Рішення № 101146815, 17.11.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

17 листопада 2021 року № 520/15785/21

Харківський окружний адміністративний суд в складі судді Білової О.В., розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Військової частини А0501 (вул. Горішного, буд. 142, м. Чугуїв, Харківська область, 63505, код ЄДРПОУ24976272) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Військової частини А0501, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0501 (код ЄДРПОУ 24976272, 63505, Харківська обл., м. Чугуїв, вул. Горішного, буд. 142) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- зобов`язати Військову частину А0501 (код ЄДРПОУ 24976272, 63505, Харківська обл., м. Чугуїв, вул. Горішного, буд. 142) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 365 грн. 26 коп. у день за період з 27.09.2017 по 11.08.2021 терміном 1 414 календарних днів у сумі 516 475 грн. 36 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Ухвалою судді від 14.09.2021 було відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання рішень Харківського окружного адміністративного суду у справах № № 520/6057/19, 520/4673/2020, 520/744/21 Військова частина А0501 здійснила виплату йому суми недоплаченого грошового забезпечення. Проте відповідачем не був нарахований та виплачений середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період затримки з 27.09.2017 по 11.08.2021 (по час повного розрахунку). Позивач вважає вказані дії протиправними, у зв`язку з чим звернувся до суду.

Від представника відповідача за допомогою системи Електронний суд надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач діяв в межах повноважень, на підставі та у спосіб, визначений чинним законодавством. Зазначив, що позивач не конкретизував суму втраченого доходу, не зазначив правового обґрунтування такої суми. Відносини військової служби позивачем припинені 26.09.2017, затримка виплат боргу за рішенням суду не має жодного відношення до розрахунків по заробітній платі, та не є втратою частини доходів.

Ухвалою від 06.10.2021 витребувано у відповідача довідки про розміри нарахованих та виплачених сум, виплату яких здійснено відповідачем при звільненні позивача, та про розміри нарахованих та виплачених сум, виплату яких здійснено відповідачем на виконання рішень судів, із зазначенням дат проведення виплат, та довідку про середньоденне грошове забезпечення позивача, обчисленого відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08 лютого 1995 р. № 100.

16.11.2021 від відповідача до суду надійшли витребувані докази.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.

Справа розглядається в порядку, визначеному ст. 262 КАС України, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 (далі - Позивач), проходив військову службу за контрактом у військовій частині А0501 (далі - Відповідач) з 18.10.2014 року до 26.09.2017 року.

Згідно з витягу з наказу командира військової частини А0501 від 26.09.2017 №66 з 26.09.2017 року Позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

При проведені вказаних розрахунків військова частина А0501 не здійснила виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, а також невірно нарахувала одноразову грошову допомогу при звільненні та індексацію.

Вказані дії були оскаржені позивачем до суду.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2019 року у справі №520/6057/19 за позовом ОСОБА_1 до військової частини А0501 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії визнано протиправними дії (бездіяльність) військової частини А 0501, яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за колений повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби. Зобов`язано військову частину А0501 здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби. Зобов`язано військову частину А0501 здійснити виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди.

Судове рішення виконано 10.09.2019.

Згідно з довідкою від 16.11.2021 № 10/3526 відповідач виплатив грошові кошти на виконання рішення суду №520/6057/19 у розмірі 48830,61 грн.

Також, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року у справі №520/10721/19 зобов`язано військову частину А0501 (код ЄДРПОУ 24976282) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за не використані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 26 вересня 2017 року.

Рішення суду виконано 10.02.2020.

Згідно з довідкою від 16.11.2021 № 10/3526 відповідач виплатив грошові кошти на виконання рішення суду №520/10721/19 у розмірі 9907,62 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року у справі №520/4673/2020 зобов`язано Військову частину А0501 здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з його грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди станом на день звільнення з військової служби 26 вересня 2017 року, здійснити виплату суми перерахунку.

Судове рішення в виконано 18.12.2020.

Згідно з довідкою від 16.11.2021 № 10/3526 відповідач виплатив грошові кошти на виконання рішення суду №520/4673/2020 у розмірі 5944,59 грн.

Рішенням Харківського окружного Адміністративного суду від 03 лютого 2020 року у справі №520/12852/19 зобов`язано військову частину А 0501 (код ЄДРПОУ 24976272) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2015 року по 26 вересня 2017 року.

Рішення суду виконано 30.03.2020.

Згідно з довідкою від 16.11.2021 № 10/3526 відповідач виплатив грошові кошти на виконання рішення суду №520/12852/19 у розмірі 3235,16 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23 березня 2021 року у справі №520/744/21 зобов`язано Військову Частину А0501 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 26.09.2017 р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - лютий 2008 року, з врахуванням виплачених сум.

