Рішення № 101105928, 15.11.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2021 року Справа № 280/5137/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області (вул. Сєдова, буд. 12, м. Запоріжжя, 69005) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

22.06.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області (далі – відповідач, Фонд), в якій позивачка просить суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачці матеріального забезпечення у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності за період з 26.04.2021 по 29.08.2021 за рахунок коштів Фонду соціального страхування України, та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу матеріальне забезпечення у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності за період з 26.04.2021 по 29.08.2021 за рахунок коштів Фонду соціального страхування України.

Крім того, просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн. та витрати на оплату судового збору у розмірі 908,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що їй було надано відпустку у зв`язку з вагітністю та пологами з 26.04.2021 по 29.08.2021 терміном 126 календарних днів. Відповідно до заяви-розрахунку сума нарахованої допомоги з тимчасової непрацездатності, у тому числі за рахунок коштів Фонду соціального страхування України, склала 24835, 86 грн. Однак, відповідач відмовив прийнятті заяви-розрахунку з посиланням на те, що позивачка є членом Фермерського господарства «Сузір`я» та дружиною засновника, однак як член фермерського господарства не є платником єдиного внеску та не взята на облік платників єдиного внеску, як член фермерського господарства, а також членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). Проте позивачка не погоджується з зазначеною відмовою оскільки вона є працівником Фермерського господарства «Сузір`я» та обіймає посаду головного бухгалтера з 27.12.2016 до сьогоднішнього дня, а отже є застрахованою особою з заробітної плати якої щомісячно сплачується єдиний соціальний внесок. Вважає, що оскільки вона є застрахованою особою, за яку постійно та систематично сплачуються страхові внески, то вона має право на матеріальне забезпечення, а саме: отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», і це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи. В даному випадку це допомога по вагітності та пологах. Питання законності введення позивачки до складу членів Фермерського господарства «Сузір`я» не може бути підставою для відмови у виплаті їй страхових виплат, як застрахованій особі та найманому працівнику за чинним трудовим договором. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою від 29.06.2021 відкрите спрощене позовне провадження, судове засідання призначене без повідомлення (виклику) сторін (в письмовому провадженні). Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву.

Відповідач позов не визнав, надав до суду відзив в якому зазначив, що позивачка просила ухвалити рішення на свою користь, звертаючись до Фонду, проте в даному випадку, Фонд не відмовляв позивачці у здійсненні страхових виплат, проте відмовився фінансувати заяву-розрахунок Фермерського господарства «Сузір`я» на отримання матеріального забезпечення на допомоги по вагітності та пологах ОСОБА_1 . В зв`язку з чим відповідач вважає, що в даній справі Фонд не є належним відповідачем, оскільки не має будь-яких обов`язків перед працівником щодо надання страхових виплат (матеріального забезпечення). Крім того, позивачка на момент подання Фермерським господарством «Сузір`я» заяви-розрахунку до Фонду соціального страхування та настання страхового випадку (отримання лікарняного у зв`язку з вагітністю та пологами), на обліку як платник єдиного внеску в якості членом фермерського господарства, в органах доходів і зборів не перебувала, отже не є застрахованою особою у розумінні п. 3 ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Тому, відповідно, у позивачці відсутнє право на отримання матеріального забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності від Фонду соціального страхування, передбаченого ч.1 ст.19 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Щодо сплати позивачкою єдиного внеску, працюючи головним бухгалтером Фермерського господарства «Сузір`я», то, в даному випадку, не можна вважати позивачку застрахованою особою у розумінні п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», оскільки ст.3 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). Вважає, позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими. Просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 27.12.2016 перебуває в трудових відносинах з Фермерським господарством «Сузір`я», що підтверджується копією трудової книжки позивача.

Фермерське господарство «Сузір`я» регулярно та систематично сплачує з заробітної плати ОСОБА_1 податки та збори (єдиний соціальний внесок). Зазначена обставина підтверджується відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5) ОСОБА_1 .

Тобто позивачка є застрахованою особою.

Також, з 2020 року позивачка є членом Фермерського господарства «Сузір`я», що підтверджується статутом господарства, проте не сплачує, як член фермерського господарства, єдиний соціальний внесок.

Проти зазначених обставин сторони не заперечують.

26.04.2021 позивачка звернулась до Фермерського господарства «Сузір`я» із заявою про надання їй відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами. До заяви, у якості додатка, ОСОБА_1 було долучено Листок тимчасової непрацездатності серії АЛВ №938574.

Згідно Наказу №6 від 26.04.2021 «Про відпустку» позивачці було надано відпустку у зв`язку з вагітністю та пологами з 26.04.2021 по 29.08.2021 терміном 126 календарних днів.

29.04.2021 Фермерським господарством «Сузір`я» було направлено на адресу Фонду належним чином оформлену заяву-розрахунок для отримання фінансування на виплату допомоги по вагітності і пологам на суму 24835,86 грн.

