Рішення № 101111269, 07.10.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

07 жовтня 2021 року м. Рівне №460/7013/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Махаринця Д.Є. за участю секретаря судового засідання Харитонюк В.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: ОСОБА_1 представник Т.В.Дубич

відповідача представник О.А.Кректун

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_2 доОфіс Генерального прокурора про визнання протиправними дії, -В С Т А Н О В И В:

У вересні 2020 року позивач - ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення №63 кадрової комісії №2 від 02 квітня 2020 року про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора".

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказав, що наказом прокурора Рівненської області від 30 квітня 2020 року за №354к його звільнено з посади прокурора відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Рівненської області на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру" з 04 травня 2020 року. Підставою для винесення вказаного наказу слугувало рішення другої кадрової комісії №63 від 02 квітня 2020 року про неуспішне проходження ОСОБА_2 атестації.

Позивач вважає рішення атестаційної комісії незаконним та таким, що порушує його права та встановлені Конституцією та законами України гарантії, а відтак є таким, що підлягає визнанню протиправним і скасуванню в судовому порядку. Так, позивач був поставлений перед вибором або подати заяву про переведення та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію, або бути звільненим.

Крім того, Порядком про проведення атестації не передбачений прохідний бал під час проходження другого етапу атестації у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, що призводить до порушення принципу правової визначеності, закріпленому у ст. 8 Конституції України. Також, даним Порядком №211 обмежена можливість прокурорів щодо перевірки об`єктивності результатів атестації та можливість перевірки правомірності рішень щодо результатів атестації, і зокрема тестування.

Поряд з цим, позивач вказує на те, що значна кількість сформованих питань на іспиті у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки, з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, а саме 70% для кожного учасника, стосувалась кримінального права та кримінального процесу. Такий підхід взагалі нівелює рівень професійності та компетентності тих прокурорів, які працюють на інших напрямках прокурорської діяльності.

Організація роботи прокурорів в прокуратурі Рівненської області зумовлена спеціалізацією прокурорів, впровадження якої передбачено наказом Генерального прокурора України № 15 від 19.01.2017 «Про основні засади організації роботи в органах прокуратури України». Відповідно до п. 8.1 вказаного наказу, структурні підрозділи створюються на єдиних для Генеральної прокуратури України та регіональних прокуратур засадах, як правило, за функціональним (предметним) принципом. Пунктом 8.3 передбачено, що робота структурних підрозділів Генеральної прокуратури України та регіональних прокуратур організовується, як правило за функціональним (предметним) принципами, з урахуванням теоретичної підготовки та практичного досвіду працівників, використовуючи їхню спеціалізацію закріплення за ними конкретних напрямів.

Однак, така спеціалізація при формуванні тестових питань для іспиту взагалі не врахована та не передбачена Порядком проходження прокурорами атестації. Це дає підстави вважати, що передбачена атестація прокурорів не мала на меті встановлення відповідності (невідповідності) працівників посадам, які вони займають, а фактично покликана знівелювати професійний рівень предметної компетентності, досвіду і кваліфікації працівників на конкретних напрямах прокурорської діяльності, якими окреслювались їхні посадові обов`язки, та покликана створити такі умови атестації, які будуть сприятливими для реалізації неправомірних механізмів для безпідставного звільнення прокурорів без належних на те підстав.

Таким чином, на думку позивача, відсутність функціонального принципу та неврахування спеціалізації прокурорів при формуванні тестових запитань унеможливлює об`єктивність атестації та створює нерівні умови для працівників різних напрямів професійної діяльності органів прокуратури.

Ухвалою суду від 28.09.2020 позовна заява була прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі.

02.10.2020 позивачем поданодо суду заяву про зміну підстав і предмету позову, згідно з якою він просив суд змінити предмет позову, зокрема визнати протиправним і скасуваи рішення першої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора № 63 від 02.04.2020 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_2 .

Заяву позивача про зміну підстав і предмету позову 05.11.2020 судом задоволено.

В судовому засіданні 07.10.2021 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду в порядку ст. 123 КАС із заявою про поновлення передбаченого ст. 122 КАС України строку звернення до адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення кадрової комісії № 1 Офісу Генерального прокурора № 63 від 02.04.2020 про неуспішне проходження ним атестації.

