Ухвала суду № 101141356, 16.11.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

16 листопада 2021 року м. Київ № 320/14760/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Феодосіївської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

до суду звернувся ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до Феодосіївської сільської ради (ЄДРПОУ: 43997288, адреса: вул. Панаса Мирного, буд. 2, с. Ходосівка, Обухівський район, Київська область, 08173) в якому просить суд:

- визнати протиправним, недійсним та скасувати рішення Феодосійської сільської ради Обухівського району Київської області №30/06 23 вересня 2021 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості" з кадастровим номером 3222487201:01:014:0041, площею 0,2460 га в АДРЕСА_2 в частині встановлення (відновлення) меж земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Як вбачається зі змісту позову, в обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що у його власності перебуває земельна ділянка за кадастровим номером 3222487201:01:014:5001, проїзд до якої можливий лише з АДРЕСА_2 .

Рішенням Феодосіївської сільської ради від 23.09.2021 №30/06 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку, яка відноситься до земель загального користування, що знаходиться у комунальній власності територіальної громади та під`їздом до належної позивачеві на праві власності земельної ділянки.

Вважаючи вказане рішення таким, що порушує право позивача на володіння, користування та розпорядження належною йому на праві власності земельною ділянкою, позивач звернувся до суду.

Відповідно до положень статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, у тому числі чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку про те, що дану позовну заяву не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Так, приписами статей 2, 4 та 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Аналіз відповідних положень Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 по справі №455/856/16-аґ, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Правила визначення юрисдикційності відповідної справи встановлені процесуальними законами, якими регламентована предметна та суб`єктна юрисдикція адміністративних, господарських та цивільних судів, – це ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України.

Разом з цим, у пункті 40 вищевказаної постанови колегія суддів касаційної інстанції зазначила, що в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Отже, якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду у порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Дана правова позиція повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у справі №817/3395/15 від 13 лютого 2019 року.

Так, у ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна, або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїх постановах вказувала критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Визначення правильної юрисдикційності того чи іншого спору має важливе значення, адже Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення ЄСПЛ від 29 квітня 1988 року у справі «Белілос проти Швейцарії»); юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії»).

Як вбачається із викладених вище обґрунтувань позивача щодо звернення до суду з даним адміністративним позовом, заявлені вимоги мотивовані спором щодо передачі у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельної ділянки, яка відноситься до земель загального користування, що знаходиться у комунальній власності територіальної громади та під`їздом до належної позивачеві на праві власності земельної ділянки.

Статтею 158 Земельного кодексу України передбачено, що суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих цим збитків.

Відповідно до частини 3 статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування та шляхом застосування інших, передбачених законом способів.

Верховний Суд у постанові від 16.05.2018 по справі №147/286/17 зазначив, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Отже, ураховуючи суть та суб`єктний склад спірних правовідносин, а також, що цей позов направлено на поновлення прав позивача у сфері земельних відносин, позивачем, враховуючи підстави позову не порушується питання стосовно надання оцінки процедурним питанням, суд робить висновок, що даний спір не є публічно-правовим, оскільки є спором з приводу суміжного землекористування та має вирішуватися судами цивільної юрисдикції за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись статтями 4, 5, 170, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Феодосіївської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення.

Копію ухвали разом із доданими до неї документами направити позивачеві.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Панченко Н.Д.