Рішення № 101138911, 16.11.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2021 року ЛуцькСправа № 140/9068/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Костюкевича С.Ф.,

при секретарі судового засідання Щерблюк Ю.О.,

за участю представників позивача Булат Ю.В., Міщук І.В.,

представника відповідачів та третьої особи Наумчик Р.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Волинської митниці ДФС, Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Волинська митниця Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Волинської митниці ДФС, Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Волинська митниця Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу Державної фіскальної служби України №1131-о«Про звільнення ОСОБА_1 » від 30 липня 2021 року, поновлення на посаді заступника начальника Волинської митниці ДФС - начальника управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії з 31 липня 2021 року, стягнення з Волинської митниці ДФС України середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання Державної митної служби України прийняти на роботу на рівнозначну посаду державної служби у Волинську митницю як відокремлений структурний підрозділ Державної митної служби України в порядку переведення із Волинської митниці ДФС.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом Державної фіскальної служби України №1131-о від 30.07.2021 року, припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 30.07.2021 року з посади зас заступника начальника Волинської митниці ДФС - начальника управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії у зв`язку із реорганізацією, скороченням штатної чисельності та штату державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Позивач вважає, що вказаний наказ протиправним, виданим всупереч вимог чинного законодавства тому підлягає скасуванню.

З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю з підстав, наведених у позовній заяві, просили позов задовольнити.

Представник відповідачів та третьої особи в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до повного задоволення, враховуючи наступне.

Частина 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , з 13 червня 2018 року по 30 липня 2021 року обіймав посаду заступника начальника Волинської митниці ДФС - начальника управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» від 02.10.2019 року №858 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1, згідно з яким утворено Волинську митницю Держмитслужби, а також реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби за переліком згідно з додатком 2, згідно якого Волинську митницю ДФС реорганізовано шляхом приєднання до Волинської митниці Держмитслужби.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб- підприємців, 15.11.2019 року проведена державна реєстрація як юридичної особи - Волинської митниці Держмитслужби, з 27.11.2019 року - Волинська митниця ДФС - перебуває в процесі припинення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №895 «Деякі питання територіальних органів Державної митної служби» реорганізовано територіальні органи Державної митної служби України за переліком згідно з додатком шляхом їх приєднання до Державної митної служби України. Зокрема, Волинську митницю Держмитслужби приєднано до Державної митної служби України.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб- підприємців. з 03.11.2020 року Волинська митниця Держмитслужби перебуває в процесі припинення.

При цьому, відповідно до наказу Державної митної служби України від 19.10.2020 №460 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби України як відокремлених підрозділів» з метою забезпечення належного здійснення митної політики в частині реалізації концепції єдиної юридичної особи та визначення умов належного її функціонування, серед інших, утворено Волинську митницю як відокремлений підрозділ Державної митної служби України.

Наказом Державної фіскальної служби України №1131-о від 30.07.2021 року, припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 30.07.2021 року з посади заступника начальника Волинської митниці ДФС - начальника управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії у зв`язку із реорганізацією, скороченням штатної чисельності та штату державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначено Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015року №889-VIII (зі змінами та доповненнями), відповідно до статті 8 якого державний службовець зобов`язаний: 1) дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; 3) поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина; 4) з повагою ставитися до державних символів України; 5) обов`язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов`язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації; 6) забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; 7) сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов`язки; 8) виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України; 9) додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції; 10) запобігати виникненню реального, потенційного конфлікту інтересів під час проходження державної служби; 11) постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності; 12) зберігати державну таємницю та персональні дані осіб, що стали йому відомі у зв`язку з виконанням посадових обов`язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню; 13) надавати публічну інформацію в межах, визначених законом.

Так, ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 р. №1200 "Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України" утворено Державну податкову службу України, Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу України.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» від 02.10.2019 року №858 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1, згідно з яким утворено Волинську митницю Держмитслужби, а також реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби за переліком згідно з додатком 2, згідно якого Волинську митницю ДФС реорганізовано шляхом приєднання до Волинської митниці Держмитслужби.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб- підприємців, 15.11.2019 року проведена державна реєстрація як юридичної особи - Волинської митниці Держмитслужби, з 27.11.2019 року - Волинська митниця ДФС - перебуває в процесі припинення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №895 «Деякі питання територіальних органів Державної митної служби» реорганізовано територіальні органи Державної митної служби України за переліком згідно з додатком шляхом їх приєднання до Державної митної служби України. Зокрема, Волинську митницю Держмитслужби приєднано до Державної митної служби України.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб- підприємців. з 03.11.2020 року Волинська митниця Держмитслужби перебуває в процесі припинення.