В обгрунтування вказаної заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду позивач ОСОБА_2 вказав, що, будучи змушеним постійно дотримуватися карантинних правил та керуючись мотивами непоширення інфекційних захворювань, зокрема COVID-2019, серед населення, він не звертався до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення кадрової комісії № 1 Офісу Генерального прокурора № 63 від 02.04.2020 про неуспішне проходження ним атестації до вересня 2020 року.

На підтвердження підстав, вказаних у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду, позивач ОСОБА_2 додав до заяви оригінали та копії відповідних документів, просив визнати поважними причини пропуску ним строку звернення до адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення кадрової комісії № 1 Офісу Генерального прокурора № 63 від 02.04.2020 про неуспішне проходження ним атестації та поновити йому вказаний строк.

Представником відповідача - Офісу Генерального прокурора, доказів проти поновлення позивачу ОСОБА_2 строку звернення до адміністративного суду не надано.

Оцінивши підстави, вказані позивачем ОСОБА_2 у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду з позовом, суд визнає такі підстави поважними та поновлює позивачу строк звернення до адміністративного суду, передбачений ст. 122 КАС України.

05.10.2021 позивач ОСОБА_2 подав через канцелярію суду заяву про подання доказів, у якій просив суд долучити до справи письмові докази, а саме копію запиту до Офісу Генерального прокурора про надання інформації щодо причин відкладення тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки прокурорів регіональних прокуратур з 02.03.2020 на іншу дату та можливого встановлення фактів наявності технічних збоїв програмного забезпечення, на якому проводилося тестування прокурорів регіональних прокуратур 02.03.2020 та копію листа Офісу Генерального прокурора за № 07/1/1-965616ВИХ-21 від 24.09.2021, що підтверджує факт наявності технічної несправності під час проведення тестування прокурорів регіональних прокуратур 02.03.2020.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача - Офісу Генерального прокурора, ознайомившись з вказаними вище письмовими доказами, наданими позивачем, проти їх долучення до матеріалів справи в судовому засіданні не заперечував.

Враховуючи доводи, викладені позивачем у заяві про подання доказів, позиції учасників справи, а також ту обставину, що подані докази містять важливу для вирішення справи інформацію, суд прийняв рішення долучити вказані докази до матеріалів справи.

Надаючи пояснення по суті позову в ході судового засідання, позивач вказав, що, у відповідності до графіку, затвердженого Офісом Генерального прокурора у 2020 році, 02.03.2020 року він, серед інших прокурорів прокуратури Рівненської області, прибув до міста Києва для проходження перших двох етапів атестації прокурорів, що проводилася у відповідності до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ від 19.09.2019 та Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора України №221 від 03.10.2019.

Етапами атестації, які повинні були відбутися того дня, мали бути: складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та, через декілька годин після цього - складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.

Під час проходження іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, він помітив, що програма, на якій власне відбувалося тестування, працювала неналежно, відбувались технічні збої програмного забезпечення, та в підсумку, він був впевнений, саме це стало єдиною причиною того, що під час тестування він набрав лише 60 балів при 70 необхідних.

Відповідаючи на тестові питання впродовж тестування, він звертав увагу на те, що програма, на якій здійснювалось тестування, працювала неналежно, завантаження програмного забезпечення здійснювалось упродовж тривалого проміжку часу та з паузами.

Водночас, якісно підготувавшись до тестування, він продовжував відповідати на питання тесту, будучи переконаним в тому, що складе його успішно. Навіть попри те, що більшість тесових питань у структурі іспиту не стосувалася його спеціалізації у відповідності до посади, яку він обіймав перед атестацією та під час її проходження, він був сповнений впевненості, що зможе набрати достатню кількість балів для проходження атестації хоча б тому, що на той момент мав досвід виконання службових обов`язків на посадах, перебування на яких пов`язано з постійним використанням у роботі норм кримінального права та кримінального процесу. Однак, одразу по завершенню проходження ним іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, система висвітила на екрані комп`ютера повідомлення про те, що він набрав 60 балів та, відповідно, іспит не складено.

