Рішення № 101163399, 10.11.2021, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2021 року м. ЧернівціСправа № 926/2319/21

м. Чернівці

Господарський суд Чернівецької області у складі судді Гурина М.О., за участю секретаря судового засідання Масюка А.О., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тасмаркет» (01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 30, ЄДРПОУ 38727215)

до Сокирянської міської ради Дністровського району в Чернівецькій області в особі Центру надання адміністративних послуг Сокирянської міської ради (60200, вул. Шевченка, 3, м. Сокиряни)

про визнання права власності на самочинно збудоване майно

Представники сторін:

від позивача – Онофрей В.К.;

від відповідача – не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тасмаркет» звернулось з позовом до Сокирянської міської ради Дністровського району в Чернівецькій області про визнання права власності на самочинно збудоване майно.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 07.06.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 08.07.2021 року.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 08.07.2021 року відкладено підготовче судове засідання на 22.07.2021 року.

22.07.2021 року до суду надійшла заява (вх. №03-10/1406) від відповідача, в якій він вказує, що позовні вимоги про визнання права власності на самочинно збудоване майно визнає у повному обсязі, просить розглядати справу без їх участі.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 22.07.2021 року продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче судове засідання на 07.09.2021 року.

31.08.2021 року до суду надійшла заява (вх. №03-10/1695) від відповідача, в якій він вказує, що позовні вимоги про визнання права власності на самочинно збудоване майно визнає у повному обсязі та просить суд розглядати справу без його участі.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 07.09.2021 року відмовлено в задоволенні заяви про відкладення розгляду справи, закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 20.09.2021 року.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 20.09.2021 року відкладено розгляд справи по суті на 01.10.2021 року.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 01.10.2021 року за клопотанням представника позивача розгляд справи по суті відкладено на 13.10.2021 року.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 13.10.2021 року за клопотанням представника позивача та неявкою сторін у судове засідання, розгляд справи по суті відкладено на 01.11.2021 року.

29.10.2021 року Господарським судом Чернівецької області отримано заяву представника позивача про приєднання до матеріалів справи ряду документів.

01.11.2021 року сторін повідомлено про неможливість проведення судового засідання у зв`язку із перебуванням судді Гурина М.О. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 08.11.2021 року призначено розгляд справи по суті на 10.11.2021 року.

Станом на день розгляду справи представник позивача просив задовольнити подану ним заяву (вх. №4406), приєднати до матеріалів справи ряд доказів, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, відповідач про причини неявки уповноваженого представника у судове засідання суд не повідомив.

Суд звертає увагу, що відповідач заявами за вх. №03-10/1406 та вх. №03-10/1695 просив розглядати справу без їх участі.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши заяву позивача (вх. №4406) про приєднання до матеріалів справи ряду документів, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Згідно з ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Приписами ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Причини поважності пропуску процесуального строку суд оцінює, зважаючи на обґрунтування поважності цих причин та наданих доказів. Така оцінка відбувається з дотриманням норм статті 86 ГПК України, яка встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Поважними причинами пропуску строку визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії.

Оскільки позивачем не наведено не те що поважних, а жодних причин пропуску строку на подання доказів, беручи до уваги ту обставину, що провадження у справі було відкрито 03.06.2021 року, тобто більш як п`ять місяців після закінчення процесуальних строків для подання доказів, враховуючи відсутність доказів на підтвердження того, що неможливість подання доказів у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином чи іншими обставинами, суд, відповідно до ч. 8 ст. 80 ГПК України вирішив залишити без розгляду заяву позивача (вх. №4406) про приєднання до матеріалів справи ряду документів.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Чернівецької області,

ВСТАНОВИВ:

03 вересня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Соковий завод Сокирянський» та позивачем – Товариством з обмеженою відповідальністю «Тасмаркет» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки за умовами якого Продавець передав у власність (продав) Покупця, а Покупець прийняв у власність (купив) земельну ділянку площею 0,6840 га, кадастровий номер 7324084500:02:001:0001, що розташована за адресою: Чернівецька область, Сокирянський район, Коболчинська сільська рада. Цільове призначення (використання) вказаної земельної ділянки – 11.02 «Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

Статтею 125 Земельного кодексу України унормовано, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку державну реєстрацію права в державному реєстрі прав на земельну ділянку кадастровий номер 7324084500:02:001:0001 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Тасмаркет» проведено 03.09.2020 року про що зроблено запис №38021858.

Позивач зазначає, що після набуття у власність земельної ділянки, Товариством з обмеженою відповідальністю «Тасмаркет» самочинно, без отримання дозволу розпочато будівництво на земельних ділянках спірної нежитлової будівлі (адмінбудівлі з прохідною) літера «Б» загальною площею 178,20 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_1 .

Звертаючись до суду з позовом, позивач просить суд визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю “Тасмаркет” право власності на вищевказану нежитлову будівлю.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання.

Поняття самочинного будівництва, правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені у ст. 376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин. Вказана стаття унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі (самочинному будівництві) були порушені.

