Рішення № 101141771, 15.11.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

15 листопада 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/6360/21

Луганський окружний адміністративний суд у складі судді Борзаниці С.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» до Приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Літвиненка Олексія Вікторовича про визнання протиправним та скасування постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» (далі також – позивач) до Приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Літвиненка Олексія Вікторовича (далі також – відповідач, приватний виконавець), в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Літвиненка О.В. від 07.10.2021 ВП № 67056947 про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що 07.10.2021 відповідачем винесена постанова ВП № 67056947 про стягнення з ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» основної винагороди приватного виконавця у розмірі 9464,26 грн, яка отримана позивачем 18.10.2021.

З посиланням на постанову Верховного Суду від 08.07.2021 по справі № 360/2855/20, ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» вважає, що оскаржувана постанова прийнята Відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, тому вона є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 08.10.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін із врахуванням особливостей, встановлених статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України (арк. спр. 23-24).

Відповідач заявлених вимог не визнав, про що надав відзив на позовну заяву (арк. спр. 30-32), у якому заперечував з огляду на таке.

Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання (пункти 1, 3 частини другої статті 18 Закону № 1404).

Підпунктом 1 частини першої статті 42 та частиною третьою статті 45 Закону № 1404 регламентовано, що кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця. Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404 визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувана про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону № 1404 виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 нього Закону.

Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 27 Закону № 1404 державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до частини третьої статті 31 Закону № 1403 основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (частина четверта статті 31 Закону № 1403).

Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (частина п`ята статті 31 Закону № 1403).

Згідно з абзацом першим частини сьомої статті 31 Закону № 1403 приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до абзацу першого пункту 19 Порядку № 643 приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна що підлягає передачі за виконавчим документом.

Аналізуючи положення статей 26, 27 Закону № 1404 та статті 31 Закону 1403. необхідно прийти до висновку, що стягнення виконавчого збору або основної винагороди приватного виконавця (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання виконавчих документів. Примусове виконання виконавчих документів розпочинається з моменту прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено законом. Тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження виконавець повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору або основної винагороди приватного виконавця.

Виходячи із вищенаведених положень діючого законодавства, стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця в постанові про відкриття виконавчого провадження та шляхом винесення одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанови про стягнення основної винагороди є обов`язком приватного виконавця.

Відповідачем зазначено, у нього перебувало на виконанні виконавче провадження № 62978629 з примусового виконання наказу Господарського суду Донецької області від 13.08.2020 № 905/2338/19 про стягнення з ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання «Азот» на користь ТОВ «Восток-Автоматика» заборгованості. Боржник в даному випадку також звертався до Луганського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця від 08.09.2020 № 62978629. Справа № 360/3464/20.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 13.10.2020, яке залишене без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2020 року, відмовлено у задоволенні позову.

Суди виходили з того, що законодавець зобов`язує приватного виконавця прийняти постанову про стягнення основної винагороди, у якій навести розрахунок та порядок стягнення основної винагороди саме при відкритті виконавчого провадження. Одночасно з цим, основна винагорода, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. Проте тільки на стадії розподілу стягнутих з боржника сум приватний виконавець отримує основну винагороду в сумі, що є пропорційною до фактично стягнутої.

З огляду на це суди дійшли висновку, що винесення постанови про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця, пов`язується з початком примусового виконання, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження приватний виконавець зобов`язаний винести й постанову про стягнення основної винагороди.

Водночас суди відхилили доводи позивача стосовно того, що обов`язковими умовами для винесення постанови про стягнення основної винагороди є фактичне виконання судового рішення та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень. У цьому контексті суди зауважили, що винесення приватним виконавцем постанови про стягнення з боржника основної винагороди одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження є обов`язком приватного виконавця і пов`язано з сумою, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом, а не з виконавчими діями, вчиненими після відкриття виконавчого провадження.

Зважаючи на це суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправною й скасування оскаржуваної постанови приватного виконавця.