Він був приголомшений вказаним фактом, адже був впевнений, що відповів правильно більше ніж на 70 тестових питань. Будучи шокованим ситуацією, що склалася, він попросив підійти до нього одного з чоловіків, які перебували в залі для тестування, слідкували за порядком та за потреби підходили до прокурорів, які проходили атестацію, сказав йому про те, що комп`ютер або ж встановлена на нього програма для тестування абсолютно точно працює неналежно, оскільки висвітився занадто неправдоподібний результат, а також зазначив, що система працює повільно та зі збоями. На це чоловік відповів, що, мовляв, вони розберуться та попросив поставити свій підпис на аркуші, що був у його папці. Будучи, як вже зазначено вище, приголомшеним таким розвитком подій, він поставив підпис, навіть не приглядаючись, де саме.

Того ж дня інші прокурори з прокуратури Рівненської області, які успішно подолали перший етап атестації, готувались до іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, який мав відбутися того ж дня, 02.03.2020, через декілька годин після першого іспиту та, що важливо, на тих самих комп`ютерах, на яких проходив іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Однак, того дня їх тестування на загальні здібності та навички не відбулося, їм було повідомлено, що вони можуть повертатися додому, а дату складання ними іспиту їм буде повідомлено додатково.

Позивач надаючи свідчення в судовому засіданні ствердив, що він не погоджується з результатом оцінки його рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, оскільки програма, на якій проходило тестування, працювала неправильно, завантаження програмного забезпечення здійснювалось упродовж тривалого проміжку часу, з паузами, у результаті чого система видала невірний результат. Водночас, таке його твердження базувалось на його внутрішньому переконанні, що сформувалося за результатами проходження тестування на програмному забезпеченні, що було наявне на момент атестації та функціонувало неналежним чином. Документальних доказів несправності програмного забезпечення чи технічних збоїв у роботі комп`ютерних терміналів він на той час не мав та не мав змоги їх отримати.

На початку вересня 2021 року, вивчаючи судову практику з розгляду спорів, що виникли у зв`язку з проведенням атестації прокурорів регіональних прокуратур у 2020 році, він ознайомився з наявним у Єдиному державному реєстрі судових рішень текстом постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2021 у справі за № 460/3917/20, яким встановлено факт наявності технічних збоїв програмного забезпечення, на якому проводилось тестування прокурорів, та внаслідок чого результати проходження тестування прокурора були визначені неправильно.

Пам`ятаючи про ту обставину, що в день складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, тобто 02.03.2020, ті прокурори, які за результатами складання вказаного іспиту були допущені до анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, таке тестування не проходили, а також ту обставину, що офіційна та однозначна причина відкладення на іншу дату тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки йому відома не була, 06.09.2021 він подав письмовий запит до Офісу Генерального прокурора про надання інформації щодо причин відкладення тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки прокурорів регіональних прокуратур з 02.03.2020 на іншу дату та можливого встановлення фактів наявності технічних збоїв програмного забезпечення, на якому проводилося тестування прокурорів регіональних прокуратур 02.03.2020.

У відповіді на вказаний запит Офіс Генерального прокурора підтвердив факт наявності технічної несправності під час проведення тестування прокурорів регіональних прокуратур 02.03.2020, що сформувало в нього остаточне переконання стосовно того, що йому не вдалося скласти відповідний іспит саме з причини технічної несправності програмного забезпечення та/або комп`ютерного терміналу, на якому проходило тестування.

Викладене вище узгоджується з наступними обставинами.

В наданій відповідачем роздруківці «Деталі іспиту», в якій зазначено структуру тестових питань, їх перелік, усі наявні для вибору варіанти відповідей на вказані питання (в тому числі ті, які за умовами тесту є правильними), наведено також варіанти відповіді, нібито обрані ним під час проходження іспиту 02.03.2020.

Водночас, він пам`ятає, що при проходженні тестування на цілий ряд питань він обирав не ті варіанти відповіді, які наведені в роздруківці як нібито надані ним та невірні, навпаки, обирав саме ті варіанти, які є вірними за умовами тесту.

Зокрема, під час надання відповіді на питання за № 119 з блоку «КПК», яке сформульовано наступним чином: «Відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України представником третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути:», він обирав варіант відповіді «особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником». Згідно ж з роздруківкою, він нібито надав варіант відповіді «особа, яка за законом має право надавати юридичні послуги».

Те ж саме стосується і надання ним відповіді на питання за № 285 з блоку «КК», сформульованого: «Які з названих нижче заходів кримінально-правового характеру можуть застосовуватись щодо юридичних осіб лише як основні?». Він обирав варіант «штраф та ліквідація», а не «ліквідація».

