її звільнення, оскільки нею заява про звільнення була написана під психологічним тиском та 23 січня 2020 року позивачем було подано до адміністрації закладу заяву у якій вона виявила бажання відкликати власну заяву про звільнення за угодою сторін. 27 січня 2020 року вона повторно подала аналогічну заяву адміністрації закладу про відкликання власної згоди на розірвання трудового договору на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просить суд скасувати наказ № 360 від 19 грудня 2019 року про її переведення на посаду сестри медичної поліклініки (дільнича) диспансерного відділення № 2; скасувати наказ № 25-ос від 27 січня 2020 року про звільнення на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України; поновити позивача на посаді сестри медичної відділення ОПНО КП «КБЛНПД» ДОР»; стягнути з КП «КБЛНПД» ДОР» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 січня 2020 року по день ухвалення рішення по справі та вирішити питання про судові витрати по справі.

Ухвалою суду від 17 лютого 2020 року відкрито провадження у справі та призначено здійснювати розгляд у спрощеному провадженні із викликом сторін.

19 березня 2020 року на адресу суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач просить відмовити у задоволені позову в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень щодо позовних вимог представник відповідача зазначив, що позивач ОСОБА_1 з 10.10.2005 працювала у закладі на посаді сестри медичної відділення ОПНО. У закладі з 01.01.2020 планувалось скорочення 3 ставок сестри медичної ОПНО у зв`язку з чим 31.10.2019 позивача адміністрацією було повідомлено про наступне звільнення у зв`язку із скороченням посади, одночасно було запропоновано вакантні посади станом на 31.10.2019. ОСОБА_1 19 грудня 2019 року погодилась на переведення на вакантну посаду сестри медичної поліклініки (дільнича) диспансерного відділення № 2 та наказом № 360ос від 19.12.2019 її було переведено. Наказом 316з від 19.12.2019 ОСОБА_1 була призначена виконуючою обов`язки сестри медичної старшої відділення ОПНО. З 2 січня по 8 січня 2020 року ОСОБА_1 перебувала на листку непрацездатності, з 10 по 26 січня 2020 року у соціальній відпустці. 14 січня 2020 року позивач власноруч написала заяву про звільнення за угодою сторін з 27 січня 2020 року. За таких обставин відповідач вважає, що звільнення відбулось з дотриманням чинного законодавства. Під час вручення наказу про звільнення у відділі кадрів ОСОБА_1 ніяких заперечень не висловлювала. Про подачу заяви ОСОБА_1 про відкликання згоди на розірвання трудового договору за угодою сторін адміністрація дізналась 28.01.2020, тобто після фактичного звільнення.

Ухвалою суду від 29 квітня 2020 року за клопотанням позивача було витребувано у відповідача докази по справі.

8 липня 2020 року до суду надійшла відповідь на відзив у якому зазначає, що правонаступником комунального підприємства «Криворізький психоневрологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» є КП «КБЛНПД» ДОР», яке утворено 18.06.2019 в результаті перетворення. Позивач вважає, що наказ про її переведення було видано керівником припиненої юридичної особи. Зазначає, що заяви були подані нею через діловода, оскільки їх відмовлялись реєструвати у відділі кадрів.

29 липня 2020 року до суду надійшли письмові заперечення у яких відповідач спростовує здійснення психологічного впливу на прийняття рішень ОСОБА_1 з кадрових питань.

16 лютого 2021 року надійшла письмова заява ОСОБА_1 про відвід головуючого судді , яка ухвалою суду від 29 березня 2021 року визнана необґрунтованою.

Ухвалою суду від 31 березня 2021 року у задоволенні заяви заява ОСОБА_1 про відвід головуючого судді відмовлено.

16 квітня 2021 року ОСОБА_1 подано заяву про роз`яснення рішення суду, яку ухвалою суду від 25 травня 2021 року залишено без задоволення.

Відповідно до Розпорядження № 199 від 24 вересня 2021 року « Щодо повторного авторозподілу справи» призначено повторний автоматизований розподіл , у зв`язку з закінченням повноважень судді Козлова Ю.В.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 24 вересня 2021 року визначено головуючого Борис О.Н.