У грудні 2020 року адвокат Керімов Р.Р. в інтересах ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвали нове судове рішення про задоволення позову.

28.09.2021 Верховний суд прийняв ухвалу, якою закрив провадження у справі № 360/3464/20. В даній Ухвалі Верховний суд вказав наступне:

Скаржник покликається на помилкове застосування судами норм статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів» та пункту 19 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Уряду № 643 від 8 вересня 2016 року.

Водночас скаржник стверджує, що суди не врахували висновок Верховного Суду, який викладений у постанові від 3 березня 2020 року у справі № 260/801/19, згідно з яким питання розміру основної винагороди приватного виконавця залежить від розміру фактично стягнутої ним суми, а не від суми, зазначеної у виконавчому документі.

Також стверджує, що суди не врахували висновок Верховного Суду, який викладений у постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 804/8289/16, відповідно до якого для стягнення основної винагороди необхідна наявність двох умов, а саме: здійснення приватним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання рішення, і фактичне стягнення заборгованості.

На ці ж саме Постанови Позивач посилається і в Позові від 28.10.2021.

Проаналізувавши правові позиції Верховного Суду щодо застосування норм права у контексті характеру та юридичної природи правовідносин, з яких виник спір у наведених скаржником справах № 260/801/19, № 804/8289/16, у зіставленні з предметом спору, підставами і змістом позовних вимог та регулюванням правовідносин у цій справі, на предмет їхньої подібності, а відтак застосовності як підстави для касаційного перегляду оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій по суті, колегія суддів зазначає таке.

Висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, що викладені у постановах Верховного Суду, які здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 3 березня 2020 року у справі № 260/801/19, питання розміру основної винагороди приватного виконавця залежить від суми фактичної стягнутої ним суми, а не від суми, що зазначена у виконавчому документі.

Однак колегія суддів зауважує, що у справі № 260/801/19 предметом оскарження були постанови приватного виконавця про стягнення з боржника у виконавчому провадженні основної винагороди, винесені одночасно з постановою про повернення виконавчого документа.

Тобто, у справі № 260/801/19 саме з обставиною відсутності фактичного стягнення заборгованості у примусовому порядку у межах виконавчого провадження, у якому виконавчий документ було повернуто стягувану, Верховний Суд пов`язував протиправність постанов про стягнення основної винагороди.

Натомість спірним питанням у справі, яка розглядається, є правомірність винесення приватним виконавцем постанови про стягнення з боржника основної винагороди одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

З огляду на це колегія суддів Верховного Суду констатує, що обставини справи й, відповідно, спірні правовідносини у справі №260/801/19 та цій справі не є подібними.

Отже, правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 3 березня 2020 року у справі № 260/801/19 щодо застосування положень частин четвертої та п`ятої статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів», пункту 19 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Уряду № 643 від 8 вересня 2016 року, - не може бути застосована до спірних правовідносин у справі, яка розглядається.

Своєю чергою, у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 804/8289/16 суд касаційної інстанції досліджував питання стягнення виконавчого збору відповідно до частини другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинної до 28 серпня 2018 року), яка передбачала, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувану за виконавчим документом.

До цього ж, у справі №804/8289/16 досліджуване питання стосувалося стадії, коли вже було закінчено виконавче провадження, а стягнення виконавчого збору виведено в окреме виконавче провадження.

Однак необхідно зауважити, що у цій справі доводи скаржника стосуються іншої стадії виконавчого породження, адже оскаржується постанова про стягнення основної винагороди приватного виконавця, яка винесена одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

Зрештою спірним у цій справі є стягнення основної винагороди приватного виконавця, а не виконавчого збору, тому спірні правовідносини у цій справі регулюються нормами матеріального права, які відмінні від тих, що були застосовані у справі № 804/8289/16.

З огляду на вказане колегія суддів дійшла висновку, що правовідносини у цій справі та у справі № 804/8289/16 не є подібними та мають різне правове регулювання. Тому доводи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права належить відхилити.