На питання за № 385 з блоку «КПК», а саме: «Хто зобов`язаний проводити перевірку у випадку виявлення підстав для обґрунтованої підозри про те, що доставлення затриманої особи тривало довше, ніж це необхідно» він відповідав «слідчий», а не «начальник оперативного підрозділу».

Відповідаючи на питання за № 467 з блоку «КПК», а саме: «Відповідно до Кримінального процесуального кодексу України матеріали відеозапису із зображенням особи, яка підлягає впізнанню, можуть бути пред`явлені лише за умови зображення на них не менше» він обирав варіант «чотирьох осіб», а не «Такі вимоги не встановлено».

Те ж саме стосується і надання відповіді на питання за № 456 з блоку «КПК», а саме «Рішення про здійснення у режимі відео конференції допиту свідка, потерпілого під час досудового розслідування в судовому засіданні приймається». Він обирав варіант «слідчим суддею», а не «слідчим».

Надаючи відповідь на питання за № 270 з блоку «КК», а саме: «У ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу України зазначена мета покарання», він обирав варіант «попередження вчинення злочинів іншими особами», а не «перевиховання засудженого».

Відповідаючи на питання за № 1569 з блоку «КПК», яке сформульоване «Чи має прокурор доводити та обґрунтовувати необхідність покладення на підозрюваного, обвинуваченого такого додаткового обов`язку, як прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю, одночасно з застосуванням до нього запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою?», він обирав варіант «Так, якщо вважає застосування такого обов`язку доцільним», а не «Ні, суд має повноваження самостійно накласти такий обов`язок, якщо дійде до висновку, що такий захід є необхідним в інтересах правосуддя».

У відповідь на питання за № 43 з блоку «Закон України Про прокуратуру», сформульоване «До якого часу повноваження прокурора зупиняються в разі звільнення його з адміністративної посади», він обирав варіант «до прийняття рішення про призначення його на іншу посаду в органі прокуратури, в якому він обіймав адміністративну посаду або переведення на посаду до іншого органу прокуратури», а не «у разі звільнення прокурора з адміністративної посади повноваження прокурора не зупиняються».

Відповідаючи на питання за № 674 з блоку «КК», а саме: «Видом примусових заходів медичного характеру, відповідно до частини 1 статті 94 Кримінального кодексу України, є» він обирав варіант «надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку», а не «поміщення у психіатричну лікарню за місцем проживання».

На питання за № 392 з блоку «КПК», а саме: «У разі затримання державного виконавця уповноважена службова особа, яка здійснювала затримання, зобов`язана повідомити про це:», я відповідав «Міністерство юстиції України», а не «територіальне управління юстиції».

Обираючи варіант відповіді на запитання за № 1317 з блоку «КК», а саме: «Скільки додаткових покарань може бути приєднано до основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів?», він обирав варіант «ті додаткові покарання, які призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною», а не «кількість законом не обмежена, і залежить від розсуду суду».

Припускає, що він обирав вірні відповіді і на інші питання тесту, які в підсумку не були йому зараховані через технічні несправності системи тестування, однак не може достеменно пригадати їх усі.

Водночас, не може однозначно і з непорушною впевненістю стверджувати про те, що він надав вірні відповіді на ті питання зі, скажімо, цивільного права, цивільного процесу, або господарського процесу, на які, згідно з роздруківкою, він відповів неправильно, оскільки на цих галузях законодавства він знається гірше, ніж на кримінальному праві та процесі, а також на законодавстві у сфері запобігання та протидії корупції чи на нормах Закону України «Про прокуратуру». Водночас, станом на день проходження тестування 02.03.2020 він був впевнений у своїх знаннях у тих галузях законодавства, у яких має досвід практичної роботи, а тому переконаний, що не набрав прохідного балу за результатами тестування виключно через неналежну роботу комп`ютерної техніки та/або програми, на якій відбувалося тестування.

Представник Офісу Генерального прокурора в судовому засіданні позов не визнав, з підстав викладених у відзиві.

