Рішення № 101147612, 12.11.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2021 року м. Київ № 826/2343/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Мазур А.С., суддів: Васильченко І.П., Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу:

за позовомОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України Міністерства охорони здоров`я України провизнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просила суд: поновити її порушене право, право інших інвалідів на доступність до спортивних споруд для занять фізкультурою і спортом, в тому числі споруд приватної форми власності (пункт b частини другої статті 9 Конвенції про права осіб з інвалідністю), на отримання послуг безоплатно шляхом зміни діючого механізму правового регулювання на механізм надання послуг «на пряму», коли особа з інвалідністю зможе отримати послуги за її бажанням в тому фізкультурно-спортивному об`єкті, до якого їй зручніше доїхати, при пред`явленні посвідчення інваліда, медичної довідки;

- поновити її порушене право безперешкодного доступу до безоплатного користування спортивними спорудами для занять фізкультурою і спортом шляхом зобов`язання Кабінету Міністрів України забезпечити реалізацію її порушеного права та фінансувати отримані нею послуги занять плаванням з спортивним тренером, спортивним інвентарем не менше трьох, чотирьох разів на тиждень в зручний для неї час, структурному підрозділу «Фізкультурно-спортивний клуб «Локомотив» імені Героя України Г.Кірпи регіональної філії «Південна залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», в якому вона отримує послуги;

- зобов`язати Харківську міжрайонну медико-соціальну експертну комісію Комунального закладу охорони здоров`я «Обласний центр медико-соціальної експертизи» управління охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації включити заняття плаванням до її індивідуальної програми реабілітації;

- визнати Державну типову програму реабілітації інвалідів, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 08.12.2006 №1686, Положення про індивідуальну програму реабілітації інвалідів, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 №757, Порядок складання форм індивідуальної програми реабілітації інваліда, дитини-інваліда, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я від 08.10.2007 №623 в частині діючого механізму правового регулювання в сфері фізкультурно-спортивної реабілітації інвалідів таким, який не забезпечує інвалідам реалізацію ними права на доступність до спортивних споруд для занять фізкультурою і спортом, та таким, який не відповідає Конвенції про права осіб з інвалідністю;

- Кабінету Міністрів України забезпечити створення та належне фінансування власної спортивної бази, басейну комунальній установі «Харківський регіональний центр з фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт» Харківської обласної ради;

- зобов`язати Кабінет Міністрів України, Харківську міжрайонну медико-соціальну експертну комісію надати протягом місяця з дня набрання постановою законною сили звіт про виконання судового рішення, що передбачено частиною першою статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.02.2017 позовну заяву залишено без руху, позивачці встановлено строк для усунення її недоліків.

20.03.2017 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 в новій редакції, в якій, окрім Кабінету Міністрів України, позивачка також зазначила відповідачами Міністерство охорони здоров`я України, комунальний заклад охорони здоров`я Харківської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії управління охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації та просила суд:

- скасувати рішення комунального закладу охорони здоров`я «Обласний центр медико-соціальної експертизи» Харківської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії управління охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації від 23.11.2016 №9 про відмову у включенні до її індивідуальної програми реабілітації інваліда занять плаванням та зобов`язати КЗОЗ «Обласний центр медико-соціальної експертизи» Харківської міськрайонної медико-соціальної експертної комісії включити до її індивідуальної програми реабілітації інваліда заняття плаванням, забезпечити тренером та необхідним спортивним інвентарем не менше трьох, чотирьох разів на тиждень у зручний для неї час з указанням місця отримання послуг, в зручному у транспортній доступності басейні, в якому вона зараз отримує послуги, а саме в структурному підрозділі фізкультурно-спортивний клуб «Локомотив» регіональної філії «Південна залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»;

- зобов`язати Міністерство охорони здоров`я України видати наказ, яким внести зміни у форму індивідуальної програми реабілітації інваліда, затверджену наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.10.2007 №623, шляхом доповнення частини 14 «Реабілітаційні заходи та їх реалізація» в пункті 6 «Фізкультурно-спортивна реабілітація» окремим рядком «заняття плаванням» із зазначенням щодо необхідності тренера чи відсутності у його необхідності;

- на підставі статті 116 Конституції України, статті 2, частини четвертої статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України з метою забезпечення виконання Конвенції про права осіб з інвалідністю зобов`язати Кабінет Міністрів України забезпечити функціонування надання послуг інвалідам в фізкультурно-спортивних об`єктах «на пряму», тобто механізм спрощеного доступу до таких об`єктів, коли особи з інвалідністю зможуть отримувати послуги в тому фізкультурно-спортивному об`єкті незалежно від форми його власності за їх бажанням, який за транспортною доступністю розташований для інваліда найзручніше, при пред`явленні посвідчення інваліда та медичної довідки, яка надає право для отримання послуг у відповідному фізкультурно-спортивному об`єкті. Зобов`язати забезпечити створення та належне фінансування власної спортивної бази, басейну комунальній установі «Харківський регіональний центр з фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт» Харківської обласної ради;

- визнати Державну типову програму реабілітації інвалідів, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 08.12.2006 №1686, Положення про індивідуальну програму реабілітації інвалідів, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 №757, Порядок складання форм індивідуальної програми реабілітації інваліда, дитини-інваліда, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я від 08.10.2007 №623 в частині діючого механізму правового регулювання в сфері фізкультурно-спортивної реабілітації інвалідів таким, який не забезпечує інвалідам реалізацію ними права на доступність до спортивних споруд для занять фізкультурою і спортом, та таким, який не відповідає Конвенції про права осіб з інвалідністю;