29 вересня 2021 року головуючим суддею Борис О.Н. справу прийнято в провадження та призначено до судового розгляду.

27 жовтня 2021 року до суду надійшли письмові представника відповідача щодо клопотань позивача про витребування погодженого штатного розпису.

12 листопада 2021 року надійшла заява ОСОБА_1 про роз`яснення ухвали суду, яка повернута на адресу позивача.

Позивач та представник позивача за довіреністю у судове засідання не з`явились, неодноразово направляли до суду клопотання про розгляд клопотань у їхню відсутність та відкладення розгляду справи.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з нормами ст. 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які беруть участь у справі.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. При цьому, Європейський суд з прав людини зазначив, що немає порушення права на доступ до правосуддя, якщо заявники не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" зазначено: "право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані".

Суди в своїй діяльності дотримуються національних та міжнародних норм, стандартів та принципів здійснення правосуддя з метою підвищення ступеня довіри суспільства до органів судової влади та суміжних правових інститутів (положення Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки, схваленої Указом Президента України від 20 травня 2015 року № 276/2015).

Отже, сторони повинні утримуватись від використання прийомів, які пов`язанні із зволіканням у розгляді справи, та добросовісно і максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання справи.

З огляду на вищезазначене, порядок розгляду даної справи ( спрощене з повідомленням сторін), дотримання вимог ст. 44 ЦПК України, обов`язок сторін надання доказів у передбачений законом спосіб та строк, з метою дотримання строків розгляду справи, суд прийшов до висновку про розгляд справи у відсутність позивача та представника, що узгоджується з приписами ч. 3 ст. 223 ЦПК України, оскільки сторони зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та обов`язки та мали можливість подання усіх доказів з моменту звернення до суду, а саме з 12 лютого 2020 року.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, проти задоволення позову заперечувала, просила відмовити в задоволенні позову з підстав викладених в письмових запереченнях, відзиві, додаткових поясненнях. З приводу неодноразових клопотань позивача про витребування погодженого штатного розпису зазначила, що позивачем неодноразово заявлялись клопотання щодо витребування штатного розпису відділення ОПНО станом на 01.01.2020р., яке на думку позивача повинно бути затверджено розпорядником бюджетних коштів, тобто Дніпропетровською облдержадміністрацією. Пунктом 4.9 Статуту передбачено, що штатний розпис підприємства затверджується відповідно до чинного законодавства. Чинним законодавством, а саме ч.3 ст.64 Господарського кодексу України передбачено, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Штатний розпис — це документ, що встановлює для цього підприємства, установи, організації структуру, штати і посадові оклади працівників. Штатний розпис містить назви посад, чисельність персоналу й оклади за кожною посадою (листи Мінсоцполітики від 27.06.2007 р. № 162/06/187-07 і від 22.03.2012 р. № 42/06/186-12).На сьогодні діють дві форми штатного розпису, затверджені наказом Мінфіну «Про затвердження документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету» від 28.01.2002 р. № 57: штатний розпис і типовий штатний розпис. Відрізняються вони обсягом наведених у них відомостей. Форма типового штатного розпису більш інформативна. Наказом Міністерства фінансів України №57 від 28.01.2002 (із змінами) затверджено документи, що застосовуються в процесі виконання бюджету. З бланків штатного розпису і типового розпису вбачається, що вони затверджуються лише керівником підприємства, а не Органом управління майном (Облрада), як на цьому наголошує позивача. Пунктами 7.3 - 7.3.7 Статуту підприємства визначені повноваження Органу управління майном, тобто Дніпропетровською обласною радою, якими не передбачено повноважень щодо погодження штатного розпису. Відтак, жодним нормативно-правовим документом не визначено обов`язку підприємства погоджувати шатний розпис. Лист МОЗ від 14.09.2016 № 10/1-13/Д-1/2629-16/23925 на який позивач посилається в своєму клопотанні та який зобов`язує, на думку ОСОБА_1 , затверджувати штатний розпис не є нормативно-правовим документом, носить інформативний, роз`яснювальний характер і не є обов`язковим для його виконання. Іншого штатного розпису підприємство не може надати, оскільки штатний розпис відділення ОПНО станом на 01.01.2020р. затверджений у відповідності до вимог діючого чинного законодавства.

