Рішення № 101164632, 08.11.2021, Вишгородський районний суд Київської області

08.11.2021 Справа № 363/74/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 листопада 2021 року Вишгородський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Лукач О.П.,

за участю секретаря Сергієнко А.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача 1 Лєман Н.,

представника відповідача 2 Мазуренко Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Вишгороді у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ», ОСОБА_3 про відшкодування збитків завданих втратою права власності на нерухоме майно та порушення житлових прав, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

12 січня 2021 року до Вишгородського районного суду Київської області надійшла вказана позовна заява у якій позивач ОСОБА_1 просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ» (далі по тексту - ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ», Відповідач 1), ОСОБА_3 (далі по тексту також Відповідач 2) на її користь 139448 гривень на відшкодування матеріальних збитків та 50000 гривень - на відшкодування моральної шкоди. Стягнути з відповідачів понесені судові витрати, які складаються з витрат по оплаті судового збору та витрат за надану правову допомогу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивачем зазначено, що у березні 2018 року ТОВ (ПАТ) «Артем-Банк» та ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ» уклали договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за кредитним договором

№ 138/06 від 11 грудня 2006 року та договором іпотеки №138/06 від 17 жовтня 2008 року, укладеними між ОСОБА_1 та ТОВ «Артем-Банк». Унаслідок укладеного договору про переуступку прав вимоги, ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ» набуло статус нового кредитора у зобов`язанні, виконання якого було забезпечено іпотекою - однокімнатна квартира АДРЕСА_1 . Станом на день укладення договору про переуступку прав вимоги, бувший кредитор в особі ПАТ «Артем-Банк» отримав виконавчий лист № 761/23752/14-ц від 15 жовтня 2015 року та звертався із заявами до Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 8 квітня 2015 року, ухваленого за позовом ПАТ «Артем-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості та, яке було змінено рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року (виконавче провадження № 50065807).

9 жовтня 2018 року за заявою нового кредитора в особі ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ», державний реєстратор прийняв рішення про перереєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ», на підставі іпотечного застереження.

6 грудня 2018 року нерухоме майно відчужене третій особі - ТОВ «АГЕНЦІЯ НЕРУХОМОСТІ «АВІНЬЙОН», шляхом передачі до статутного капіталу від засновника ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ».

8 грудня 2018 року ТОВ «АГЕНЦІЯ НЕРУХОМОСТІ «АВІНЬЙОН» (засновником якого є ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ») уклало договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 з кінцевим бенефіціарним власником (контролером) ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ» (станом на день укладання договору), ОСОБА_3 , проте вже як з фізичною особою.

18 грудня 2018 року ОСОБА_3 подала заяву до органу реєстрації Вишгородської міської ради про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_5 , підписавши її від імені ОСОБА_5 .

У результаті розгляду заяви ОСОБА_3 , виконавчий комітет Вишгородської міської ради видав довідку № 3061 за формою 3-А про одноособову реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 та зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_5 , як колишнього власника у зв`язку «з вибуттям по відчуженню майна» (у подальшому скасовано у порядку досудового врегулювання спору). Цього ж дня, ОСОБА_3 видала доручення на ім`я фізичних осіб із вказівкою «право вчинення дій в її інтересах з приводу нерухомого майна яке є її власністю, а саме: однокімнатної квартири, загальною площею 53,00, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 », що мало наслідком виселення нашої сім`ї, у тому числі, неповнолітньої дитини, із єдиного житла.

Станом на день укладення договору про відступлення прав вимоги

№ 3-UA-EA-2018-01-16-000294-a від 27 березня 2018 року між ПАТ «Артем-Банк» та ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ», у відділі державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції перебувало на виконанні заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 8 квітня 2015 року про стягнення з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Артем-Банк» кредитної заборгованості, відкрите на підставі заяви бувшого кредитора в особі ПАТ «Артем-Банк» (ВП №50065807; виконавчий лист №761/23752/14-ц від 15 жовтня 2015 року). Проте, у порушення приписів статей 526, 512, 514 ЦК України новий кредитор не вчинив дій, які повністю залежали від його волі, застосувавши позасудовий порядок звернення стягнення на нерухоме майно на стадії примусового виконання судового рішення по стягненню кредитної заборгованості, унаслідок чого ОСОБА_1 втратила право власності на нерухоме майно, яке перебувало під забороною на примусове звернення стягнення на підставі Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 березня

2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року (справа № 363/431/19), встановлено, що іпотекодержатель в особі ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ», у порушення приписів Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» примусово звернув стягнення на предмет іпотеки без згоди власника майна на підставі іпотечного застереження (стаття 39 Закону України «Про іпотеку»), без визначення в установленому порядку вартості майна узгодженою з власником майна і проведеною станом на день вчинення реєстраційних дій (стаття 37 Закону України «Про іпотеку»).

Позивач стверджує, що всупереч вимог статей 40, 47 Закону України «Про іпотеку», статті 109 ЖК УРСР виселення їхньої сім`ї, після застосування ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ» іпотечного застереження, відбулося за відсутності ухвалених судових рішень про виселення та зняття з реєстрації місця проживання, а бенефіціарний власник ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ» - ОСОБА_3 своїми протиправними діями додатково сприяла порушенню житлових прав позивача та членів її сім`ї.

Також зазначає, що рішенням Вишгородського міського голови від 26 грудня

2019 року зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_5 проведеної за заявою ОСОБА_3 у подальшому було скасовано у порядку досудового врегулювання спору, реєстрацію місця проживання ОСОБА_5 , поновлено.