Узагальнюючи викладене, колегія суддів констатує, що висновки Верховного Суду у справах № 260/801/19, № 804/8289/16 ґрунтувалися на фактичних обставинах і відповідних їм правовідносинах, які сутнісно відрізняються від тих, які маємо у цій справі, а також на іншому (відмінному) правовому регулюванні.

Відтак висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які покликається скаржник, стосуються правовідносин, що не є подібними до тих, з яких виник спір у цій справі, тому не можуть слугувати прикладом неправильного застосування судами норм права при ухваленні судових рішень щодо якого подано касаційну скаргу у цій справі, у значенні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

При розгляді даної справи прошу суд врахувати висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах, викладені Верховним Судом у постановах від 19 квітня 2018 року у справі № 825/739/17, від 30 травня 2018 року у справі № 808/3791/16, від 18 жовтня 2018 року у справі № 442/2670/17 та від 13 березня 2019 року у справі № 812/1413/17, від 26.08.2021 у справі № 380/6503/20.

Керуючись вищенаведеним, прошу в позовних вимогах відмовити в повному обсязі.

Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, представник позивача надав заяву про розгляд справи за відсутністю представника ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот», позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити (арк. спр. 25-27, 47).

Відповідно до частини дев`ятої статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки сторони про час, дату та місце судового розгляду повідомлені належним чином, відсутня потреба заслухати свідка чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд дійшов наступного.

06.10.2021 за вхідним № 1205 до приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Літвиненка Олексія Вікторовича від представника Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» надійшла заява від 29.09.2021 № 31/01-1852 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Луганської області від 24.11.2016 № 9/5014/969/2012 (5/65/2011) про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» судовий збір за розгляд заяви про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14.06.2016 у справі № 9/5014/969/2012 (5/65/2011) у сумі 94642,59 грн (арк. спр. 70-71).

Постановою приватного виконавця від 07.10.2021 ВП № 67056947 про відкриття виконавчого провадження відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Луганської області від 24.11.2016 № 9/5014/969/2012 (5/65/2011) про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» на користь Дочірнього компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» судовий збір за розгляд заяви про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14.06.2016 у справі № 9/5014/969/2012 (5/65/2011) у сумі 94642,59 грн (арк. спр. 69).

Постановою приватного виконавця від 07.10.2021 ВП № 67056947 про стягнення з боржника основної винагороди стягнуто з боржника ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» основну винагороду в сумі 9464,26 грн., що складає 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, яка отримана позивачем 18.10.2021 разом з викликом приватного виконавця від 07.10.2021 № 01-29/2368 (арк. спр. 3-4, 5, 62, 67-68).

07.10.2021 приватним виконавцем також винесені постанови у виконавчому провадженні ВП № 67056947: про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, арешт майна (арк. спр. 63-64, 65).

Станом на день розгляду справи виконавче провадження ВП № 67056947 не закінчено, проводяться виконавчі дії (арк. спр. 33-61).

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначає стаття 287 КАС України.

Згідно з частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 02 лютого 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404), Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі – Закон № 1403) та Порядком виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року № 643 (далі – Порядок № 643).

За визначенням статті 1 Закону № 1404 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 3 Закону № 1404 відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих написів нотаріусів.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1404 примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною другою статті 5 Закону № 1404 передбачено, що приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім рішень, перелік яких наведено у пунктах 1-11 частини другої статті 5 цього Закону.

Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина перша статті 13 Закону № 1404).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 18 Закону № 1404 виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання (пункти 1, 3 частини другої статті 18 Закону № 1404).

Підпунктом 1 частини першої статті 42 та частиною третьою статті 45 Закону № 1404 регламентовано, що кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця. Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404 визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону № 1404 виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно з частинами першою, другою статті 27 Закону № 1404 виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 27 Закону № 1404 державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Вичерпний перелік підстав, за яких виконавчий збір не стягується, наведено у частинах п`ятій - дев`ятій статті 27 Закону № 1404. Частини п`ята - дев`ята статті 27 Закону № 1404 не передбачають випадку про те, що виконавчий збір не стягується в разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою.

