Рішення № 101113066, 15.11.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2021 р. Справа №520/17799/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шевченко О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) про скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), в якому просить суд скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 17.08.2021 по виконавчому провадженню №65503332 про накладення штрафу у розмірі 5 100,00 грн. за невиконання рішення суду в повному обсязі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2020 року у справі №520/12400/2020 виконано позивачем, заборгованість буде виплачена при наявності відповідного фінансування, тому постанова від 20.05.2021 року ВП №65503332 про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн. підлягає скасуванню.

Від представника відповідача, через канцелярію суду, надано відзив на позов, в якому він просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначаючи, що в ході спірних правовідносин відповідач діяв у межах своїх повноважень та на підставі діючого законодавства України.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2020 року у справі №520/12400/2020 - Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Індустріального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення №204650007526 від 27.04.2020 Індустріального об`єднаного управління Пенсійного Фонду України м. Харкова (ЄДРПОУ 41248021), що міститься в Протоколі призначення пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в частині визначення загального розміру стажу судді, що враховується для обчислення довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 20 років та проценту пенсії в розмірі 50 відсотків.

Визнано протиправним та скасовано рішення №232 Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 31.07.2020 про відмову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Зобов`язано Головне управління пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344) визначити стаж ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), що враховується для обчислення довічного щомісячного грошового утримання судді у відставці - тривалістю 24 роки 06 місяців 21 день, включивши до стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ): 17 років 7 місяців 29 днів перебування на посаді судді, 3 роки роботи юрисконсультом, та 3 роки 10 місяців 22 дні військовій службі в статусі Курсанта Томського Вищого Військового Командного ордена Червоної Зірки Училища Зв`язку.

Зобов`язано Головне управління пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344) визначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці - 58 відсотків суддівської винагороди.

Зобов`язано Головне управління пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344) здійснити перерахунок та виплату щомісячного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 23.04.2020 (з моменту призначення) та здійснити виплату недоплаченої суми грошових коштів з 23.04.2020.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 30.12.2020 апеляційну скаргу відповідача на рішення ХОАС від 22.10.2020 повернуто скаржнику.

Рішення набрало законної сили.

На виконання вищевказаного рішення видано виконавчий лист по справі.

20.05.2021 року, керуючись ст. ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №65503332, копії постанови направлено сторонам виконавчого провадження.

Відповіддю від 09.06.2021 за вих. № 2000-0306-8/76966 Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області на постанову про відкриття виконавчого провадження №65503332 від 20.05.2021 року повідомило, що рішення судів у справах щодо пенсійного забезпечення, які набрали законної сили, виконуються органами Пенсійного фонду України в межах покладених судом зобов`язань, з урахуванням повноважень, наданих чинним законодавством.

Також позивач зазначив, що згідно з рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.10.2020 по справі №520/12400/2020, ОСОБА_1 рішенням відділу з питань перерахунків пенсій №2 управління застосування пенсійного законодавства було проведено перерахунок пенсії у відповідності до Закону України "Про судоустрій та статус суддів", щомісячне грошове утримання суддям.

Відповідно до статей 72, 73 Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» кошти Пенсійного фонду України не включаються до складу Державного бюджету України, їх використання на цілі, передбачені цим Законом, забороняється. Бюджет Пенсійного фонду України затверджується Кабінетом Міністрів України. Кошти Державного бюджету України включаються до бюджету Пенсійного фонду України в обсягах, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Для вирішення питання виплати заборгованості пенсійної виплати за рахунок коштів Державного бюджету дані було внесено в електронний реєстр судових рішень відповідно до Порядку ведення обліку рішень суду у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 26.09.2018 №20-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.10.2018 за № 1189/32641.

Борг за період з 23.04.2020р. по 28.02.2021р. складає 183434 грн. 54 коп., з них у березні 2021 року виплачено заборгованість за період з 01.02.2021р. по 28.02.2021р. у сумі17867 грн. 00 коп. Залишок заборгованості за період з 23.04.2020р. по 31.01.2021р. становить 165567 грн. 54 коп. Розмір довічного утримання суддів ОСОБА_1 з 01.03.2021р. виплачується у розмірі, встановленому на виконання рішення суду, а саме 129535 грн. 75 коп.

Боржником частково виконано рішення суду.

