Ухвала суду № 101150813, 17.11.2021, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/7608/20

Провадження № 1-кп/219/533/2021

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2021 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі: головуючого судді Фролової Н.М., суддів Лапченко О.М., Шевченко Л.В., за участі секретаря судового засідання Припростої-Черняк О.О., прокурора Самедова Є.Х., обвинуваченого ОСОБА_1 , захисника Бєляєва В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Бахмуті кримінальне провадження відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Медвин Богуславського району Київської області, українця, громадянина України, із середньою освітою, неодруженого, раніше не судимого, військовослужбовця військової служби за контрактом, командира 2-го гранатометного відділення роти вогневої підтримки військової частини А2980, старшого солдата, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 3 ст. 408, ч. 1 ст. 115 КК України,

ВСТАНОВИВ :

В провадженні Артемівського міськрайонного суду Донецької області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 3 ст. 408, ч. 1 ст. 115 КК України.

В судовому засіданні прокурором подане клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого,в якому зокрема зазначено, що ОСОБА_1 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 3 ст. 408, ч. 1 ст. 115 КК України. На теперішній час, заявлені раніше ризики передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України не зменшилися. Так, в обґрунтування продовження строку застосування запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_1 покладається необхідність запобігання спробам:

- переховуватися від суду, що підтверджується, тим що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинів за які, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком від 3 до 7 років та від 7 до 15 років, у зв`язку із чим розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання ОСОБА_1 винним, останній може переховуватись від суду з метою уникнення понесення покарання. Зазначений ризик, окрім іншого підтверджується тим, що ОСОБА_1 безпосередньо після вчинення злочину самовільно залишив місце несення служби, тобто бойові позиції підрозділу військової частини та з метою переховуватися від органів досудового розслідування направився за місцем свого мешкання та був затриманий співробітниками поліції вже у смт. Чутове Полтавської області. При цьому, можливі посилання сторони захисту на відсутність на даний час спроб втечі обвинуваченого будуть безпідставними, оскільки його належна процесуальна поведінка наразі обумовлена не його правосвідомістю, а дієвістю обраного запобіжного заходу, що жодним чином не свідчить про неможливість переховування ОСОБА_1 у разі звільнення його з під варти. Крім того, обвинувачений не має постійного місця проживання на території Донецької області та зареєстрований у Київській області і беручи до уваги карантинні заходи по всій країні, ці фактори можуть створити складності явки або запізнення до суду;

- незаконно впливати на потерпілого, свідків у цьому ж кримінальному провадженні, що підтверджується тим, що ОСОБА_1 перебуваючи за місцем вчинення злочину, здійснив із ввіреного йому для службового користування 5,45 мм автомата АК-74, декілька пострілів в підлогу та декілька пострілів в стелю в бік ОСОБА_2 , який в цей час перебував у вказаному приміщення і є власником вказаного будинку, що фактично вказує на безпосередній тиск на свідка та вчинення відносно нього злочину. Крім того, старший солдат ОСОБА_1 , являючись військовослужбовцем та обіймаючи посаду командира відділення роти вогневої підтримки військової частини А2980, користуючись своїми повноваженнями може вплинути на свідків, які разом з ним проходять військову службу в одній військовій частині. ОСОБА_1 проходить військову службу в підрозділі, яка тимчасово розташовувалась в смт. Луганське Бахмутького району Донецької області, що фактично може створити умови для здійснення впливу на безпосередніх свідків з числа цивільних осіб, які є місцевими жителями вказаного смт.Луганське на близьких родичів загиблої. Старший солдат ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині А2980 на посаді командира 2-го гранатометного відділення роти вогневої підтримки, який володіє навиками вогнепальної стрільби. По роду своєї діяльності ОСОБА_1 неодноразово доводилось фізично знешкоджувати противників, оскільки брав протягом тривалого часу брав участь у проведенні АТО та Операції об`єднаних сил на території Донецької та Луганської областей. ОСОБА_1 здобув стійкі оперативні зв`язки серед інших військовослужбовців та можливо працівників правоохоронних органів, що відповідно дасть йому можливість впливати на свідків, які на теперішній час проходять службу в Збройних силах України, у даному кримінальному провадженні, у тому числі шляхом залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій;

- перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином що підтверджується тим, що старший солдат ОСОБА_1 розуміючи ступінь тяжкості вчинених злочинів, наслідки та ризик втечі для нього, як військовослужбовець, який наразі проходить військову службу у військовій частині А2980, користуючись своїми повноваженнями як командира відділення, може здійснити вплив на свідків, як шляхом благання або умовляння їх, так і маючи безперешкодний доступ до вогнепальної зброї за допомогою якої може погрожувати свідкам, щоб вони відмовились від своїх показань, які вони, ще не надали в суді першої інстанції. Крім цього, старший солдат ОСОБА_1 перебуваючи на волі, з метою ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинені злочини, в яких, обвинувачується, як військовослужбовець може умисно вчинити самокалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи або іншим обманом, щоб не перебувати в умовах ізоляції до завершення судового розгляду, і як військовослужбовець, вказані дії, передбачені у ст. 409 КК України;

- вчинити інше кримінальне правопорушення підтверджується тим, що ОСОБА_1 перебуваючи на волі може вчинити і інше кримінальне правопорушення, так як після вчинення вбивства ОСОБА_3 , старший солдат ОСОБА_1 самовільно покинув місце служби, тобто вчинив дезертирство та був затриманий на території Полтавської області.

Неможливість застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання відносно старшого солдата ОСОБА_1 пов`язана з тим, що особисте зобов`язання є найбільш м`яким запобіжним заходом, та його застосування не достатнє для забезпечення виконання обвинуваченим його обов`язків у цьому кримінальному провадженні, оскільки сам обвинувачений ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що значно віддалена від суду, в якому розглядається справа, у зв`язку із чим неможливо ефективно забезпечити необхідну міру контролю за поведінкою обвинуваченого, що дасть останньому можливість переховуватись від правосуддя. ОСОБА_1 є військовослужбовцем військової частини А2980, яка тимчасово дислокувалася на території Донецької області, а наразі передислокувалася до Одеської та Львівської областей і в будь-який час може змінити місце дислокації, що створить передумови переховування від суду.

Неможливість застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відносно ОСОБА_1 , пов`язана з тим, що обвинувачений ОСОБА_1 проживає у Київській області, тим самим є мешканцем іншої області, що в свою чергу, може створити передумови для переховування обвинуваченого від суду та уникнення кримінальної відповідальності. Обвинувачений на території Донецької області не має близьких родичів та місця проживання, для виконання завдань кримінального провадження. Крім того, сторона захисту повинна надати згоду повнолітніх осіб, які проживають із обвинуваченим в одному житловому приміщенні, вказаним особам суд повинен роз`яснити порядок здійснення контролю за дотриманням умов застосування домашнього арешту.

Неможливість зміни запобіжного заходу до обвинуваченого ОСОБА_1 на запобіжний захід у виді застави, відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, пов`язана з тим, що вказаний злочин вчинено із застосування вогнепальної зброї, що спричинило загибель людини, тому підстав для визначення розміру застави не має.

Неможливість зміни запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_1 , на запобіжний захід у виді особистої поруки пов`язана з тим, що до сторони обвинувачення не було звернення із письмовим зобов`язанням про те, що особа поручається за виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків, відповідно до ст. 194 КПК України, і зобов`язується за необхідністю доставити його до суду на першу вимогу.

За таких обставин зміна запобіжного заходу на більш м`який запобіжний захід не пов`язаний з тримання під вартою, не може запобігти цим ризикам, які продовжують існувати, також суворість покарання за кримінальне правопорушення та особистість обвинуваченого свідчить про те, що наслідки та ризик втечі для обвинуваченого у цьому випадку можуть бути визнані ним менш небезпечними ніж кримінальне переслідування.