Позивач вважає, що спільними діями відповідачів їй спричинено збитки, які складаються із суми понесених витрат на оренду іншого житла та його утримання, які вона вимушена була сплачувати з огляду не неправомірне позбавлення права власності та права користування житловим приміщенням з 15 січня 2019 року до 25 серпня 2020 року. Загальний розмір збитків, заподіяних ОСОБА_1 становить 139448 гривень, з яких: сплачена орендна плата - 74300 гривень; сплачена орендна плата за 2020 рік -

42000 гривень; надані комунальні послуги у період з 27 лютого по 1 грудня 2019 року - 10997 гривень; надані комунальні послуги у період з січня по 25 серпня 2020 року -

12151 гривень. А тому, посилаючись на положення статті 1190 ЦК України, вважає, що заподіяні збитки підлягають солідарному відшкодуванню.

Крім цього, позивач вказує, що внаслідок протиправної поведінки відповідачів її не лише позбавили права власності на житло, а членів її сім`ї права користування єдиним житлом, у розпорядженні відповідачів залишилося все належне ним на праві власності рухоме майно, яке перебувало у квартирі на час примусового виселення - меблі, техніка, предмети побуту тощо. З метою отримання прибутку, відповідачі передавали квартиру, разом із належним на праві власності майном, третім особам, незважаючи на встановлену судом заборону у справі № 363/431/19. ОСОБА_3 розмістила на сайті ОЛХ оголошення про передачу квартири в оренду. Неможливість користування майном, побоювання його знищення або пошкодження спричинили їй душевні страждання та вона була вимушена оформити непрацездатність, що стало підставою для проведення перевірки правомірності його видачі, оскільки у зазначений період позивач не могла брати участь у жодному заході, які входять до кола її службових повноважень. Також, за ініціюванням ОСОБА_3 до неї, особи виселеної із житлового приміщення, було застосовано зустрічне забезпечення, оскільки відповідач мотивував подану нею заяву можливістю спричинення збитків «у вигляді зносу квартири та зміни курсу валют, що впливає на зменшення вартості квартири на ринку». Для внесення суми зустрічного забезпечення, обґрунтовано побоюючись подальшого перепродажу майна, втрати всього рухомого майна, яке перебувало в квартирі та використовувалось відповідачами на власний розсуд, вони вимушені були шукати додаткові джерела фінансування, у результаті чого було оформлено додаткову позику у фізичної особи із виплатою процентів за користування грошовими коштами.

З метою свого захисту та членів сім`ї від протиправних дій відповідачів, позивач прийняла рішення про надання цій ситуації розголошення у засобах масової інформації., що призвело до додаткових моральних страждань. З березня 2019 року відповідачі, з метою здійснення на позивача тиску, розповсюдили недостовірну інформацію про неї та рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 4 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації задоволено. Зобов`язано відповідача в особі директора ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ» спростувати недостовірну інформацію.

Позивач зазначає, що протягом майже 19 місяців вона змушена була докладати значних зусиль для організації її життя, збереження сім`ї, порушених прав, а тому вважає, що 50000 гривень є достатньою сумою для відшкодування відповідачами заподіяної їй моральної шкоди.

Разом із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ», які містяться на рахунках АТ «ОТП Банк» у межах, достатніх для задоволення позовних вимог у сумі 189448 гривень.

Ухвалою суду від 13 січня 2021 року у задоволені заяви про забезпечення позову було відмовлено з мотивів, викладених у вказаному судовому рішенні.

Після виконання вимог частини шостої статті 187 ЦПК України, ухвалою суду від 15 лютого 2021 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у підготовче засідання на 23 березня 2021 року.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 12 липня

2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Під час підготовчого провадження у справі було розглянуто та відмовлено у задоволенні клопотань Відповідача 1 про зупинення провадження у справі, про заміну неналежного відповідача у справі, з мотивів, викладених в ухвалі суду від 12 липня

2021 року.

Позивач та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримували та просили їх задовольнити з підстав, викладених у позові та додаткових поясненнях.

Представники Відповідача 1 та Відповідача 2 у судовому засіданні, щодо позовних вимог заперечували та просили відмовити у їх задоволенні з підстав не доведеності та необґрунтованості.

Крім цього, Відповідачем 1 до суду було подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що позов не ґрунтується на нормах права, пред`явлені до них позовні вимоги вважає безпідставними, а обставини, викладені у позовній заяві є надуманими, хибними, спотвореними, ґрунтуються на перекручених фактах, хибному тлумаченні вимог закону та норм укладених договорів з метою ухилитись від повернення боргу позивачем (боржником) кредиторам шляхом зловживання правами та використовуючи судову владу у якості інструменту відвернення негативних наслідків невиконання боргових зобов`язань. Разом з цим, Відповідач 1, посилаючись на положення статей 509, 512, 514, 525, 526, 527, 610-612, 625 ЦК України, зазначає про неналежне виконання позивачем ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором. Відповідач 1 стверджує, що між позивачем та Відповідачем 1 велась переписка та переговори щодо реструктуризації боргу за кредитним договором №138/06 від 11 грудня 2006 року, забезпеченим Іпотечним договором, право вимоги боргу та право іпотекодержателя за якими перейшло до ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ» за договором № UA-ЕА-2018-01-16-000294-а про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 27 березня 2018 року та договором від