Листом за №01-09-361 від 14.05.2021 відповідач відмовив у фінансуванні зазначеної заяви-розрахунку в зв`язку з тим, що ОСОБА_1 , як член фермерською господарства, на момент настання страхового випадку (26.04.2021), не є платником єдиного внеску у розумінні п. 5-1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», та не підлягає страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, отже не має право на матеріальне забезпечення у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів Фонду соціального страхування України.

Не погодившись із відмовою, позивач звернулась до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.

Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України та використовуються тільки за цільовим призначенням.

До коштів Фонду застосовується казначейська форма обслуговування в порядку, передбаченому для обслуговування Державного бюджету України.

Пунктом 1 частини 2 статті 15 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що роботодавець зобов`язаний надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом.

Згідно зі статтями 30, 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), призначаються та надаються за основним місцем роботи (крім допомоги по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомоги по вагітності та пологах, які надаються за основним місцем роботи та за сумісництвом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України).

Застрахованим особам, стосовно яких страхувальником не виконано обов`язків щодо нарахування та виплати матеріального забезпечення за страховими випадками у зв`язку з відсутністю можливості встановлення місцезнаходження цього страхувальника, що підтверджується даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та актами перевірки центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, призначення та виплата матеріального забезпечення здійснюються робочим органом Фонду за місцем реєстрації їх місця проживання чи перебування у порядку, встановленому правлінням Фонду.

Рішення про призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг приймається комісією (уповноваженим) із соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації, до складу якої входять представники адміністрації підприємства, установи, організації та застрахованих осіб (виборних органів первинної профспілкової організації (профспілкового представника) або інших органів, які представляють інтереси застрахованих осіб).

Підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності.

Статтею 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», передбачено, що надання матеріального забезпечення найманим працівникам здійснюється робочими органами Фонду в порядку, встановленому правлінням Фонду.

Підставою для фінансування страхувальників робочими органами Фонду є оформлена за встановленим зразком заява-розрахунок, що містить інформацію про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення за їх видами.

Робочі органи Фонду здійснюють фінансування страхувальників-роботодавців протягом десяти робочих днів після надходження заяви.

Страхувальник-роботодавець відкриває окремий поточний рахунок для зарахування страхових коштів у банках у порядку, встановленому Національним банком України.

Страхові кошти, зараховані на окремий поточний рахунок у банку або на окремий рахунок в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів (далі - окремий рахунок), можуть бути використані страхувальником виключно на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам. Страхові кошти, зараховані на окремий рахунок, не можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів, на стягнення на підставі виконавчих та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до закону.

Відповідно до пунктів 5-9 Порядку фінансування страхувальників для надання застрахованим особам матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженого постановою Правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 22 жовтня 2010 року №26 для отримання коштів Фонду для виплати матеріального забезпечення застрахованим особам, нарахованого страхувальником, страхувальник звертається до робочого органу Фонду за місцем обліку в органі Фонду або за місцем обліку, зазначеним в Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування (для зареєстрованих після 1 січня 2011), із заявою-розрахунком за підписом керівника та головного бухгалтера, засвідченою печаткою підприємства.

Заява-розрахунок готується у двох примірниках, один з яких разом із наданими застрахованими особами документами, на підставі яких призначається матеріальне забезпечення, зберігається у страхувальника, а другий подається до робочого органу Фонду.

При опрацюванні заяви-розрахунку робочі органи Фонду перевіряють правильність заповнення реквізитів, наявність даних про страхувальника в Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування, дані про сплату ним єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Робочі органи Фонду здійснюють фінансування страхувальників протягом десяти робочих днів після надходження заяви-розрахунку. Після надходження суми коштів, зазначених у заяві-розрахунку, на рахунок страхувальника, останній зобов`язаний здійснити виплату відповідного матеріального забезпечення у строки, визначені у статті 52 Закону.

Подібні правовідносини були предметом розгляду у Верховному Суді.

Зокрема у постановах від 21.04.2020 у справі №414/2423/16-а та від 30.04.2020 у справі №805/1918/16-а Верховний Суд дійшов наступного висновку:

«<…> проведення Фондом фінансування страхувальника виступає каталізатором виникнення даних відносин, без здійснення якого, не може бути завершена процедура виплати страхувальником застрахованій особі матеріального забезпечення.

<…> Фонд визначений відповідальним органом, який зобов`язаний завершити процедури проведення розрахунків шляхом виділення коштів, передбачених Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», у порушення пункту 8 Порядку №26, не здійснив фінансування страхувальника - ..., внаслідок чого виникли обставини, які позбавили позивача можливості своєчасно отримати матеріальне забезпечення.

Отже, доводи скаржника про недоведеність факту порушення прав та інтересів позивача саме Фондом є необґрунтованими.

При цьому, Суд зазначає, що у цьому випадку Фонд є учасником спірних відносин, оскільки саме він має прийняти рішення про фінансування страхувальника для виплати страхувальником застрахованій особі матеріального забезпечення».

Суд не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку у справі, що розглядається, та який, відповідно спростовує доводи відповідача.