Допитана в якості свідка ОСОБА_3 суду пояснила, що вона працює начальником відділу кадрів КП «Криворізька багатопрофільна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради. Неодноразово проводились перевірки, за результатами яких комісією зроблені зауваження щодо штату працівників, оскільки від кількості працівників залежала вартість сертифікатів. Економічна служба закладу подала подання до керівника з економічними розрахунками зміни вартості сертифікатів у разі скорочення штату працівників. У серпні 2019 року адміністрація звернулася до профспілки з приводу питання щодо введення нового штатного розпису, і 01.10.2019 року отримали згоду на скорочення штату. Під скорочення попали три медсестри і одна сестра господиня, усі кандидатури були розглянуті на засіданні і профспілка надала згоду на скорочення. ОСОБА_1 була одинокою матір`ю, оскільки у неї на утриманні перебувало двоє неповнолітніх дітей, профспілка надала рекомендації перепрацевлаштувати її. 31 жовтня 2019 року в кабінет головної медичної сестри, у присутності її, юрисконсульта та головної медсестра, усім, хто попав під скорочення, було вручено попередження. ОСОБА_1 було запропоновано 33 вакантні посади, але вона в усній формі відмовилася, мотивуючи тим, що вона ніколи не надавала медичної допомоги, відсутня практика ставити уколи та крапельниці, оскільки раніше виписувала лише сертифікати. Головна медична сестра неодноразово водила її до відділення, показувала роботу, пояснювала, що буде входити в її обов`язки. ОСОБА_1 також було запропонована посада інструктора з трудової терапії, де не потрібно робити уколи та крапельниці, а лише працювати з пацієнтами у відділені трудотерапії чи на ділянці, на що остання повідомила подумати. Пізніше їй запропонували роботу в поліклініці з лікарем, там робота також не пов`язана з уколами, треба виписувати талони, заповнювати медичні картки. 19 грудня 2019 року вона прийшла і підписала відмову від 32 запропонованих посад власноручно, погодилася працювати сестрою медичною дільничною диспансерного відділення №2. Заяву на переведення з 02.01.2020 року на посаду медсестри вона написала. 20 грудня 2019 року її ознайомили з наказом, посадовою інструкцією та записом у трудовій книжці, ніяких зауважень не було, з наказом та посадовою інструкцією ознайомлювали під підпис, ніякого психологічного тиску не було. Вона попросила до того часу їй залишитися в своєму відділені та виконувати обов`язки старшої медичної сестри, яка перебувала на лікарняному. 02.01.2020 року ОСОБА_1 перевели на нову посаду, однак вона повідомила завідуючого відділення, що перебуває на лікарняному, а після лікарняного написала заяву на додаткову відпустку, як одинока мати з 10.01.2020 року по 26.01.2020 року, під час відпустки. 14 січня 2020 року вона прийшла до відділу кадрів та повідомила, що буде писати заяву про звільнення за згодою сторін. Вони намагалися її переконати не звільнятися. На новій посаді передбачалася більша відпустка, був пільговий стаж. 27.01.2020 року ОСОБА_1 прийшла до відділу кадрів і повідомила, що буде звільнятися. Винесли наказ, зробили запис до трудової книжки. ОСОБА_1 розписалася за наказ. Забрала трудову книжку та пішла в бухгалтерію за довідкою. На наступний день їй стало відомо, що ОСОБА_1 напередодні ввечері, в кінці робочого дня, написала в службі діловодства заяву про те, щоб вважали її заяву про звільнення недійсною і не звільняти. Про це ОСОБА_1 нікого не повідомила, ні завідуючого, ні табельника. За правилом у закладі пишуть заяви у відділені з обов`язковим повідомленням завідуючого відділення, у подальшому ознайомлюється старша медсестра, яка є табельником, та заяви передаються начальнику відділу кадрів. Всі раніше подані ОСОБА_1 заяви були підписані завідувачем відділення, тобто процедуру, як писати і подавати заяву вона знала. Наступного дня ОСОБА_1 на роботу не з`явилася, про що складено відповідний акт та не виявила бажання працювати до сьогоднішнього дня.