27 березня 2018 року про відступлення прав за договором іпотеки квартири № 138/06 від 17 жовтня 2008 року. На дату укладення договорів про перехід прав вимоги та права іпотекодержателя за вказаними договорами до Відповідача 1 сума боргу позивача перед первісним кредитором у загальному обсязі складала 109991,71 доларів США. Відповідач 1 дійсно пропонував позивачу закрити борг за умовами реструктуризації, якщо позивач оплатить 4500 доларів США та одночасно буде укладено договір про реструктуризацію боргу між позивачем та ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ». Однак, позивач після того, як усно погодилась на це ухилялась від оплати узгодженої суми та укладення договору реструктуризації боргу. Переговори та їх результат, усні домовленості та досягнуті умови, які спочатку ніби були успішними та погодженими сторонами, позивач не виконувала, а брала участь в них лише задля затягування часу для продовження користування квартирою придбаною за кошти, взяті у кредит за наведеним договором та з метою відвернення та затягування часу настання негативних наслідків для неї, зокрема самозахисту Відповідача 1 у відповідності до узгоджених сторонами умов розділу 5 іпотечного договору, а саме: задоволення вимог кредитора шляхом реєстрації за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки - квартири на підставі підписаного, у тому числі позивачем іпотечного договору, а саме застереження зазначеного у розділі 5 іпотечного договору, який є документом, що підтверджує перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в силу розділу 5 іпотечного договору та статті 37 Закону України «Про іпотеку». Після того, як Відповідач 1 зрозумів, що позивач не має намір оплачувати борг, здійснив свої права та виконав обов`язкові вимоги Іпотечного договору та вимоги законодавства України та задовольнив свої вимоги кредитора шляхом реєстрації права власності на предмет Іпотеки за іпотекодержателем. Тобто, сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки. Отже, задоволення своїх вимог у повному обсязі за кредитним договором забезпеченим Іпотечним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки у позасудовому порядку, таке застереження - це позасудовий спосіб врегулювання спору, який сторони встановили самостійно у договорі та для реалізації якого необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя. Однак, ОСОБА_1 продовжила затягувати настання негативних для неї наслідків, а саме перехід права власності до Відповідача1 за Іпотечним договором не маючи на меті повернення боргу. Відповідачем 1 у законний спосіб здійснено задоволення вимог кредитора, що відповідно до умов Закону України «Про іпотеку» (статті 12, 33, 35, 36, 37) та договору здійснюється або поверненням суми боргу у повному обсязі, або зверненням стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю право власності на предмет іпотеки, або продажем предмету іпотеки третім особам та задоволення своїх вимог кредитора за рахунок отримання коштів від проданого майна, що є предметом іпотеки. Відповідач 1 вважає, що задовольнив свої вимоги та вважає борг закритим, оскільки він був погашений за рахунок предмету іпотеки.

Враховуючи, що сам договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, Відповідач 1 звернувся до державного реєстратора із заявою та необхідними документами за результатом розгляду яких державним реєстратором, з додержанням вимог статей 10 та 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» прийнято рішення щодо державної реєстрації права власності за ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ» на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 .

При цьому, Відповідач 1 зазначає, що жодні права та охоронювані законом інтереси позивача не порушувались, оскільки держава має певний механізм стримань та противаг, права особи закінчуються там, де починаються права іншої особи. Держава охороняє лише законні інтереси особи, у даному випадку погашення боргу позивачем є її обов`язком та правом Відповідача-1 отримати оплату боргу від позивача. Зазначає, що рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 березня 2020 року у справі № 363/431/19, яке залишено без змін судом апеляційної інстанції, нині переглядається Першою судовою палатою Касаційного цивільного суду та ухвалою цього суду зупинено виконання рішення суду у справі.

Щодо доводів позивача, що вона зазнала матеріальної та моральної шкоди у зв`язку з тим, що Відповідач 1 задовольнив свої вимоги на предмет іпотеки, Відповідач 1 зазначає, що позивач надала у якості доказів матеріальної шкоди копію договору оренди квартири АДРЕСА_3 від 17 лютого 2019 року та долучає квитанції про сплату послуги оренди квартири, де одержувачами платежів вказані кілька осіб, та одночасно надає ще один договір оренди житла від 27 лютого 2019 року. При цьому, отримувачі коштів не вказані у позовній заяві у якості свідків, а тому робити висновки що долучені договори є реально діючі - неможливо. Також Відповідачу 1 не зрозуміло, чому виставляється рахунок за погашення комунальних послуг по орендованих квартирах, адже оплата комунальних послуг здійснюється незалежно від того, де б проживала позивач. Таким чином, вважає, що позивач намагається перекласти свої фінансові проблеми на інших, шляхом виставлення абсолютно незрозумілих та необґрунтованих вимог та надання у їх підтвердження сумнівних доказів, зокрема рахунків. Позивачем не зазначено у позові, який вид збитків, нібито було завдано позивачу, та в чому саме вони полягають, наявність вини саме відповідачів у завданні збитків та причинно-наслідкового зв`язку між ними. Вважають, що ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ» не є належним відповідачем у справі, оскільки згідно закону не наділений повноваженнями щодо державної реєстрації, зокрема державної реєстрації змін або припинення права власності на нерухоме майно. Звернення особи до уповноваженого органу на здійснення державної реєстрації виникнення, зміни або припинення права власності на нерухоме майно, не тягне за собою наслідків відповідальності особи, яка звернулась до державного реєстратора за дії державного реєстратора, навіть, якщо ці дії були проведені державним реєстратором з порушенням чинного законодавства про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, оскільки державні реєстратори, згідно норм закону несуть персональну відповідальність за порушення законодавства у сфері державної реєстрації прав. Відповідач 1 вважає, що належним відповідачем у даному випадку є державний реєстратор, який здійснив відповідні реєстраційні дії, що порушують права та охоронювані законом інтереси особи. У зв`язку з викладеним, просить відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 про відшкодування збитків завданих втратою права власності на нерухоме майно та порушення житлових прав, відшкодування моральної шкоди у повному обсязі.