- Кабінету Міністрів України забезпечити створення та належне фінансування власної спортивної бази, басейну в комунальній установі «Харківський регіональний центр з фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт» Харківської обласної ради;

- зобов`язати Кабінет Міністрів України, Харківську міжрайонну медико-соціальну експертну комісію надати протягом місяця з дня набрання постановою законною сили звіт про виконання судового рішення, що передбачено частиною першою статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.03.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.08.2017, ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог щодо скасування рішення Харківської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії комунального закладу охорони здоров`я «Обласний центр медико-соціальної експертизи» управління охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації від 23.11.2015 №9 про відмову у включенні до її індивідуальної програми реабілітації інваліда занять плаванням та зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.03.2017 відкрито провадження в адміністративній справі щодо решти позовних вимог.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.10.2017 виправлено описку, допущену в ухвалі Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.03.2017, а саме, замість помилково зазначених дат рішення Харківської міжрайонної МСЕК - 23.11.2015, вказано вірні - 23.11.2016.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.10.2017 зупинено провадження в даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №642/2638/17.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.11.2020 поновлено провадження в даній адміністративній справі та призначив підготовче судове засідання на 24.11.2020.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.04.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті у складі колегії суддів.

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи продовжено в порядку письмового провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що є інвалідом ІІІ групи внаслідок загального захворювання та за медичними показниками потребує занять плаванням. Чинний механізм правового регулювання в сфері фізкультурно-спортивної реабілітації осіб з інвалідністю не забезпечує реалізацію ними права на доступність до спортивних споруд для занять фізкультурою і спортом, зокрема в частині забезпечення можливості займатися плаванням, та є таким, що не відповідає Конвенції про права осіб з інвалідністю та законодавству України, яким врегульовано питання соціальної захищеності та реабілітації інвалідів в Україні. Плавання у багатьох випадках є необхідним для реабілітації інвалідів, однак, наразі в Україні воно доступне тільки тим інвалідам, які самостійно можуть оплатити вартість занять плаванням. Позивачка, позбавлена можливості займатися плаванням, оскільки, крім невеликої пенсії по інвалідності, немає інших доходів, тому не в змозі оплатити вартість дорогих занять з плавання. Наведене призводить до порушення права позивачки та інших осіб з інвалідністю на доступність до фізкультурно-спортивних об`єктів, гарантованих статтею 9 Конвенції про права осіб з інвалідністю, статті 49 Конституції України, статті 34 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», статті 40 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні».

Відповідач - Кабінет Міністрів України у відзиві на позовну заяву зазначив про її необґрунтованість, просив відмовити в задоволенні позовних вимог, стверджуючи, що в межах повноважень і відповідно до Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» та Указу Президента України від 27.12.2005 №1845/2005 «Про заходи щодо створення сприятливих умов для забезпечення соціальної, медичної та трудової реабілітації інвалідів» належним чином врегулював суспільні відносини у сфері реабілітації осіб з інвалідністю шляхом затвердження постановами від 08.12.2006 №1686 та від 23.05.2007 №757 відповідно Державної типової програми реабілітації осіб з інвалідністю та Положення про індивідуальну програму реабілітації інвалідів.

Статтею 24 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» передбачено, що відповідно до Державної типової програми реабілітації осіб з інвалідністю можуть здійснюватися такі види реабілітаційних заходів щодо осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю як, зокрема, фізкультурно-спортивні, які передбачають фізкультурно-спортивну підготовку та адаптацію, організацію і проведення фізкультурно-оздоровчих і спортивних занять. За містом статті 40 вищевказаного Закону фізкультурно-спортивну реабілітацію, проведення з особами з інвалідністю, дітьми з інвалідністю фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів організовують центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах соціального захисту населення, освіти, молоді, фізичної культури та спорту. При цьому особам з інвалідністю, дітям з інвалідністю послуги з фізкультурно-спортивної реабілітації реабілітаційними установами державної і комунальної форм власності надаються безоплатно. Фізкультурно-спортивна реабілітація осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю здійснюється відповідно до їх індивідуальних програм реабілітації та супроводжується медичними спостереженнями за ними. Види послуг з фізкультурно-спортивної реабілітації інвалідів, що надаються особам з інвалідністю усміх типів, зазначені в Державній типовій програмі реабілітації осіб з інвалідністю, включають в себе навчання осіб з інвалідністю заняттям з фізичної культури, оздоровлення у таборах фізкультурно-спортивної реабілітації осіб з інвалідністю, навчально-тренувальні заняття з фізичної культури і спорту, заняття спортом та надаються органами у справах молоді та спорту, дитячо-юнацькими спортивними школами осіб з інвалідністю, Українським центром з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю «Інваспорт» та регіональними центрами з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю «Інваспорт», громадськими об`єднаннями, реабілітаційними установами, в тому числі Національним центром параолімпійської і дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів і Західним реабілітаційно-спортивним центром, закладами освіти всіх типів, установами соціального обслуговування. Водночас статтею 7 вищевказаного Закону саме на медико-соціальні експертні комісії покладається складення (коригування) індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи і строки їх виконання, та здійснюється контроль за повнотою та ефективністю виконання цієї програми.Тобто, відповідно до вказаної норми закону конкретизація видів та обсягу реабілітаційних заходів для певної особи, яка їх потребує, в тому числі і для позивачки, визначаються висновками медико-соціальною експертною комісією, а не нормативними актами Уряду.

Звернення позивачки до суду з даним позовом свідчить про її наміри реалізувати бажання безоплатно займатися певним видом фізкультурно-спортивної реабілітації, яке не має підтвердження з боку медико-соціальної експертної комісії.