Допитана в якості свідка ОСОБА_4 суду пояснила, що вона працює у закладі головною медичною сестрою з 2008 року, ОСОБА_1 працювала у неї в підпорядкування протягом 6 років. Приблизно два роки тому було скорочення 2-х медсестер та санітарки, яке було погоджено с профспілкою. У подальшому цих працівників запросили до її кабінету та запропонували посади, на які можна було перевестись, щоб не звільнятися. ОСОБА_1 відмовлялась, оскільки не мала практики ставити уколи. Намагаючись допомогти ОСОБА_1 , оскільки на її утриманні неповнолітні діти, вона особисто водила ОСОБА_1 до відділення, показувала роботу, запевняла, що їй нададуть практичну допомогу. ОСОБА_1 надала згоду перейти до диспансерного відділення. Пізніше, у коридорі закладу вона зустріла ОСОБА_1 , яка повідомила, що буде звільнятися. Після цих подій ОСОБА_1 вона більше не бачила. Додатково зазначила, що жодного тиску ні вона, ні керівництво закладу на ОСОБА_1 не здійснювало. Характеризує її з позитивної сторони, старанна, з роботою справлялась.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, свідків, дослідивши письмові матеріали цивільної справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

19 червня 2019 року комунальне підприємство «Криворізький психоневрологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» (далі – КП «КПНД» ДОР») реорганізовано у КП «КБЛНПД» ДОР» та на підставі рішення Дніпровської обласної ради від 13.12.2019, КП «КПНД» ДОР» змінено назву на КП «КБЛНПД» ДОР», про що 11.01.2020 було зроблений запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. (т.1 а.с. 33-43, 76)

Оскільки між сторонами по справі склались трудові правовідносини, тому судом застосовані положення КЗпП України, як спеціального акту законодавства, який регулює трудові правовідносини.

У відповідності до положень статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 141 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

Згідно до частини 3 статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Як вбачається з матеріалів справи, 30 вересня 2019 року адміністрацією КП «КПНД» ДОР») в профспілковий комітет КП «КПНД» ДОР» було направлено повідомлення про заплановане скорочення штатних одиниць, зокрема, 3 сестер медичних відділення ОПНО. (т.1 а.с. 65-66)

Профспілковим комітетом КП «КПНД» ДОР» надано згоду на скорочення штату, зокрема, 3 сестер медичних відділення ОПНО. Зазначено про необхідність працевлаштування ОСОБА_1 за її бажанням, оскільки остання є одинокою матір`ю 2-х дітей віком до 14 років. (т.1 а.с. 67)

Наказом КП «КПНД» ДОР» від 31 жовтня 2019 року внесено зміни до штатного розпису підприємства з 01.01.2020, зокрема, виведено зі штатного розпису 3 ставки сестри медичної ОПНО. За штатним розписом на 01.01.2020 у відділенні ОПНО обліковується 0,25 посади сестри медичної. (т.1 а.с. 104-105)

У відповідності до положень статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

31 жовтня 2019 року адміністрацією медичного закладу повідомлено ОСОБА_1 про скорочення штату відділення ОПНО, яке відбудеться 31.12.2019. Одночасно запропоновано ОСОБА_1 в термін до 30.12.2019 ознайомитись з вакантними посадами та подати заяву до відділу кадрів щодо переведення. (т.1 а.с. 19, 68)

31 жовтня 2019 року адміністрацією КП «КПНД» ДОР» складено Акт про те, що в повідомленні про вивільнення від 31 жовтня 2019 року ОСОБА_1 , останньою було зазначено дату ознайомлення 30.10.2019. ОСОБА_1 відмовилась виправляти описку. (т.1 а.с. 187)

Адміністрацією КП «КПНД» ДОР» було запропоновано 33 вакантні посади ОСОБА_1 та остання погодилась на переведення на посаду сестри медичної поліклініки (дільнича) Диспансерного відділення № 2. (т.1 а.с. 89)

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем дотримано положення діючого законодавства, яке регулює вивільнення працівників, а саме ОСОБА_1 за два місяці повідомлено про вивільнення та запропоновано останній наявні у підприємства вакансії.