В свою чергу позивачем до суду було подано заперечення на відзив Відповідача 1, у якому зазначила, що звертаючись із позовом до суду вона вказувала на порушення відповідачами статей 37, 39 Закону України «Про іпотеку», Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та не виконали покладеного на них обов`язку, передбаченого статтею 40 Закону України «Про іпотеку» та статтею 109 ЖК УРСР, унаслідок чого, їй спричинено матеріальну та моральну шкоду. При цьому, відповідач у відповіді на позов обґрунтовує свої заперечення та надає докази на спростування доводів позивача (кредитний, іпотечний договори), які не стосуються предмету доказування у справі про відшкодування шкоди та стосуються спору, який вже вирішено судом з ухваленням судового рішення, яке набрало законної сили (рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 березня 2020 року, справа № 363/431/19). Позивач зазначає, що вказане рішення суду фактично виконано всіма відповідачами - ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ» та ОСОБА_3 , навіть до вирішення клопотання ОСОБА_3 про зупинення виконання (ВП № 63411947, ВП № 63590944). Позивач вважає, що нею виконано умови укладання договору оренди житла та надано суду письмові докази його укладання тощо, посилання відповідача на відсутність клопотання позивача про виклик свідка не ґрунтується на нормах цивільного та цивільного процесуального законодавства та за своєю суттю є абсурдними. Крім того, відповідальним за нарахування та сплату податку до бюджету за передачу в оренду нерухомого майна є орендодавець, який самостійно нараховує та сплачує податок до бюджету в строки, встановлені для звітного (податкового) періоду. Банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, а отже є належними доказами. Ураховуючи, що позивачем до позовної заяви долучено паперові копії електронних доказів (платіжні доручення про перерахування грошових коштів здійснені з основного рахунку позивача), завірені підписом позивача та надані всім сторонам процесу, за відсутності вимог суду про подання оригіналу електронного доказу тощо, заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, не відповідають вимогам цивільного процесуального законодавства. Також у запереченнях на відзив викладена позиція позивача щодо безпідставності клопотань Відповідача 1 про зупинення провадження у справі та про неналежного відповідача у справі та його заміну, які судом було враховано під час вирішення цих клопотань у підготовчому судовому засіданні.

Також, Відповідачем 2 подано до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначила, що проживаючи у місті Києві, планувала продати належну їй з сином квартиру та за виручені кошти придбати нову у передмісті у новобудовах міста Вишгорода або масиву «Троєщина». 4 грудня 2018 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі - продажу вона з сином продали належну їм на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_4 . Протягом року, коли продавалася квартира, вона займалась пошуком іншого житла у межах ціни вартості її квартири. На початку грудня 2018 року вона зустрілася у м. Вишгороді із знайомим ОСОБА_9 , якого вона знала як переселенця з м. Донецьк, оскільки з

2014 року вона була волонтером безоплатно, на добровільних засадах, а з 2015 року як волонтер стала працювати у Благодійній організації «Благодійний фонд «Діти надії та любові» та допомагала переселенцям, що переїхали до м. Києва, Київської області та Харкова із зони бойових дій на України, сім`ям з дітьми, які страждають через війну в Україні, а також військовослужбовців, які проходять службу в зоні АТО. Михайло Шнейдер, маючи юридичну освіту, допомагав їй у вирішенні правових питань, які виникали у переселенців. Також ОСОБА_9 запропонував їй стати разом з ним співзасновником товариства, оскільки вона має «київську прописку». Відповідач 2 зазначає, що вона відмовлялася від пропозиції, оскільки має незадовільний стан здоров`я та займається іншою справою, на що ОСОБА_9 відповів, що їй не потрібно буде брати активну участь в правлінні та впливати на господарську діяльність товариства. На пропозицію вона погодилася та підписала необхідні документи. За весь період діяльності юридичної особи вона не брала участі у загальних зборах, не отримувала дивідендів та жодної інформації про діяльність. Лише ознайомившись із матеріалами цієї цивільної справи, їй стало відомо, що вона стала бенефіціаром «Гроуф Капітал Факторинг». Під час зустрічі у грудні 2018 року з ОСОБА_9 , вона розповіла йому про продаж своєї з сином квартири та те, що не може знайти іншого житла, на що той повідомив, що він нещодавно передав хорошу квартиру у статутний капітал ТОВ «Агенство нерухомості «Авіньон» та наполегливо рекомендує її придбати. З розповіді ОСОБА_9 , дану квартиру його підприємство ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» придбало на аукціоні у банку. ОСОБА_9 також повідомив що мешканці ще не звільнили квартиру, але зроблять це впродовж двох місяців. Після того, як він уточнив у директора агентства наявність квартири, вони поїхали її оглянути. Приїхавши до будинку АДРЕСА_5 , вона побачила, що будинок був у доброму стані, мав гарне розміщення та транспортну розв`язку. Коли піднялися до квартири, двері квартири їм ніхто не відчинив. Після чого, залишили будинок, поїхали на зустріч з директором Агентства ОСОБА_12 . Вона показала копію технічного паспорту на квартиру, але сказала, що там є деякі перепланування всередині. Оглянувши сам будинок та копію технічного паспорту, її влаштовували будинок, площа квартири, планування квартири і запропонована ціна.

8 грудня 2018 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу вона придбала у ТОВ «Агенство нерухомості «Авіньон» квартиру АДРЕСА_1 . При цьому, вона була попереджена, що придбану нею квартиру колишні мешканці звільнять впродовж двох місяців, а тому переїхала жити до місця проживання свого сина. У період з 14 по 17 грудня 2018 року їй зателефонував ОСОБА_9 та повідомив, що мешканці можуть виїхати з квартири раніше обумовленого строку, тому як тільки він про це дізнається, одразу повідомить та вона зможу переїхати. Оскільки у період з 19 грудня 2018 року по 8 січня 2019 року вона мала знаходитись у благодійній паломницькій поїздці в АДРЕСА_6 , куди заздалегідь було придбано квитки в обидві сторони, ОСОБА_9 сказав, що він сам усе проконтролює та допоможе з усім необхідним: зміною замків у вхідних дверях, облаштуванням у квартирі сигналізації, переукладенням договорів з житлово-комунальними організаціями. Проте, для вчинення цих дій їй потрібно лише видати довіреність. 18 грудня 2018 року вона з`явилась до приватного нотаріуса для підписання довіреності, ознайомившись з текстом якої побачила прізвища невідомих їй людей. Вона одразу зателефонувала ОСОБА_9 та запитала про цих людей. На що ОСОБА_9 відповів, що це його люди, які допоможуть із зміною замків у вхідних дверях, облаштуванням у квартирі сигналізації, переукладенням договорів з житлово-комунальними організаціями, а він, у свою чергу, їх проконтролює. Вона підписала довіреність та 19 грудня 2018 року відбула у благодійну паломницьку поїздку. Повернувшись з поїздки, їй зателефонував ОСОБА_9 і сказав, щоб вона приїхала до квартири, де він зможе віддати ключі. Приїхавши до квартири, у якій знаходились ОСОБА_13 і ОСОБА_9 , вона побачила, що у квартирі стояли зав`язані мішки білого кольору, квартира не була звільнена від меблів (хоча шафи були без речей) та побутової техніки. На запитання щодо речей, їй відповіли, що завтра об 11:00 колишні власники заберуть свої речі. Ситуація, яка склалася її дещо засмутила, оскільки вона планувала переїжджати у квартиру. Наступного дня, коли вона приїхала до квартири, то їй стало відомо, що колишні власники забрали мішки з речами, а побутову техніку залишили, оскільки не мали транспорту та сказали, що заберуть техніку завтра. Однак, ні завтра, ні післязавтра за технікою ніхто не приїхав. З того часу вона стала проживати у квартирі. При цьому, це проживання виявилось неможливим, оскільки колишня власниця квартири ОСОБА_14 приходила до дверей квартири, кричала різні нецензурні речі, неодноразово погрожувала їй фізичною розправою, виключала світло на рубильнику у квартирі.

