Рішення № 101111241, 09.11.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/8153/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Бойка С.С., за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення №163950013502 від 14.06.2021, зобов`язання зарахувати до страхового стажу періоди роботи: з 30.09.1980 по 25.05.1982 на Харчокомбінаті Новоукраїнського РСТ; з 12.03.1988 по 26.06.1992 на підставі довідки від 27.06.1992 №163; період ведення підприємницької діяльності з 01.01.1998 по 30.06.2000 та призначити пенсію за віком з 13.05.2021.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/8153/21; призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

30.08.2021 до суду надійшов відзив на позов в якому Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області заявляє клопотання про заміну первісного відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на належного - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, оскільки рішення від 14.06.2021 №163950013502 прийнято саме ГУ Пенсійного фонду України в Харківській області.

01 вересня 2021 року у задоволенні клопотання ГУ ПФУ в Полтавській області про заміну первісного відповідача відмовлено, залучено до участі в якості другого відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області. Зобов`язано співвідповідача надати суду всі матеріали, що були або мали бути взяті ним до уваги при прийнятті рішення, з приводу якого подано позов.

Проте, станом на дату розгляду справи відзив від Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області та вказані матеріали до суду не надійшли.

Дослідивши, письмові докази, наявні у матеріалах справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами справи.

Так, позовні вимоги обґрунтовані тим, що за період трудової діяльності позивач набув стаж, достатній для призначення пенсії за віком. Однак, відповідач відмовив у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком з посиланням на відсутність необхідної тривалості загального страхового стажу роботи, чим порушив право позивача на пенсійне забезпечення.

ОСОБА_1 , є громадянкою України, що підтверджено копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 /а.с.6-8/.

08.06.2021 позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком /а.с. 59/. До заяви, окрім іншого, додала : трудову книжку, документи про навчання, документи про підтвердження наявного трудового стажу, витяг з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /а.с.63-75/.

Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 14.06.2021 №163950013502 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком, за доданими документами до страхового стажу не зараховано: період з 30.09.1980 по 25.05.1982, оскільки є виправлення в даті наказу про прийняття на роботу та даті звільнення; період з 12.03.1988 по 01.07.1992, оскільки довідка від 27.06.1992 №163 не відповідає п.13 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений Постановою КМУ від 12.08.1993 №637, період проживання до 1 січня 2004 з чоловіком у місцевостях, де не було можливості для її працевлаштування за спеціальністю, підтверджуються довідками, які видаються військовими комісаріатами /а.с.76/.

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач оскаржила його до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За змістом пункту 1 частини першої статті 8 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон №1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

У силу пункту 1 частини першої статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком.

Частиною першою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом /частина друга статті 24 Закону №1058-IV/.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу (...) з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.

Статтею 44 Закону №1058-IV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно з частиною першою статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (надалі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (надалі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У цій справі предметом спору є правомірність рішення пенсійного органу про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV.

А відтак, виходячи з приписів частини другої статті 2 КАС України, суд перевіряє відповідність такого рішення критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, а саме - чи прийнято таке рішення: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд враховує, що умовами для призначення пенсії за віком з підстави, визначеної частиною першою статті 26 Закону №1058-IV, є:

1) досягнення віку 60 років;

3) наявність страхового стажу тривалістю не менше 28 років.

Так, позивачу 12 травня 2021 року виповнилось 60 років, що підтверджено її паспортним документом /а.с. 6 - 8/.

Пенсійним органом проведено обчислення страхового стажу роботи позивача та визначено, що такий стаж становить 26 років 11 місяців 9 днів / а.с.76/.

Отже, позивач досяг пенсійного віку, однак, за розрахунком пенсійного органу, не має достатнього стажу, за наявності якого можливо призначити пенсію за віком на загальних підставах.

Оцінюючи доводи пенсійного органу щодо не зарахування до страхового стажу період з 30.09.1980 по 25.05.1982, оскільки є виправлення в даті наказу про прийняття на роботу та даті звільнення, суд виходить з такого.

У трудовій книжці ОСОБА_1 наявні записи № 3 від 30.09.1980 про прийняття на роботу у Харчокомбінат Новоукраїнського РСТ на посаду робочий кондитерського цеху та №4 від 25.05.1982 про звільнення за власним бажанням /а.с.14.