1 листопада 2019 року ОСОБА_1 подано до адміністрації заяву про залишення її на посаді сестри медичної ОПНО. (т.1 а.с. 20)

Так, стаття 33 КЗпП України передбачає, що переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 скористалась своїм правом на переведення на іншу роботу в цьому ж підприємстві та 19 грудня 2019 року надала адміністрації КП «КПНД» ДОР» заяву про переведення її на посаду сестри медичної поліклініки (дільнична) Диспансерного відділення № 2 з 02 січня 2020 року. (т.1 а.с. 70)

Наказом № 360ос від 19 грудня 2019 року ОСОБА_1 переведено на посаду сестри медичної поліклініки (дільнична) диспансерного відділення № 2 з 02 січня 2020 року. (т.1 а.с. 71)

19 грудня 2019 року ОСОБА_1 надала адміністрації КП «КПНД» ДОР» заяву згоду тимчасово виконувати обов`язки сестри старшої медичної відділення ОПНО на період листа непрацездатності ОСОБА_5 з 02.01.2020. (т.1 а.с. 72)

Наказом № 316з від 19 грудня 2019 року, на період листа непрацездатності сестри медичної старшої відділення ОПНО ОСОБА_5 та у зв`язку з виробничою необхідністю тимчасово з 02.01.2019 призначено виконуючою обов`язки сестри медичної старшої відділення ОПНО сестру медичну (дільничу) диспансерного відділення № 2 ОСОБА_1 (т.1 а.с. 21,73)

23 грудня 2019 року ОСОБА_1 подано заяву адміністрації про тимчасове переведення в диспансерне відділення № 2 на посаду сестри медичної (дільничої), та залишити її продовжувати виконувати обов`язки старшої медичної сестри відділення ОПНО з 02.01.2020 на період непрацездатності ОСОБА_6 , з подальшим звільненням за скороченням штату. (т.1 а.с. 22)

23 грудня 2019 року ОСОБА_1 подано заяву адміністрації про те, що остання просить вважати недійсною її заяву про переведення у диспансерне відділення № 2 від 19 грудня 2019 року, оскільки вона була написана нею під психологічним тиском. (т.1 а.с. 24)

27 грудня 2019 року ОСОБА_1 ознайомилась із посадовою інструкцією сестри медичної старшій відділення ОПНО. (т.1 а.с. 106-109)

Наказом № 3з від 2 січня 2020 року було внесено зміни до наказу № 316з від 19.12.2019 в зв`язку з листом непрацездатності виконуючої обов`язки сестри медичної старшої відділення ОПНО ОСОБА_1 тимчасово з 02.01.2020 призначено виконуючою обов`язки сестри медичної старшої відділення ОПНО на період листа непрацездатності сестри медичної старшої ОСОБА_5 сестру медичну поліклініки (дільничу) диспансерного відділення № 1 ОСОБА_7 (т.1 а.с. 99)

14 січня 2020 року від сестри медичної поліклініки дільничної ОСОБА_1 надійшла заява до адміністрації КП «КБЛНПД» ДОР» про звільнення її за згодою сторін з 27 січня 2020 року. (т.1 а.с. 74)

14 січня 2020 року ОСОБА_1 подано заяву адміністрації про звільнення у зв`язку із скороченням штату відділення ОПНО та відсторонити від виконання обов`язків старшої медсестри відділення ОПНО з 14.01.2020. Від переводу в будь-який інший структурний підрозділ диспансеру ОСОБА_1 відмовляється з причини створення нестерпних умов для роботи внаслідок психологічного тиску на неї. (т.1 а.с. 25)

