Рішення № 101106345, 15.11.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2021 року м. Київ № 320/7826/20

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бориспільської міської ради про визнання рвшення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Бориспільської міської ради (далі також - відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправним рішення Бориспільської міської ради від 28.07.2020 № 5793-78-VІІ в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки площею 0,01 га для будівництва індивідуального гаража в адміністративних межах міста Бориспіль;

- зобов`язати Бориспільську міську раду прийняти рішення щодо клопотання ОСОБА_1 , про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки площею 0,01 га для будівництва індивідуального гаража в адміністративних межах міста Бориспіль.

В обгрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що у червні 2020 року позивач звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки площею 0,01 га для будівництва індивідуального гаража в адміністративних межах міста Бориспіль. Позивач стверджує, що ним разом із клопотанням були подані всі необхідні документи, проте Бориспільська міська рада безпідставно відмовила у наданні відповідного дозволу. А саме в оспорюваному рішенні від 28.07.2020 №5793-78-VІІ відповідач в якості підстави для відмови вказав на невідповідність місця розташування земельної ділянки містобудівній документації, вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Позивач не погоджується із правомірністю такого рішення та вважає, що в тексті рішення відсутні посилання на конкретну невідповідність місця розташування земельної ділянки.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до розгляду та призначено підготовче судове засідання на 30.11.2020. Крім того, суд витребував у відповідача докази по справі, а саме: належним чином засвідчені копії заяви (клопотання) ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність від 05.06.2020 та рішення за результатами розгляду вказаної заяви.

На виконання вимог ухвали суду від 15.10.2020 представник відповідача подав до суду відзив на позовом, разом із витребовуваними судом документами. Свої заперечення проти позову відповідач мотивує тим, що рішенням сесії Бориспільської міської ради було відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв`язку з тим, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 не відповідає нормам цільового призначення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу у зв`язку з тим, що відповідно до висновку Управління містобудування та архітектури Бориспільської міської ради на вказаній земельній ділянці не можно розташовувати гараж без порушень пожежних норм від гаражного кооперативу. Так, площа спірної земельної ділянки становить 0,0100 га та межує із гаражним кооперативом та громадською спорудою (медичний центр). З посиланням на ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» відповідач зазначив, що у даному випадку будівництво позивачем гаражу на спірній земельній ділянці є неможливим з огляду на не забезпечення існуючих відстаней між будівлями. У підсумку до наведеного відповідач зазначив, що спірна земельна ділянка не може бути сформована у відповідності до чинного законодавства, оскільки забудова не буде відповідати містобудівній документації.

У свою чергу представник позивача подав через канцелярію суду письмові пояснення та додаткові матеріали. Зокрема, в тексті пояснень представник позивача акцентував увагу на тому, що наведені відповідачем доводи не спростовують заявлених позовних вимог.

01.02.2021 суд відповідно до своєї протокольної ухвали вирішив закрити підготовче провадження у справі та призначив її до розгляду по суті.

У призначене судове засідання 23.02.2021 сторони (в т.ч. їх уповноважені представники) не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. Натомість 23.02.2021 від представника позивача до канцелярії суду надійшла заява, в якій останній просив суд розглядати справу без участі позивача та його представника.

З огляду на дані обставини судом, відповідно до ч. 3 ст. 194, ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішено здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження, на підставі наявних у справі матеріалів.

Крім того, 27.10.2021 позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в задоволенні якої суд відмовив згідно з ухвалою від 28.10.2021.

Розглянувши подані сторонами у справі документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

05.06.2020 ОСОБА_1 звернувся до Бориспільської міської ради Київської області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною площею 0,01 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_1 . До вказаної заяви позивач додав наступні документи: графічний матеріал у вигляді роздруківки з кадастрової картки, копію паспорту громадянина України, копію посвідчення учасника бойових дій, копію детального плану територій в межах вул. Лютнева у м. Борисполі плану масштабом 1:2000.

У подальшому позивач отримав копію рішення Бориспільської міської ради Київської області від 28.07.2020 за № 5793-78-VII з тексту якого дізнався, що йому було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуального гаража (згідно наданого графічного матеріалу) у м. Бориспіль. В якості мотиву для прийняття цього рішення суб`єкт владних повноважень зіслався на наступний: «у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки містобудівній документації, вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів».