При цьому, відповідно до наказу Державної митної служби України від 19.10.2020 №460 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби України як відокремлених підрозділів» з метою забезпечення належного здійснення митної політики в частині реалізації концепції єдиної юридичної особи та визначення умов належного її функціонування, серед інших, утворено Волинську митницю як відокремлений підрозділ Державної митної служби України.

Відповідно до п. п. 4, 5 та 6 Порядку №1074 орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади. Орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять, зокрема, у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади.

Згідно п. 12 Порядку №1074 орган виконавчої влади, утворений в результаті реорганізації, здійснює повноваження та виконує функції у визначених Кабінетом Міністрів України сферах компетенції з дня набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення таким органом повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється. Орган виконавчої влади, щодо якого набрав чинності акт Кабінету Міністрів України про його припинення, продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції з формування і реалізації державної політики у визначеній Кабінетом Міністрів України сфері до набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення утвореним органом виконавчої влади його повноважень та виконання функцій.

Так, розпорядженням Кабінету Міністрів України Питання Державної митної служби від 04.12.2019 №1217-р погоджено пропозицію Міністерства фінансів України щодо можливості забезпечення здійснення з 08.12.2019 р. Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2019 р. №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи.

При цьому, правове регулювання загального порядку припинення трудового договору з працівником з ініціативи власника у разі проведення реорганізації юридичної особи здійснюється відповідно до п.1 ч. 1, ч. 2 та ч. 4 ст. 40 КЗпП України.

На момент початку процедури реорганізації Волинської митниці ДФС діяли загальні норми щодо порядку припинення трудового договору з ініціативи власника у зв`язку з реорганізацією підприємства, установи, організації, що були визначені КЗпП України.

Тобто, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Враховуючи те, що положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону України «Про державну службу» на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників, реорганізацію установи, а тому в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню.

Так, принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, урегульовані Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (Закон № 889).

Частиною 1 ст. 1 Закону №889 визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Відповідно до ст. 4 Закону №889 одним із принципів державної служби є забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження.

Згідно зі ст. 6 Закону №889 посади державної служби в державних органах поділяються на категорії та підкатегорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень, змісту роботи та її впливу на прийняття кінцевого рішення, ступеня посадової відповідальності, необхідного рівня кваліфікації та професійної компетентності державних службовців.

Частиною 1 ст. 87 Закону № 889 визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу.

Згідно з ч. 3 ст. 87 Закону №889 суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону №889 у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 41 Закону №889 державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу:

-на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення;

- на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.

Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 ст. 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно зі ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Частиною 3 ст. 49-2 КЗпП України визначено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Відповідно до ч. 6 ст. 49-2 КЗпП України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Як встановлено судом, підставою для звільнення позивача з 30 липня 2021 року на підставі п. 1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» з займаної посади стала реорганізація, скорочення чисельності та штату державних службовців.

Із матеріалів справи встановлено, що на момент початку реорганізації штатна чисельність Волинської митниці ДФС складала 623 штатних одиниць, а на момент створення Волинської митниці Держмитслужби штатна чисельність склала 642 штатних одиниць.

Також, як вбачається з відповіді Державної митної служби за вих. № 22-1/22-038.19/211 від 17.08.2021 року, наданої на запит представника позивача штатна чисельність Волинської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України складає 642 одиниці, вакантні посади станом на 25.06.2021 року - 599 одиниць, станом на 30.07.2021 року - 172 одиниці. Тобто, зазначене підтверджує наявність вакантних посад в новоутвореному внаслідок реорганізації державному органі і на дату повідомлення про вивільнення, і на дату звільнення де вбачається, що є вакантні посади заступника начальника митниці. Проте як встановлено судом, жодна з цих посад не була запропонована позивачу.

Таким чином, в результаті реорганізації Волинської митниці ДФС не відбулось скорочення штатної чисельності працівників. Більше того, у штатному розписі Волинської митниці Держмитслужби було збільшено кількість штатних одиниць на 19.

Тобто, сам факт реорганізації державного органу, що фактично не потягнув зміни в організації праці та скорочення штатної чисельності працівників, не може бути підставою для беззаперечного звільнення працівника з роботи.

Проте, відповідачем не було забезпечено можливість переведення позивача на будь-яку вакантну посаду державної служби до новоствореного державного органу правонаступника, яку позивач міг обіймати відповідно до своєї кваліфікації, професійної підготовки та професійної компетентності враховуючи також і те, що позивач працює в фіскальних органах з 1994 року.

Крім того, щодо посилань відповідача на застосування внесених змін до ст. 87 Закону №889 про можливість переведення позивача на рівнозначну посаду при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Враховуючи викладене вище, суд вважає за необхідне зазначити про те, що ч. 3 ст. 87 Закону №889 доповнено та викладено таким чином: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення».

При цьому, посилання відповідача на те, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються, оскільки вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення, є помилковими.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 року у справі №440/1964/20 та від 09.06.2021 року у справі №240/4598/20.