Відповідно до довідки Новоукраїнського районного споживчого товариства, який є правонаступником Харчокомбінат Новоукраїнського РСТ, ОСОБА_2 ( ОСОБА_1 ) була зарахована робочою кондитерського цеху Харчокомбіната Новоукраїнського РСТ 30.09.1980 (Наказ №195 від 30.09.1980) та звільнена 25.05.1982 (Наказ №93 від 25.05.1982) / а.с.22/.

Отже, доводи відповідача про незарахування до страхового стажу періоду роботи з 30.09.1980 по 25.05.1982 суд визнає необґрунтованими.

Суд також враховує, що запис про прийняття від 30.09.1980 та звільнення від 25.05.1982 позивача внесений до трудової книжки у повній відповідності до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, а саме пункту 2.26 цієї Інструкції (у редакції, чинній на дату внесення запису), відповідно до якого запис про прийняття/звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата прийняття/звільнення; у графі 3 - посада/причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.

Запис про прийняття/звільнення, за спірний період, у трудовій книжці виконаний акуратно, кульковою ручкою, у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону, а також відповідний розпорядчий документ підприємства, на підставі якого його внесено; запис про звільнення засвідчений печаткою підприємства, будь-яких виправлень судом не виявлено.

Так, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.

Суд зауважує, що за спірний період, трудовим законодавством не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки (навіть якщо припустити, що такі порушення дійсно мають місце).

При цьому трудова книжка є основним документом, який підтверджує страховий стаж, а тому датою прийняття на роботу згідно запису №3 є 30.09.1980, а датою звільнення є 25.05.1982.

Таким чином трудовий стаж ОСОБА_1 за період з 30.09.1980 по 25.05.1982 підтверджено, а тому підлягає до зарахування у страховий стаж.

Щодо позовних вимог про зобов`язання пенсійний орган зарахувати до страхового стажу період з 12.03.1988 по 26.06.1992, а саме перебування позивача у відрядженні разом з чоловіком військовослужбовцем, у місцевості де відсутня можливість її працевлаштування, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 13 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12 серпня 1993 року № 637 період проживання дружини військовослужбовця з чоловіком у місцевостях, де не було можливості для її працевлаштування за спеціальністю, підтверджується довідками (додаток №4), виданими командирами військових частин, військових навчальних закладів на підставі документів, які підтверджують зазначений період.

При цьому, для дружини військовослужбовця, звільненого з військової служби, період проживання до 1 січня 2004 року з чоловіком у місцевостях, де не було можливості для її працевлаштування за спеціальністю, підтверджується довідками, які видаються військовими комісаріатами, за період проживання:

- у гарнізонах, розташованих за кордонами колишнього СРСР та України, - на підставі особової справи звільненого військовослужбовця та документів про перетин державного кордону дружиною військовослужбовця;

- у гарнізонах, розташованих у межах колишнього СРСР, України та країн - членів Співдружності незалежних держав, - на підставі особової справи звільненого військовослужбовця довідки місцевих органів влади про період фактичного проживання (реєстрації, прописки) дружини військовослужбовця у відповідній місцевості та довідки установи державної служби зайнятості про неможливість працевлаштування дружини військовослужбовця за спеціальністю у відповідній місцевості.

Так, у відповідності до Порядку № 637 період проживання дружини військовослужбовця з чоловіком у місцевостях, де не було можливості для її працевлаштування за спеціальністю, підтверджується довідками (додаток № 4), виданими командирами військових частин, військових навчальних закладів на підставі документів, які підтверджують зазначений період. При цьому, для дружини військовослужбовця, звільненого з військової служби, період проживання до 1 січня 2004 року з чоловіком у місцевостях, де не було можливості для її працевлаштування за спеціальністю, підтверджується довідками, які видаються військовими комісаріатами.

Відповідно до довідки комісара Військової частини ПП 68508 Бєляєва М. ОСОБА_1 з 12.03.1988 по 01.07.1992 знаходилась у відрядженні разом зі своїм чоловіком ОСОБА_4 в Западній групі військ/ а.с.33/.

Відповідно до довідки Військової частини Польова пошта 68508 від 27.08.1992 №163 прапорщик ОСОБА_4 проходив військову службу у Війській частині польова пошта 68508 з 10.11.1987 по 26.06.1992, разом з ОСОБА_4 проживала його дружина ОСОБА_1 , яка мала спеціальність електрозв`язківець, яка не працювала з 12.03.1988 по 26.08.1991 в зв`язку з неможливістю працевлаштування за цією спеціальністю/а.с.34/.

Отже, період проживання дружини військовослужбовця з чоловіком у місцевостях, де не було можливості для її працевлаштування за спеціальністю, підтверджується довідками, виданими командиром військової частини.