Відповідач 2 вважає, що вона стала заручником ситуації, що склалася. Відповідно до ухвали апеляційного суду міста Києва від 27 травня 2019 року задоволено клопотання слідчого СВ Вишгородського ВИ ГУНП в Київській області Юрченка Н.Ф. про арешт майна, а саме приміщення квартири

АДРЕСА_1 . Постановою старшого слідчого Вишгородського ВП ГУНП в Київській області Юрченка Н.Ф. квартира АДРЕСА_1 визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні. На підставі цього, 28 березня 2019 року вона була позбавлена права вільно користуватися, розпоряджатися та володіти своїм майном. Разом з тим, змушена була нести витрати на утримання вищезазначеної квартири протягом усього часу досудового розслідування даного кримінального провадження. Квартира

АДРЕСА_1 є її єдиним житлом, однак на даний час змушена проживати у знайомих, винаймати інше житло не має матеріальної можливості. Після опечатування квартири слідчим її фактично залишено без одягу та взуття.

Заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_3 зазначає, що вона є добросовісним набувачем квартири, оскільки придбала її за відплатним договором. Відповідно до умов договору купівлі-продажу квартири, укладеного між нею та «Агенством нерухомості «Авіньон», квартира належала продавцю на підставі Акту приймання-передачі нерухомого майна б/н від 6 грудня 2018 року (видавник ТОВ «Агенство нерухомості «Авіньйон» та ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг») Протоколу загальних зборів учасників від 6 грудня 2018 року (видавник ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг») та витягу з ДРРП від 9 жовтня 2018 року. Право власності Продавця на момент купівлі-продажу спірної квартири зареєстровано в Державному речових прав на нерухоме майно від 7 грудня 2018 року за номером запису про власності: 29328133, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1663275232218. Договір купівлі-продажу спірної квартири був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Потаповим М.Ю., який перевірив відсутність податкової застави, заборони відчуження або арешту майна, обтяження іпотекою, про що виготовляються відповідні витяги.

Відповідач 2 вважає припущенням та необґрунтовано жодними доказами і не відповідає дійсності посилання позивача, що вона мала доступ до інформації щодо відчуження спірної квартири. ЇЇ перебування у бенефіціарних власниках ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» не свідчить про те, що вона знала про обставини відчуження спірної квартири. Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вона не є керівником, не обиралась до органів управління, не була присутня на загальних зборах зазначених товариств (ТОВ «Юридична компанія «Гроуф Капітал», ТОВ «Агенство нерухомості «Авіньон», ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг»). Сам факт того, що вона була засновником ТОВ «Юридична компанія «Гроуф Капітал» не підтверджує, що вона була обізнана про обставини набуття та відчуження спірної квартири, а позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх тверджень.

У відзиві Відповідач 2 посилається на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 березня 2020 року у справі №363/431/19 у якому роз`яснено положення статті 388 ЦК України щодо права власника на витребування майна від добросовісного набувача. Також зазначає, що судове рішення у справі №363/431/19 не встановлює та не підтверджує вчинення нею будь-яких неправомірних дій щодо позивача, а тому, статті 1166, 1167, 1190 ЦК України не підлягають застосуванню у даній справі.

Щодо твердження позивача, що вона розповсюдила недостовірну інформацію про неї, не відповідає дійсності та є лише припущенням позивача. Відповідач 2 посилаючись на заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва №752/17350/19, яким задоволено позов ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації та зобов`язано відповідача в особі директора ТОВ «Гроуф Капітал Факторінг» спростувати недостовірну інформацію. Відповідач 2 зазначає, що вона не є стороною по даній справі та їй не відомо про обставини зазначені у вказаному рішенні суду. Твердження позивача, що начебто вона опублікувала оголошення про передачу спірної квартири в оренду на сайті OLX не відповідає дійсності і не підтверджено жодними належними та допустимими доказами. Не підтверджені належними доказами і заподіяння нею позивачу моральної шкоди.

У зв`язку з викладеним, Відповідач 2 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування збитків завданих втратою права власності на нерухоме майно та порушення житлових прав, відшкодування моральної шкоди.