Так, 22.09.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву від Офісу Генерального прокурора (згідно наказу №259 від 02.06.2020 втратив чинність наказ "Про створення другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур" від 07.02.2020 №78), відповідно до якого позов є безпідставним, необґрунтованим та не підлягає до задоволення. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX запроваджено реформування системи органів прокуратури. Згідно п.6 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ усі прокурори вважаються персонально попередженими у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п.9 ч.1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру". Приписами п.7 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX передбачено можливість переведення прокурорів лише у разі успішного проходження ними атестації. Позивачем було подано заяву у встановлений строк за визначеною формою, у зв`язку з чим його допущено до проходження атестації прокурорів. За результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора позивачем набрано 56 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту. У зв`язку з цим кадровою комісією №2 на підставі п.п.13, 17 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ, п.6 розділу І, п.5 розділу ІІ Порядку №221 прийнято рішення від 02 квітня 2020 року №65 про неуспішне проходження позивачем атестації. Зазначив про дотримання кадровою комісією процедури проведення атестації та правомочності кадрових комісій. Підпунктом 2 п.19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ визначено, що за умови наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором регіональної прокуратури, такий прокурор звільняється з посади на підставі п.9 ч.1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру"

21.07.2020 розгляд справи було відкладено до 03.09.2020 за клопотанням позивача про відкладення розгляду справи.

11.08.2020 на адресу суду від Офісу Генерального прокурора надійшло клопотання про продовження процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву у зв`язку з карантинними обмеженнями через COVID-19, реформуванням органів прокуратури та великим навантаженням через масове звернення працівників прокуратури до суду із позовами про поновлення на посаді.

03.09.2020 позивач звернувся до суду із заявою про відкладення розгляду справи у зв`язку із погіршенням стану здоров`я позивача та неможливістю позивача прибути у судове засідання по цій причині.

У судовому засіданні 03.09.2020 суд, заслухавши думку представника відповідача щодо заяви позивача, ухвалив відкласти розгляд справи до 01.10.2020.

01.10.2020 судове засідання не відбулось, розгляд справи було відкладено до 22.10.2020 у зв`язку з участю головуючого судді у розгляді виборчої справи.

22.10.2020 судове засідання було відкладено за завою позивача до 05.11.2020 за згодою представників відповідачів.

05.11.2020 судове засідання було відкладено за завою позивача до 26.11.2020 за згодою представника відповідача.

Пізніше розгляд справи було відкладено до 22.12.2020 у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді.

22.12.2020 судове засідання було відкладено за завою позивача до 21.01.2021 за згодою представника відповідача.

У судовому засіданні 21.01.2021 у зв`язку з ліквідацією відповідача - Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, був залучений до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Офіс Генерального прокурора. Також було закінчено підготовче засідання та призначено судовий розгляд на 23.02.2021.

23.02.2021 розгляд справи не відбувся у зв`язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному.

У судовому засіданні 30.03.2021 відповідача - Прокуратуру Рівненської області було замінено правонаступником - Рівненською обласною прокуратурою. У зв`язку зі збоєм електропостачання у судовому засідання було оголошено перерву до 01.04.2021.

01.04.2021 у судовому засіданні було оголошено перерву до 20.04.2021 за клопотанням позивача для надання достатнього часу для ознайомлення з матеріалами справи.

20.04.2021 розгляд справи було відкладено до 27.04.2021 через перебування головуючого судді на лікарняному. В подальших судових засіданнях заслуховувались пояснення сторін, досліджувались письмові докази та пояснення сторін стосовно досліджених доказів.

Справу розглянуто за правилами загального позовного провадження. Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку позивача та представника відповідача, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 15 липня 2009 року по 04 травня 2020 року працював в органах прокуратури України, що підтверджується копією трудової книжки.

9 жовтня 2019 року ОСОБА_2 подав заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію, на підставі чого ним складено тестування на знання та вміння у застосуванні закону і відповідність здійснювати повноваження прокурора, за результатами якого набрано 60 балів, згідно відомості про результати тестування.

Рішенням Першої кадрової комісії №63 від 02 квітня 2020 року ОСОБА_2 визнано таким, що неуспішно пройшов атестацію, та зазначено, що він набрав 60 балів, що є нижче прохідного балу для успішного складання іспиту, а відтак він не допускається до проходження наступних етапів атестації.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, позивач звернувся за судовим захистом із даним позовом.

Вирішуючи даний спір по суті, суд виходить з наступного.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначаються Законом України «Про прокуратуру» (далі Закон № 1697-VII).

Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена статтею 16 Закону України "Про прокуратуру", є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до частини третьої цієї статті Закону № 1697-VII, прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

25.09.2019 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі Закон № 113-IX), яким запроваджено реформування системи органів прокуратури.

На виконання викладених вимог Закону, наказом Генерального прокурора №221 від 03.10.2019 року затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221).

Пунктом 3 розділу І Порядку № 221 визначено, що атестація проводиться кадровими комісіями прозоро та публічно у присутності прокурора, який проходить атестацію.

Відповідно до пункту 6 розділу І Порядку № 221, атестація включає в себе три етапи:

1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки;

3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання (п. 6 розділу І Порядку № 221).

Згідно з п.9 розділу I Порядку №221 атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.

Заяви прокурорів, які не відповідатимуть затвердженим формам вважаються неподаними з відповідними правовими наслідками. Тобто, будь-яка інша за формою заява не є підставою для участі у атестації та тягне за собою визнання прокурора таким, що заяву не подав, з наступним звільненням.

Таким чином, форма заяви, запропонована Генеральним прокурором у погодженому ним Порядку, містить, начебто, добровільне погодження з наступним вивільненням з посади прокурора у випадку неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації.

Суд зазначає, що у такий спосіб законодавець поставив прокурорів та слідчих прокуратури перед вибором подати заяви встановленої форми про намір перейти до органу прокуратури або не подавати таку заяву, наслідком чого буде звільнення із займаної посади на підставі п.9 ч.1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру".

При цьому, щоб продовжити реалізовувати своє право на вибір професії, прокурор повинен погодитись з умовами та процедурами проведення атестації, визначеними Порядком, погодитись зі звільненням у разі неуспішного проходження атестації, а також погодитись з тим, що будь-яка недостовірна інформація щодо прокурора є доведеним фактом та не підлягає підтвердженню.

Зокрема, виходячи зі змісту встановленої форми заяви, остання містить обов`язкові умови, з якими особа, яка подає вказану заяву, повинна погодитись, а саме: "Крім того, погоджуюсь із тим, що під час проведення співбесіди та ухвалення рішення кадровою комісію може братися до уваги інформація, отримана від фізичних та юридичних осіб (в тому числі анонімно), яка не підлягає додатковому офіційному підтвердженню.

Для цілі проходження атестації, яка включає оцінку моєї професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, даю згоду кадровим комісіям і робочим групам на повний та безпосередній доступ до інформації, визначеної у п.15 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону, з метою її обробки, перевірки та використання під час атестації, включаючи інформацію з обмеженим доступом і таку, що містить персональні дані, а також даю згоду на надсилання мені комісіями, у разі необхідності, письмових запитань щодо професійної етики та доброчесності".

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що через закріплені у п.п. 9 та 10 розділу І Порядку №221 положення від усіх діючих прокурорів, які мають бажання далі працювати за посадою та реалізувати свої права щодо вибору професії та місця роботи, вимагається подати заяву встановленої форми. У такий спосіб певну категорію прокурорів поставлено перед вибором або подавати заяву про намір перейти до так званого новоствореного органу прокуратури, або не подавати таку заяву, наслідком чого буде звільнення із займаної посади на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру".

У той же час, підписанням саме такої форми (змісту) заяви позивач фактично надав право кадровим комісіям на збирання стосовно нього будь-якої інформації та персональних даних, які можуть бути в подальшому розголошені та використані без законно поставленої мети.

Тобто така обов`язкова умова як подання зазначеної заяви встановленої форми свідчить про очевидне втручання суб`єкта владних повноважень в особисті права і свободи позивача.

Більш того, збиранням такої інформації можуть бути порушені права та інтереси необмеженого кола інших осіб (у тому числі, членів сім`ї позивача), які можуть породжувати цивільні спори щодо захисту особистих майнових та немайнових прав.

Згідно з частиною другою ст.32 Конституції України, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Відповідно до гарантованих ст.8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод прав на повагу до свого приватного і сімейного життя, свого житла і кореспонденції, передбачено також, що органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

При цьому, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні від 25 червня 1997 року у справі "Хелфорд проти Сполученого Королівства", умовами виправданості втручання у права, гарантовані ст.ст. 8-10 Конвенції є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги; втручання має переслідувати законну мету, зазначену у 2 пункті відповідної статті Конвенції; та те, що обмеження повинно бути "необхідним у демократичному суспільстві".