Відповідач - Міністерство охорони здоров`я України в запереченні проти позову просило відмовити у його задоволенні, стверджуючи про його необґрунтованість. Зокрема, зазначило, що наказ Міністерства охорони здоров`я України від 08.10.2007 №623 «Про затвердження форм індивідуальної програми реабілітації програми реабілітації інваліда, дитини-інваліда та Порядку їх складання» прийнятий на реалізацію статті 23 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» та відповідно до пунктів 6, 9 Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 №757. Відповідно до приписів статті 40 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» особам з інвалідністю, дітям з інвалідністю послуги з фізкультурно-спортивної реабілітації реабілітаційними закладами державної і комунальної форм власності надаються безоплатно. Фізкультурно-спортивна реабілітація осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю здійснюється відповідно до їх індивідуальних програм реабілітації та супроводжується медичним спостереженням за ними. Згідно з приписами статті 32 вказаного Закону для отримання реабілітаційних послуг, визначених індивідуальною програмою реабілітації особи з інвалідністю, в реабілітаційному закладі державної або комунальної форми власності особа з інвалідністю, законний представник дитини з інвалідністю повинна/повинен звернутися з письмовою заявою до місцевої державної адміністрації за місцем проживання. За наслідками щорічних медичних оглядів позивачки відповідними медичними установами складалася її індивідуальна програма реабілітації особи з інвалідністю із рекомендаціями щодо отримання лікувального масажу 2 рази на рік та занять лікувальною фізкультурою 2 рази на рік. Заняття плаванням у басейні їй не рекомендувалися.

Форма індивідуальної програми реабілітації інваліда, затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.10.2007 №623, відповідає вимогам законодавства та не потребує внесення до неї змін. До того ж внесення змін до цього наказу належить до дискреційних повноважень Міністерства і суд не має права втручатися в реалізацію цих повноважень.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, що відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 15.12.2009 управлінням Пенсійного фонду України у Харківському районі Харківської області, ОСОБА_1 з 08.10.2009 встановлено ІІІ групу інвалідності та призначено їй пенсію по інвалідності.

Відтак, позивачка є суб`єктом правовідносин, що врегульовуються постановами Кабінету Міністрів України від 08.12.2006 №1686 «Про затвердження Державної типової програми реабілітації осіб з інвалідністю» та від 23.05.2007 №757 «Про затвердження Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда», а також наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.10.2007 №623 «Про затвердження форм індивідуальної програми реабілітації інваліда, дитини-інваліда та Порядку їх складання».

Згідно з довідкою Харківського об`єднаного управління Пенсійного Фонду України від11.01.2017 №264-13/44 щомісячний розмір пенсії позивачки по інвалідності становить 1230,00 грн.

Вперше ОСОБА_1 була оглянута міжрайонною Харківською МСЕК 08.10.2009 та відповідно до діагнозу «вроджена дисплазія сполучної тканини, синдром Секеля, вегетативно-судинна дистонія з лікворногіпертинзивним, нефалгічним та астенічним синдромами на фоні органічного розладу особистості, вертеброгенна церквіко-краніоалгія, примірний тетрапез, ангіотрофічний синдром, приступи шийної мігрені, нестабільність с2-с7 хребців».

Позивачка щорічно проходила огляд в міжрайонній Харківській МСЕК. Востаннє такий огляд пройшла 23.11.2016 та визнана інвалідом ІІІ групи загального захворювання до 01.11.2018.

Відповідно до індивідуальної програми реабілітації інвалідів від 23.11.2016 №1711/1780, наданої позивачці з метою її реабілітації Харківською МСЕК, складеною за формою індивідуальної програми реабілітації інваліда, що видається медико-соціальними експертними комісіями, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я від 08.10.2007 №623, ОСОБА_1 надані відповідні рекомендації, а саме заняття лікувальною фізкультурою. Фізкультурно-спортивну реабілітацію указаною програмою не передбачено. Водночас в пункті 18 цієї програми, де передбачено зазначення додаткових відміток (побажання інваліда, його законного представника) висловлене побажання займатися плаванням в басейні.

Згідно із консультативним заключенням Інституту патології хребта та суглобів імені професора М.І.Ситенка Національної Академії медичних наук України у зв`язку із наявним у ОСОБА_1 захворюванням їй, поміж іншого, рекомендовано водні процедури, басейн.

Ураховуючи вказану рекомендацію, позивачка 07.11.2016 за власний кошт придбала абонемент для відвідування басейну ДФСК «Локомотив» регіональної філії «Південна залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». Придбання цього абонементу при отриманні пенсії по інвалідності в розмірі 1 230,00 грн. призвело до значних фінансових витрат позивачки, оскільки інших доходів вона немає, а законодавчими актами Кабінету Міністрів України (Державна типова програма реабілітації інвалідів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 08.12.2006 №1686, Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 №757) та Міністерства охорони здоров`я України (Порядок складання форм індивідуальної програми реабілітації інваліда, дитини-інваліда, затверджений наказом Міністерство охорони здоров`я України від 08.10.2007 №623) не врегульовано питання надання інвалідам з метою реабілітації безкоштовних послуг із занять плаванням, зокрема в басейнах різни форм власності.

Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Конвенцією про права осіб з інвалідністю, ратифікованою Законом України від 16.12.2009 №1767-VI, (далі - Конвенція) мета цієї Конвенції полягає в заохоченні, захисті й забезпеченні повного й рівного здійснення всіма особами з інвалідністю всіх прав людини й основоположних свобод, а також у заохоченні поважання притаманного їм достоїнства. До осіб з інвалідністю належать особи зі стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, які при взаємодії з різними бар`єрами можуть заважати їхній повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими.