Таким чином, розглянувши надані боржником документи, державний виконавець дійшов до висновку, що на теперішній час рішення суду Головним управлінням пенсійного фонду України в Харківській області за зазначеним виконавчим документом, виконано не у повному обсязі, а саме: не здійснено виплату заборгованості з пенсійних виплат стягувачеві, відповідно до рішення суду.

17.08.2021 року керуючись статтями 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження" державним виконавцем було винесено постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 5100,00 грн., зобов`язано боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність.

Позивач не погодився із постановою від 17.08.2021 року ВП №65503332 про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн. та звернувся до суду із зазначеним позовом.

Слід зазначити, що фактично предметом спору є правомірність дій та постанови державного виконавця щодо накладення штрафу за невиконання боржником рішення суду без поважних причин.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України.

Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 16 частини 3 статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Відповідно до частин 1-3 статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

Статтею 75 Закону №1404-VIII визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Отже, накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання.

Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.

При цьому, умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. Джерелом відомостей про фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом можуть слугувати будь-які докази, що містять відповідну інформацію, вид та обсяг яких залежить від характеру правовідносин, суті та змісту покладеного на боржника зобов`язання та мотивів рішення, яке примусово виконується.

Судом встановлено, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, крім іншого:

- зобов`язано Головне управління пенсійного фонду України в Харківській області визначити стаж ОСОБА_1 , що враховується для обчислення довічного щомісячного грошового утримання судді у відставці - тривалістю 24 роки 06 місяців 21 день, включивши до стажу ОСОБА_1 : 17 років 7 місяців 29 днів перебування на посаді судді, 3 роки роботи юрисконсультом, та 3 роки 10 місяців 22 дні військовій службі в статусі Курсанта Томського Вищого Військового Командного ордена Червоної Зірки Училища Зв`язку;

- зобов`язано Головне управління пенсійного фонду України в Харківській області визначити ОСОБА_1 розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці - 58 відсотків суддівської винагороди;

- зобов`язано Головне управління пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплату щомісячного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 23.04.2020 (з моменту призначення) та здійснити виплату недоплаченої суми грошових коштів з 23.04.2020.

Як встановлено в ході розгляду справи, позивачем було надіслано лист до відповідача від 09.06.2021 за вих. № 2000-0306-8/76966 в якому фактично зазначено, що вищевказане рішення виконано частково, борг за період з 23.04.2020р. по 28.02.2021р. складає 183434 грн. 54 коп., з них у березні 2021 року виплачено заборгованість за період з 01.02.2021р. по 28.02.2021р. у сумі 17867 грн. 00 коп. Залишок заборгованості за період з 23.04.2020р. по 31.01.2021р. становить 165567 грн. 54 коп. Розмір довічного утримання суддів ОСОБА_1 з 01.03.2021р. виплачується у розмірі, встановленому на виконання рішення суду, а саме 129535 грн. 75 коп..

Однак, станом на дату винесення спірної постанови про накладення штрафу, відомості про повне виконання боржником рішення суду у державного виконавця були відсутні.

Враховуючи, що позивач вказує лише на часткове виконання рішення та нарахування заборгованості, та не надає жодних інших доказів виконання рішення суду в повному обсязі, суд погоджується із висновком державного виконавця про доцільність накладення штрафу на позивача.

До таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14 травня 2020 року по справі № 522/3268/17.

Суд наголошує, що порядок виплати пенсії, у тому числі й заборгованість з виплати пенсії за минулий період, визначається виключно законами України, відповідно, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Крім того, суд зазначає наступне, що за приписами пп. 3, 4, 5, 8 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань: планує доходи та видатки коштів Фонду в районі (місті), у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету Фонду; забезпечує ведення бухгалтерського обліку з виконання доходів і видатків, кошторису видатків на утримання управління Фонду та своєчасно складає і в установленому порядку подає затверджену звітність головним управлінням Фонду; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством.

Порядок розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду встановлюється правлінням Пенсійного Фонду.

Тобто, виплати пенсій позивача здійснюються виключно за рахунок Фонду та інших джерел, визначених законодавством, інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат управління не має.

Наведене вище підтверджує, що позивач наділений повноваженнями відносно забезпечення своєчасного фінансування та виплати пенсій.

Як зазначає позивач, часткове невиконання рішення суду сталося з незалежних від управління причин, а саме через відсутність відповідних бюджетних асигнувань.