Не погоджуючись із правомірністю такого рішення відповідача та вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд входив з наступного.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Згідно ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст.116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Зокрема, п. «д» ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України передбачає, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах - для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Нормами п.п. 6 та 7 ст. 118 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз наведених норм ст. 118 Земельного кодексу України дає суду підстави для висновку, що законодавцем визначені виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Дослідивши зміст оспорюваного рішення суд встановив, що підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража став висновок Бориспільської міської ради щодо невідповідності місця розташування земельної ділянки містобудівній документації, вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Разом з тим, суд звертає увагу, що посилання на конкретну містобудівну документацію, інші документи та нормативно-правові акти, якими, як було встановлено відповідачем, не відповідав об`єкт, у тексті рішення від 28.07.2020 взагалі відсутні.

На обґрунтування законності своєї відмови відповідач зіслався на отриманий від Управління містобудування та архітектури Бориспільської міської ради лист вих. №04-05/983 від 11.06.2020 з висновком щодо неможливості оформлення спірної земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва індивідуальних гаражів. Так, у тексті цього листа зазначено, що земельна ділянка, яка розташована за адресою по АДРЕСА_2 , не відповідає нормам цільового призначення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража у зв`язку з тим, що на вказаній земельній ділянці не можливо розташувати гараж без порушень пожежних норм від гаражного кооперативу, встановлених таб. 15.2 до ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій». Окрім того згідно графічних матеріалів затвердженої технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель міста Бориспіль (рішення міської ради від 22.05.2021 №2075-25-VI) через зазначену земельну ділянку проходять повітряні лінії електропередач зі встановленою законодавством охоронною зоною, відповідно до п. 5 Правил охорони електричних мереж. З огляду на наведене Управління містобудування та архітектури зробило висновок про невідповідність розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

У силу приписів ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Водночас в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Дослідивши та проаналізувавши зміст наявних у справі матеріалів суд встановив відсутність доказів, які б могли підтвердити наведені у тексті листа-висновку доводи стосовного того, що через бажану позивачу земельну ділянку проходять повітряні лінії електропередач та/або щодо встановлення на цій земельній ділянці охоронної зони відповідно до Правил охорони електричних мереж, затверджених постановою Кабінету Міністрів України 04.03.1997 №209.

Також в ході розгляд даної справи відповідач не заперечував проти того, що бажана для позивача земельна ділянка мала цільове призначення для будівництва індивідуальних гаражів, та не подав до суду доказів прийняття Бориспільською міською радою рішення про зміну цільовового призначення такої земельної ділянки.

Надаючи окремо оцінку обґрунтованості посиланню відповідача на невідповідність нормам цільового призначення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража з причини гіпотетичного порушення позивачем будівельних норм в частині протипожежних відстаней у випадку зведення об`єкта на вказаній земельній ділянці, суд дійшов висновку про безпідставність такого.

Нормативне визначення терміну «містобудівна документація» закріплене в п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VI, як затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

У свою чергу будівельні норми, положеннями яких відповідач обгрунтовує наявність підстави для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність для будівництва індивідуального гаражу, є нормативно-правовими актами, затвердженими центральним органом виконавчої влади з питань будівництва та архітектури.

Тобто, в розумінні норми Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» будівельні норми не відносяться до містобудівної документації.

За змістом п. 10.8 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», затверджнених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.04.2019 №104 (останні поширюються на планування і забудову територій населених пунктів на місцевому на державному, регіональному та місцевом рівні) зберігання легкових автомобілів слід передбачати відповідно до функціонального зонування теиторій населених пунктів. Відстані від наземних гаражів до житлових і громадських будинків слід приймати не менше тих, що встановлені у табл. 10.6, а саме відстані до 10 метрів. Поряд з цим, згідно з п. 15.2 зазначених ДБН протипожежні відстані між житловими, громадськими, адміністративно-побутовими будинками промислових підприємств, гаражами слід приймати за таблицею 15.2. Відповідно до вказаної таблиці протипожежні відстані між житловими, громадськими будинками та гаражами (ступінь вогнестійкості будинків будинку становить І) складає 6 метрів.

Проаналізувавши зміст наведених положень ДБН суд дійшов висновку, що наведений висновок щодо недотримання (порушення) особою зазначених будівельних норм можливо сформувати лише на етапі отримання особою дозвільних документів на початок будівництва об`єкта (капітального гаража) на земельній ділянці, відведеній для таких цілей, та/або на етапі початку будівництва некапітального гаража (без фундаменту), - тобто, вже після проведення процедури з отримання особою земельної ділянки у власність в порядку безоплатної передачі із земель комунальної власності. Отже, наведені у спірному рішенні мотиви за яких відповідач відмовив позивачу саме у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою є передчасними.

