Рішення № 101146040, 17.11.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

17 листопада 2021 року м. Рівне №460/8474/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дудар О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доРівненської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Рівненської міської ради (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій.

Позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Рівненської міської ради щодо нерозгляду клопотання у встановлений законом строк;

- зобов`язати Рівненську міську раду розглянути клопотання, подане в інтересах ОСОБА_1 , про забезпечення реалізації визначеного законом права на набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності шляхом виділення земельної ділянки в межах міста Рівне Рівненської області для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) - не більше 0,10 гектара;

- зобов`язати Рівненську міську раду надати дозвіл на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки в межах міста Рівне Рівненської області (картографічні матеріали якої вказані у клопотанні до Рівненської міської ради) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) - не більше 0,10 гектара.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем пропущено встановлений законом строк розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Ухвалою суду від 25.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено відповідачу строк для подання відзиву.

29.10.2021 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому з покликанням на правову позицію Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №509/4156/15-а зазначено, що строк розгляду клопотання є строком виконання органом місцевого самоврядування своїх повноважень (компетенції). Цей строк разом з іншими елементами (складовими) утворюють структуру повноважень суб`єкта владних повноважень. Недотримання строку виконання обов`язку є свідченням формального порушення реалізації повноважень, проте, повинно оцінюватися в межах причин і умов, які призвели до цього. Недотримання строку виконання обов`язку не означає припинення повноважень органу місцевого самоврядування і втрату ним правоможності на ухвалення будь-яких рішень, в тому числі й тих, які є предметом спору у цій справі. Отже, пропуск цього строку сам по собі не свідчить про протиправність ухваленого рішення. Враховуючи викладене, відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

09.11.2021 представником позивача подано до суду відповідь на відзив, в якій спростовано аргументи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву.

Вивчивши позовну заяву, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, дослідивши письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

22.12.2020 Левчик Руслан Васильович звернувся до Рівненської міської ради в інтересах ОСОБА_1 в порядку ст.118 Земельного кодексу України із клопотанням (а.а.с.9-12), в якому просив:

- забезпечити реалізацію визначеного законом права на набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності шляхом виділення ОСОБА_1 земельної ділянки в межах та/або поза межами м.Рівне Рівненської області (згідно з графічними матеріалами, доданими до даного клопотання) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовним розміром 0,094145 га;

- надати дозвіл на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки в межах та/або поза межами м.Рівне Рівненської області (саме того цільового призначення, яке стосується картографічних матеріалів, долучених до даного клопотання) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовним розміром 0,094145 га;

- розглянути вищенаведені питання на сесії ради у встановлений законодавством місячний термін з прийняттям об`єктивного та обґрунтованого рішення;

- повідомити у встановленому законом порядку і строки про прийняте рішення шляхом направлення належним чином посвідченої копії рішення сесії ради.

До клопотання представником позивача додано: копію нотаріальної довіреності на представлення інтересів; копію паспорта та ідентифікаційного номера представника за довіреністю; копію паспорта громадянина України; графічні матеріали з бажаним розташуванням земельної ділянки.

Управління земельних відносин виконавчого комітету Рівненської міської ради листом від 18.01.2021 №01-16/436 повідомило представника позивача, що на розгляд сесії Рівненської міської ради підготовлено проект рішення "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки у м.Рівному Рівненської області (вільна від забудови земельна ділянка)". Після погодження проекту рішення, згідно з Регламентом міської ради, такий буде переданий секретарю міської ради для розгляду в постійній комісії та сесії міської ради (а.с.13).

На адвокатський запит від 25.03.2021 №846 (а.а.с.14-15) Рівненська міська ради листом від 05.04.2020 №05-870 (а.с.16) повідомила, що Управлінням земельних відносин виконавчого комітету Рівненської міської ради було підготовлено проект рішення про надання дозволу розроблення проекту землеустрою щодо відведення гр. ОСОБА_1 безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,09га у м.Рівному Рівненської області (в районі вулиці Леоніда Ступницького ) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

Проект рішення міської ради "Про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки у м.Рівному Рівненської області (вільна від забудови земельна ділянка) 21.01.2021 опублікований на сайті Рівненської міської ради.

Після погодження в установленому порядку проект рішення, згідно з Регламентом Рівненської міської ради, 10.02.2021 був переданий секретарю міської ради для розгляду його в постійній комісії та сесії міської ради.

Після розгляду постійною комісією з питань архітектури, будівництва та землевпорядкування вищезазначений проект рішення може бути внесений до порядку денного сесії Рівненської міської ради 8 скликання.

Про прийняття сесією Рівненської міської ради відповідного рішення буде повідомлено додатково, в установленому порядку, згідно з чинним законодавством.

Вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі Закон №280/97-ВР) питання регулювання земельних відносин відповідно до закону вирішуються на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

У силу вимог ч.1 ст.59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Пунктами "а", "б", "в" ч.1 ст.12 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч.2 ст.116 Земельного кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (ч.3 ст.116 Земельного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч.6 ст.118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

За приписами ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно з ч.8 ст.118 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (ч.9 ст.118 Земельного кодексу України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) розроблення проекту землеустрою та його погодження, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, та прийняття зазначеним органом рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову в переданні земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

Крім того, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 Земельного кодексу України.

Наведену правову позицію сформульовано у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17, від 30.04.2020 у справі №812/1313/18, які в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України враховуються судом при прийняті цього рішення.

Суд зазначає, що визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання.

Отже, відповідно до чинного законодавства України рішення за результатами розгляду заяви позивача від 22.12.2020 відповідач повинен був прийняти на пленарному засіданні не пізніше 22.01.2021, шляхом надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивованої відмови у його наданні.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що на другому пленарному засіданні другої сесії Рівненської міської ради за результатами розгляду проекту рішення та голосування, такий проект не набрав необхідної кількості голосів на підтримку, а тому відповідно до п.28.1 Регламенту Рівненської міської ради 7-го скликання, затвердженим рішенням Рівненської міської ради від 23.05.2016 №786, вважається відхиленим.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем на підставі належних та допустимих доказів не підтверджено вказані у відзиві на позовну заяву обставини.

Судом встановлено, що за результатами розгляду заяви представника позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою від 22.12.2020 Рівненською міською радою у місячний строк вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови прийнято не було.

Відсутність належним чином оформленого рішення відповідача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі рішення, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення, яке він повинен був ухвалити згідно із законом.

У сукупності викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність при розгляді заяви позивача від 22.12.2020, порушив вимоги земельного законодавства, яке регулює вказані правовідносини, оскільки не вирішив у встановлений законом місячний строк заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки шляхом надання такого дозволу або мотивованої відмови у його наданні.

При цьому, суд зазначає, що згідно з абз.3 ч.7 ст.118 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проте, цією нормою закріплено виключно право, а не обов`язок громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу після спливу місячного строку дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу (бездіяльності суб`єкта владних повноважень) або відмови у його надані після спливу місячного строку.

Аналіз положень абз.3 ч.7 ст.118 Земельного кодексу України дає підстави для висновку, що зацікавлена особа має право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу протягом одного місяця від дня закінчення місячного строку з часу реєстрації клопотання у відповідному уповноваженому органі. Місячний строк, упродовж якого особа може реалізувати це право, є присічним. Відтак, нереалізація права на замовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у цей строк призводить до припинення цього права.

Використання особою права замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу не позбавляє відповідача обов`язку розглянути заяву згідно із чинним законодавством та прийняти відповідне рішення.

Висновки аналогічного характеру викладено у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №806/2981/17, які в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України враховуються судом при прийнятті даного рішення.

Таким чином, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Рівненської міської ради щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви від 22.12.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,09 га.

Щодо позовних вимог про зобов`язання надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою, то суд зазначає таке.

Відповідно до ст.2 КАС України, метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п.4 ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, які прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №208/8402/14-а, від 29.03.2018 у справі №816/303/16, від 06.03.2019 у справі №200/11311/18-а, від 16.05.2019 у справі №818/600/17.

При цьому, дискреційні повноваження не є необмеженими, чи абсолютними, та закінчуються з прийняттям таким органом виконавчої влади певного рішення, яке свідчить про те, що він скористався наданим йому правом свободи дій для його винесення (дискреційними повноваженнями), чим виключив можливість прийняття іншого рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 817/498/17.

Згідно з правовими висновками Верховного Суду, наведеними в постанові від 30.04.2020 у справі №812/1313/18, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2019 у справі №509/1350/17, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні.

Верховним Судом зазначено, що в такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов`язання уповноваженого суб`єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов`язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника.

Поряд з цим, в межах спірних правовідносин клопотання позивача розглянуто не було, рішення не прийнято.

Отже, зобов`язання Рівненської міської ради надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не більше 0,10га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору (присадибна ділянка), буде втручанням суду у дискреційні повноваження відповідача.

Відтак, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Водночас, враховуючи, що відповідно до п.34 ч.1 ст. 26, ч.1, 2 ст.59 Закону України №280/97-ВР, заяву позивача відповідач має розглянути на пленарному засіданні, суд вважає, що належним способом порушеного права позивача є зобов`язання Рівненської міської ради розглянути на черговій сесії клопотання Левчика Р.В. в інтересах ОСОБА_1 від 22.12.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору (присадибна ділянка) не більше 0,10 га, з прийняттям мотивованого рішення відповідно до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.