Судове рішення в виконано 12.08.2021.

Згідно з довідкою від 16.11.2021 № 10/3526 відповідач виплатив грошові кошти на виконання рішення суду №520/744/21 у розмірі 61603,31 грн.

Таким чином з Позивачем проведено остаточний розрахунок при звільненні 12.08.2021.

Водночас Військова частина А0501 не нарахувала та не виплатила позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.09.2017 по 11.08.2021 (по час повного розрахунку).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Позивач вважає, що до спірних правовідносин мають застосовуватися приписи ст.ст. 116, 117 КЗпП України, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку. В свою чергу, відповідач такі доводи вважає безпідставними, посилаючись на те, що невчасний розрахунок за неотриману індексацію грошового забезпечення та компенсація за дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, не може вважатись невчасним розрахунком по заробітній платі, оскільки до складу заробітної плати – грошового забезпечення такі виплати не входять.

Питання виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначене Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно частин 1-4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад;

оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Разом з тим, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановою КМУ від 30.08.2017 № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим Наказом МОУ 07.06.2018 № 260, які є спеціальними у спірних правовідносинах, не врегульовано питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Так, ч. 1 ст. 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не врегульовано питання відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин норми статей 116 та 117 КЗпП України як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби у Збройних Силах України.

Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 30.01.2019 у справі № 805/4523/16-а, від 10.05.2019 у справі №805/416/16-а, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

Відповідно до наказу командира військової частини А0501 №66 від 26.09.2017 року ОСОБА_1 був виключений зі списків складу частини та знятий з усіх видів забезпечення.

Відповідно, безпосереднім роботодавцем позивача була Військова частина А0501, а тому відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України за непроведення розрахунку у день звільнення, має нести саме Військова частина А0501.

Відсутність коштів на рахунку відповідача для виплати грошової компенсації не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі “Кечко проти України” (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Вказана правова позиція викладена в рішеннях Верховного Суду від 18.12.2018 по справі № 820/4619/16 та від 14.03.2019 по справі № 820/660/17.

Відповідальність роботодавця за ст.ст. 116, 117 КЗпП України передбачена саме за несвоєчасний розрахунок при звільненні та не ставиться у залежність від виду невиплаченої суми та від включення/невключення відповідної суми до складу заробітної плати/грошового забезпечення.

Відтак, доводи відзиву не містять належного обґрунтування заперечень проти позову.

Суд також зазначає, що посилання відповідача на те, що позивач не конкретизував суму втраченого доходу, не зазначив правового обґрунтування такої суми суд не є належними, оскільки предметом розгляду у даній справі є нарахування та виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбаченого статтею 117 КЗпП України за непроведення розрахунку у день звільнення, а не компенсація втрати частини доходів.

Посилання відповідача на той факт, що затримка виплат боргу за рішенням суду не має жодного відношення до розрахунків по заробітній платі не є обґрунтованою, оскільки спори, вирішені Харківським окружним адміністративним судом у справах №520/744/21, №520/12852/19, №520/4673/2020, №520/10721/19, №520/6057/19, стосувалися, зокрема невиплати грошового забезпечення позивача. Крім того, ст. 117 КЗпП України передбачає відповідальність за не проведення виплати усіх належних сум, а не тільки заробітної плати, та визначає, що уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Щодо розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з такого.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3. ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).

Суд також враховує, що Верховний Суд в Постанові від 23.12.2020 зазначив:

«Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

Вказані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».

Судом встановлено, що позивачем вчинені активні дії щодо отримання недоплачених при звільненні сум зі спливом більш ніж 3,5 років після звільнення.

Так, за присудженням індексації грошового забезпечення позивач звернувся до суду в квітні 2021 року.

Належні до виплати грошові кошти, присуджені за результатом розгляду справи № 520/744/21, відповідачем в повному обсязі виплачені 12.08.2021, відтак розрахунок заборгованості має здійснюватися по 11.08.2021.

У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 220718,70 гривень, остаточний розрахунок проведений з позивачем 12.08.2021 в частині виплати 61603,31 грн.

Згідно довідки Військової частини А0501 від 16.11.2021 № 10/3525 розмір середньоденного грошового забезпечення позивача складає 365,26 грн.

Таким чином, сума середнього заробітку за 1415 днів становить 516842,90 грн.

В той же час, виходячи з положень ст. 117 КЗпП України, відсоток спірних сум, сплачених відповідачем за рішенням суду у справі № 520/744/21 з затримкою, складає 27,91%.