За змістом статті 5 Конвенції держави-учасниці визнають, що всі особи є рівними перед законом і за ним та мають право на рівний захист закону й рівне користування ним без будь-якої дискримінації.

Частиною першою статті 25 Конвенції передбачено, що держави-учасниці вживають, зокрема за підтримки з боку інших осіб з інвалідністю, ефективних і належних заходів для того, щоб надати особам з інвалідністю можливість для досягнення й збереження максимальної незалежності, повних фізичних, розумових, соціальних та професійних здібностей і повного включення й залучення до всіх аспектів життя. Із цією метою держави-учасниці організовують, зміцнюють та розширюють комплексні абілітаційні та реабілітаційні послуги й програми, особливо у сфері охорони здоров`я, зайнятості, освіти й соціального обслуговування, таким чином, щоб ці послуги та програми:

a) починали реалізуватися якомога раніше й ґрунтувалися на багатопрофільній оцінці потреб і сильних сторін індивіда;

b) сприяли залученню та включенню до місцевої спільноти й до всіх аспектів життя суспільства, мали добровільний характер і були доступними для осіб з інвалідністю якомога ближче до місць їхнього безпосереднього проживання, зокрема в сільських районах.

Законом України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» (далі також - Закон № 2961-IV) визначено основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначені

Відповідно до приписів статті 1 Закону №2961-IV, який застосовується судом станом на час звернення позивачки до суду з даним позовом:

- інвалід - особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист;

- інвалідність - міра втрати здоров`я у зв`язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист;

- реабілітація інвалідів - система медичних, психологічних, педагогічних, фізичних, професійних, трудових, фізкультурно-спортивних, соціально-побутових заходів, спрямованих на надання особам допомоги у відновленні та компенсації порушених або втрачених функцій організму для досягнення і підтримання соціальної та матеріальної незалежності, трудової адаптації та інтеграції в суспільство, а також забезпечення інвалідів технічними та іншими засобами реабілітації і виробами медичного призначення;

- реабілітаційні послуги - послуги, спрямовані на відновлення оптимального фізичного, інтелектуального, психічного і соціального рівня життєдіяльності особи з метою сприяння її інтеграції в суспільство;

- реабілітаційні заходи - комплекс заходів, якими здійснюється реабілітація інвалідів;

- фізкультурно-спортивна реабілітація - система заходів, розроблених із застосуванням фізичних вправ для відновлення здоров`я особи та спрямованих на відновлення і компенсацію за допомогою занять фізичною культурою і спортом функціональних можливостей її організму для покращення фізичного і психологічного стану;

- індивідуальна програма реабілітації - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії;

Частиною третьою статті 7 указаного Закону передбачено, що залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров`я особі, визнаній інвалідом, встановлюється перша, друга чи третя група.

Згідно зі статтею 5 Закону №2961-IV реалізація державної політики у сфері реабілітації державна політика України у сфері реабілітації інвалідів:

- забезпечує координованість системи реабілітації, що реалізується через своєчасність, безперервність та комплексність відновлювальних заходів і методик, а також доступність технічних та інших засобів реабілітації і виробів медичного призначення, реабілітаційних послуг, відповідність їх змісту, рівня та обсягу фізичним, розумовим, психічним можливостям і стану здоров`я інваліда, дитини-інваліда;

- регламентує правові, економічні, соціальні умови надання інвалідам, дітям-інвалідам реабілітаційних послуг з урахуванням їх функціональних можливостей, потреби у виробах медичного призначення, технічних та інших засобах реабілітації;

- гарантує матеріально-технічне, фінансове, кадрове і наукове забезпечення системи реабілітації;

- визначає умови для відновлення або здобуття трудових навичок, отримання освіти, професійної перепідготовки і працевлаштування з урахуванням функціональних можливостей осіб з інвалідністю, сприяння виробничій діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів;

- забезпечує реабілітаційним установам незалежно від їх відомчого підпорядкування, типу і форми власності рівні умови для здійснення реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів;

- формулює вимоги до об`єктів соціальної інфраструктури та інформації для створення безперешкодного доступу до них інвалідів шляхом усунення природних, комунікаційних і архітектурних перешкод;

- сприяє участі громадських організацій, у тому числі громадських організацій інвалідів, у формуванні і реалізації державної політики у цій сфері.

Реалізація державної політики у сфері реабілітації інвалідів покладається на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які у співпраці та партнерстві з громадськими організаціями інвалідів забезпечують розробку і виконання програм для запобігання виникненню інвалідності, компенсації вад і розладів функцій організму особи, створення умов для їх усунення шляхом медичної, психолого-педагогічної, психологічної, фізичної, професійної, трудової, фізкультурно-спортивної, соціальної реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів.

Статтею 10 Закону №2961-IV визначено основні повноваження центральних органів виконавчої влади, які беруть участь у здійсненні державної політики у сфері реабілітації інвалідів.

Так, центральні органи виконавчої влади, які беруть участь у здійсненні державної політики у сфері реабілітації інвалідів, в межах своїх повноважень забезпечують, поміж іншого: розробку галузевих програм розвитку системи реабілітації інвалідів, а також участь у розробці таких міжгалузевих програм; участь у розробці єдиних науково обґрунтованих державних соціальних нормативів у сфері реабілітації, критеріїв та вимог до реабілітаційних заходів, Державної типової програми реабілітації інвалідів, вимог щодо медичного, освітнього, науково-методичного, матеріально-технічного, фінансового і кадрового забезпечення реабілітаційних установ

Згідно зі статтею 16 вказаного Закону Державна типова програма реабілітації інвалідів встановлює гарантований державою перелік послуг з медичної, психолого-педагогічної, фізичної, професійної, трудової, фізкультурно-спортивної, побутової і соціальної реабілітації, технічних та інших засобів реабілітації, виробів медичного призначення, які надаються інваліду, дитині-інваліду з урахуванням фактичних потреб залежно від віку, статі, виду захворювання безоплатно або на пільгових умовах.

