Рішення № 101106298, 03.11.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2021 року м. Київ № 320/3762/21

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., секретаря судового засідання Казьміної Я.О., за участю представників сторін:

від позивача - не з`явився;

від відповідача - Горнецька М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у

м. Миколаєві

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення

середнього заробітку за час вимушеного прогулу

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві про визнання протиправним та скасування наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві №38-ос від 24.02.2021 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві 01.03.2021 на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку зі скороченням штату державних службовців з припиненням державної служби; поновлення ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною посаді начальника Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві в Територіальному управлінні Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві; стягнення з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу; допущення до негайного виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми платежу за один місяць.

Позов мотивовано протиправністю прийняття відповідачем наказу про звільнення позивача з посади начальника Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві з припиненням державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку із скороченням штату державних службовців, оскільки реального скорочення посади, яку займав позивач, не відбулось, в оновленій організаційній структурі Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, займана позивачем посада начальника Третього слідчого відділу залишилась, як і залишився Третій слідчий відділ. Позивачем наголошено на ненаданні йому жодної можливості переведення в системі Державного бюро розслідувань, не зважаючи на прохання позивача перевести його на рівнозначні посади та відсутність будь-яких обмежень для переведення позивача та продовження ним служби у Державному бюро розслідувань. Також, позивачем зазначено, що з огляду на його непопередження про звільнення з посади саме у зв`язку із скороченням штату державних службовців, відповідачем порушено визначену частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» процедуру вивільнення працівника, що є самостійною та достатньою підставою для скасування спірного наказу.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання та запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.

Відповідачем подано письмовий відзив на позовну заяву, згідно якого позов не визнано. Зазначено, що згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019 №305-ІХ, який набрав чинності з 27.12.2019, Державне бюро розслідувань набуло статусу державного правоохоронного органу, Директором та заступниками якого є особи рядового і начальницького складу. В зв`язку з цим Указом Президента України від 05.02.2020 №41/2020 затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань, а наказом Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань» з метою впорядкування структури та штатної чисельності територіальних управлінь, затверджено, зокрема структуру територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві. А відтак, структурний підрозділ ТУ ДБР у м. Миколаєві, у якому проходив службу позивач до звільнення, ліквідовано та як наслідок скорочено усі посади державної служби у відповідному підрозділі. Тому, відповідач вважає, що скорочення посади державної служби, яку обіймав позивач, є достатньою підставою для його звільнення із служби. Також, відповідачем наголошено на дотриманні ним законодавчо визначеної процедури вивільнення позивача у зв`язку із скороченням посади державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», та на відсутності у відповідача обов`язку переведення позивача на іншу рівнозначну або нижчу посаду, а також обов`язку врахування переважного права позивача на залишення на роботі, оскільки до спірних відносин не застосовуються положення статей 40, 42, 492 КЗпП України з огляду на визначення порядку вивільнення державних службовців внаслідок скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу спеціальним законом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.08.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

На підставі письмових клопотань позивача та його представника судові засідання у справі неодноразово відкладались.

Позивачем та його представником під час судового розгляду позов підтримано, наголошено на недотриманні відповідачем визначеного законодавством порядку звільнення позивача з державної служби, що виявилось у неналежному повідомленні позивача про наступне його звільнення, без пропонування позивачу аналогічної посади за наявності у відповідача на те відповідного обов`язку, без врахування переважного права позивача на залишення на роботі та без проведення реальних змін в структурі Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві, що є підставою для скасування спірного наказу про звільнення позивача та поновлення його на посаді з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того, під час судового розгляду позивачем наголошено на підписанні спірного наказу про його звільнення з посади начальника Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві неуповноваженою на те особою - Директором Державного бюро розслідувань.

Представником відповідача під час судового розгляду проти позову заперечено, наголошено на правомірності спірного наказу про звільнення позивача та на дотриманні відповідачем визначеного Законом України «Про державну службу» порядку звільнення позивача, в зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.

У судове засідання 03.11.2021 позивач та його представник в черговий раз не з`явились, про причини неявки суд не повідомляли, про час, дату та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином.