Статтею 31 Закону № 1403 врегульовані питання щодо винагороди приватного виконавця та авансування витрат виконавчого провадження.

Частинами першою, другою статті 31 Закону № 1403 передбачено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Відповідно до частини третьої статті 31 Закону № 1403 основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (частина четверта статті 31 Закону № 1403).

Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (частина п`ята статті 31 Закону № 1403).

Згідно з абзацом першим частини сьомої статті 31 Закону № 1403 приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до абзацу першого пункту 19 Порядку № 643 приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Аналізуючи положення статей 26, 27 Закону № 1404 та статті 31 Закону № 1403, суд дійшов висновку, що стягнення виконавчого збору або основної винагороди приватного виконавця (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання виконавчих документів. Примусове виконання виконавчих документів розпочинається з моменту прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено законом. Тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження виконавець повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору або основної винагороди приватного виконавця.

Посилання позивача на те, що обов`язковими умовами для стягнення основної винагороди приватного виконавця є фактичне виконання рішення (повне/часткове) та вжиття приватним виконавцем заходів примусового виконання рішень, суд вважає необґрунтованими, оскільки виходячи із вищенаведених положень діючого законодавства, стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця в постанові про відкриття виконавчого провадження та шляхом винесення одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанови про стягнення основної винагороди є обов`язком приватного виконавця.

Оскільки на час відкриття виконавчого провадження відомості про повне виконання боржником наказу господарського суду Луганської області в добровільному порядку у приватного виконавця були відсутні, тому приватним виконавцем правомірно розпочато примусове виконання виконавчого документа та стягнута основна винагорода.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

При розгляді даної справи суд враховує висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних відносинах, викладені Верховним Судом у постановах від 19 квітня 2018 року у справі № 825/739/17 (номер рішення в ЄДРСР 73532137), від 30 травня 2018 року у справі № 808/3791/16 (номер рішення в ЄДРСР 74375580), від 18 жовтня 2018 року у справі № 442/2670/17 (номер рішення в ЄДРСР 77248353) та від 13 березня 2019 року у справі № 812/1413/17 (номер рішення в ЄДРСР 80481534).

Посилання представника позивача як на підставу для задоволення заявлених вимог на постанову Верховного Суду від 08.07.2021 по справі № 360/2855/20 є незмістовним, оскільки обставини, встановлені по цій адміністративній справі, є відмінними, які були оцінені Верховним Судом по справі № 360/2855/20.

Спірним питанням по справі № 360/2855/20, так і у справі, що розглядається, є правомірність винесення приватним виконавцем постанови про стягнення з боржника основної винагороди одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

Нормою частини сьомої статті 31 Закону № 1403-VIII передбачено право приватного виконавця виносити одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди.

По справі, що розглядається, судом встановлений предмет виконавчого провадження – стягнення з ПрАТ «Сєвєродонецьке об`єднання «Азот» на користь ТОВ «Восток-Автоматика» заборгованості, яке вперше розпочате відповідачем, виконавче провадження ще триває. Натомість, по справі № 360/2855/20 зазначені обставини судами першої та апеляційної інстанції встановлені не були.

Суд зазначає, що сума основної винагороди, визначена приватним виконавцем у постанові про її стягнення, винесеній одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не є сумою, яка гарантовано має бути стягнута за наслідками фактичного виконання виконавчого провадження у випадках неповного виконання або ж невиконання відповідного виконавчого документа.

Так, частиною четвертою статті 31 Закону № 1403-VIII визначено, що основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом. При цьому, частиною п`ятою цієї ж статті установлено, що якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми.

За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані і у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання даного позову та судові витрати, пов`язані з наданням правової допомоги, покладаються на позивача та відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 90, 94, 132, 139, 205, 241-246, 250, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об`єднання Азот» до приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Літвиненка Олексія Вікторовича про визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу Донецької області Літвиненка О.В. від 07.10.2021 ВП № 67056947 про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Борзаниця