Державна типова програма реабілітації інвалідів розробляється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, за участю інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють державне управління системою реабілітації інвалідів, з урахуванням пропозицій всеукраїнських громадських організацій інвалідів.

Державна типова програма реабілітації інвалідів і порядок її реалізації погоджуються Радою у справах інвалідів при Кабінеті Міністрів України та затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Частиною п`ятою статті 23 Закону №2961-IV визначено, що Положення про індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю, порядок її фінансування та реалізації затверджується Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом 1 пункту 3 Указу Президента України від 27.12.2005 №1845/2005 «Про заходи щодо створення сприятливих умов для забезпечення соціальної, медичної та трудової реабілітації інвалідів» Кабінету Міністрів України доручено забезпечити розроблення та затвердити:

- до 1 червня 2006 року Державну типову програму реабілітації інвалідів і порядок її реалізації;

- до 1 липня 2006 року Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда, порядок її фінансування та реалізації.

Відповідно до частини першої статті 113 та статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, забезпечує виконання Конституції України і законів України, актів Президента України, здійснює внутрішню політику держави, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечує проведення фінансової політики, політики у сфері соціального захисту, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України бюджету України.

З цими нормами Конституції України кореспондуються норми Закону України «Про Кабінет Міністрів України».

Відповідно до статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Зокрема, акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

На виконання вищевказаних приписів статей 16 та 23 Закону №2961-IV та підпункту 1 пункту 3 Указу Президента України від 27.12.2005 №1845/2005 «Про заходи щодо створення сприятливих умов для забезпечення соціальної, медичної та трудової реабілітації інвалідів» Кабінетом Міністрів України видано:

1) постанову від 08.12.2006 №1686 «Про затвердження Державної типової програми реабілітації осіб з інвалідністю», якою затверджено Державну типову програму реабілітації інвалідів (далі - Програма), та Міністерству охорони здоров`я доручено:

- разом з Міністерством соціальної політики розробити на основі визначених Програмою критеріїв та вимог до реабілітаційних заходів проект Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда та внести його на розгляд Кабінету Міністрів України;

- разом з Міністерством освіти і науки, Міністерством культури, Міністерством молоді та спорту, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування забезпечити виконання Програми.

2) постанову від 23.05.2007 №757 «Про затвердження Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда», якою затверджено однойменне Положення.

Як вбачається з її змісту, Державна типова програма реабілітації інвалідів спрямована на забезпечення системного підходу до організації реабілітації, послідовності і наступності в проведенні багатопрофільних реабілітаційних заходів і установлення контролю за якістю реабілітаційних послуг.

Метою Програми є визначення гарантованих державою переліків реабілітаційних послуг, технічних та інших засобів реабілітації, виробів медичного призначення, що надаються інваліду чи дитині-інваліду з урахуванням фактичних потреб залежно від віку, статі, виду захворювання (каліцтва) безоплатно або на пільгових умовах.

Для досягнення мети Програми необхідно забезпечити виконання таких завдань:

- реалізація інвалідами їх конституційних прав;

- проведення державної політики у сфері реабілітації інвалідів, сприяння їх широкій інтеграції у суспільство;

- системний підхід до організації реабілітації інвалідів;

- послідовність і наступність у проведенні багатопрофільних реабілітаційних заходів;

- контроль за якістю послуг з медичної, психолого-педагогічної, фізичної, професійної, трудової, фізкультурно-спортивної, побутової і соціальної реабілітації, технічних та інших засобів реабілітації, виробів медичного призначення.

Програма виконується шляхом складення індивідуальних програм реабілітації для інвалідів медико-соціальними експертними комісіями, для дітей-інвалідів - лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів.

Обсяг реабілітаційних послуг, що надаються за індивідуальною програмою реабілітації інваліда та дитини-інваліда, не може бути менший від передбаченого Програмою.

Для виконання Програми розроблено перелік послуг, що надаються інвалідам з ураженням опорно-рухового апарату та центральної і периферичної нервової системи (додаток 1), перелік послуг, що надаються інвалідам з психічними захворюваннями та розумовою відсталістю (додаток 2), перелік послуг, що надаються інвалідам з ураженням органів слуху (додаток 3), перелік послуг, що надаються інвалідам з ураженням органів зору (додаток 4), перелік послуг, що надаються інвалідам з ураженням внутрішніх органів (додаток 5), перелік послуг, що надаються інвалідам з онкологічними захворюваннями (додаток 6).

Так, згідно з переліками послуг, що надаються інвалідам з різного виду захворюваннями, що містяться в додатках 1-6 до вказаної Програми (вікова категорія від 18 років до пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»), фізкультурно-спортивна реабілітація включає в себе послуги з навчання інвалідів заняттям з фізичної культури, оздоровлення у таборах фізкультурно-спортивної реабілітації інвалідів, навчально-тренувальні заняття з фізичної культури і спорту, заняття спортом, заняття спортом, надавачами яких є органи у справах молоді та спорту, дитячо-юнацькі спортивні школи інвалідів, громадські об`єднання, Український центр з фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт» та регіональні центри з фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт», реабілітаційні установи, в тому числі Національний центр паралімпійської і дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів і Західний реабілітаційно-спортивний центр, навчальні заклади всіх типів, установи соціального обслуговування.

Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда визначає механізм виконання та фінансування індивідуальної програми реабілітації інваліда (пункт 1 Положення).

Згідно з пунктами 2 та 3 указаного Положення індивідуальна програма реабілітації інваліда (далі - індивідуальна програма) - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, строків реабілітаційних заходів з визначенням порядку, місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей інваліда та дитини-інваліда. Індивідуальна програма розробляється на підставі Державної типової програми реабілітації інвалідів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.12.2006 №1686.

Пунктами 4 та 5 згаданого Положення також визначено, що індивідуальна програма для повнолітніх інвалідів розробляється медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК), для дітей-інвалідів - лікарсько-консультативною комісією (далі - ЛКК) лікувально-профілактичних закладів за зареєстрованим місцем проживання або лікування інвалідів. Індивідуальна програма розробляється протягом одного місяця з дня звернення інваліда до МСЕК, а законного представника дитини-інваліда - до ЛКК щодо встановлення інвалідності. Фахівці МСЕК або ЛКК роз`яснюють інваліду чи законному представнику дитини-інваліда мету індивідуальної програми, ї завдання, очікувані результати та порядок виконання, а також інформують про її рекомендаційний характер.

Відповідно до пункту 6 Положення індивідуальна програма складається за формою, затвердженою в установленому порядку МОЗ за погодженням з Мінпраці, МОН і Мінсім`ямолодьспортом, та на підставі відомостей акта огляду МСЕК або медичного висновку про дитину-інваліда віком до 18 років.

Відповідно до пункту 9 Положення Порядок складання індивідуальної програми затверджується МОЗ за погодженням з Мінпраці, МОН, Мінсім`ямолодьспортом.

Зі змісту вищевказаних Державної типової програми реабілітації осіб з інвалідністю та Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда вбачається, що в ньому відсутні положення, які передбачають надання особам з інвалідністю послуг з плавання в басейні при здійсненні фізкультурно-спортивної реабілітації.

При цьому аналіз змісту правових норм, на виконання яких Кабінет Міністрів України затвердив Державну типову програму реабілітації осіб з інвалідністю та Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда, дає підстави суду дійти висновку про відсутність у нього обов`язку при визначенні видів послуг, що входять до фізкультурно-спортивної реабілітації інвалідів, включити послуги із занять плаванням.

Так, як зазначено судом вище, статтею 1 Закону №2961-IV фізкультурно-спортивну реабілітацію визначено як систему заходів, розроблених із застосуванням фізичних вправ для відновлення здоров`я особи та спрямованих на відновлення і компенсацію за допомогою занять фізичною культурою і спортом функціональних можливостей її організму для покращення фізичного і психологічного стану.

Статтею 24 Закону №2961-IV до переліку видів реабілітаційних заходів щодо інвалідів, дітей-інвалідів, які можуть здійснюватися відповідно до Державної типової програми реабілітації інвалідів, віднесено фізкультурно-спортивні заходи, які передбачають фізкультурно-спортивну підготовку та адаптацію, організацію і проведення фізкультурно-оздоровчих і спортивних занять.

Відповідно до статті 40 Закону №2961-IV фізкультурно-спортивна реабілітація спрямовується на підвищення рухової активності, оздоровлення, формування компенсаторних функцій організму і позитивної мотивації в інвалідів, дітей-інвалідів до суспільної адаптації. Фізкультурно-спортивну реабілітацію, проведення з інвалідами, дітьми-інвалідами фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів організовують центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, освіти, молоді, фізичної культури та спорту. Інвалідам, дітям-інвалідам послуги з фізкультурно-спортивної реабілітації реабілітаційними установами державної і комунальної

форм власності надаються безоплатно. Фізкультурно-спортивна реабілітація інвалідів, дітей-інвалідів здійснюється відповідно до їх індивідуальних програм реабілітації та супроводжується медичним спостереженням за ними.

Ураховуючи вказані правові норми, суд також дійшов висновку, що вони наділяють Кабінет Міністрів України дискреційними повноваженнями щодо визначення конкретних видів послуг, які можуть включатися до фізкультурно-спортивної реабілітації інвалідів.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Реалізація суб`єктами владних повноважень своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини 2 статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.

У свою чергу під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Відповідно до приписів Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.

Таким чином, затверджуючи постановою від 08.12.2006 №1686 «Про затвердження Державної типової програми реабілітації осіб з інвалідністю» Державну типову програму реабілітації інвалідів та постановою від 23.05.2007 №757 Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда, якими, поміж іншого передбачено вжиття заходів з фізкультурно-спортивної реабілітації осіб з інвалідністю, до якої не включено надання послуг з плавання у басейні, Кабінет Міністрів України діяв у межах законної дискреції.

Пунктом «b» частини другої статті 9 Конвенції про права осіб з інвалідністю передбачено, що держави-учасниці вживають також належних заходів для того, щоб забезпечувати, щоб приватні підприємства, які пропонують об`єкти й послуги, відкриті або такі, що надаються населенню, ураховували всі аспекти доступності для осіб з інвалідністю.

З огляду на викладене вище суд критично сприймає доводи позивача про те, що з огляду на невключення до заходів фізкультурно-спортивної реабілітації послуг з плавання у басейні, правове регулювання у сфері фізкультурно-спортивної реабілітації осіб з інвалідністю вищевказаними нормативно-правовими актами, Кабінет Міністрів України не забезпечує інвалідам реалізацію права на доступність до спортивних споруд для занять фізкультурою і спортом, гарантованого вищевказаним положенням Конвенції про права осіб з інвалідністю.