Так, згідно з ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Однак, в окремих випадках ст. 376 Цивільного кодексу України передбачає можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно в разі наявності обставин, передбачених частинами третьою, п`ятою цієї статті.

Так, частиною 3 ст. 376 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. При цьому частиною 5 цієї статті визначено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Право власності у порядку, передбаченому частиною третьою статті 376 Цивільного кодексу України може бути визнано лише на новозбудоване нерухоме майно або на нерухоме майно, яке створено у зв`язку зі знесенням попередньої будівлі та відповідно до будівельних норм і правил є завершеним будівництвом.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 Цивільного кодексу України. У зв`язку з цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право (мало місце звернення до компетентного державного органу про прийняття об`єкта до експлуатації).

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Для встановлення факту відповідності (невідповідності) збудованої, або реконструйованої будівлі проекту і вимогам будівельних норм і правил, придатності будівлі до експлуатації, для визначення вартості різного роду будівельних робіт господарський суд може призначити будівельно-технічну експертизу.

Позивач у спорах про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно повинен довести обставини, що складають фактичну підставу такого позову: наявність права позивача на земельну ділянку, на якій збудоване спірне майно; наявність самочинно збудованого майна; відповідність самочинно збудованого нерухомого майна будівельним нормам і правилам; наявність згоди власника земельної ділянки на будівництво нерухомого майна (у випадку, якщо земельна ділянка належить позивачу на праві користування).

Недотримання хоча б однієї із вимог, необхідних для визнання за особою права власності на здійснене ним самочинне будівництво, виключає можливість визнання права власності та є підставою для відмови в задоволенні відповідного позову, заявленого в порядку ст. 376 ЦК України.

Як на доказ відповідності самочинно збудованого нерухомого майна будівельним нормам і правилам позивач посилається на Звіт про проведення технічного обстеження нежитлової будівлі (адмінбудівлі з прохідною) літера «Б» загальною площею 178,20 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_1 , яким встановлено можливість її надійної і безпечної експлуатації.

Однак, в розділі 2 даного Звіту зазначено, що об`єкт був збудований у період з 2018 по 2019 рік, тобто до моменту виникнення у позивача права власності на земельну ділянку на якій він знаходиться, що в свою чергу виключає факт будівництва даного приміщення Товариством з обмеженою відповідальністю «Тасмаркет».

Жодних доказів про наявність у позивача дозвільних документів на право виконання будівельних робіт із будівництва спірного об`єкту та вводу його в експлуатацію у встановленому законодавством порядку позивачем суду не надано і матеріали даної справи таких документів не містять.

Закінчені будівництвом об`єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об`єктів забороняється.

Статтею 24 Закону України «Про планування і забудову територій» встановлено порядок вирішення питань забудови земельної ділянки, який не дотримано позивачем.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про планування і забудову територій» проектна документація на будівництво об`єктів містобудування розробляється відповідно до вихідних даних на проектування із дотриманням вимог державних стандартів, норм і правил, регіональних і місцевих правил забудови та затверджується замовником в установленому законом порядку.

Відповідно до ст. 28-1 Закону України «Про планування і забудову територій» для організації будівництва та підготовки будівельного майданчика до початку виконання будівельних робіт із будівництва об`єкта замовник може отримати дозвіл на виконання підготовчих робіт.

Відповідно до статті 30-1 Закону України «Про планування і забудову територій» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів здійснюється на підставі сертифікату відповідності, який видається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю із урахуванням частини четвертої цієї статті.

Для одержання сертифіката відповідності замовник або уповноважена ним особа подає до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка надала дозвіл на виконання будівельних робіт, письмову заяву, до якої додаються: проектна документація на будівництво об`єкта, погоджена та затверджена в установленому законодавством порядку та акт готовності об`єкта до експлуатації, підписаний генпроектувальною та генпідрядною організаціями, субпідрядними організаціями, що здійснювали будівництво, генпроектувальною організацією, замовником, страховою компанією (якщо об`єкт застрахований).

Відповідно до статті 24 Закону України «Про основи містобудування» державний контроль у сфері містобудування здійснюється органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та іншими спеціально уповноваженими на це державними органами.

Матеріали даної справи не містять інформації про наявність у позивача дозвільних документів на право виконання будівельних робіт із будівництва об`єктів та вводу їх в експлуатацію.

Однак, навіть і наявність такого дозволу на будівництво об`єкту містобудування не надає права на початок виконання будівельних робіт без отримання відповідного дозволу на виконання будівельних робіт місцевої інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, без розробленої та затвердженої належним чином проектно-кошторисної документації (ст.ст. 28, 29 вказаного Закону).

Визнання у судовому порядку права власності на об`єкт будівництва не позбавляє позивача обов`язку доведення факту введення його в експлуатацію, що позивачем не здійснено.

Статтею 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» визначено, що будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до статті 10 Закону України «Про архітектурну діяльність» для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об`єктів архітектури додержання суб`єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд. Державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю.

При цьому, слід зазначити, що поняття «будівництво» включає в себе нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт об`єктів будівництва (ч.3 ст. 10 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст.4 Закону України «Про архітектурну діяльність»).