Крім того, згідно ч. 5 ст. 87 Закону України «Про державну службу» наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

Таким чином, враховуючи те, що ОСОБА_1 з 01 липня 2021 року по 31 липня 2021 року та з 01 серпня по 31 серпня 2021 року перебував у відпустці, датою звільнення мав бути перший робочий день після закінчення відпустки, а саме 01 вересня 2021 року. Вказане свідчить також про порушення Державною фіскальною службою ч. 5 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі Стреч проти Сполучного Королівства («Stretch v. the United Kingdom,» № 44277/98, п. 37).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності». Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany», № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02, п. 74).

Зважаючи на встановлені обставини, суд приходить до висновку, що оскаржуваний наказ відповідача про звільнення позивача зі служби, не відповідає вказаним критеріям правомірності, є необґрунтованим та протиправним, а тому підлягає скасуванню, а позивач поновленню на посаді.

Стосовно вимоги позивача про зобов`язання Державної Митної служби України прийняти на роботу ОСОБА_1 на рівнозначну посаду державної служби в порядку переведення із Волинської митниці ДФС у відповідності до вимог ст. 87 Закону України «Про державну службу», суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю; 7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об`єднання громадян; 8) примусовий розпуск (ліквідацію) об`єднання громадян; 9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів; 11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання; 12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні; 13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 15) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (ч. 3-4 ст. 245 КАС України).

Із змісту вказаних норм видно, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин у випадку, якщо своїми незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкт владних повноважень порушує такі права, свободи та інтереси осіб. Приблизний перелік способів захисту порушеного права в адміністративному судочинстві встановлено ст. 245 КАС України.

Статтею 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З наведеного, суд приходить до висновку, що метою адміністративного судочинства є захист прав, свобод та охоронюваних законом інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а тому вирішуючи спір по суті необхідно встановити наявність порушених прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів позивача, а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені приписами чинного законодавства, чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Враховуючи повноваження суду при вирішенні справи, закріплені в ст. 245 КАС України та протиправність оскаржуваного рішення відповідача, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд приходить до висновку про задоволення позову в цій частині шляхом зобов`язання Державної митної служби України прийняти на роботу ОСОБА_2 на рівнозначну посаду державної служби у Волинську митницю як відокремлений структурний підрозділ Державної митної служби України в порядку переведення із Волинської митниці ДФС.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.09.2021 року в справі №600/2207/21.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно із правовим висновком зазначеним у Постанові Верховного Суду України від 14.01.2014 у справі №21-395а13, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до пункту 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 5 Порядку передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Таким чином, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу обрахуванню підлягає сума заробітку за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.

З довідки Волинської митниці ДФС від 10.11.2021 №02-73-22-56/7 слідує, що ОСОБА_1 за останні два повні місяці, в яких нараховувалась заробітна плата, що передували звільненню, тобто за червень-липень 2020, нараховано заробітну плату у загальному розмірі 32 376 грн. Виходячи з цього, середньоденний заробіток позивача становив 752,93 грн. ( 32 376 грн. : 43 робочих дні).

Час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 31.07.2021 (наступний день після звільнення) і по день прийняття даного рішення - 15.11.2021 складає 74 робочих дні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу становить 55 716,82 грн. (752,93 грн. х 74 робочих дні), який слід стягнути з відповідача.

Також, пунктами 2, 3 частини першої статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, рішення суду у цій справі підлягає негайному виконанню в частині поновлення на посаді та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць, що становить 16 188 грн. (32 376 грн. : 2).

Керуючись статтями 242, 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Кодексу законів про працю України, Закону України «Про державну службу», суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 30 липня 2021 року №1131-о«Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Волинської митниці ДФС - начальника управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії з 31 липня 2021 року.

Стягнути з Волинської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 55 716 (п`ятдесят п`ять тисяч сімсот шістнадцять) гривень 82 копійки.

Зобов`язати Державну митну службу України прийняти на роботу, ОСОБА_1 , на рівнозначну посаду державної служби у Волинську митницю як відокремлений структурний підрозділ Державної митної служби України в порядку переведення із Волинської митниці ДФС.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Волинської митниці ДФС - начальника управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 16 188 (шістнадцять тисяч сто вісімдесят вісім) гривень підлягає до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).

Відповідач: Волинська митниця ДФС (44350, Волинська область, Любомльський район, село Римачі, ідентифікаційний код 43350888).

Відповідач: Державна фіскальна служба України (04053, місто Київ, Львівська площа, 8, ідентифікаційний код 39292197).

Відповідач: Державна митна служба України (04053, місто Київ, Львівська площа, 8, ідентифікаційний код 43115923).

Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич

Повне рішення суду складено 17.11.2021 року.