Представником відповідача, який брав участь у судовому засіданні 03.11.2021 в режимі відеоконференції, проти позову заперечено, доводи та аргументи, викладені у письмовому відзиві на позовну заяву, підтримано, наголошено на правомірності спірного наказу та на відсутності підстав для його скасування, а також наголошено на необхідності розгляду справи по суті.

У зв`язку з черговою неявкою у судове засідання без поважних причин позивача та його представника, за відсутності обставин, які перешкоджають розгляду справи по суті, з урахуванням позиції представника відповідача про необхідність розгляду справи по суті, судом на підставі частини п`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України вирішено розглянути справу по суті у судовому засіданні та на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з`ясувавши обставини справи, судом встановлено таке.

Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві, №16-ос від 26.10.2018 «Про призначення ОСОБА_2 » призначено Чемериса Павла Сергійовича на посаду начальника Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві, за результатом конкурсу з 29.10.2018, з випробуванням строком у шість місяців.

Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві, №29-ос від 28.11.2018 «Про переведення» наказано перевести ОСОБА_1 - начальника Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві, на посаду начальника Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві, з 28.11.2018 за його згодою, з випробуванням строком у п`ять місяців.

Наказом Державного бюро розслідувань від 15.10.2020 №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань» затверджено, зокрема структуру територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, штатною чисельністю 116 штатних одиниць.

Наказом Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 №201ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві» затверджено зміни до штатного розпису на 2020 рік №7 ТУ ДБР у м. Миколаєві, які введено в дію з 01.02.2021.

Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві, прийнято наказ №156-ос від 22.10.2020 «Про попередження працівників», яким наказано сектору кадрової роботи та державної служби Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві, персонально попередити працівників Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві, посади яких з 01.12.2020, з 23.12.2020, з 04.01.2021 та з 01.02.2021 скорочуються, про наступне вивільнення (додатки 1, 2, 3, 4).

Згідно додатку 4 до зазначеного наказу, до списку працівників Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві, які попереджаються про скорочення посади з 01.02.2021 внаслідок реорганізації, зміни структури та штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві, відноситься, зокрема, посада начальника Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) Слідчого управління, яку обіймав позивач.

22.10.2020 позивачу вручено під особистий підпис попередження від 22.10.2020 №01/12/22081 про його наступне вивільнення з 01.02.2021 на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку зі скороченням посади начальника Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві, внаслідок зміни структури та штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві.

Наказом Державного бюро розслідувань №45-дск від 25.01.2021 «Про затвердження та введення в дію штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві на 2021 рік» затверджено та введено в дію штатний розпис ТУ ДБР у м. Миколаєві на 2021 рік.

На підставі зазначеного наказу Територіальним управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві, прийнято наказ №7-ос від 28.01.2021 «Про попередження працівників», яким наказано відділу кадрової роботи та державної служби Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві персонально попередити працівників Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві, посади яких з 01.03.2021 скорочуються, про наступне вивільнення (додаток1).

Згідно додатку 1 до зазначеного наказу, до списку працівників Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві, які попереджаються про скорочення посади з 01.02.2021 внаслідок змін до штатного розпису на 2021 рік №1 Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві, затверджених наказом Державного бюро розслідувань №45-дск «Про затвердження та введення в дію штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві на 2021 рік», відноситься, зокрема посада начальника Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) Слідчого управління, яку займав позивач.

29.01.2020 позивачу вручено під особистий підпис попередження від 29.01.2021 №01/18.1/1672 про його наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку зі скороченням посади начальника Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві, внаслідок зміни структури та штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві, по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення цього попередження.

Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві, №38-ос від 24.02.2021 «Про звільнення ОСОБА_2 » наказано звільнити державного службовця 5 рангу ОСОБА_1 з посади начальника Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві, та припинити його державну службу 01.03.2021 на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», у зв`язку зі скороченням штату державних службовців.

Вважаючи неправомірним наказ про звільнення із займаної посади, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Верховною Радою України прийнято 12.11.2015 Закон «Про Державне бюро розслідувань» №794-VIII (набрав чинності з 01.03.2016), яким визначено правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань (далі по тексту - Закон №794-VIII).

