Рішення № 101146851, 15.11.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/4842/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Морської Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання дій протиправними,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (далі - відповідач) у якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування єдиного соціального внеску у розмірі 12349,48 грн.

Ухвалою від 03.09.2021 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків. Позивач вимоги ухвали виконав.

Ухвалою від 14.09.2021 відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).

Ухвалою від 04.10.2021 замінений первісний відповідач на належного - відокремлений підрозділ Державної податкової служби України - Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (код ЄДРПОУ ВП 43995495, 73022, м.Херсон, пр.Ушакова, 75).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25.08.2021 позивач отримав лист виконавчого комітету Корабельної районної у м. Херсоні № 02-11-1117-24 яким повідомлено, що він, як фізична особа-підприємець має заборгованість по сплаті єдиного соціального внеску у розмірі 12 349 грн. 48 коп. Стверджує, що у період з 10.04.2018 року по теперішній час він є працівником адвокатського об`єднання «Мімір». Тому роботодавець повинен сплачувати за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, не нижче мінімального внеску. Зазначає, що особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Із вказаних підстав просить суд задовольнити позов.

Відповідач надіслав суду відзив, у якому заперечив проти позовних вимог, мотивуючи тим, що згідно інтегрованої картки по єдиному соціальному внеску по ОСОБА_1 податковим органом станом на 31.10.2020 сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2020 № Ф-30413-51 на суму 9049,48 гривень. До вимоги увійшли: розрахункова сума єдиного внеску за 4 квартал 2019 у розмірі 2754,18 гривень; розрахункова сума єдиного внеску за 1 квартал 2020 у розмірі 2078,12 гривень; розрахункова сума єдиного внеску за 2 квартал 2020 у розмірі 1039,06 гривень; розрахункова сума єдиного внеску за 3 квартал 2020 у розмірі 3178,12 гривень. Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДПС України про суми виплачених доходів, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) отримував доходи з адвокатського об`єднання «Мімір» у вигляді заробітної плати лише за період 2 кварталу 2018 року у сумі 2722,50 гривень та 3 кварталу 2018 року у сумі 2970,00 гривень. За період 4 кварталу 2018 року по 1 квартал 2021 року відсутня інформація про доходи Позивача, що свідчить про те, що за вказаний період адвокатським об`єднанням відрахування єдиного внеску за позивача не здійснювалось. Відтак відсутнє задвоєння і позивач має сплачувати ЄСВ.

Із вказаних підстав просить суд відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд встановив наступне.

Відповідно до свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 01.12.2017 серії ХС № 000135, виданого Радою адвокатів Херсонської області Долгополов Олександр Вікторович має право на зайняття адвокатською діяльністю.

Із 10.04.2018 позивач прийнятий на роботу в Адвокатське об`єднання «Мімір».

25.08.2021 позивач отримав лист виконавчого комітету Корабельної районної у м. Херсоні № 02-11-1117-24 яким повідомлено, що він, як фізична особа - підприємець має заборгованість по сплаті єдиного соціального внеску у розмірі 12 349 грн. 48 коп.

Не погодивши із нарахуванням ЄСВ, позивач звернувся до суду.

Судом встановлено, що згідно даних інтегрованої картки ЄСВ по ОСОБА_1 податковим органом станом на 31.10.2020 сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2020 № Ф-30413-51 на суму 9049,48 гривень. До вимоги увійшли:

- розрахункова сума єдиного внеску за 4 квартал 2019 у розмірі 2754,18 гривень;

- розрахункова сума єдиного внеску за 1 квартал 2020 у розмірі 2078,12 гривень;

- розрахункова сума єдиного внеску за 2 квартал 2020 у розмірі 1039,06 гривень;

- розрахункова сума єдиного внеску за 3 квартал 2020 у розмірі 3178,12 гривень.

Відповідно до п 9-10 розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», тимчасово звільняються від нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, в частині сум, що підлягають нарахуванню, обчисленню та сплаті такими особами за періоди з 1 по 31 березня, з 1 по 30 квітня та з 1 по 31 травня 2020 року за себе. При цьому положення абзацу другого пункту 2 частини першої статті 7 цього Закону щодо таких періодів для таких осіб не застосовуються.

Відтак за періоди з 1 по 31 березня, з 1 по 30 квітня та з 1 по 31 травня 2020 ЄСВ щодо позивача не нараховується.

Із приводу позицій сторін, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону № 5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до пункту 2 частини першої Закону України від 8 липня 2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Так Верховний Суд у постанові від 27.11.2019р. у справі № 160/3114/19 сформулював наступний висновок: «…З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДФС, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску…».

Із наведеного слідує, що з метою уникнення подвійної сплати ЄСВ, не зобов`язана нараховувати та сплачувати ЄСВ самозайнята особа, яка одночасно є найманим працівником, отримує заробітну плату, на яку роботодавцем нараховується ЄСВ.

Позивач не надав суду жодного доказу нарахування йому заробітної плати у адвокатському об`єднанні «Мімір» та сплати за нього ЄСВ як за застраховану особу у період 2019 - 2020.

Разом із тим відповідач надав суду відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДПС України про суми виплачених доходів, відповідно до яких ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) отримував доходи з адвокатського об`єднання «Мімір» у вигляді заробітної плати лише за період 2 кварталу 2018 року у сумі 2722,50 гривень та 3 кварталу 2018 року у сумі 2970,00 гривень. За період 4 кварталу 2018 року по 1 квартал 2021 року відсутня інформація про доходи позивача, що свідчить про те, що за вказаний період адвокатським об`єднанням відрахування єдиного внеску за позивача не здійснювалось.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При вирішенні спорів щодо правомірності рішень/дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень, необхідно враховувати, що відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень.

Разом із тим у разі надання контролюючим органом доказів, які свідчать, що спірне рішення/дія/бездіяльність є правомірними, позивач має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення та ст. 9 КАС України, якою визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що відповідач обґрунтував та довів доказами правомірність спірного рішення, разом із тим, як доводи позивача про незаконність спірних дій були спростовані відповідачем та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, у зв`язку із чим у задоволенні позову належить відмовити.

За правилами статті 139 КАС України, у разі відмови позивачу у задоволенні позову, судові витрати на його користь стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Г.М. Морська

кат. 111060000