17 січня 2020 року адміністрацією було надано ОСОБА_1 відповідь за № 335 на заяву від 14.01.2020, згідно якої повідомлено про те, що на підставі наказу по закладу № 316з від 19.12.2019, ОСОБА_1 було призначено виконуючою обов`язки сестри медичної старшої відділення ОПНО тимчасово на період листа непрацездатності сестри медичної старшої ОСОБА_5 в зв`язку з тим, що 02.01.2020 ОСОБА_1 повідомила завідувача відділення ОПНО ОСОБА_8 про перебування на листку непрацездатності, комісією були прийняті матеріальні цінності та передані під звіт виконуючий обов`язки сестри медичної старшої ОСОБА_7 (т.1 а.с. 26)

27 січня 2020 року ОСОБА_1 було подано адміністрації заяву про те, що вона просить вважати її заяву про звільнення за угодою сторін недійсною, оскільки остання не мала бажання звільнятись за угодою сторін. Зазначила, що при написанні вказаної заяви на неї працівниками підприємства чинився психологічний тиск та її ввели в оману стосовно підстав звільнення. Вона бажає звільнитись у зв`язку із скороченням штату. (т.1 а.с. 27)

Наказом № 25ос від 27 січня 2020 року ОСОБА_1 сестру медичну поліклініки (дільничу) диспансерного відділення № 2 звільнено від займаної посади за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України 27.01.2020 на підставі заяви ОСОБА_1 від 14.01.2020. (т.1 а.с. 29,75)

Як вбачається з наданих відповідачем скриншотів з електронної програми документообігу закладу, заяву ОСОБА_1 від 14 січня 2020 року, направлену засобами поштового зв`язку, адміністрацією зареєстровано в системі 28 січня 2020 року під № 841 (т.1 а.с. 128, 131); заяву ОСОБА_1 від 27 січня 2020 року адміністрацією зареєстровано в системі 28 січня 2020 року під № 809. (т.1 а.с. 128, 132)

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

У випадку, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

Отже, чинним законодавством не передбачено обов`язкової письмової форми угоди сторін про припинення трудового договору. Така угода була оформлена між сторонами шляхом подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін із зазначенням конкретної дати звільнення – 27 січня 2020 року.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Якщо роботодавець і працівник домовилися про певну дату припинення трудового договору, працівник не має права відкликати свою заяву про звільнення. Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Так, приписами КЗпП України для власника або уповноваженого ним органу не передбачено обов`язок прийняття відкликання працівником своєї заяви про звільнення у випадку досягнення домовленості про звільнення за угодою сторін.

Згідно з усталеною судовою практикою при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника (пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Про необхідність наявності взаємної згоди власника або уповноваженого ним органу та працівника щодо анулювання домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України також зазначено у постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 759/11508/16-ц (провадження № 61-14807св18), у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 404/6236/19 (провадження № 61-21869св19), у постанові від 31.08.2020 у справі №359/5905/18 (провадження № 61-22851св19).

На підставі викладеного суд дійшов висновку про доведеність існування домовленості між працівником та роботодавцем про звільнення за угодою сторін, при тому, що анулювання такої домовленості може мати місце виключно при взаємній згоді на це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 неодноразово висловлювала своє бажання про звільнення.

Судом встановлено та станом на момент складання заяви про звільнення за угодою сторін було наявне відповідне волевиявлення позивача про припинення трудового договору за зазначеною підставою, наступна зміна власного рішення позивача не впливає на чинність досягнутої домовленості з роботодавцем (без його згоди на таку зміну).

Також матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 27 січня 2020 року особисто ознайомилась із наказом про звільнення № 25ос від 27 січня 2020 року, зауважень стосовно його змісту в ньому не зазначила.

Як вбачається із письмових заяв по суті прави поданих відповідачем (т. 1 а.с. 60), ОСОБА_1 27 січня 2020 року було запропоновано продовжити трудові відносини з відповідачем, на що остання не погодилась.