Відповідно до статі 1 Закону №794-VIII Державне бюро розслідувань є центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Статтею 3 Закону 794-VIII визначено основні засади організації та діяльності Державного бюро розслідувань, відповідно до якої, Державне бюро розслідувань організовується і діє на засадах: 1) верховенства права, відповідно до якого людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; 2) законності; 3) справедливості; 4) неупередженості; 5) незалежності і персональної відповідальності кожного працівника Державного бюро розслідувань; 6) відкритості та прозорості діяльності Державного бюро розслідувань для суспільства та демократичного цивільного контролю, підзвітності і підконтрольності визначеним законом державним органам. Державне бюро розслідувань діє гласно тією мірою, що не порушує права і свободи людини і громадянина, не суперечить вимогам кримінального процесуального законодавства та законодавства про державну таємницю; 7) політичної нейтральності і позапартійності. Використання Державного бюро розслідувань у партійних, групових чи особистих інтересах не допускається. Діяльність політичних партій у Державному бюро розслідувань забороняється; 8) єдиноначальності у реалізації повноважень Державного бюро розслідувань. Принцип єдиноначальності не заперечує принципу процесуальної самостійності слідчого органу Державного бюро розслідувань.

Згідно частини першої статті 4 Закону №794-VIII, незалежність Державного бюро розслідувань від незаконного втручання у його діяльність гарантується, зокрема, визначеними цим та іншими законами: 1) спеціальним статусом Державного бюро розслідувань, особливим порядком визначення його загальної структури, фінансування та організаційного забезпечення діяльності; 2) особливим порядком добору, призначення та звільнення Директора Державного бюро розслідувань, першого заступника Директора Державного бюро розслідувань і заступника Директора Державного бюро розслідувань, а також вичерпним, визначеним законом, переліком підстав для припинення їхніх повноважень; 3) порядком здійснення повноважень Державного бюро розслідувань та його працівниками; 4) колегіальним прийняттям найбільш важливих рішень керівництвом Державного бюро розслідувань; 5) забороною незаконного втручання у здійснення повноважень працівників Державного бюро розслідувань; 6) належною оплатою праці працівників Державного бюро розслідувань і соціальними гарантіями; 7) правовим захистом і забезпеченням особистої безпеки працівників Державного бюро розслідувань, їхніх близьких родичів.

Отже, вказаними вище нормами Закону №794-VIII у зазначеній редакції Державне бюро розслідувань визначалось як орган зі спеціальним статусом, структурно незалежний від існуючих правоохоронних органів та органів безпеки.

Верховною Радою України 03.12.2019 прийнято Закон № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності 27.12.2019.

Зазначеним законом було внесено зміни, зокрема, до статті 1 Закону №794-VIII, згідно якої Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

Таким чином, починаючи з 27.12.2019, Державне бюро розслідувань, як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції, припинило своє існування, внаслідок зміни його статусу на державний правоохоронний орган.

Приписами частини першої статті 9 Закону №794-VIII встановлено, що організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.

Указом Президента України від 05.02.2020 №41/2020 затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань.

У зв`язку зі зміною структури Державним бюро розслідувань прийнято накази від 15.10.2020 №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», яким затверджено, зокрема структуру територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, штатною чисельністю 116 штатних одиниць, від 20.10.2020 №201ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві», яким затверджено зміни до штатного розпису на 2020 рік №7 ТУ ДБР у м. Миколаєві (введено в дію з 01.02.2021), №45-дск від 25.01.2021 «Про затвердження та введення в дію штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві на 2021 рік», яким затверджено та введено в дію штатний розпис ТУ ДБР у м. Миколаєві на 2021 рік.

Отже, внаслідок реалізації наведених Закону №794-VIII та Указу Президента України від 05.02.2020 №41/2020 фактично відбулася зміна структури Державного бюро розслідувань шляхом віднесення його до державного правоохоронного органу із створенням нової структури в порядку реорганізації державного органу.