Прокурор в судовому засіданні підтримав клопотання про продовження строку тримання під вартою із зазначених в ньому підстав.

Захисник в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання, з підстав зазначених у письмових запереченнях, зокрема, що 13.04.2020 року ОСОБА_1 затримано в порядку ст. 208-209 КПК України та ухвалою слідчого судді Артемівського міськрайонного суду Донецької відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді триманні під вартою. Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя зобов`язаний встановити,чи доводять надані докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри (правова кваліфікація є необґрунтованою та не встановленою виходячи з матеріалів справи та додатків до клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою які є повністю не допустимими доказами). Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди України при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права. Статтею 5 Конвенції встановлено правила позбавлення особи свободи, згідно з якими ніхто не може бути позбавлений свободи інакше, як відповідно до процедури, встановленої законом. Згідно з практикою Європейського суду, фіксація точних даних про затримання, як і підстави затримання, є необхідною умовою законності затримання для цілей, передбачених ст. 5 Європейської конвенції. Таким чином, затримання обвинуваченого всупереч вимогам ст. 208 КПК України одночасно є і порушенням норм міжнародного права. Відповідно до положень ч. 1 ст.194 КПК України «під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини які свідчать про: наявність достатніх підстав вважати,що існує хоча б один із ризиків згідно ст. 177 КПК України - не розкрито та не обґрунтовано; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам зазначеним у клопотанні-взагалі не доведено лише зазначено». Під час розгляду клопотань про зміну чи скасування запобіжного заходу судам необхідно враховувати положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини, а також підстав для зміни запобіжного заходу, суд зобов`язаний прийняти рішення відповідно до ч.2 ст.194 КПК України. Вичерпний перелік підстав застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначено у ч.2 ст.183 КПК України та розширеному тлумаченню не підлягає. Також не враховані положення ст.178 КПК України - ОСОБА_1 має постійне місце проживання, за час служби в ЗСУ неодноразово заохочувався грамотами та подяками, нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», згідно характеристики за місцем проживання характеризується позитивно, має тісні соціальні зв`язки (доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ), раніше не судимий. ОСОБА_1 обвинувачується в тяжкому злочині та може ухилятися від суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя посилається на тяжкість підозри як головний чинник при оцінці можливості того, що підозрюваний буде переховуватися від правосуддя, перешкоджати ходу розслідувань або вчинить нові злочини. Однак вищі суди неодноразово відзначали, що хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу позбавлення когось волі не можна оцінювати з винятком абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину, обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не можна застосовувати як передбачення вироку у формі позбавлення волі (MamedovaRussia (Мамедова проти Россії), 7064/05, 1 червня 2006 року). Тримання під вартою не повинно бути обране лише через очікування покарання у вигляді позбавлення волі (Letellier у. France (Летельєр проти: Франції), §51; I.A. v. France (LA. проти Франції), § 104; Prencipe v. Monaco (Прансип проти Монако), §79; Tiron v. Romania (Тирон проти Румунії), §§ 41-42). Ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд, інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Panchenko \ Russia (Панченко проти Росії), § 106). Звертає увагу суду на те, що ризик переховуватися від суду не може бути пов`язаний з тяжкістю кримінального правопорушення яке інкримінується. Не зрозуміло з чого саме сторона обвинувачення робить висновок що ОСОБА_1 буде переховуватись, адже це ні як не підтверджується матеріалами справи. ОСОБА_1 може знищити, сховати або спотворити будь яку із речей чи документів проте, це ні як не підтверджується матеріалами справи) більше року ОСОБА_1 перебуває під вартою, всі докази які мають значення для справи зібрані під час слідства та перебуваючи на волі, він ніяким чином не зможе мати доступу до будь