В свою чергу позивачем до суду було подано заперечення на відзив Відповідача 2, у яких вона вважає доводи, наведені відповідачем, необґрунтованими і такими, що не відповідають нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, зробленими без посилання на відповідні докази, наданими на спростування доводів позивача тощо. Стверджує, що неправомірність дій ОСОБА_3 щодо її виселення та членів її родини, включаючи неповнолітнього, за відсутності судового рішення, оскільки вона видала довіреність від 18 грудня 2018 року на ім`я ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 з правом на їх перебування в приміщенні однокімнатної квартири поряд із постійно проживаючими членами сім`ї позивача;

11 грудня 2018 року звернулася із заявою про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_5 за адресою квартири, використавши паспортні дані та підписавши заяву від його імені; уклала договір від 16 січня 2019 року з ТОВ «А К Б СЕРВІС» про встановлення охоронної сигналізації у квартирі АДРЕСА_1 , встановивши фізичні перешкоди на вхід до квартири родині ОСОБА_20 ; 18 січня 2019 року ОСОБА_3 видала доручення на ім`я ОСОБА_21 про передачу особистих речей потерпілих біля 3 під`їзду будинку АДРЕСА_5 . Станом на день вчинення вказаних дій, всі особисті речі позивача та членів її сім`ї перебували у квартирі, у якій вони постійно проживали, що підтверджується фото зображеннями. Під час перебування у квартирі членів сім`ї позивача, довіреними особами ОСОБА_3 вже було встановлено охоронну сигналізацію. ОСОБА_3 намагалася передати квартиру в оренду за 11 000 грн щомісячно та двічі намагалася передати її у користування своїм знайомим, що підтверджено протоколом обшуку від 29 березня 2019 року та протоколом огляду від

8 серпня 2019 року. Позивач вважає, що всі перелічені дії є вольовими діями ОСОБА_3 , спрямованими на свідоме бажання настання певних юридичних фактів.

Заслухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши письмові матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 12 ЦПК України).

Звертаючись до суду із позовною заявою, ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги до відповідачів про відшкодування збитків завданих втратою права власності на нерухоме майно та порушення житлових прав, відшкодування моральної шкоди, посилається на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 березня 2020 року у справ № 363/431/19 та Голосіївського районного суду міста Києва від

4 серпня 2020 року у справі № 752/17350/19, вважаючи, що саме діях відповідачів порушено її право володіння та користування квартирою у зв`язку з чим, вона змушена була орендувати інше житло, витрачати додаткові кошти та зазнала моральних страждань від дій відповідачів.

Відповідно до статті 82 ЦПК України підставами для звільнення від доказування є наявність обставин, які визнаються учасниками справи або таких, які визнано загальновідомими, наявність обставин, встановлених рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, як убачається із рішення Вишгородського районного суду Київської області від 17 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2020 року та постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 липня 2021 року від 19 липня 2021 року (том 1 а.с. 81-100, том 2 а.с. 203-214), та це встановлено судом під час розгляду цієї справи, 11 грудня 2006 року між ОСОБА_6 (після зміни прізвища - ОСОБА_1 ) та ТОВ «Артем-Банк» укладено кредитний договір № 138/06, за умовами якого позивач отримала кредит у розмірі 16 879,00 дол. США, зі сплатою 12,50 процентів річних на строк до 11 квітня

2016 року.

11 грудня 2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Артем-Банк» укладено договір застави майнових прав № 138/06, а саме - права вимоги на отримання у власність квартири АДРЕСА_1 .

17 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Артем-Банк» укладено договір іпотеки № 138/6, відповідно до якого в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія НОМЕР_1 , виданого Вишгородською міською радою

18 червня 2008 року, згідно рішення виконавчого комітету Вишгородської міської ради №118 від 22 травня 2008 року, зареєстрованого Вишгородським БТІ 31 липня 2008 року за № 23658486.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва (том 1 а.с. 101-115), з урахуванням змін, внесеними рішенням Апеляційного суду міста Києва від

25 січня 2017 року, з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість станом на 26 лютого

2015 року в розмірі: заборгованість за кредитом - 6 029,00 дол. США, що еквівалентно 169 091,14 грн; заборгованість за процентами - 1 038,09 дол. США, що еквівалентно

29 114,59 грн; заборгованість по сплаті комісії за користування кредитними коштами -

2 886,53 грн; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 25 951,84 грн.

27 березня 2018 року між ПАТ «Артем-Банк» та ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ» укладено договір № UA-EA-208-01-16-000294-а про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за умовами якого до ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» перейшло право вимоги за кредитним договором № 138/06 від 11 грудня 2006 року. Того ж дня, між ТОВ «Артем-Банк» та ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ» укладено договір про відступлення прав за договором іпотеки № 138/06 від 17 жовтня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Набока О.В. за № 711.

20 серпня 2018 року ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ» направило боржнику ОСОБА_1 повідомлення про наявність у неї заборгованості за кредитним договором та можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та Закону України «Про іпотеку».

9 жовтня 2018 року ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ» звернуло стягнення на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотеко держателя. Цього самого дня державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Скрипкою Л.В. прийнято рішення про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг».

6 грудня 2018 року ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ» передало зазначену квартиру до статутного капіталу ТОВ «Агенція нерухомості «Авіньон». Оціночна вартість предмета нерухомості - квартири АДРЕСА_1 станом на 6 грудня 2018 року визначено у розмірі

555 970,00 грн.

Листом № 0712/18 від 7 грудня 2018 року ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ» повідомило приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Потапову М.І. про прийняте рішення від 4 жовтня 2018 року про відсутність претензій ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг» до ОСОБА_1 , та просило виключити заборону відчуження квартири з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

8 грудня 2018 року між ТОВ «Агенція нерухомості «Авіньон» та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 березня

2020 року, залишеним без змін судами вищих інстанцій, за позовною заявою ОСОБА_1 скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 43412308 від 9 жовтня 2018 року, номер запису про право власності 28295747 від

9 жовтня 2018 року, прийняте державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Скрипкою Л. В. на квартиру АДРЕСА_1 , відповідно до якого відбулася реєстрація права власності на нерухоме майно за іпотекодержателем ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ». Скасовано запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 43412308 від 09 жовтня 2018 року, внесений державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Скрипкою Л.В., стосовно об`єкту нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1 , відповідно до якого відбулась реєстрація права власності на нерухоме майно за іпотекодержателем ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ». Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .

Як убачається із вказаного судового рішення, суд, встановивши, що реєстрація права власності на спірну квартиру за ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя була здійснена державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Скрипкою Л.В. з порушенням заборони на примусове стягнення майна, встановленої Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», дійшов висновку про її скасування. Так, судом зазначено, що на момент прийняття рішення Державним реєстратором про реєстрацію права власності на квартиру не проводилась оцінка предмета іпотеки, за якою відбулося зарахування вимог. Ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна. Також судом встановлено, що ОСОБА_1 отримувала кореспонденцію від ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ» про усунення порушень № 38-2018 від 20 серпня 2018 року, при цьому твердження сторони позивача про те, що ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ» не надсилалось повідомлення вимога про усунення порушень не відповідають обставинам справи, а тому визнані судом є необґрунтованими та спростованими наявними у матеріалах справи доказами. Крім цього, у судовому рішенні зазначено, що спірна квартира вибула з власності позивача поза її волею і вона, відповідно до статті 388 ЦК України, має право на витребування її від добросовісного набувача - ОСОБА_3 .

Встановлений судовим рішення факт вчинення державної реєстрації з порушенням заборони на примусове стягнення майна, встановленої Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не свідчить про вчинення ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ» протиправних дій щодо виселення ОСОБА_1 та її сім`ї з квартири, яка була предметом договору іпотеки, а отже не свідчить про заподіяння позивачу саме товариством збитків завданих втратою права власності на нерухоме майно та порушення житлових прав.

Так, як встановлено судом, 27 березня 2018 року між ПАТ «Артем-Банк» та ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ» укладено договір № UA-EA-208-01-16-000294-а про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за умовами якого до ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ» перейшло право вимоги за кредитним договором № 138/06 від 11 грудня 2006 року, та договір про відступлення прав за договором іпотеки № 138/06 від 17 жовтня 2008 року, укладеними між ОСОБА_1 та ТОВ «Артем-Банк».

Укладення між сторонами таких договорів не суперечить вимогам статей 512, 514 ЦК України.

За приписами частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Оскільки, позивач належним чином не виконувала зобов`язання за кредитним договором від 11 грудня 2006 року № 138/06, у зв`язку з чим заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва, зміненим рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25 січня 2017 року, з неї стягнуто заборгованість станом на 26 лютого 2015 року в розмірі: заборгованість за кредитом - 6 029,00 дол. США, що еквівалентно 169 091,14 грн; заборгованість за процентами - 1 038,09 дол. США, що еквівалентно

29 114,59 грн; заборгованість по сплаті комісії за користування кредитними коштами -

2 886,53 грн; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 25 951,84 грн.

Пунктом 5 договору іпотеки від 17 жовтня 2008 року № 138/06, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Артем-Банк», передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на нього в рахунок виконання основного зобов`язання (кредитного договору) у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Тобто, задоволення вимог за кредитним договором забезпеченим іпотечним договором у позасудовому порядку шляхом набуття ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ» права власності на предмет іпотеки ґрунтується на положеннях Закону України «Про іпотеку» та на умовах договору, погоджених сторонами, що не може свідчити про протиправність дій ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ».

Так, рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 17 березня 2020 року встановлено порушення реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, яка була здійснена державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Скрипкою Л.В., а саме державна реєстрація вчинена з порушенням заборони на примусове стягнення майна, встановленої Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України від

7 липня 2004 року № 1953-ІУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення державної реєстрації прав.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державні реєстратори зобов`язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.

Розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який установлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.

За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об`єкти та суб`єкти цих прав.

Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя.

Таки чином, ТОВ «Гроуф Капітал Факторинг», з урахуванням встановлених законодавством вимог, реалізуючи право іпотекодержателя, звернулося до державного реєстратора із заявою та необхідним пакетом документів, які вважав достатніми для здійснення реєстрації права власності, що ніяким чином не порушує права ОСОБА_1 , якій, в свою чергу, було відомо про наслідки невиконання нею умов договору та отримувала попередження від Відповідача 1.

Посилання позивача на порушення Відповідачем 1 положень статті 109 ЖК УРСР є безпідставними, оскільки її виселення із квартири, яка була предметом іпотеки, відбулося після звернення стягнення на предмет іпотеки та після державної реєстрації права власності на квартиру за ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ» та її придбання ОСОБА_3 .

Щодо рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 4 серпня 2020 року у справі № 752/17350/19, яким задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_9 про захист честі, гідності та ділової репутації, на яке також посилається позивач в обґрунтування позовних вимог до Відповідача 1 та Відповідача 2, судом встановлено, що вказане судове скасовано постановою Київського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року, при цьому ОСОБА_3 та ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ» не є сторонами у вказаному спорі.

Жодним судовим рішенням, на які посилається позивач, не встановлена протиправність дій ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ» та ОСОБА_3 , що також не встановлено судом під час розгляду цієї цивільної справи.

Так, враховуючи встановлені під час розгляду судами цивільної справи

№ 363/431/19 обставин, які є преюдиційними, ОСОБА_3 визнана добросовісним набувачем, що виклює правильність доводів позивача про неправомірність дій останньої та її вину у заподіянні позивачу майнової та моральної шкоди.

Щодо аргументів позивача, що ОСОБА_3 11 грудня 2018 року звернулася із заявою про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_5 за адресою квартири, використавши паспортні дані та підписавши заяву від його імені, слід зазначити, що вони спростовуються дослідженою у судовому засіданні копією заяви, з якої убачається, що ОСОБА_3 , як новий власник квартири, від свого імені, а не від імені ОСОБА_5 ,

18 грудня 2018 року звернулася до Органу реєстрації виконавчого комітету Вишгородської міської ради про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_5

(том 1, а.с. 57). При цьому, Актом службового розслідування від 24 грудня 2019 року встановлено, що спеціаліст І категорії відділу державної реєстрації - ОСОБА_24 вчинила дії щодо зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_5 , з порушенням вимог чинного законодавства України.