Суд вважає безпідставними посилання відповідача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17.12.2018 у справі №509/4156/15-а, оскільки правовідносини у справі №509/4156/15-а та у цій справі є різними, а саме: у справі №509/4156/15-а органом місцевого самоврядування було прийнято рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а у справі №460/8474/21 відповідачем жодного рішення щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивованої відмови у його наданні прийнято не було.

Відповідно до ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи часткове доведення позивачем тих обставин, на яких ґрунтуються його вимоги, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Згідно з ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Отже, на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у сумі 454,00грн, сплачений згідно з квитанцією №93181 від 08.06.2021 (а.с.5).

Щодо понесених позивачем витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2 статті 134 КАС України).

За змістом частини 3 статті 134 КАС України для цілей судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають сплаті в порядку компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов`язані з оплатою правничої допомоги.

Згідно з ч.5 ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частини 6, 7 статті 134 КАС України передбачають, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, визначаючи суму, що належать до відшкодування позивачу, суд застосовує критерій реальності витрат на правничу допомогу адвоката (встановлення її дійсності та необхідності), а також критерій розумності розміру цих витрат, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Саме ці критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи компенсацію судових витрат на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у п.268 рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (East/West Alliance Limited v. Ukraine) від 23 січня 2014 року (заява №19336/04) Європейський суд зазначив: "Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п.30, ECHR 1999).

Підстави та порядок укладення договору про надання правової допомоги, а також порядок обчислення гонорару врегульовано розділом ІV Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VІ (далі - Закон №5076-VІ).

Зокрема, ст.30 Закону №5076-VІ передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених норм КАС України та Закону №5076-VІ дозволяє дійти висновку про те, що витрати на професійну правничу допомогу стягуються на користь позивача за умови їх підтвердження:

1) договором про надання правової допомоги;

2) документами щодо фактичного надання такої допомоги з документальним описом послуг (робіт), наданих (виконаних) адвокатом;

3) документами, що підтверджують оплату наданих адвокатом послуг.

Судом встановлено, що правову допомогу позивачу у цій справі надавав адвокат Казачук Іван Володимирович згідно з ордером від 09.06.2021 серії АА №1108050, виданим Адвокатським об`єднанням "Казачук та партнери" (а.с.26).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копію договору про надання правової допомоги від 14.12.2020 №14-12/20-3-ЗД-1/20 (а.а.с.20-23), копію додаткової угоди №1 від 08.06.2021 до Договору про надання правової допомоги від 14.12.2020 №14-12/20-3-ЗД-1/20 з детальним описом виконаних робіт та понесених за них витрат (а.с.24), дублікат квитанції №0.0.2153379915.1 від 08.06.2021 на суму 5000,00грн (а.с.25), копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Казачука Івана Володимировича серії РН №1640 від 21.05.2019 (а.с.27)

Загальна сума гонорару адвоката згідно з додатковою угодою №1 від 08.06.2021 до Договору про надання правової допомоги від 14.12.2020 №14-12/20-3-ЗД-1/20 складає 5000,00грн.

08.06.2021 ОСОБА_1 здійснено оплату Адвокатському об`єднанню "Казачук та партнери" гонорару в сумі 5000,00грн, що підтверджується дублікатом квитанції №0.0.2153379915.1 від 08.06.2021 (а.с.25).

Таким чином, судові витрати позивача на професійну правничу допомогу, надану адвокатом Казачуком І.В., підтверджуються належними і допустимим доказами.

Як зазначено в абз.268 Рішення Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 у справі "East/WestAllianceLimited" проти України" (заява №19336/04): "Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" [ВП], заява N34884/97, п.30, ECHR 1999-V)".

З огляду на викладене, з урахуванням складності справи та наданих позивачем доказів понесення витрат на правничу допомогу, суд вважає цілком обґрунтованою вартість послуг адвоката, які є співмірними з наданими адвокатом послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, відповідно до умов договору про надання правничої допомоги від 14.12.2020 №14-12/20-3-ЗД-1/20.

Отже, суд стягує на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Рівненської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Рівненської міської ради щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотання Левчика Руслана Васильовича в інтересах ОСОБА_1 від 22.12.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,094145 га.

Зобов`язати Рівненську міську раду розглянути на черговій сесії клопотання Левчика Руслана Васильовича в інтересах ОСОБА_1 від 22.12.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,094145 га, з прийняттям мотивованого рішення відповідно до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Рівненської міської ради судовий збір у сумі 454,00грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Рівненської міської ради витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Рівненська міська рада (вул.Соборна, буд.12а, м.Рівне, 33028 ідентифікаційний код юридичної особи 34847334).

Рішення складено 17 листопада 2021 року.

Суддя О.М. Дудар