Рішення № 101118385, 16.11.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2021 року м. Київ № 640/32584/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом до третя особаОСОБА_1 Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві провизнання протиправними дій, зобов`язання вчинити діїОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі також - Позивач, ОСОБА_1 ) з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в міста Києві (далі також - Відповідач, ТУ ДСА України в м. Києві), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (далі також - Третя особа, ГУ ДКСУ у м. Києві), в якому просить:

1. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві щодо нарахування та виплати судді Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням обмеження нарахування у сумі - 310934,80 грн.

2. Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в м. Києві провести нарахування суддівської винагороди судді Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування будь-яких обмежень, передбачених частиною третьою статті 29 Закону України № 553-IX від 13 квітня 2020 року, з урахуванням раніше виплачених сум, у розмірі 310934,80 грн.

3. Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві на користь судді Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду в розмірі 310934,80 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що оскільки у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 Відповідачем протиправно здійснено нарахування та виплату суддівської винагороди Позивачу на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, а не відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до зменшення її розміру та, відповідно, порушення його конституційних прав та гарантій незалежності, як судді, то такі права та гарантії Позивача мають бути поновлені у заявлений ним спосіб.

Представник Відповідача подав письмовий відзив на позов, в якому вказав на безпідставності та необґрунтованості позовних вимог, натомість вважаючи оскаржувані дії Відповідача такими, що вчинені ним виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Також зауважив, що рішення Конституційного суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020 (230/20) за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, які матимуть місце з дати ухвалення такого рішення.

Представник Третьої особи подав письмові пояснення щодо позову, в яких зазначив, що слід відмовити у задоволенні позову, оскільки рішення Конституційного суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки такі правовідносини виникли до його прийняття, та рішення не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення.

Позивачем, через канцелярію суду, 27.10.2021 подано заяву про уточнення позовної заяви по справі № 640/32584/20, за результатами розгляду якої судом встановлено, що, фактично, вказана заява є заявою про зміну предмету позову.

Водночас, за приписами частини першої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду від 27.05.2021 закрито підготовче провадження по адміністративній справі та призначено її судовий розгляді, що свідчить про пропуск Позивачем можливого строку для подання відповідної заяви, тож така заява залишається без розгляду.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, указом Президента України «Про призначення та переведення суддів» від 05.08.1998 № 846/98 Позивача призначено суддею Радянського районного суду міста Києва строком на п`ять років.

Наказом начальника управління юстиції в місті Києві від 25.08.1998 № 1632/7 Позивача було зараховано на посаду судді Радянського районного суду міста Києва з 25.08.1998.

Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 05.02.2014 № 1464-IV Позивача обрано безстроково на посаду судді місцевого Святошинського районного суду міста Києва.

Згідно з заявою від 23.11.2020 Позивач просила Відповідача, як суб`єкта нарахування суддівської винагороди, надати їй довідку щодо виплаченої суддівської винагороди за період з 01.01.2020 по 01.11.2020, з зазначенням усіх надбавок та розміру недоплаченої суддівської винагороди з 18.04.2020 по 28.08.2020 на підставі частини третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами і доповненнями, внесеними Законом України № 553-IX від 13.04.2020.

Листом від 02.12.2020 № 6-3826/20-вих Відповідач повідомив Позивачу, що порушені у заяві від 23.11.2020 питання потребують законодавчого регулювання, а сума обмеження доходу Позивача склала 310934,80 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що в період з 18.04.2020 по 27.08.2020 Відповідачем застосовувалися до Позивача обмеження розміру суддівської винагороди, передбачені частинами першою, третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зі змінами та доповненнями внесеними Законом України «Про внесення змін до від 13.04.2020 № 553-IX, що призвело до недоотримання Позивачем суддівської винагороди в розмірі 310934,80 грн.

Вважаючи такі дії Відповідача протиправними та такими, що прямо порушують конституційні права та гарантії незалежності Позивача як судді, остання звернулась до суду із даним адміністративним позовом.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним закріпленим процесуальним законом критеріям.

Для вирішення спірних правовідносин судом застосовано норми Конституції України, та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі також - Закон № 1402-VIII).

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно зі статтею 22, 24 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

При цьому, згідно з пунктами 7, 8 частини п`ятою статті 46 Закону № 1402-VIII незалежність судді забезпечується, окрім іншого: окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом; належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

За приписами частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частин другої-сьомої, дев`ятої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу, зокрема судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Натомість, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»» від 13.04.2020 № 553-IX, який набрав чинності 18.04.2020 (далі також - Закон № 553-IX), Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, частиною першою якою установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Частиною третьою доповненої статті 29 також закріплено, що обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Водночас, аналізуючи вищезазначені норми Конституції України та Закону № 1402-VIII, суд вважає, що будь-які обмеження суддівської винагороди не можуть бути застосовані до Позивача іншими нормативно-правовими актами, ніж нормами закону про судоустрій.

Отже, на законодавчому рівні наявна пряма вказівка на відповідний закон, предметом регулювання якого є суддівська винагорода та чітка заборона щодо втручання в регулювання цих відносин іншими «нормативно-правовими актами».