Відтак, твердження відповідача про необхідність заміни посад державної служби, як не притаманних правоохоронним органам, іншими категоріями посад, а саме рядового і начальницького складу, є обґрунтованими.

З огляду наведене, суд вважає доведеними обставини скорочення посад державної служби внаслідок зміни в штатному розписі Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві, у зв`язку з чим не приймає доводи позивача та його представника про відсутність реального скорочення посади начальника Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві, яку займав позивач.

Згідно абзацу першого частини шостої статті 14 Закону №794-VIII (у редакції Закону №305-IX), порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.

Водночас, пунктом 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №305-IX, визначено Кабінету Міністрів України у місячний строк із дня набрання чинності цим Законом, зокрема, прийняти нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону, та привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 №743 затверджено Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, яка набрала чинності 27.08.2020 (далі по тексту - Положення №743).

Втім, згідно приписів частин першої, третьої статті 13 Закону №794-VIII, директори територіальних управлінь Державного бюро розслідувань та їх заступники, керівники підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань та їх заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Директором Державного бюро розслідувань. Такі особи призначаються на посади Директором Державного бюро розслідувань за поданням конкурсних комісій, що проводять конкурс на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань у порядку, передбаченому частиною третьою статті 14 цього Закону. Директор територіального управління Державного бюро розслідувань: 1) організовує роботу відповідного територіального управління щодо виконання повноважень Державного бюро розслідувань, наказів і розпоряджень Директора Державного бюро розслідувань; 2) призначає на посади та звільняє з посад працівників відповідного територіального управління, крім тих, які призначаються Директором Державного бюро розслідувань відповідно до статті 12 цього Закону; 3) вносить Директору Державного бюро розслідувань подання про присвоєння у встановленому законодавством порядку спеціальних звань особам рядового і начальницького складу та рангів державних службовців працівникам відповідного територіального управління; 4) вносить Директору Державного бюро розслідувань пропозиції щодо структури та штатної чисельності відповідного територіального управління; 5) видає у межах своїх повноважень накази і розпорядження; 6) здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами, у тому числі має право в межах своєї компетенції особисто реалізовувати повноваження Державного бюро розслідувань, визначені цим Законом.

Відповідно до частини 5 статті 13 Закону №794-VIII, у разі відсутності керівника підрозділу центрального апарату (директора територіального управління) Державного бюро розслідувань або тимчасової неможливості здійснення ним своїх повноважень його обов`язки виконує заступник, а за наявності двох заступників - найстарший за віком заступник. У разі відсутності заступника обов`язки керівника підрозділу центрального апарату (директора територіального управління) Державного бюро розслідувань виконує найстарший за віком керівник підрозділу (органу), що входить до складу цього підрозділу (органу), а за відсутності у структурі підрозділу (органу) інших підрозділів - найстарший за віком службовець підрозділу (органу).

Водночас, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного наказу), підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

За змістом статті 14 Закону №794-VIII до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань. Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки. Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до підпунктів 3 та 7 частини першої статті 2 Закону України «Про державну службу», керівник державної служби в державному органі (далі - керівник державної служби) - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов`язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі; суб`єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.

Норми пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» оперують поняттям суб`єкт призначення, тобто законодавець, конструюючи норму в такий спосіб фактично ототожнив суб`єкта призначення та керівника державної служби.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що посилання позивача та його представника на відсутність повноважень Директора Державного бюро розслідувань на видання наказу про звільнення позивача є безпідставними.

Вказані висновки підтверджуються також тим, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23.02.2021 №1285-IX статтю 91 Закону України «Про державну службу» доповнено частиною дев`ятою, відповідно до якої повноваження керівника державної служби у Державному бюро розслідувань здійснюють директор Державного бюро розслідувань та директори територіальних управлінь Державного бюро розслідувань.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

При цьому особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 421, частин 1, 2 і 3 статті 492, статті 74, частини 3 статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус (частина 4 статті 40 Кодексу законів про працю України).