За наведених обставин суд уважає необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню позовну вимогу ОСОБА_1 , в якій вона просить суд визнати Державну типову програму реабілітації інвалідів, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 08.12.2006 №1686 та Положення про індивідуальну програму реабілітації інвалідів, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 №757, в частині діючого механізму правового регулювання в сфері фізкультурно-спортивної реабілітації інвалідів таким, який не забезпечує інвалідам реалізацію ними права на доступність до спортивних споруд для занять фізкультурою і спортом, та таким, який не відповідає Конвенції про права осіб з інвалідністю.

Водночас суд не вбачає підстав для задоволення решти позовних вимог ОСОБА_1 , пред`явлених до Кабінету Міністрів України, в яких вона просить на підставі статті 116 Конституції України, статті 2, частини четвертої статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України з метою забезпечення виконання Конвенції про права осіб з інвалідністю зобов`язати Кабінет Міністрів України забезпечити функціонування надання послуг інвалідам в фізкультурно-спортивних об`єктах «на пряму», тобто механізм спрощеного доступу до таких об`єктів, коли особи з інвалідністю зможуть отримувати послуги в тому фізкультурно-спортивному об`єкті незалежно від форми його власності за їх бажанням, який за транспортною доступністю розташований для інваліда найзручніше, при пред`явленні посвідчення інваліда та медичної довідки, яка надає право для отримання послуг у відповідному фізкультурно-спортивному об`єкті, а також зобов`язати забезпечити створення та належне фінансування власної спортивної бази, басейну комунальній установі «Харківський регіональний центр з фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт» Харківської обласної ради.

Така позиція суду обґрунтовується тим, що у ході судового розгляду справи судом не встановлено повноважень Кабінету Міністрів України, визначених законодавством, які покладають на нього обов`язок: забезпечити функціонування надання послуг інвалідам в фізкультурно-спортивних об`єктах «на пряму», тобто механізм спрощеного доступу до таких об`єктів, коли особи з інвалідністю зможуть отримувати послуги в тому фізкультурно-спортивному об`єкті незалежно від форми його власності за їх бажанням, який за транспортною доступністю розташований для інваліда найзручніше, при пред`явленні посвідчення інваліда та медичної довідки, яка надає право для отримання послуг у відповідному фізкультурно-спортивному об`єкті, а також забезпечити створення та належне фінансування власної спортивної бази, басейну в комунальній установі «Харківський регіональний центр з фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт» Харківської обласної ради.

За наведених обставин у суду відсутні підстави для зобов`язання Кабінету Міністрів України вчинити такі дії.

Адміністративний суд у справах щодо оскарження дій та рішень суб`єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх вчинення чи прийняття передбаченим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Суд не може підміняти державний орган, рішення чи дії якого оскаржується, та приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Тобто законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкта владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження вказаного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України є необґрунтованими та задоволенню судом не підлягають.

Разом з тим суд вважає необґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров`я України, з огляду на наступне.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивачка просить суд визнати Порядок складання форм індивідуальної програми реабілітації інваліда, дитини-інваліда, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я від 08.10.2007 №623, в частині діючого механізму правового регулювання в сфері фізкультурно-спортивної реабілітації інвалідів таким, який не забезпечує інвалідам реалізацію ними права на доступність до спортивних споруд для занять фізкультурою і спортом, та таким, який не відповідає Конвенції про права осіб з інвалідністю, а також зобов`язати назване Міністерство видати наказ про внесення змін у форму індивідуальної програми реабілітації інваліда, затверджену наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.10.2007 №623, шляхом доповнення частини 14 «Реабілітаційні заходи та їх реалізація» в пункті 6 «Фізкультурно-спортивна реабілітація» окремим рядком «заняття плаванням» із зазначенням щодо необхідності тренера чи відсутності у його необхідності.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №267 (далі - Положення №267), Міністерство охорони здоров`я України (МОЗ) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 Положення №267 визначено, що назване Міністерство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Згідно з пунктом 8 Положення №267 Міністерство охорони здоров`я України у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Частинами першою та другою статті 23 Закону №2961-IV передбачено, що індивідуальна програма реабілітації інваліда розробляється відповідно до Державної типової програми реабілітації інвалідів для повнолітніх інвалідів - медико-соціальною експертною комісією. Визначення конкретних обсягів, методів і термінів проведення реабілітаційних заходів, які повинні бути здійснені щодо інваліда, дитини-інваліда, кошторис витрат за рахунок бюджетних коштів чи загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також контроль за виконанням індивідуальної програми реабілітації інваліда в межах своїх повноважень здійснюють медико-соціальні експертні комісії (лікарсько-консультаційні комісії лікувально-профілактичних закладів - щодо дітей-інвалідів), місцева державна адміністрація, служби зайнятості, реабілітаційні установи, розпорядники відповідних коштів. Обсяг реабілітаційних заходів, що передбачається індивідуальною програмою реабілітації інваліда, не може бути меншим від передбаченого Державною типовою програмою реабілітації інвалідів.

Як встановлено судом вище, постановою Кабінету Міністрів України від 08.12.2006 №1686 затверджено Державну типову програму реабілітації осіб з інвалідністю, а постановою від 23.05.2007 №757 - Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда.

На виконання вищевказаних вимог статті 23 Закону №2961-IV та постанов Кабінету Міністрів України Міністерством охорони здоров`я України видано наказ від 08.10.2007 №623, яким затверджено форму індивідуальної програми реабілітації інваліда, дитини-інваліда та Порядок їх складання, що додаються.

В графі 6 «Фізкультурно-спортивна реабілітація» розділу 14 «Реабілітаційні заходи та їх реалізація» згаданої форми визначено чотири види послуг з реабілітації: навчання навичкам занять з фізичної культури; оздоровлення та реабілітація у таборах фізкультурно-спортивної реабілітації інвалідів; навчально-тренувальні заняття з фізичної культури і спорту; заняття спортом.