Однак, суд не приймає посилання на вищевказану обставину, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження вчинення будь-яких дій спрямованих на погашення заборгованості в рамках справи, а також суду не надано доказів відсутності асигнувань з бюджету Пенсійного Фонду.

Формування у Підсистемі нарахування та виплати пенсії та направлення в електронному вигляді до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області суми заборгованості по пенсії на думку суду є недостатнім для виконання рішення суду, оскільки відповідачем не доведено факт відсутності відповідного фінансового забезпечення виконання рішення суду по даній справі, а також фактичної відсутності коштів для виконання сплати заборгованості щодо невиплаченої суми.

Суд не вбачає поважності причин щодо невиконання судового рішення, а тому встановлена відповідальність за це Законом України "Про виконавче провадження", є правомірною та спростовує доводи позивача щодо вчинення всіх залежних від нього дій для забезпечення виконання рішення суду у вищевказаній справі.

Також, позивачем не надано суду доказів того, що рішення суду включено до Реєстру судових рішень, що знаходяться на виконанні у казначействі за бюджетною програмою, тому суд не може прийняти наданий позивачем витяг з внутрішньої бази пенсійного органу як належний та допустимий доказ.

Таким чином, позивачем не дотримано встановленого порядку виконання судового рішення.

Аналогічну правову позицію Верховний Суд України висловив, зокрема, в ухвалі від 19 травня 2015 року № 21-1044а15 та в постанові від 22 листопада 2016 року у справі № 804/5081/13-а та підтримав Верховний Суд, зокрема, у постановах від 24 січня 2018 року у справі № 405/3663/13-а, від 16 липня 2018 року у справі № 811/1469/18, від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19.

При цьому, надання кошторисів управління із відсутністю асигнувань на виплату боргу за рішенням суду не є беззаперечною підставою для невиконання своїх зобов`язань щодо нарахування та виплати пенсії.

Суд зазначає, що невиконання в повному обсязі рішення судів, які набрали законної сили щодо пенсійних виплат, позбавляють пенсіонерів права отримати заборгованість з перерахованої (нарахованої) пенсії на виконання рішень судів, що в свою чергу, позбавляє їх гарантованого Конституцією України (стаття 46) права на соціальний захист в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується із висновком державного виконавця про доцільність накладення штрафу на позивача.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні, ухваленому 07.05.2002 у справі «Бурдов проти Росії» № 59498/00 наголосив, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а тому повинно відповідати вимогам, вміщеним у ст. 6 Конвенції.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопус та інші проти Греції» від 15 березня 2001 року, пункт 68).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а ст. 75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам (наприклад КМУ), а останнім своїми нормативно - правовими актами змінювати положення законів чи відстрочувати або розстрочувати виконання рішень судів.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до чіткої й усталеної практики Європейського Суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (див. рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (див. рішення у справі "Immobiliare Saffi" проти Італії", заява N 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).

Проблема невиконання остаточних рішень розглядалась у пілотному рішенні ЄСПЛ проти України у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", а також у ряді інших справ проти України, які також розглядались на основі усталеної практики Суду з цього питання.

У п. 53 цього рішення ЄСПЛ зауважив, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v. Ukraine), N1811/06, від 19 лютого 2009).

Основною функцією судового рішення є відновлення порушених прав позивача (стягувача). Заради цього відновлення Держава визначає пріоритет інтересів постраждалої сторони - стягувача, порушені права якої було визнано та поновлено судом і видано відповідний виконавчий документ.

Виходячи з наведеного вище, ураховуючи процес поновлення порушених прав позивача (стягувача) шляхом видачі відповідного виконавчого документу, законодавством у сфері примусового виконання рішень встановлений найвищий пріоритет прав стягувача у виконавчому провадженні у порівнянні з колом прав боржника.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Принцип «res judicata» (принцип обов`язковості судового рішення) покладає на боржника обов`язок виконання судового рішення, яке набрало законної сили, не очікуючи відповідних дій державного виконавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

З урахуванням наведеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки постанова державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків), в якому просить суд скасувати постанову від 17.08.2021 року ВП №65503332 є законною та прийнятою у відповідності до норм чинного законодавства.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 255, 287, 295, 297 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) про скасування постанови від 17.08.2021 року ВП №65503332 про накладення штрафу в розмірі 5100 грн. - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Шевченко О.В.