яких речей та документів. ОСОБА_1 може незаконно впливати на свідків, проте ризик тиску на свідків може бути визнано на початкових стадіях процесу (Jarzynski v. Poland (Яжинський проти Польщі) § 43). Свідчень свідків стосовно тиску на них взагалі не має та на теперішній час всі основні свідки у справі допитані. ОСОБА_1 може перешкоджати кримінальному провадженню та встановленню істини у справі, проте це ні як не підтверджується матеріалами справи). Так в рішеннях Європейського суду зазначається: Єдиною іншою підставою для тримання підозрюваного під вартою, яку вказували національні суди, було те, що він може знищити докази, перешкоджати правосуддю, або вчинити новий злочин. Суд припускає, що на початкових стадіях розслідування ризик втручання підозрюваних (обвинувачених) у здійснення правосуддя міг виправдовувати їх тримання під вартою. Однак після того, як докази були зібрані, ця підстава своє значення втратила (ЄСПЛ, Mamedova v Russia (Мамедова проти Росіх) 7064/05, 1 червня 2006 року, § 79). Ризик того, що підозрюваний буде перешкоджати належному здійсненню судочинства, не може оцінюватись абстрактно, факт такого перешкоджання має бути підтверджено доказами (Becciev v. Moldova (Бекчієв проти Молдови), § 59). ОСОБА_1 може вчинити інше кримінальне правопорушення. Європейський суд в своїх рішеннях зазначає: У декількох ордерах на арешт внутрішньодержавні суди згадували ймовірність того, що заявник знову вчинятиме правопорушення, як додаткову підставу для продовження тримання заявника під вартою. У цьому зв`язку Суд вважає, що органи судової влади не навели жодних конкретних фактів на підкріплення своїх висновків про наявність небезпеки вчинення заявником нових правопорушень. Окрім того, Суд не поділяє думки внутрішньодержавних органів про те що в ситуації, коли всі обвинувачення проти заявника, за винятком одного, стосувалися його дій, як мера ОСОБА_5 , а він був від цієї посади відсторонений, була реальна загроза того, що заявник вчинить нові правопорушення. (Александр Макаров проти Росії, 15217/07, 12 березня 2009 року, п.134). Визначення терміну «правопорушення» має бути точним і конкретним: не допускається запобіжне (превентивне) тримання під вартою осіб, які розглядаються державою як такі, що представляють небезпеку через їхню постійну схильність до вчинення правопорушень (Guzzardi у. Italy (Гуццарді проти Італії), § 102; Ciulla v. Italy (Чіулла проти Італії), § 40; М. v. Germany (М. проти Німеччини), § 89; Shimovolos v. Russia (Шимоволос проти Росії), § 54). Під час обґрунтування клопотання про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_1 , стороною обвинувачення жодним чином не було доведено, чому не можливо застосувати більш м`який запобіжний захід - домашній арешт, не враховані положення ст. 178 КПК України - ОСОБА_1 має постійне місце проживання, за час служби в ЗСУ неодноразово заохочувався грамотами та подяками, нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», згідно характеристики за місцем проживання характеризується позитивно, має тісні соціальні зв`язки (доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ), раніше не судимий. Зазначені факти повністю проігноровано стороною обвинувачення та невідомо з яких причин ступінь ризику переховування від органів досудового розслідування, суду визнана прокурором високою, відповідного роз`яснення цьому не надано. Тобто, клопотання прокурора не містить обґрунтованого пояснення, чому неможливо застосувати більш м`які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, що не відповідає положенням ст. 184 КПК України. Жодної обставини, яка вказує не те, що ризики не зменшились або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, стороною обвинувачення не вказано, вимоги вказаної норми проігноровано взагалі. До цього часу слідчий та прокурор не виконували свої обов`язки належним чином та не зібрали достатніх доказів, які відповідно до ст. 177 КПК України повинні враховуватись під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, також прокурор ніяким чином не доводив обставини, які на його думку є підставою для тримання ОСОБА_1 під вартою. За такого недбалого відношення ОСОБА_1 позбавлено права в повному обсязі захищати свою позицію перед судом та відстоювати свої права. На підставі викладеного просив змінити обвинуваченому запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт за адресою реєстрації та проживання ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_1 .

