Рішення № 101133338, 16.11.2021, Приазовський районний суд Запорізької області

Провадження № 2/325/192/2021

Справа № 325/469/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

16 листопада 2021 року смт. Приазовське

Приазовський районний суд Запорізької області у складі: головуючого судді Діденко Є.В., за участю секретаря судового засідання Краснової Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуревічов Олег Миколаївич, державний виконавець Приазовського РВ ДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Гаргура Христина Анатоліївна, про зупинення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса,

встановив:

позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить: зупинити стягнення на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуревічова Олега Миколайовича № 9578 від 29.01.2020 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» суми 7892,10 грн.; зупинити стягнення на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуревічова Олега Миколайовича № 9579 від 29.01.2020 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» суми 35086,35 грн.

Позов обґрунтований тим, що постановами державного виконавця Приазовського РВ ДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Гаргури Христини Анатоліївни від 02.03.2021 р. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчих написів № 9578 та № 9579, виданихприватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим Олегом Миколайовичем 29.01.2020 р. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» сум боргу 7892,10 грн. та 35086,35 грн. Вказані виконавчі написи позивач вважає незаконними, оскільки вони вчинені всупереч постанові КМУ № 1172 від 29.06.1999 р.

Ухвалою суду від 22.04.2021 року відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвалою судді від 22.04.2021 року позов залишено без руху, надано строк для усунення недоліків, та серед іншого звернено увагу позивача, що позовна заява містить лише дві вимоги про зупинення виконавчих проваджень, що фактично дублює заяву про забезпечення позову, натомість будь-яких позовних вимог в частині визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню, не заявлено, хоча позов має таку назву.

14.05.2021 року позивач подав суду квитанцію про сплату судового збору, інші недоліки позову усунуто не було.

Ухвалою судді від 17.05.2021 року позивачу продовжено строк для усунення недоліків, зокрема знову серед іншого звернено увагу позивача на необхідність конкретизації позовних вимог.

01.06.2021 року судом отримано заяву про усунення недоліків, у якій були усунені всі формальні недоліки, зазначені в ухвалі суду, проте позовні вимоги позивач так і не конкретизував.

Ухвалою судді від 02.06.2021 року відкрито спрощене позовне провадження, призначено судовий розгляд.

Судове засідання 01.07.2021 року не відбулось через перебування судді у відпустці.

Судове засідання 10.08.2021 року відкладено на 02.09.2021 року у зв`язку з відсутністю відомостей про належне сповіщення учасників справи.

Судове засідання 02.09.2021 року відкладено на 24.09.2021 року у зв`язку з неявкою в судове засідання позивача, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи та відсутністю від нього заяви про розгляд справи без його участі.

20.09.2021 року від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Судове засідання 24.09.2021 року не відбулось через перебування судді у відпустці.

Судове засідання 25.10.2021 року не відбулось через перебування судді на навчанні для підтримання кваліфікації.

В судове засідання 16.11.2021 року позивач не з`явився, проте у матеріалах справи міститься його заява від 20.09.2021 року, у якій він просить розглядати справу без його участі, не заперечує проти заочного вирішення справи.

В судове засідання 16.11.2021 року відповідач не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся електронною поштою, про що мається електронне підтвердження про доставку, відзиву не подав.

Треті особи в судове засідання не прибули, про причини неявки суду не повідомили.

З метою дотримання права позивача на доступ до правосуддя, суд вважає можливим провести заочний розгляд справи без участі відповідача, на підставі ст. 280 ЦПК України за наявними у справі доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, відповідно до яких кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 12 ЦПК України).

Згідно з частинами 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Судом встановлено, що постановами державного виконавця Приазовського РВ ДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Гаргури Христини Анатоліївни від 02.03.2021 р. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчих написів № 9578 та № 9579, виданих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуревічовим Олегом Миколайовичем 29.01.2020 р. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» сум боргу 7892,10 грн. та 35086,35 грн.

Будь-яких інших доказів, крім документів про наявність виконавчих проваджень, позивачем суду не подано і клопотань про їх витребування не заявлялось, хоча в ухвалах від 22.04.2021 року та 17.05.2021 року суд звертав увагу позивача на відсутність доказів щодо підстав видачі виконавчих написів і копій самих виконавчих написів.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат»(далі - Закон «Про нотаріат») нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України. Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).

Згідно ст. 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат», передбачено умови вчинення виконавчих написів, згідно із якими нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172(далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Відповідно до затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводяться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, для одержання виконавчого напису подаються нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно.

Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Згідно ст. 89 Закону України «Про нотаріат» у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім`я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред`явлення виконавчого напису до виконання. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.

Згідно ст. 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.04.2021 року у справі № 910/10011/19 звернула увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункти 92, 99).

Оцінюючи надані позивачем докази і встановлені обставини у співставленні із положеннями законодавства, суд звертає увагу, що позивач, не погоджуючись із виконавчими написами і стверджуючи про їх незаконність, заявив позовні вимоги про зупинення стягнення на підставі виконавчих написів. Водночас, позовних вимог про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню, позивач у позові не зазначив.

При цьому, на неузгодженість позовних вимог із предметом спору суд звертав увагу позивача в ухвалах від 22.04.2021 року та 17.05.2021 року, проте позивач так і залишив позовні вимоги про зупинення стягнення на підставі виконавчих написів.

Суд зазначає, що відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, право розпоряджатись предметом позову належить виключно позивачу, суд розглядає справу лише в межах заявлених вимог і не має права на свій розсуд їх змінювати.

Тому, оцінюючи обраний позивачем спосіб захисту, суд зазначає, що зупинення стягнення на підставі виконавчого напису за своїм змістом є тимчасовим заходом і не здатне призвести до реального захисту прав позивача. Належним способом захисту у цих правовідносинах є позовна вимога про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, проте таких вимог позивач не заявив, ухвали суду в цій частині залишив без уваги.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту у цих правовідносинах, і тому в задоволенні позову слід відмовити.

Крім того, суд також вважає за необхідне звернути увагу позивача, що ним не було надано суду жодних доказів або пояснень на підтвердження підстав видачі виконавчих написів, а також копії самих виконавчих написів, і клопотань про витребування доказів у цій частині також не заявлено.

На підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати позивача відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 5, 12, 13, 89, 141, 259, 264, 268, 273, 280-281, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

В задоволенні позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду через Приазовський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, протягом тридцяти днів з дня його складення.

Дата складення рішення суду 16.11.2021 року.

Суддя Є.В. Діденко