Вирок № 101156038, 11.11.2021, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/19996/21

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2021 року м. Рівне

Рівненський міський суд в особі судді Сидорука Є.І., при секретарі судового засідання Табак Х.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт по кримінальному провадженні №12021186010001390 від 17.05.2021 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , неодруженого, із середньою освітою, непрацюючого, 29.01.2020 судимого Рівненським міським судом за ч.1 ст. 185, ч.2 ст.185,ч.2 ст. 186, ч.1 ст. 309 КК України,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушеннь, передбачених ч.2 ст. 185; ч.2 ст. 15, ч.2 ст. 185 КК України,

з участю прокурора Іллюк Т.Ю., потерпілого ОСОБА_2 , представника потерпілого Ільчука О.В., обвинуваченого ОСОБА_1 , -

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 , 22.04.2021, точної дати органом досудового розслідування не встановлено, перебуваючи на законних підставах у приміщенні квартири за адресою: АДРЕСА_2 , під час проведення ремонтних робіт у приміщенні вказаної квартири, яка належить ОСОБА_2 , маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи повторно, з корисливих мотивів, з метою власного матеріального збагачення, таємно викрав належний ОСОБА_2 відбійний молоток марки "BOSCH GSH 11Е" вартістю 11166 грн 33 коп, який в подальшому здав до відділення ломбарду "ЕВ.РО. Фінанси ЛТД в Компанія", чим завдав останньому майнової шкоди на вказану суму.

Він же, 16.09.2021, біля 16 год 30 хв, перебуваючи на законних підставах у приміщенні склад-супермаркет "Торба", що за адресою м. Рівне, вул. Київська,67, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи повторно, з корисливих мотивів, з метою власного матеріального збагачення, шляхом вільного доступу, скориставшись відсутністю спостереження за ним з боку сторонніх осіб, таємно викрав з полиці належне ТОВ "ТОР-РІВНЕ" майно, а саме: блок цигарок марки "Прилуки", загальною вартістю 609 грн 96 коп.

Водночас, довести злочин до кінця у частині розпорядження викраденим майном ОСОБА_1 не вдалось з причин, що не залежали від його волі, оскільки останній був затриманий працівниками охорони магазину за межами касової зони із викраденим майном.

Таким чином, ОСОБА_1 вчинив кримінальні правопорушення, які передбачені ч.2 ст. 185 та ч.2 ст.15,ч.2 ст. 185 КК України - як своїми умисними діями, які виразились у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненими повторно та своїми умисними діями, які виразились у закінченому замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчиненими повторно.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд за клопотанням учасників судового розгляду, визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, потерпілих та дослідженням характеризуючих даних на обвинуваченого.

Судом з`ясовано, що обвинувачений та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин та наслідки їх не оспорювання. Сумнівів у добровільності та істинності їх позиції у суду немає. Крім того суд роз`яснив, що учасники судового розгляду будуть позбавлені права оспорювати у апеляційному порядку ті фактичні обставини справи, які в судовому засіданні не досліджувались, і які ніким не оспорюються.

Так, допитаний у судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у вчиненні інкримінованих правопорушеннь визнав повністю, щиро покаявся, кваліфікацію правопорушеннь не оспорював та підтвердив факт, що дісно він 22.04.2021, перебуваючи на законних підставах у приміщенні квартири за адресою: АДРЕСА_2 , під час проведення ремонтних робіт у приміщенні вказаної квартири, яка належить ОСОБА_2 , маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, з метою власного матеріального збагачення, таємно викрав належний останньому відбійний молоток марки "BOSCH GSH 11Е", який в подальшому здав до відділення ломбарду "ЕВ.РО. Фінанси ЛТД в Компанія".

Крім того, 16.09.2021, біля 16 год 30 хв, він перебуваючи на законних підставах в приміщенні склад-супермаркет "Торба", що за адресою м. Рівне, вул. Київська,67, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, з метою власного матеріального збагачення, шляхом вільного доступу, скориставшись відсутністю спостереження за ним з боку сторонніх осіб, таємно викрав з полиці належне ТОВ "ТОР-РІВНЕ" блок цигарок марки "Прилуки", однак за межами касової зони був затриманий працівниками охорони магазину, і вказані цигарки були повернуті. Просить суд суворо його не карати, оскільки ним частково збитки відшкодовані потерпілому.

Потерпілий ОСОБА_2 у судовому засіданні підтвердив факт викрадення обвинуваченим 22.04.2021 із квартири АДРЕСА_3 , під час проведення ремонтних робіт відбійного молотка марки "BOSCH GSH 11Е" вартістю 11166 грн 33 коп. В подальшому обвинуваченим частково відшкодовано завдані збитки. Міру покарання просить визначити судом на власний розсуд.

Представник потерпілого ТОВ "ТОР-РІВНЕ" Ільчук О.В. підтвердив у судовому засідання, що обвинувачений 16.09.2021 біля 17 год намагався викрасти з полиці належні товариству блок цигарок марки "Прилуки", загальною вартістю 609 грн 96 коп. Однак за межами касової зони був зупинений працівниками охорони магазину з викраденим майном. В подальшому дане майно було повернуто товариству. Просить суд призначити обвинуваченому міру покарання на власний розсуд.

Постановою старшого слідчого СВ Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області Радійовського С.Б. від 27.09.2021 визнано речовим доказом, приєднано до матеріалів кримінального провадження блок цигарок марки "Прилуки" та передано на відповідальне зберігання ТОВ "ТОР-РІВНЕ".

Постановою старшого слідчого СВ Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області Радійовського С.Б. від 27.09.2021 визнано речовим доказом, приєднано до матеріалів кримінального провадження оптичний диск з відеоматеріалами з приміщення склад-магазин "Торба", що в м. Рівне по вул. Київська,67 за 16.09.2021.