У справі, яка розглядається, ОСОБА_1 , яка є застрахованою особою, на користь якої у кінцевому рахунку має бути сплачено допомогу, звернулась до суду з позовом за захистом свого порушеного права на отримання матеріального забезпечення у зв`язку із неперерахуванням Фондом коштів ФГ «Сузір`я». Фермерське господарство, яке є роботодавцем позивачки, у цих правовідносинах є лише посередником між державою, яка гарантує соціальний захист матерів та виплату коштів та застрахованою особою.

Фонд визначений відповідальним органом, який зобов`язаний завершити проведення розрахунків шляхом виділення коштів, передбачених Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», та який, відповідно, не здійснив фінансування страхувальника – Фермерське господарство «Сузір`я». Внаслідок такої бездіяльності позивача позбавлено можливості своєчасно отримати матеріальне забезпечення.

Аналогічна правова позиція викладена ВЕРХОВНИМ СУДОМ в постанові від 08 листопада 2021 року у справі №805/4901/16-а (адміністративне провадження №К/9901/30887/18).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо твердження відповідача, що позивачка не є застрахованою особою в розумінні п. 3 ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до п.3 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Згідно з п.10 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що платниками єдиного внеску є: роботодавці; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності; члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах; особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, - за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.

Отже, в силу вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачка є найманим працівником, яка з 27.12.2016 перебуває в трудових відносинах з Фермерським господарством «Сузір`я», що підтверджується записами в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 . За позивача єдиний внесок сплачує зазначене Фермерське господарство «Сузір`я», що підтверджується відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5)

ОСОБА_1 обставина спростовує доводи відповідача про те, що позивачка не є застрахованою особою.

Статтею 18 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання.

Отже, кошти, що надходять до Фонду від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, повинні забезпечувати виплату застрахованим особам матеріального забезпечення та надання соціальних послуг, передбачених Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Таким чином позивачка, як застрахована особа, за яку систематично сплачуються страхові внески, має право на матеріальне забезпечення, а саме: отримання у разі настання страхового випадку, страхових виплат, передбачених Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

При цьому суд зазначає, що питання перебування позивачки у складі Фермерського господарства «Сузір`я» не може бути підставою для відмови у виплаті їй страхових виплат, як застрахованій особі та найманому працівнику за чинним трудовим договором.

На думку суду, сплата єдиного внеску особою, яка перебуває у складі фермерського господарства, та яка одночасно перебуває у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Суд також враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 11.04.2013 по справі «Вєренцов проти України», в якому Суд зазначив, що саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню.

Крім того, у рішенні від 03.04.2008 по справі «Корецький та інші проти України», ЄСПЛ наголосив, що закон має бути сформульований з достатньою чіткістю. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права особи.

У рішенні від 09.01.2013 по справі «Олександр Волков проти України» (OleksandrVolkov v. Ukraine), заява № 21722/11 ЄСПЛ наголошено, що чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону визначають принцип законності, який частково співпадає з принципом верховенства права, одним з визначальних проявів якого є принципи «доброго врядування» і «належної адміністрації».

У п.п. 70, 71 рішення у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE («Рисовський проти України») заява №29979/04 Європейським судом з прав людини підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування», відповідно до якого, в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). При цьому, Суд наголосив, що саме на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року).

Проте відповідачем вищезазначених принципів дотримано не було, що призвело до безпідставної відмови у перерахуванні коштів для оплати лікарняного листка позивача.

Щодо інших доводів відповідача викладених у відзиві, то суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.

У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, з урахуванням вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Частиною 1 ст.132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч.3 ст. 132 КАС України).

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

У відповідності до частини першої ст. 139 КАС України необхідно стягнути на користь позивачки судові витрати із судового збору у розмірі 908,00 грн.

Також, частинами 1 та 2 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судом встановлено, що між позивачкою та адвокатом Шахматовим Юрієм Юрійовичем укладено договір про надання правової допомоги №14/06/21 від 14.06.2021.

Відповідно до акту №1 від 18.06.2021 загальна вартість наданих послуг складає 3000,00 грн., з яких:

- аналіз судової практики – 1000,00 грн.;

- підготовка позовної заяви – 2000,00 грн.

Зазначена сума була сплачена позивачкою в повному обсязі, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру №18/06 від 18.06.2021.

Проте суд вважає, що аналіз законодавства, судової практики тощо, є складовими частинами підготовки позовної заяви і не мають відокремлюватись в самостійні послуги по наданню правової допомоги.

Виходячи з чого вимоги про стягнення 1000,00 грн. за аналіз судової практики заявлені необґрунтовано та не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області (вул. Сєдова, буд. 12, м. Запоріжжя, 69005) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області щодо невиплати ОСОБА_1 матеріального забезпечення у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності за період з 26.04.2021 по 29.08.2021 за рахунок коштів Фонду соціального страхування України,

Зобов`язати Управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальне забезпечення у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності за період з 26.04.2021 по 29.08.2021 за рахунок коштів Фонду соціального страхування України.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати: зі сплати судового збору у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривен 00 копійок та з надання професійної правничої (правової) допомоги у розмірі 2000 (дві тисячі) гривен 00 копійок.

У задоволенні вимоги щодо стягнення іншої частини витрат на правову допомогу – відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано «15» листопада 2021 року.

Суддя Р.В. Кисіль