Також, суд враховує, що відповідно до ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

За змістом ч. 2 ст. 3 цього Закону, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ст. 4 вказаного Закону право власності підлягає обов`язковій державній реєстрації прав.

Згідно з ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 6 цього Закону, організаційну систему державної реєстрації прав становлять:

1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи;

2) суб`єкти державної реєстрації прав:

- виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації;

- акредитовані суб`єкти;

3) державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - державні реєстратори).

Згідно п.п. 1, 3, 9, 10, 11, 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.11 № 461, цей Порядок визначає механізм прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (далі - об`єкти). Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації (далі - декларація).

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, а також комплексів (будов), до складу яких входять об`єкти з різними класами наслідків (відповідальності), здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката.

На об`єкті повинні бути виконані всі передбачені проектною документацією згідно з будівельними нормами, стандартами і правилами роботи, а також змонтоване і випробуване обладнання з дотриманням таких особливостей: на об`єкті виробничого призначення, на якому встановлено технологічне обладнання, повинні бути проведені пусконалагоджувальні роботи згідно з технологічним регламентом, передбаченим проектом будівництва, створено безпечні умови для роботи виробничого персоналу та перебування людей відповідно до вимог нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки, пожежної та техногенної безпеки, екологічних і санітарних норм.

У випадку визнання права власності на самочинно збудований об`єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об`єкта.

Технічне обстеження проводиться суб`єктом господарювання, який має у своєму складі відповідних виконавців, що згідно із Законом України «Про архітектурну діяльність» одержали кваліфікаційний сертифікат, або фізичною особою-підприємцем, яка згідно із зазначеним Законом має кваліфікаційний сертифікат (далі - виконавці).

Технічне обстеження включає такі етапи:

- попереднє (візуальне) обстеження об`єкта, у тому числі огляд і фотографування об`єкта та його конструктивних елементів, виконання обмірів, визначення класу наслідків (відповідальності) об`єкта, аналіз проектної та іншої технічної документації (за наявності);

- детальне (інструментальне) обстеження об`єкта, у тому числі визначення параметрів і характеристик матеріалів, виробів та конструкцій, із залученням фахівців відповідної спеціалізації та атестованих лабораторій (за необхідності).

Якщо етапи технічного обстеження об`єкта, що проводилося, не збігаються з названими етапами, зазначаються фактично пройдені етапи технічного обстеження.

Не дозволяється проведення технічного обстеження виключно за фотографіями, відеозаписами, кресленнями чи іншими документами без візуального огляду об`єкта.

На підставі інформації, отриманої під час технічного обстеження, з урахуванням виду, складності, технічних та інших особливостей об`єкта, проведених заходів, передбачених цим пунктом, а також даних технічного паспорта, проектної та іншої технічної документації на об`єкт (за наявності) виконавець проводить оцінку технічного стану об`єкта та складає звіт про проведення технічного обстеження за формою, наведеною в додатку 1 до цього Порядку.

Пронумерований, прошнурований звіт підписується та скріплюється особистою печаткою виконавця і затверджується суб`єктом господарювання, який проводив технічне обстеження (для юридичних осіб).

Датою прийняття в експлуатацію об`єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката.

Експлуатація об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачене законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Також, суд бере до уваги, що статтею 21 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що рішення державного реєстратора, витяг з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав надаються в електронній та (за бажанням заявника) в паперовій формі.

Витяг з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав за бажанням заявника надається у паперовій формі. Такий витяг у паперовій формі надається з проставленням підпису та печатки державного реєстратора.

Форма та зміст витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав визначаються Кабінетом Міністрів України в Порядку ведення Державного реєстру прав.

Вирішуючи спір у даній справі та надаючи правову оцінку питанню дотримання позивачем законодавчо встановленої процедури оформлення права власності на збудоване нерухоме майно судом на підставі ретельної правової оцінки наявних у справі доказів установлено, що будівництво спірного об`єкту нерухомого майна проводилося без отримання належного на початок будівельних робіт дозволу, без розробленої та затвердженої належним чином проектної документації на будівництво, даний об`єкт не прийнятий в експлуатацію у встановленому порядку, він є самочинно збудованим. Жодних доказів про наявність у позивача дозвільних документів на право виконання будівельних робіт із будівництва спірного об`єкту та введення його в експлуатацію у встановленому законодавством порядку до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.

Крім того, суд повторно констатує, що в розділі 2 Звіту про проведення технічного обстеження нежитлової будівлі (адмінбудівлі з прохідною) літера «Б» загальною площею 178,20 кв.м. зазначено, що об`єкт був збудований у період з 2018 по 2019 рік, тобто до моменту виникнення у позивача права власності на земельну ділянку на якій він знаходиться, що в свою чергу виключає факт будівництва даного приміщення Товариством з обмеженою відповідальністю «Тасмаркет».

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно з пункту 5 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.

У відповідності до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 3302,80 грн. залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 4, 5, 123, 129, 130, 185, 232, 233, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 17.11.2021 року.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в Західному апеляційному господарському суді в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Суддя М.О. Гурин

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.