З урахуванням викладеного, суд вважає, що збирання та використання особистої інформації щодо прокурорів та невизначеного кола осіб становить надмірне втручання у право на повагу до приватного життя у розумінні ст.8 Конвенції, водночас відповідачем не доведено необхідність такого надмірного втручання.

Крім того, в ході судового розгляду справи з пояснень позивача ОСОБА_2 встановлено, що під час складання ним іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, 02.03.2020, тобто в самий перший день тестування прокурорів регіональних прокуратур, відбувалися технічні збої на комп`ютерній техніці, про що позивач повідомив одного з присутніх при проведенні тестування членів робочої групи. В подальшому, того ж дня, а саме 02.03.2020, на тих самих комп`ютерах не відбулося та було перенесене на невизначену дату анонімне тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки тих прокурорів регіональних прокуратур, які успішно склали іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.

Обставини, про які зазначив позивач ОСОБА_2 під час надання пояснень по суті справи, узгоджуються з листом Офісу Генерального прокурора за № 07/1/1-965616ВИХ-21 від 24.09.2021, що підтверджує факт наявності технічної несправності під час проведення тестування прокурорів регіональних прокуратур 02.03.2020, тобто того ж дня, коли відбувалося складання позивачем іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.

Також, суд зазначає, що оскільки рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації згідно Закону №113-IX є безальтернативною підставою для прийняття наказу про звільнення прокурора з посади, воно має ознаки рішення суб`єкта владних повноважень, а тому має відповідати критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України.

Виходячи з цього, необхідно, щоб рішення комісії про невідповідність прокурора, який проходить атестацію, критеріям професійної компетенції, професійної етики та доброчесності, не просто містило мотивувальну частину, а щоб така мотивувальна частина містила інформацію та посилання на порушення прокурором певних стандартів професійної етики та доброчесності.

З цих підстав суд не приймає до уваги посилання відповідача, що обсяг мотивів, які повинна навести у рішенні кадрова комісія, жодними чинними нормативно-правовими актами не визначено і голосуючи за те чи інше рішення члени комісії діють за внутрішнім переконанням.

За приписами пункту 12 Порядку №233 рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати "за" чи "проти" рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії.

Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Відповідно до пункту 6 розділу V Порядку №221 рішення кадрових комісій про неуспішне проходження атестації може бути оскаржене прокурором у порядку, встановленому законодавством.

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі). Окрім того, виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" зазначив, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, невиконання суб`єктом владних повноважень вимог законодавства в цій частині стосовно позивача призводить до втрати легітимності процедури проведення атестації відносно нього та, як наслідок, прийнятих за її результатами рішень.

Водночас, положеннями пункту 12 Порядку №233 чітко визначено, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Однак, рішення першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 02.04.2020 року №63 таким вимогам не відповідає, оскільки у даному рішенні вказано лише кількість отриманих за результатами іспиту балів. Натомість, аргументи комісії щодо виставлення саме такої кількості балів відсутні.

Разом з тим, без наведення у такому рішенні аргументів, які б засвідчували правомірність такого висновку, позиції позивача з наведеного питання, аналізу наявної інформації та встановлених під час атестації обставин з посиланням на належні та допустимі докази, на підставі яких ці обставини встановлено, робить зазначене рішення протиправним з огляду на наступне.

Згідно з пунктами 169-170 рішення ЄСПЛ від 09.04.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11), «вислів «згідно із законом» вимагає, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права (див., серед інших джерел, рішення від 25.03.1998 у справі «Копп проти Швейцарії», п.55, ReportsofJudgments and Decisions 1998-II).

Отже, відповідність закону передбачає, що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку стосовно обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (рішення від 24.04.2008 у справі «C. G. та інші проти Болгарії», заява №1365/07, п. 39).

Окрім того, законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (рішення у справі «P. G. та J. H. проти Сполученого Королівства», заява №44787/98, п. 46, 2001-IX).

У пункті 49 рішення ЄСПЛ від 02.11.2006 у справі «Волохи проти України» (заява №23543/02) зазначено, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку.

Обґрунтований сумнів за замовчуванням повинен містити достатні підстави для його виникнення.