Окрім цього, відповідно до запису у трудовій книжці №7 ОСОБА_1 у березні 1988 року звільнена за ст. 38 КЗпП УССР в зв`язку з переїздом за місцем проходження військової служби чоловіка /а.с.14/.

Проте з оскаржуваного рішення пенсійного органу слідує, що останній відмовив у зарахуванні цього періоду до страхового стажу позивача у зв`язку з тим, що довідка не відповідає п.13 Порядку № 637, при цьому необгрунтовуючи в чому саме підлягає невідповідність.

Таким чином позовні вимоги позивача щодо зарахування у страховий стаж періоду з 12.03.1988 по 01.07.1992 підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог позивача про зобов`язання пенсійного органу зарахувати до страхового стажу період ведення підприємницької діяльності з 01.01.1998 по 30.06.2020 суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Розділ XV доповнено пунктом 3-1 згідно із Законом №2148-VIII від 03.10.2017) до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 №793 доповнено пункт 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, новим абзацом, зокрема: періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.

Тобто, вказаними змінами законодавець передбачив зарахування як до трудового так і до страхового стажу фізичних осіб - підприємців періоди провадження ними господарської діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, незалежно від сум сплачених ними страхових внесків (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Отже, підприємці при досягненні пенсійного віку мають право на призначення пенсії за віком, проте зарахування підприємницької діяльності до страхового стажу залежить від того, яку систему оподаткування використовував приватний підприємець до виходу на пенсію. Відповідно до цього законодавець визначав перелік документів, які підтверджують зарахування стажу у певні періоди.

Згідно з підпунктом 1 пункту 3-1 розділу XV Перехідні положення Закону №1058-IV (з внесеними змінами Законом № 2148-VIII від 03.10.2017), чинним з 01.01.2018, до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:

з 01.01.1998 по 30.06.2000 включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності;

з 01.07.2000 по 31.12.2017 включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Відповідно до пункту 4 Порядку №637 час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 01.05.1993, а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (додаток N 1).

Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 01.01.1998 по 31.12.2003 зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 01.01.2004 по 31.12.2017 за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.

Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01.01.1998 по 30.06.2000 включно надається довідка про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності.

Позивач при зверненні до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області разом із заявою про призначення їй пенсії за віком надала витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з якого вбачається, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем з 15.03.1995 року. Витяг сформований станом на 18.10.2019. /а.с.63-64/.

Однак, відповідач безпідставно не зарахував позивачу у страховий стаж період ведення підприємницької діяльності з 01.01.1998 по 30.06.2000 на підставі відомостей про те, що в період з 01.01.1998 по 30.06.2020 відповідач здійснював підприємницьку діяльність.

Отже, відповідач, розглядаючи заяву про призначення пенсії за віком, не надав оцінку наведеним вище обставинам, не перевірив подані позивачем документи належним чином.

За вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах пенсійний орган застосував суто формальний підхід, що не відповідає принципу верховенства права. При цьому, суд виходить з того, що аналізуючи надані документи, пенсійний орган, перш за все, має виходити з їх змісту, а не лише суто з форми. У даному випадку, органи Пенсійного фонду, переслідуючи в цілому законну мету попередження зловживання громадянами своїми правами та запобігання необґрунтованому призначенню пенсії, при виконанні своїх повноважень повинні діяти обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно, як це передбачено частиною другою статті 2 КАС України, з тим, щоб не створювати штучних і явно необґрунтованих перешкод для реалізації громадянами їх прав.

Суд зазначає, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Тобто в розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.

Наведене вище у своїй сукупності є підставою для висновку про неправомірність рішення ГУПФ України в Харківській області від №163950013502 від 14.06.2021 яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, а тому таке рішення належить визнати протиправним та скасувати, зобов`язавши Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу: період роботи на Харчокомбінаті Новоукраїнського РСТ з 30.09.1980 по 25.05.1982; період з 12.03.1988 по 26.06.1992 на підставі довідки Військової частини ПП 68568 №163 від 27.06.1992; період ведення підприємницької діяльності з 01.01.1998 по 30.06.2020.

Зважаючи на встановлені вище фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 повністю.

Позивач звільнена від сплати судового збору, тому підстави розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області ( вул.Соборності,66, м.Полтава, 36014, код ЄРДПОУ 13967927), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, Держпром, 3 під., 1 пов., м.Харків,61022, код ЄРДПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 14 червня 2021 року №163950013502 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 13 травня 2021 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.С. Бойко