Щодо доводів позивача про протиправність дій ОСОБА_3 щодо виселення її та членів сім`ї з квартири шляхом видачі 18 грудня 2018 року довіреності на ім`я ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , слід зазначити, що як убачається із змісту цієї довіреності, ОСОБА_3 уповноважила вказаних осіб представляти її інтереси щодо нерухомого майна, яке є її власністю, а саме однокімнатною квартирою

АДРЕСА_1 , виключно у правовому полі із застереженням розпоряджатися вказаним майном. Відповідальність ОСОБА_3 за можливе вчинення вказаними у довіреності особами протиправних дій не передбачена цією довіреністю та будь-яким іншим актом. Як встановлено судом, у період з 19 грудня 2019 року по 8 січня 2020 року ОСОБА_3 була за межами території України (том 2 а.с. 130-131).

Щодо доводів позивача про видачу ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_21 доручення від 18 січня 2019 року про передачу особистих речей потерпілих біля 3 під`їзду будинку

АДРЕСА_5 , слід зазначити, що вони не узгоджуються із змістом цього доручення, оскільки ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_21 на пошук та організацію підряду третіх осіб для отримання послуг у сфері розбирання, пакування вантажу у пункті відправлення, доставка вантажу до зазначеного місця з метою передачі вантажу на зберігання, пошук та організація підряду треті осіб для отримання послуг у сфері переміщення вантажу, підписувати від імені довірителя цивільно-правові договори на надання виключно вищевказаних дій. Про особисті речі ОСОБА_1 у дорученні не зазначено.

Щодо посилань позивача на укладання ОСОБА_3 договору від 16 січня 2019 року з ТОВ «А К Б СЕРВІС» про встановлення охоронної сигналізації у квартирі АДРЕСА_1 , встановивши фізичні перешкоди на вхід до квартири родині ОСОБА_20 , є безпідставними та необґрунтованими, оскільки такий договір укладений ОСОБА_3 як власником квартири.

Щодо передачі відповідачами, зокрема ОСОБА_3 квартири в оренду шляхом розміщення оголошення на сайті ОЛХ слід зазначити, що такі аргументи позивача є необґрунтованими, оскільки на вказаному сайті будь-яка особа може розмістити оголошення про продаж будь-якої речі і інформація, розміщена на цьому сайті не може в повній мірі підтверджувати реальні наміри конкретної особи. Крім того, в оголошенні не зазначено адреси місця знаходження квартири, яка орендується, та оголошення розміщено особою на ім`я - « ОСОБА_25 ».

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Загальні положення про відшкодування завданої майнової шкоди закріплені в положеннях статті 1166 ЦК України.

Відповідно до частини першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з частиною першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Частиною другою статті 22 ЦК України передбачено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Таким чином, підставою цивільно-правової відповідальності за завдану майнову або немайнову (моральну) шкоду є діяння, що містить склад цивільно-правового порушення - сукупність таких елементів: протиправне діяння, шкода, причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням та шкідливими наслідками, а також вина правопорушника.

Відповідно до пунктів 2, 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних прав за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Роз`яснити судам, що шкода, заподіяна кількома особами,відшкодовується кожною з них в частині, заподіяної нею (в порядку часткової відповідальності). Особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну шкоду взаємопов`язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 у справі

№ 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) зроблено висновок, що «відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 704/962/17 (провадження № 61-47536св18) зроблено висновок по застосуванню статей 22, 614, 623 ЦК України та вказано, що «презумпція вини особи має бути спростована тільки за умови, якщо буде встановлено, що саме внаслідок дій або бездіяльності конкретної особи завдано збитків. Тому тільки за умови встановлення конкретної особи, яка завдала збитків, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність збитків та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини».

Згідно із статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення . Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи,які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, позивач, заявляючи вимоги до відповідачів ТОВ «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ» та ОСОБА_3 не надала суду доказів, які б свідчили, що саме через неправомірні дії відповідачів їй завдано майнової шкоди (збитків) втратою права власності на нерухоме майно шляхом виселення її з єдиного, як вона зазначає, житла, при тому, що її місце проживання зареєстровано за іншою адресою, порушення житлових прав, вимушених витрат на оренду житла. Позивачем не обґрунтовано, які саме незаконні дії вчинено кожним із відповідачів, та що між цими діями і шкодою (збитками) є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначених осіб.

Надані позивачем докази на підтвердження розміру заподіяної їй матеріальної шкоди не підлягають оцінці, оскільки судом не встановлено правових підстав для відшкодування їй матеріальної шкоди (збитків), а саме, що через неправомірні дії відповідачів позивачу завдано майнової шкоди у вигляді вимушених витрат на оренду житла та його утримання, та наявний причинний зв`язок між шкодою і протиправними діями заподіювачів.

Згідно із статтею 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди,завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема: у душевних стражданнях,яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої,членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна Моральна шкода відшкодовується грішми,іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Врахувавши, що позивачем не доведено порушення її прав відповідачами, а також те, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, ця вимога також не підлягає задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 22, 23, 1166, 1167 ЦК України, статтями 10, 12, 76, 81, 82, 89, 133, 141, 258, 259, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРОУФ КАПІТАЛ ФАКТОРИНГ», ОСОБА_3 про відшкодування збитків завданих втратою права власності на нерухоме майно та порушення житлових прав, відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 18 листопада 2021 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце реєстрації:

АДРЕСА_7 , адреса проживання за адресою: АДРЕСА_2 ;

Відповідач 1: Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРОУФ КАПІТАЛ Факторинг», код ЄДРПОУ 41261409, адреса: м. Київ, вул. Волоська, 31, корпус А, офіс 2;

Відповідач 2: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 ; адреса для листування:

АДРЕСА_6 готель «Салют», офіс юридичної компанії «Шелті».

Суддя О.П. Лукач