Зазначення Міністерством охорони здоров`я України цих чотирьох видів реабілітаційних послуг у формі індивідуальної програми реабілітації інваліда, що видається медико-соціальними експертними комісіями, відповідає Державній типовій програмі реабілітації інвалідів, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 08.12.2006 №1686, якою інвалідам з різними видами захворювань також передбачено надання аналогічних чотирьох видів послуг під час здійснення їхньої фізкультурно-спортивної реабілітації.

Таким чином, визначення Міністерством охорони здоров`я України чотирьох видів послуг з фізкультурно-спортивної реабілітації інвалідів у формі індивідуальної програми реабілітації інваліда, що видається медико-соціальними експертними комісіями, відповідає вимогам статті 23 Закону №2961-IV та Державної типової програми реабілітації осіб з інвалідністю, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.12.2006 №1686, на виконання яких названим Міністерство видано наказ від 08.10.2007 №623 про затвердження цієї форми.

Оскільки ні пунктом «b» частини другої статті 9 Конвенції про права осіб з інвалідністю, ні Законом №2961-IV, ні Державною типовою програмою реабілітації осіб з інвалідністю, не передбачено обов`язку Міністерства охорони здоров`я України включити до переліку послуг з фізкультурно-спортивної реабілітації інвалідів такий вид послуг як заняття плаванням, то у суду відсутні підстави для зобов`язання названого Міністерства видати наказ про внесення змін у форму індивідуальної програми реабілітації інваліда, що видається медико-соціальними експертними комісіями, затверджену його наказом від 08.10.2007 №623, шляхом доповнення пункту 6 «Фізкультурно-спортивна реабілітація» в розділі 14 «Реабілітаційні заходи та їх реалізація» окремим рядком «заняття плаванням» із зазначенням щодо необхідності тренера чи відсутності у його необхідності.

Окрім того, як зазначав вище суд, зобов`язання Міністерства охорони здоров`я України вчинити зазначені дії свідчитиме про втручання в дискреційні повноваження вказаного органу, що виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Порядок складання форм індивідуальної програми реабілітації інваліда, дитини-інваліда, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.10.2007 №623, визначає механізм складання форм індивідуальної програми реабілітації інвалідів, дітей-інвалідів (далі - ІПР), заповнення ІПР, унесення до неї змін і результатів про виконання реабілітаційних заходів, а також підбиття підсумків виконання ІПР. Заповнення ІПР та підбиття підсумків про її виконання здійснюється медико-соціальними експертними комісіями (далі - МСЕК), лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів (далі - ЛКК).

Як убачається зі змісту позовної заяви, вимогу про визнання Порядку складання форм індивідуальної програми реабілітації інваліда, дитини-інваліда, таким, що не забезпечує інвалідам реалізацію права на доступність до спортивних споруд для занять фізкультурою і спортом, та таким, що не відповідає Конвенції про права осіб з інвалідністю, позивачка, зокрема, обґрунтувала відсутністю в ньому приписів про можливість зазначення в індивідуальній програмі реабілітації інвалідів надання інвалідам послуг із занять плаванням.

Розділ 2 вказаного Порядку містить вимоги до заповнення ІПР.

Так, згідно з пунктом 2.7 цього розділу пункт 14 «Реабілітаційні заходи та їх реалізація» фахівці МСЕК, ЛКК заповнюють відповідно до переліків послуг, що надаються інвалідам, згідно з додатками 1-6 до постанови Кабінету Міністрів України від 08.12.2006 №1686 «Про

затвердження Державної типової програми реабілітації інвалідів», визначаючи в кожному конкретному випадку види та форми реабілітаційних заходів та їх виконавців.

Відповідно до пункту 2.7.6 розділу 2 вказаного Порядку розділ 6 «Фізкультурно-спортивна реабілітація» - заповнюються МСЕК, ЛКК у разі відсутності протипоказань в інваліда, дитини-інваліда до фізкультурно-спортивної реабілітації та/або наданих висновків лікувально-профілактичних установ про їх відсутність або відповідного обмеження до занять фізичною культурою. Крім того, МСЕК, ЛКК указують строки та місце проведення реабілітації.

Беручи до уваги те, що, як зазначалося вище, ні пунктом «b» частини другої статті 9 Конвенції про права осіб з інвалідністю, ні Законом №2961-IV, ні Державною типовою програмою реабілітації осіб з інвалідністю, не передбачено обов`язку Міністерства охорони здоров`я України включити до переліку послуг з фізкультурно-спортивної реабілітації інвалідів такий вид послуг як заняття плаванням, а також відсутність такого виду послуг з фізкультурно-спортивної реабілітації в формі індивідуальної програми реабілітації інваліда, що видається медико-соціальними експертними комісіями, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.10.2007 №623, то останнє правомірно не передбачило в Порядку складання форм індивідуальної програми реабілітації інваліда, дитини-інваліда заповнення форми індивідуальної програми реабілітації інваліда записом про надання такого виду послуг як заняття плаванням.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищевикладене, суд уважає, що відповідач належним чином доказав правомірність своїх дій та рішень, про протиправність яких стверджувала позивачка, що зумовлює необхідність відмовити у задоволенні її позовних вимог у повному обсязі.

Підстави для вирішення судом питання про розподіл судових витрат відповідно до приписів статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України наразі відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 3, 5, 19,77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 264 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції

Головуючий суддя А.С. Мазур

Суддя І.П. Васильченко

Суддя Н.Г. Вєкуа