Тобто розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні пропорційно несвоєчасно невиплаченій при звільненні сумі складає 516842,90 грн *27,91%= 144250,85 грн.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, беручи до уваги розмір нарахованих та сплачених позивачу за рішенням суду сум, наявність спору в частині вказаних виплат, дату звільнення позивача та строк, у який позивач звернувся за отриманням недоплачених сум, суд приходить до висновку про необхідність застосування у спірних правовідносинах принципу співмірності та вважає необхідним зменшити за таких обставин розмір визначеного судом відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні до 50% від обрахованої суми, що складає 72125,43 грн.

Суд також зазначає, що з огляду на положення ст. 117 КЗпП України та наявність обов`язку суду визначати розмір належного до стягнення середнього розміру за час затримки розрахунку при звільненні, належним способом захисту прав позивача буде саме стягнення визначених судом сум середнього розміру за час затримки розрахунку при звільненні.

З урахуванням того, що суми, які суд визначає до стягнення на користь позивача, обраховані без віднімання податків та зборів, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є стягнення суми грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з утриманням з присуджених сум податків та зборів та інших обов`язкових платежів, встановлених законодавством.

Щодо зобов`язання виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, суд зазначає наступне.

Пунктами 2-5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ від 15 січня 2004 року №44, передбачено, що грошова компенсація виплачується особам, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб. Виплата грошової компенсації військовослужбовцям та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, нормативно чітко визначено, що щомісячна грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб виплачується виключно щодо сум грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних або право на які набуте у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є грошовим забезпеченням, під час проходження військової служби позивач не набув права на отримання такого середнього заробітку, підставою для його нарахування є не виконання обов`язків військової служби, а несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З огляду на зазначене, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин приписів Порядку № 44 та, відповідно, - для задоволення позову у вказаній частині.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Позивачем також надано заяву щодо судових витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції. Вирішуючи вказану заяву, суд виходить з таких приписів діючого законодавства.

Відповідно до положень ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України ).

Згідно з ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі/West Alliance Limited проти України", заява №19336/04, п. 269).

За приписами ч. 5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст.134 КАС України).

Отже, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, має визначатися згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та підтверджуватися доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості. Тобто, договором про надання правової допомоги має бути визначено вартість робіт (послуг) адвоката.

Судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат представником позивача надані до суду копії:

- договору про надання правової допомоги № 01/29-10 від 29.10.2020 між позивачем та Адвокатським об`єднанням «МОДУМ»;

- ордер на надання правової допомоги серії АН № 1020756 від 17.08.2021, згідно з яким адвокат Буряк О.М. була уповноважена на представництво у даній справі;

- акту виконаних послуг від 17.08.2021.

- Додаткової угоди № 1 до Договору про надання правової допомоги № 01/29-10 від 29.10.2020.

Згідно умов договору «Виконавець зобов`язується надати Клієнту послуги на умовах і в порядку, що визначені Договором, а Клієнт зобов`язується оплатити надання послуг за цим Договором в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Виконавець зобов`язується надати Клієнту визначені цим Договором послуги щодо захисту інтересів останнього в будь-яких органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також в адміністративних, апеляційних адміністративних, касаційному судах України з питання стягнення невиплаченої індексації грошового забезпечення військовослужбовцям, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та інших соціальних виплат належних військовослужбовцю (надалі іменуються «послуги»). Послуга, передбачена предметом цього Договору, оплачується Клієнтом виконавцю в порядку та на умовах, визначених у Додатковій угоді № 1 до цього Договору.

Додатковою угодою № 1, яка не містить дати її підписання, передбачено, що:

1. Сторони домовилися, що вартість послуг з представництва інтересів у суді першої та апеляційної інстанції складає:

1.2 з питання стягнення невиплаченої індексації грошового забезпечення для осіб які є учасникам бойових дій складає 6000 (шість тисяч) грн.

1.3 з питання стягнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій складає 2000 (дві тисячі) грн.

1.4 з питання стягнення середнього заробітку при звільненні складає 8000 (вісім тисяч) грн.

1.5 з питання стягнення підйомної допомоги за кожну дату прибуття до нового місця дислокації військової частини складає 6000 (шість тисяч) грн.

1.6 з питання стягнення матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди складає 7000 (сім тисяч) грн.

1.7 з питання стягнення допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди складає 6000 (три тисячі) грн.

1.8 з питання стягнення одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік складає 6000 (шість тисяч) грн.

П. 6 Додаткової угоди № 1, яка не містить дати її підписання, визначено, що ця Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання Сторонами і діє протягом строку дії Договору.