Таким чином, оскільки Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», як і Закон № 553-IX, не є законами про судоустрій, вони не можуть регулювати відносини щодо визначення та розрахунку розміру суддівської винагороди, так як це є прямим порушенням вимог не лише Закону № 1402-VIII, а й приписів Конституції України.

Аналогічну правову позицію висловив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 28.08.2020 № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», визнавши такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; встановивши, що положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Саме на підставі вказаного рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 Позивачу було відновлено виплату суддівської винагороди у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з 28.08.2020.

Таким чином, суд вважає дії Відповідача по обмеженню Позивачу розміру суддівської винагороди в період з 18.04.2020 по 27.08.2020 на підставі Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX (зі змінами та доповненнями згідно з Законом № 553-IX) - протиправними, тож належним способом захисту порушеного права Позивача є стягнення з Відповідача недоотриманої суми суддівської винагороди за вказаний період у розмірі 310934,80 грн.

Окрім наведеного суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

Конституційний Суд України в пункті 4.1 рішення від 11.03.2020 у справі № 4-р/2020 з посиланням, у тому числі на норми міжнародного права зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 18.06.2007 № 4-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 19.11.2013 № 10-рп/2013, від 08.06.2016 № 4-рп/2016, від 04.12.2018 № 11 -р/2018, від 18.02.2020 № 2-р/2020).

Так, Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді, як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини рішення від 24.06.1999 № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 03.06.2013 № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини рішення від 04.12.2018 № 11-р/2018).

Більше того, відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01.01.2001 № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 09.12.2019 № 969/2019 (далі - Висновок).

Таким чином, конституційний статус суддів передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя.

Наведене було відображено і у рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20), в якому суд також наголосив, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Наведене додатково стверджує висновок суду, що застосування до спірних правовідносин положень частин першої, третьої статті 29 Закону № 553-IX є прямим порушенням гарантованого Конституцією та законами України права Позивача на належне матеріальне забезпечення, розмір якого прямо визначений Законом № 1402-VIII.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд робить висновок, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку, суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

У взаємозв`язку з наведеним та враховуючи, що положення статті 29 Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX (зі змінами та доповненнями згідно з Законом № 553-IX) вже визнані неконституційними, то суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії, а саме статтю 130 Конституції України, яка визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Тобто містить відсилання на норми спеціального Закону.

Одночасно, варто також наголосити, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Як встановлено судом з матеріалів справи та вже зазначалося вище, оскільки за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 Позивачу нараховувалась та виплачувалась суддівська винагорода з обмеженнями, встановленими статтею 29 Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX (зі змінами та доповненнями згідно з Законом № 553-IX), а не відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, суд дійшов висновку про допущення Відповідачем оскаржуваних протиправних дій.

При цьому, суд вважає, що вимога Позивача про зобов`язання Відповідача вчинити певні дії є неактуальною та недоцільною, оскільки суддівська винагорода за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 вже нарахована із застосуванням обмежень, передбачених частиною третьою статті 29 Закону України № 553-IX, тож належним способом захисту порушеного права Позивача є саме стягнення з Відповідача недоотриманої суми суддівської винагороди за вказаний період у розмірі 310934,80 грн.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі - рішення суду), та особливості їх виконання встановлює Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VI (далі по тексту також - Закон № 4901-VI).

Частиною 1 статті 3 цього Закону №4901-VI закріплено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (далі по тексту також - Порядок № 845).

Підпунктом 2 пункту 25 Порядку №845 передбачено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою. При цьому положення пунктів 28-34 цього Порядку застосовуються лише щодо зазначеної бюджетної програми.

Суд зазначає, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється у порядку черговості згідно з чинним законодавством України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, з урахуванням положень частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України та за правилами, встановленими статтею 90 цього Кодексу, проаналізувавши матеріали справи та надані учасниками справи пояснення по суті заявлених вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову, натомість з виходом за межі заявлених позовних вимог для належного та ефективного захисту прав Позивача встановивши порядок виконання даного судового рішення шляхом стягнення недоотриманої суддівської винагороди на користь судді Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_1 з Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 в розмірі 310934,80 грн. з відрахуванням обов`язкових податків та зборів шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є ДСА України, в порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У свою чергу, Відповідач обов`язок щодо доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України належним чином не виконав.

Відповідно до пунктів 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про, зокрема, присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 5, 6, 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві щодо нарахування та виплати судді Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням обмеження нарахування у сумі - 310934,80 грн.

3. Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в м. Києві на користь судді Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 в розмірі 310934,80 грн. з відрахуванням обов`язкових податків та зборів шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є ДСА України, в порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».

4. В іншій частині - відмовити.

5. Рішення підлягає негайному виконанню в частині присудження на користь судді Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_1 виплати суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).

ТЕРИТОРІАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ СУДОВОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ УКРАЇНИ В МІСТІ КИЄВІ (код 26268059, адреса: 01011, місто Київ, ВУЛ.КОПИЛЕНКА, будинок 6).

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ У М.КИЄВІ (код 37993783, адреса: 01601, місто Київ, ВУЛИЦЯ ТЕРЕЩЕНКІВСЬКА, будинок 11-А).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя П.О. Григорович