Стосовно доводів позивача про незаконність наказу №360-ос від 19.12.2019 про переведення у зв`язку з недотриманням роботодавцем її переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці суд зазначає наступне.

Так, наказом КП «КПНД» ДОР» від 31 жовтня 2019 року виведено зі штатного розпису 3 ставки сестри медичної ОПНО з 01.01.2020.

За положеннями статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається вказаним у переліку (частина друга статті 42 КЗпП України.

Тобто, застосування положень статті 42 КЗпП України можливе серед працівників, які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади.

З наданого витягу з штатного розпису КП «КБЛНПД» ДОР» станом на 01.01.2020 вбачається, що у відділенні ОПНО обліковується 0,25 посади сестри медичної. (т.1 а.с. 105)

Як встановлено судом у КП «КБЛНПД» ДОР» з 01.01.2020 було скорочено три посади сестри медичної ОПНО та станом на 01.01.2020 у відповідача відсутня ціла ставка сестри медичної ОПНО.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

Згідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до частини 1 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Із матеріалів справи вбачається, що у КП «КБЛНПД» ДОР» відбулось скорочення трьох посад сестри медичної ОПНО з 01.01.2020, одну з яких займала позивач. ОСОБА_1 погодилась на пропозицію роботодавця з переведення на посаду сестри медичної (дільничої) диспансерного відділення № 2, про що свідчить подана останньою 19 грудня 2019 року заява про переведення. Вказані обставини свідчать про те, що роботодавцем було дотримано положення чинного законодавства зі скорочення штату працівників.

Також під час розгляду справи судом встановлено існування домовленості між працівником та роботодавцем про звільнення за угодою сторін (погоджена сторонами заява про звільнення від 14 січня 2020 року), при тому, що анулювання такої домовленості може мати місце виключно при взаємній згоді на це власника або уповноваженого ним органу і працівника. При цьому після відкликання працівником своєї згоди на звільнення роботодавець не погодив таку. За вказаних умов вбачається, що звільнення ОСОБА_1 відбулось з додержанням вимог чинного законодавства.

Стосовно доводів позивача про написання заяв про переведення та звільнення внаслідок психологічного тиску, суд зазначає наступне.

Так, позивачем надано доповідні записки на ім`я в.о. директора Солонського В.М. стосовно психологічного тиску від 16.09.2019, 20.09.2019, 03.10.2019. (т.1 а.с. 8, 9, 11) Зі змісту вказаних доповідних записок вбачається незгода ОСОБА_1 з організацією робочого процесу та про наявність міжособистісного конфлікту між нею та завідуючого відділення ОСОБА_9 . В той же час матеріали справи не містять доказів чинення психологічного тиску на ОСОБА_1 з вирішення кадрових питань, пов`язаних з її переведенням на посаду сестри медичної (дільничої) диспансерного відділення № 2 та подальшого її звільнення.

Стосовно доводів позивача про неприйняття її заяви про звільнення за скороченням штату суд зазначає наступне.

Так, предмет позову стосується оскарження наказів роботодавця про переведення позивача, звільнення позивача з вимогою про поновлення її на роботі.

За положеннями частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків , встановлених цим Кодексом.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України), що передбачено і ст. 12 ЦПК України.

На суд покладається обов`язок розгляду цивільної справи в межах заявлених сторонами вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Позивач, викладаючи обставини її незгоди з відмовою роботодавця розірвати з нею трудовий договір з ініціативи власника на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, фактично оспорює підстави розірвання трудового договору, що виходить за межі предмету спору, який перебуває на розгляді у суді.

На підставі ст.ст. 4, 5, 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, 21,36,141 КЗпП України суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до комунального підприємства «Криворізька багатопрофільна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради» про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: комунальне підприємство «Криворізька багатопрофільна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради», ЄДРПОУ: 01986256, адреса: 50011,м. Кривий Ріг, вул. Дишинського, 27.

Повний текс рішення суду складений та підписаний 18 листопада 2021 року.

Суддя: О. Н. Борис