Водночас, згідно частин другої та третьої статті 492 Кодексу законів про працю України, на яку, так само як і на статтю 40 цього Кодексу посилається позивач, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Втім, суд зауважує, що законом, який регулює статус позивача в частині особливостей звільнення у межах спірних правовідносин є Закон України «Про державну службу».

Так, згідно частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», (у редакції, чинній як на момент попередження про позивача про його наступне звільнення, так і на момент прийняття спірного наказу), суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Побудована законодавцем конструкція норми з використанням словосполучення «може пропонувати» свідчить про те, що при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом, а не обов`язком суб`єкта призначення або керівника державної служби.

Суд зауважує, що вжите у частині третій статті 87 Закону України «Про державну службу» слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення. Таким чином, відповідач не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівнозначну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у Державному бюро розслідувань.

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу, на висновки, наведені в роз`ясненні Національного агентства України з питань державної служби №86р/з від 20.02.2020, відповідно до яких при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Аналогічну за змістом правову позицію висловлено також і в постанові Верховного Суду від 28.07.2021 №640/11024/20.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, при звільненні державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», вказані положення Кодексу законів про працю України не застосовуються, так само як і норми пункту 7 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року № 414, відповідно до якого особи, які працюють в умовах режимних обмежень, мають переважне право залишатися на роботі у разі вивільнення працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці.

У цьому контексті суд наголошує, що норми частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» не скасовувались та неконституційними не визнавались, а відтак немає підстав вважати, що відповідач діяв неправомірно, не запропонувавши позивачу будь-яку вакантну посаду державної служби у Державному бюро розслідувань, оскільки це є правом державного органу, а не обов`язком, що, на переконання суду, є дискреційними повноваженнями відповідного органу.

При цьому суд зазначає, що позивач не був позбавлений права брати участь у відкритому конкурсі на зайняття посад рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань та його територіальних органів.

Щодо тверджень позивача про поширення на нього передбачених підпунктами 3 та 4 пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» гарантій, суд зазначає, що згідно із вказаними положеннями, з дня набрання чинності цим Законом: директори територіальних управлінь та інші працівники Державного бюро розслідувань продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення їхніх повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін (підпункт 3); працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань (підпункт 4).

Так, встановлена у підпункті 3 гарантія безпосередньо застосована до позивача, оскільки після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» № 305-IX він продовжував здійснювати свої повноваження до його звільнення.

При цьому передбачена підпунктом 4 гарантія на позивача не розповсюджується, оскільки стосується слідчих та оперуповноважених, які перемогли у відповідних конкурсах.

У цьому контексті також слід зазначити, що вказані норми не дають гарантій від можливого звільнення з відповідних підстав, зокрема, у разі заміщення посад державної служби посадами рядового і начальницького складу.

Водночас, під час розгляду даної справи судом встановлено, що відповідачем при вчиненні дій щодо звільнення позивача з займаної посади було вжито достатньо заходів для належного повідомлення позивача про вивільнення, що передбачено вимогами чинного законодавства.

При цьому, решта посилань та тверджень позивача фактично зводяться до незгоди з законодавчим регулюванням спірних правовідносин та реалізацією відповідних норм і організаційно-розпорядчих документів, у зв`язку з чим суд зауважує, що предметом спору в межах даної адміністративної справи є зазначений наказ про звільнення позивача, з огляду на що судом не можуть бути прийняті відповідні доводи, які не стосуються предмету спору.

Таким чином, суд дійшов висновку про правомірність наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві №38-ос від 24.02.2021 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в місті Миколаєві 01.03.2021 на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку зі скороченням штату державних службовців з припиненням державної служби, відповідно, відсутні підстави для задоволення позову в частині поновлення позивача на посаді та присудження середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (частина перша).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (абзаци перший, другий частини другої).

На переконання суду, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, під час розгляду справи доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного наказу з урахуванням вимог, встановлених частиною статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено і відповідачем не надано доказів понесення судових витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати присудженню не підлягають.

Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач - Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Миколаєві (ідентифікаційний код: 42341034, місцезнаходження: 54020, м. Миколаїв, вул. Порганична, 9).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, провадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 12 листопада 2021 року.