Рішення № 101146533, 16.11.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

16 листопада 2021 р. справа № 520/16379/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шляхової О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А0501 (вул. Горішного, буд. 142, м. Чугуїв, Харківська область, 63505, код ЄДРПОУ 24976272) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0501 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по лютий 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08 лютого 2019 року на отримання яких позивач мав право станом на день звільнення з військової служби 08 лютого 2019 року;

- зобов`язати Військову частину А0501 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по лютий 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08 лютого 2019 року на отримання яких позивач мав право станом на день звільнення з військової служби 08 лютого 2019 року;

- в порядку ч. 1 ст. 382 КАС України зобов`язати військову частину А0501 подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Військовою частиною А0501 в день звільнення та виключення зі списків особового складу ОСОБА_1 протиправно не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2014-2019 роки.

Відповідач, Військова частина А0501, правом на подання відзиву на позов не скористався. Про відкриття провадження по справі повідомлявся судом належним чином шляхом направлення копії ухвали про відкриття провадження у справі за адресою місця знаходження. Згідно повідомлення про вручення дану ухвалу одержано відповідачем 11.09.2021, отже, строк на подання відзиву сплинув, проте жодних документів від відповідача до суду не надходило.

За таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже учасниками справи у прийнятні поза розумним сумнівом строки були реалізовані права на подачу відповідних процесуальних документів.

Справа розглянута з урахуванням перебування судді у відпустці та на лікарняному.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив публічну військову службу у Військовій частині А0501, з 17.10.2018 виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у Військовій частині А0501, що підтверджується витягом з наказу №33 від 08.02.2019.

19.10.2015 позивач отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 .

17.06.2021 представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

За твердженням заявника, відповіді на вказаний запит від військової частини він не отримав, виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, станом на день звільнення не проведено.

Вказане відповідачем не спростовано.

Не погодившись із вказаною бездіяльністю відповідача з приводу не нарахування та не виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2014-2019 роки, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що до відносин, які склались на підставі встановлених судом обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Так, положеннями ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

За змістом ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Пунктом 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту» передбачено використання учасниками бойових дій чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Аналіз наведених вище положень законодавства дає суду підстави для висновку, що учасники бойових дій мають безумовне право на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати.

Таким чином, правовою підставою для надання особі відпустки у порядку ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» та п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту» є виключно набуття такою особою статусу учасника бойових дій безвідносно до наявності статусу військовослужбовця.

Заявник набув правового статусу учасника бойових дій з 19.10.2015 і тому саме з указаної календарної дати у силу норми закону має право на додаткову оплачувану відпустку безвідносно до проходження чи непроходження публічної служби у режимі військовослужбовця.

У свою чергу Указом Президента України від 17.03.2014 №303/2014 «Про часткову мобілізацію» постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини з приводу отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням заявника виникли в особливий період.

За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.

Відповідно до ч. 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені, насамперед, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» як спеціальним актом права.

Так, відповідно до ч. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відтак, суд зазначає, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби, у тому числі і в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Згідно посвідчення серії НОМЕР_2 позивач набув статусу учасника бойових дій з 19.10.2015.

За змістом наказу №33 від 08.02.2019 нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», при звільненні заявнику не проведено, що відповідачем не спростовано.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення заявника зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено із заявником усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Суд вважає, що припинення можливості фізичного використання особою відпустки на час особливого періоду не означає припинення права особи на відпустку як таку, котре (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) шляхом безпосереднього надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який не може тривати не визначений термін; 2) шляхом грошової компенсації невикористаної відпустки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2019 по зразковій справі №620/4218/18.

Зважаючи на те, що при звільненні заявника не відбулось виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, то у спірних правовідносинах має місце саме подія вчинення протиправного діяння у формі бездіяльності.

Оскільки право на додаткову відпустку у позивача виникає з моменту отримання статусу учасника бойових дій, то й право на грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій у позивача також виникає з моменту отримання ним статусу учасника бойових дій 19.10.2015.

З огляду на викладене, владного суб`єкта належить обтяжити обов`язком нарахувати та виплатити заявнику спірну грошову компенсацію саме за період з 19.10.2015 по 17.10.2018 (день виключення позивача із особового складу частини та всіх видів забезпечення), у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Військової частини А0501 подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Висновки аналогічного характеру викладені у додатковій постанові Верховного Суду по справі № 235/7638/16-а від 31.07.2018.

Відповідно до положень ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно з вимогами ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002, "Ромашов проти України" від 27.07.2004, "Шаренок проти України" від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

Беручи до уваги викладене, враховуючи, що у суду на даний час відсутні підстави вважати, що відповідачем - Військовою частиною А0501 не буде виконане рішення суду по даній справі, суд не вбачає підстав для встановлення контролю за виконанням даного рішення шляхом зобов`язання відповідача подати звіт.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007 у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011 у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010 у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994 у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003 у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008 у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Розподіл судових витрат зі сплати судового збору в порядку ст. 139 КАС України судом не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших витрат до суду не надано.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 132-139, 241-243, 248, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А0501 (вул. Горішного, буд. 142, м. Чугуїв, Харківська область, 63505, код ЄДРПОУ24976272) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0501 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 19.10.2015 по 17.10.2018.

Зобов`язати Військову частину А0501 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій за період з 19.10.2015 по 17.10.2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17.10.2018.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Шляхова