Згідно з ч.1 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Відповідно до ч.2 ст. 22 КПК сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Частиною 6 ст. 22 КПК встановлено, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ст. 17 ч. 1 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).

Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Таким чином, за результатами судового розгляду, суд дійшов висновку, що діяння, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_1 мали місце, вони містять склад кримінальних правопорушеннь, передбачених ч.2 ст. 185 та ч.2 ст.15, ч.2 ст. 185 КК України, і останній у їх вчиненні винен.

При призначенні покарання обвинуваченому суд враховує, що вказані правопорушення відносяться до нетяжких злочинів.

Що стосується особи обвинуваченого ОСОБА_1 то суд враховує, що він має постійне місце проживання, де характеризується посередньо, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, неофіційно займається суспільно-корисливою працею, раніше судимий.

Вироком Рівненського міського суду від 29.01.2020 ОСОБА_1 визнано винним за ч. 1 ст. 185, ч.2 ст. 185, ч.2 ст. 186 та ч.1 ст. 309 КК України і призначено покарання на підставі ст.ст. 70,75,76 КК України у виді чотирьох років позбавлення волі з відстрочкою покарання вироку, з випробуванням, з іспитовим строком на три роки.

Таким чином, характеризуючи особу обвинуваченого, суд приходить до переконання, про його схильність до вчинення злочинів проти власності, а визнання винуватості і щире каяття є лише способом уникнення від кримінальної відповідальності.

Враховуючи попередні судимості, міри покарання, які обирав суд для обвинуваченого, в тому числі звільняв від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, однак це не призвело до позитивних змін в його особистості і не створило у нього готовності до самокерованої право слухняної поведінки у суспільстві, оскільки він знову вчинив злочини проти власності.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого суд вважає щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та часткове відшкодування завданих збитків.

Обтяжуючих обставин суд не встановив.

Витрати на залучення експертів за проведення судових експертиз становлять 343 грн 24 коп.

Міра запобіжного заходу відносно обвинуваченого не обиралась.

Згідно п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2013 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного обвинуваченого, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. У кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Як слідує з п. 3 даної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину його обставини його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчиненого групою осіб і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Статтею 17 Закону України від 23.02.2016 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справи суди застосовують Конвенцію та практику суду, як джерело права.

У справі «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005, так і в справі «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005, Європейський суд з прав людини зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» п. 38 рішення від 16.10.2008 ЄСПЛ вказав, що для того, щоб втручання вважалось пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий тягар для особи».

Згідно зі статтями 50,65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступені тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування того чи іншого покарання

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Враховуючи характер і ступінь суспільної небезпеки вчинених правопорушеннь, обставини їх вчинення, особу винного та обставини, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого, а обтяжуючих обставин не встановлено, а також те, що обвинувачений вчинив кримінальні правопорушення, перебуваючи на іспитовому строку, то суд прийшов до переконання, що обвинуваченому має бути призначене покарання з ізоляцією від суспільства у виді позбавлення волі, оскільки саме такий вид покарання є адекватний характеру вчинення обвинуваченим кримінально-караних дій, і буде необхідний й достатній для його виправлення та попередження нових правопорушеннь.

При застосуванні правил ст.71 КК України належить враховувати, що остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим, ніж покарання, призначене за новий злочин, і ніж не відбута частина покарання за попереднім вироком.

Згідно правової позиції, викладеної у п.10 абз.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», відповідно до якої, виходячи з положень частини 2 статті 5 КК України, а також змісту частини 3 статті 78 КК України, у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину суди мають розцінювати це як порушення умов застосування статті 75 КК України, про звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначати покарання за сукупністю вироків на підставі ст.71 КК України. У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання є неприпустимим, а тому відсутні підстави для призначення обвинуваченому покарання із застосуванням ст.75 КК України зі звільненням від відбування покарання з випробуванням.

Суд також вважає, що таке покарання відповідатиме тяжкості правопорушеннь, та не буде становити «особистий надмірний тягар для обвинуваченого та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства вимогам захисту основоположних прав особи". За цих же обставин, суд не вбачає підстав для призначення обвинуваченому покарання більш м`якого, ніж передбачено законом. Крім того, призначене покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, і воно випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположених свобод» 1950 року.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 370,374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушеннь, передбачених ч.2 ст. 185 та ч.2 ст.15, ч.2 ст. 185 КК України та призначити покарання:

за ч.2 ст. 185 КК України у виді двох років позбавлення волі;

за ч.2 ст. 15, ч.2 ст. 185 КК України у виді одного року позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України ОСОБА_1 визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді двох років позбавлення волі.

Відповідно до ч.1 ст.71 КК України ОСОБА_1 до покарання призначеного за даним вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Рівненського міського суду від 29.01.2020 та призначити остаточне покарання у виді чотирьох років і одного місяця позбавлення волі.

До набрання вироком законної сили обрати ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк по 09.01.2022.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 рахувати з 11.11.2021.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави витрати на залучення експерта за проведення судової експертизи у сумі 343 грн 24 коп.

Речові докази, а саме: блок цигарок марки "Прилуки" вважати повернутим ТОВ "ТОР-РІВНЕ", а оптичний диск з відеоматеріалами з приміщення склад-магазин "Торба", що в м. Рівне по вул. Київська,67 за 16.09.2021 залишити при матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений обвинуваченим, прокурором шляхом подачі апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили, якщо інше не передбачене цим Кодексом після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок, який набрав законної сили, обов`язковий для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для всіх фізичних чи юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягає виконанню на всій території України.

Копія вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя Є.І.Сидорук