За висновком суду, рішення, підставою для якого може бути обґрунтований сумнів, повинно містити пояснення всіх обставин, що мають значення для вирішення відповідного питання.

Презюмування оціночного поняття, яким є обґрунтований сумнів, як на підставу прийняття рішення, не лише спотворює його обґрунтованість, а й суперечить принципу правової визначеності, однією зі складових якого є чітке встановлення меж та порядку реалізації владних повноважень спеціальним суб`єктом.

Судом не заперечується факт того, що прийняття рішення за результатами будь-якого з етапів атестації прокурорів є дискреційними повноваженнями кадрової комісії. Водночас, обсяг цієї дискреції не може бути необмеженим і повинен підлягати зовнішньому/публічному контролю, в тому числі судовому. Процес та результат атестації повинен бути зрозумілим як безпосереднім учасникам цих відносин, зокрема особі, яка атестується, так і суспільству загалом, адже коли йдеться про необхідність сформувати якісний прокурорський корпус, якому довіряло б це суспільство, то обґрунтованість/умотивованість рішень щодо атестації кожного прокурора є необхідною для цього умовою та гарантією.

Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття. Її обсяг і ступінь залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення кандидата взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася кадрова комісія, коли оцінювала кандидата, тобто які мотиви ухваленого рішення.

Наведені вище висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, напрацьованою в межах розгляду справи №9901/831/18 (постанова від 09 жовтня 2019 року).

Невиконання уповноваженим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у Порядку №221 питань, які мають бути дослідженні в рамках атестації прокурора; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується процедура атестації; є посилання на норми права, якими керувалася Комісія. Таке рішення повинно містити судження Комісії щодо професійної, особистої, соціальної компетентності прокурора, його доброчесності та професійної етики, відтак його здатності на належному рівні здійснювати покладені на нього законом обов`язки на займаній посаді.

Судом встановлено, що рішення № 63 кадрової комісії №1 від 02 квітня 2020 року не містить деталізації підстав прийнятого рішення стосовно позивача, а має лише висновки без їх обґрунтування.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення № 63 кадрової комісії № 1 від 02 квітня 2020 року підлягає задоволенню.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому, чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вирішуючи спір суд бере до уваги, що відповідачем не надано жодних спростувань щодо доводів позивача щодо системних збоїв в комп`ютерному обладнанні під час тестування, що унеможливило отримання позивачем прохідного балу за результатами тестування.

В матеріалах справи міститься відповіддь Офісу Генерального прокурора адресована ОСОБА_2 про те що щокрема Листом №20320-1 від 02.03.2020 ТзОВ «Сайметрікс-Україна» засвідчило виникнення технічної несправності під час проведення тестування на загальні здібності 02.03.2020. Проте з відповіді не підтверджується повне усунення технічних неполадок у програмному забезпеченні, а вказується лише на відсутність фіксування в подальшому технічних проблем.

На думку суду Відповідач не спростував доводи позивача про технічні збої (некоректну роботу) в програмі в процесі іспиту, а послався лише на відсутність документального підтвердження таких збоїв в ході першого етапу та в подальшому.

Відтак доказів про належну роботу програми в ході іспиту, відповідач суду не надав.

Таким чином, всупереч вимог ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідач, як суб`єкт владних повноважень в межах спірних публічно-правових відносин, не спростував доводи позивача про наявність факту технічних збоїв в роботі комп`ютера під час проведення іспиту (тестування).

Суд також зазначає, що неналежна робота комп`ютерної техніки очевидно зумовила обставини, що перешкоджали проходженню ОСОБА_2 іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, внаслідок чого результати проходження тестування були визначені неправильними.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про те, що рішення №63 кадрової комісії №2 від 02 квітня 2020 року "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора" слід вважати протиправним та наявні підстави для його скасування.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем у відзиві та поясненнях представника окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на власному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження у ході розгляду справи, то поданий позов необхідно задовольнити частково

З урахуванням викладеного, за результатами з`ясування обставини у справі та їх правової оцінки суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (вул.Різницька, 13/15, м.Київ, код ЄДРПОУ 00034051) про визнання протиправними дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним і скасувати рішення першої кадрової комісії Офісу Генерального прокурора №63 від 02.04.2020 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_2 .

Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 12 листопада 2021 року

Суддя Д.Є. Махаринець