Обвинувачений в судовому засіданні заперечував проти клопотання прокурора, підтримавши свого захисника, просив змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт, зазначаючи, що його батько та баба не проти цього, його сестра хоча і зареєстрована за цією адресою, але має своє житло, де і проживає.

Прокурор заперечував проти задоволення клопотання сторони захисту щодо зміни запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту за недоведеністю.

Встановлено, що ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 29.09.2021 року відносно, обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на шістдесят днів тобто до 27 листопада 2021 року включно.

Згідно до п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідка, вчинити інше кримінальне правопорушення, а згідно ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

У відповідності до ч.1 ст.183 Кримінального процесуального кодексу України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу. Згідно з п.4 ч.2 ст.183 Кримінального процесуального кодексу України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Суд враховує стадію судового провадження, а також те, що ОСОБА_1 неодружений, має малолітню дитину, є військовослужбовцем, раніше не судимий, не має постійного місця проживання на території Донецької області, а також те, за місцем проживання характеризується позитивно, що він обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України за яким законом України про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років, у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 408 КК України за яким законом України про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років, а також у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України за яким законом України про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п`ятнадцяти років, а також продовження існування ризиків: впливу на свідків, які проходять службу разом з обвинуваченим і проживають поряд з місцем дислокації роти; переховування від суду з врахуванням тяжкості покарання, а також те, що ОСОБА_1 після вчинення злочину в якому він обвинувачується залишив місце служби з метою переховування від органів досудового розслідування та направився за місцем свого мешкання та був затриманий співробітниками поліції у смт.Чутова Полтавської області. Наявність інших ризиків прокурором не доведена.

Разом з тим, суд не вбачає підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_1 , оскільки особисте зобов`язання є найбільш м`яким запобіжним заходом та його застосування недостатнє для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків у цьому кримінальному провадженні, питання особистої поруки вирішується лише за наявності поручителя, чого на час розгляду клопотання не було та відповідних заяв не заявлено. Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, зважаючи на те, що обвинувачений не має постійного місця проживання на території Донецької області у зв`язку з проходження військової служби за контрактом в ЗСУ, ще одна повнолітня особа (сестра), яка зареєстрована з обвинуваченим в одному будинку висловила на це згоду, не надано документів, які підтверджують право власності на нерухоме майно, також неможливо застосувати. Запобіжний захід у вигляді застави також не може бути застосований, оскільки відсутні докази на підтвердження матеріальної можливості внести кошти у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок у межах розміру передбаченому КПК України.

Вказане свідчить про наявність ризиків, передбачених ст.177 Кримінального процесуального кодексу України, у такому їх ступені, який є підставою для продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на даній стадії судового провадження та неможливості застосувати більш м`якого запобіжного заходу, тому клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою необхідно задовольнити, в задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу необхідно відмовити.

Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом. Проте, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою застосування насильства (п.1 ч.4 ст.183 КПК України).

Враховуючи те, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочину вчиненого із застосуванням насильства, суд не вбачає підстав для визначення розміру застави.

Керуючись ст.ст. 177, 183 Кримінального процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ :

Клопотання прокурора задовольнити.

Продовжити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 3 ст. 408, ч. 1 ст. 115 КК України, строк тримання під вартою на 60 (шістдесят днів) до 15 січня 2022 року включно, з утриманням на гауптвахті Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку.

В задоволенні клопотання обвинуваченого, його захисника про зміну запобіжного заходу, - відмовити.

Копію ухвали вручити обвинуваченому та направити до Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку для виконання в частині продовження строків тримання під вартою.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Донецького апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення, а обвинуваченим в той же строк з моменту вручення копії ухвали.

Повний текст ухвали проголошений о 16-30 год. 17 листопада 2021 року.

Головуючий суддя Н.М.Фролова

Судді О.М.Лапченко

Л.В.Шевченко

Головуючий суддя Н.М. Фролова