Таким чином, враховуючи наведене вище у сукупності суд вважає, що відповідач не навів та не довів належними доказами підстави для відмови у задовленні заяви позивача від 05.06.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,01га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у власність для будівництва індивідуального гаража.

Спосіб захисту у сфері публічно-правових відносин визначає позивач та згідно з п. 4 і 6 ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії на користь позивача.

У силу норм п.п. 3, 4 і 6 ч. 2, абз. 1 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністравного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи, що судом встановлено, що відповідач безпідставно відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою і не навів інших підстав для відмови у спірному рішенні, які б відповідали вимогам статті 118 Земельного кодексу України, суд дійшов висновку про необхідність захисту оспорюваного права позивача, шляхом:

- визнання протиправним та скасування рішення Бориспільської міської ради Київської області від 28.07.2020 №5793-78-VІІ в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки площею 0,01 га для будівництва індивідуального гаража в адміністративних межах міста Бориспіль;

- зобов`язання Бориспільську міську раду Київської області прийняти рішення про задоволення вказаного клопотання позивача від 05.06.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

При цьому, суд звертає увагу, що зі змісту клопотання позивача про забезпечення позову, яке було розглянуто судом, вбачається, що Бориспільською міською радою прийнято рішення від 19.10.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0100 га по АДРЕСА_2 у власність іншій фізичній особі (текст цього рішення розміщений на офіційному сайті відповідача). Як стверджував позивач, вказане рішення було прийнято відповідачем саме щодо спірної земельної ділянки.

Стосовно цього суд звертає увагу сторін на сформовану Верховним Судом практику щодо питання правомірності видачі органом місцевого самоврядування дозволу на розробку проект землеустрою на одну земельну ділянку декільком особам.

Так, Верховний Суд у постанові від 15.10.2019 у справі № 813/1922/14 зазначив що, якщо особа, яка звернулася до відповідного органу виконавчої влади або місцевго самоврядування, виконала усі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, то відповідно підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні. Крім того, в зазначеному рішенні суд звертає увагу що, надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки одній особі не є підставою для відмови в його наданні іншій особі.

В іншій своїй постанові від 14.08.2019 у справі № 640/4434/18 Верховний Суд роз`яснив, що виходячи з норм земельного законодавства, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до органів місцевого самоврядування з питань надання у власність земельних ділянок вбачається, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Саме по собі отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Таким чином, суд при вирішенні даної справи врахував відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судинства України висновки касаційного суду щодо застовування норм права у спірних правовідносинах, та роз`яснює сторонами, що прийняте судом рішення не є таким, що порушує права та інтереси третьої особи на отримання земельної ділянки у власність.

Частиною другою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Беручи до уваги наведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат за наслідком розгляду цієї справи справи по суті суд дійшов висновків про наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Наявною у матеріалах справи квитанцією від 08.10.2020 № 0.0.1862902617.1 підтверджено, що ОСОБА_1 під час звернення до суду із цим позовом сплатила судовий збір у розмірі 840,80 грн. У зв`язку з цим суд вказує про присудження на користь позивача відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат у вказаній сумі коштів.

Окрім того, позивач у прохальній частині позовної заяви просить встановити відповідачу строк на подання звіту про виконання рішення суду. Розглянувши вказане клопотання, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Вказане свідчить, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється з метою реалізації завдань адміністративного судочинства. Суд займає активну позицію не лише під час вирішення публічно-правового спору, але й після набрання судовим рішенням законної сили.

Враховуючи обставини справи, на думку суду у даному випадку існують достатні підстави для встановлення судового контролю шляхом покладення обов`язку на Бориспільську міську раду подати протягом 30 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили звіт про його виконання.

Керуючись статтями 9, 11, 14, 73 - 78, 90, 132, 139, 143, 242 - 246, 250, 255, 257, 260 - 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Бориспільської міської ради від 28.07.2020 №5793-78-VІІ «Про відмову у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам у власність для будівництва індивідуальних гаражів (згідно наданого графічного матеріалу) у місті Бориспіль» в частині, що стосуються відмови у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 05.06.2020.

3. Зобов`язати Бориспільську міську раду прийняти рішення про задоволення клопотання ОСОБА_1 від 05.06.2020 (вх. № К-2910) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 ) документально підтверджені судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Бориспільської міської ради Київської області (код ЄДРПОУ 04054903, адреса місцезнаходження: 08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 72).

5. Зобов`язати Бориспільську міську раду подати до суду звіт про виконання судового рішення протягом одного місяця з дати набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.