В той же час, з огляду на відсутність дати підписання вказаної додаткової угоди неможливо встановити, коли саме набрала чинності вказана додаткова угода, а відтак вказана додаткова умова не може бути взята до уваги судом як належне підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

З поданого представником позивача акту виконаних послуг від 17.08.2021 вбачається, що Виконавцем в інтересах Клієнта, згідно Договору, у повному обсязі виконано зобов`язання:

1. надання консультацій та узгодження правової позиції;

2. опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців;

3. складання позовної заяви.

Сторони домовились, що вартість виконаних робіт згідно умов договору становить 8000 грн.

В той же час, вказаним актом не зазначено, щодо якої конкретно справи та якого предмету оскарження складено вказаний акт.

Суд зазначає, що справа про стягнення середнього заробітку у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні є справою з питань загального захисту прав працівників та відповідальності роботодавців за ст. 117 КзпП України, право на відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні передбачено для всіх працівників та безпосередньо не пов`язано з захистом соціальних прав позивача саме як військовослужбовця.

З огляду на вказане, з урахуванням зазначення в п. 1.2 договору переліку питань, з приводу надання правничої допомоги по яких укладено договір від 29.10.2020, неможливо встановити, з яких саме питань позивачу надавалися послуги відповідно до акту виконаних послуг від 17.08.2021.

З огляду на зазначене, вказаний акт не може бути належним підтвердженням понесений витрат на професійну правничу допомогу саме у даній справі.

Крім того, як вже зазначено судом, справа про стягнення середнього заробітку у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні є справою з питань загального захисту прав працівників та відповідальності роботодавців за ст. 117 КзпП України, право на відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні передбачено для всіх працівників та безпосередньо не пов`язано з захистом соціальних прав позивача саме як військовослужбовця.

В той же час, Договором від 29.10.2020 не визначено в п. 1.2 предметом договору справи з приводу стягнення середнього заробітку у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні. Вказані виплати не є соціальними виплатами, належними військовослужбовцю, та не входять в жоден з інших предметів, зазначених позивачем та адвокатським об`єднанням «МОДУМ» в договорі від 29.10.2020.

Відтак, з урахуванням того, що Додаткова угода № 1 не містить дати її складення, що унеможливлює визначення моменту початку її дії, тому не може бути взята до уваги як належний доказ понесених витрат, а відтак не є належним підтвердженням понесених витрат, суд дійшов висновку, що договір від 29.10.2020 не підтверджує в якості предмету надання правничої допомоги представництво інтересів з приводу стягнення середнього заробітку у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні.

Суд також звертає увагу, що Додатковою угодою визначено вартість послуг з представництва в суді першої та апеляційної інстанції за п. 1.4 – 8000 тисяч, в той же час, представник позивача заявляє суму, яка визначена як вартість послуг за розгляд справи у двох інстанціях, до відшкодування у суді першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, з урахуванням не підтвердження включення до предмету договору послуг правничої допомоги з питань стягнення середнього заробітку у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, неможливості визначення чинності додаткової угоди № 1, а також неконкретизованості в акті виконаних послуг від 17.08.2021 предмету спірних правовідносин та справи, в рамках якої надано послуги, а також суми, заявленої до відшкодування, суд дійшов висновку про непідтвердження наданими до матеріалів справи документами факту та обсягу надання правничої допомоги у даній справі на виконання договору про надання правничої допомоги від 29.10.2020 року № 01/29-10, а відтак відмовляє в задоволенні клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Судовий збір підлягає розподілу відповідно до вимог ч. 3 ст. 139 КАС України пропорційно задоволених вимог.

Позивачем сплачено судовий збір за 2 вимоги немайнового характеру та 1 вимогу майнового характеру.

Вимоги немайнового характеру за висновками суду задоволенню не підлягають.

Вимога майнового характеру підлягає задоволенню в сумі 72125,43 грн, пропорційно якій судовий збір підлягає відшкодуванню на користь позивача в сумі частини сплаченого судового збору за майнову вимогу, що становить 721,52 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Військової частини А0501 (вул. Горішного, буд. 142, м. Чугуїв, Харківська область, 63505, код ЄДРПОУ24976272) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини А0501 на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.09.2017 по 11.08.2021 в сумі 72125,43 грн (сімдесят дві тисячі сто двадцять п`ять гривень 43 копійки) з утриманням з присуджених сум податків та зборів та інших обов`язкових платежів, встановлених законодавством.

В задоволенні інших позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Військової частини А0501 (вул. Горішного, буд. 142,м. Чугуїв,Харківська область,63505, код ЄДРПОУ24976272) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суму сплаченого позивачем при поданні позову судового збору в розмірі 721,52 грн (сімсот двадцять одну гривню 52 копійки).

В задоволенні заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 17 листопада 2021 року.

Суддя Білова О.В.