Рішення № 101104695, 11.11.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2021 р. Справа№200/13224/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі – УПФ), в якому просить: 1) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо зменшення розміру відсотків щомісячного грошового утримання судді у відставці з 88 відсотків до 50 відсотків; 2) зобов`язати УПФ відновити право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 88 відсотків від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді; 3) зобов`язати відповідача зробити перерахунок і виплачувати щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 88 відсотків від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, починаючи з 19.02.2020 р. з урахуванням фактично виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що перебуває на обліку в УПФ та отримувала щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 88% суддівської винагороди. Проте після перерахунку позивачу зменшено розмір довічного грошового утримання з 88% до 58%.

Позивач вважає такі дії управління протиправними, оскільки її право на одержання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в належному розмірі є беззаперечним, гарантоване в силу положень статей 126, 130 Конституції України, статті 142 Закону № 1402-VIII, а забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань.

11 жовтня 2021 року відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи, про що постановлена відповідна ухвала. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

08 листопада 2021 року представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідно до ч. 3 ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розмір щомісячного довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді становить повних 24 роки. Отже, у разі обчислення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до норм Закону України №1402, його розмір має становити 58 % суддівської винагороди, а не 88 відсотків.

Представник відповідача звертає увагу, що в межах спірних правовідносин встановлення різних підходів при визначенні відсотків від розміру суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до ст. 135 ЗУ №1402, ставлячи їх в залежність від дати виходу судді у відставку суперечить положенням частини першої статті 126 Конституції України.

У зв`язку з чим, представник відповідача вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 , перебуває на обліку в УПФ.

Згідно розпорядження від 10.08.2015 року позивачу призначено довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 88%.

31 липня 2021 року позивач звернулася до управління із заявою, в якій просила повідомити про підстави зменшення довічного грошового утримання судді з 88% до 58% (а.с. 11).

Листом від 27 серпня 2021 року УПФ повідомило позивача, що довічне грошове утримання судді у відставці перераховано у розмірі 58% грошового утримання (заробітної плати) працюючого на відповідній посаді судді згідно ч. 3 ст. 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (а.с. 12-13).

Позивач оскаржує вищевказані дії відповідача, як такі, що вчинені з порушенням норм чинного законодавства та порушують його конституційні права.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.

Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Відповідно до ч. п. 8 ч. 4 ст. 48 та ч. 6 ст.48 Закону України від 07.07.2010 "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 2453-VI, в редакції, чинній на момент набуття позивачем права на щомісячне довічне грошове утримання відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів") незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Аналогічні положення закріплені у ст. 48 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (далі також - Закон № 1402-VІІІ, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

З огляду на викладене, конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 у справах №713/1064/17, № 686/24597/16-а, № 686/1938/17, № 766/7021/17, № 686/24597/16-а, від 11.12.2018 у справі №522/5168/17, від 11.02.2020 у справі №200/3958/19.

02.06.2016 прийнято Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» № 1401-VIII та новий Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII (далі - Закон від 02.06.2016 або Закону № 1402), які набрали чинності 30.09.2016.

Розділом XII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону передбачено певні особливості визначення розміру суддівського винагороди та, відповідно, розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Про суддів, які вийшли у відставку до набрання чинності Законом від 02.06.2016, тобто до 30.09.2016, у пункті 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 02.06.2016 не йдеться, оскільки предметом її регулювання є визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку. Зазначена норма не регулює відносин щодо перерахунку розміру грошового утримання.

Оскільки позивач вийшов у відставку до 30.09.2016, положення пункту 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 02.06.2016 на нього не поширюються. Спірні правовідносини виникли не щодо визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, який виходить у відставку, а щодо перерахунку розміру раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Ці правовідносини і на теперішній час регулюються частиною 4 статті 142 Закону від 02.06.2016, яка передбачає, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Застосування цієї правової норми передбачає, що для набуття права на перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання необхідними є зміна розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Однак, суд вважає помилковим посилання позивача на те, що такий перерахунок має бути здійснений, виходячи з 88% від суддівської винагороди працюючого судді, виходячи з наступного.

Такий відсоток розміру довічного грошового утримання позивача від суддівської винагороди працюючого судді визначений на підставі частини 3 статті 141 Закону від 07.07.2010 року №2453-VI (з урахуванням пункту 4 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 року №4-рп/2016), виходячи з суддівського стажу позивача.

Пунктом 4 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 року №4-рп/2016 визначено наступне:

« - частина третя статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Натомість застосуванню підлягає частина третя статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, тобто у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII, а саме: "Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання".

Отже, маючи 24 роки суддівського стажу, позивач згідно частини 3 статті 141 Закону від 07.07.2010 року №2453-VI мав право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 88 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.

При цьому, за Законом від 07.07.2010 року №2453-VI грошове утримання судді обраховувалось з 15 мінімальних заробітних плат з підвищуючими коефіцієнтами для суддів апеляційної та касаційної інстанції (з урахування пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 року №11-р/2018).

Як вже було зазначено вище, чинним Законом №1402-VIII визначені інші вихідні дані для обрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, а саме:

- щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді (ч.4 ст.142 Закону №1402-VIII);

- базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (з підвищуючими коефіцієнтами для суддів апеляційної та касаційної інстанції) (ч.3, 4 ст.135 Закону №1402-VIII).

Отже, для застосування розміру 88 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, про який просить позивач, немає підстав, оскільки зазначений розмір був передбачений Законом України Про судоустрій і статус суддів № 2453-VI від 07.07.2010. Але, з 18.02.2020 з моменту проголошення Рішення КСУ №2-р/2020 від 18.02.2020, Закон України Про судоустрій і статус суддів №2453-VI від 07.07.2010 в частині регулювання щомісячного грошового утримання, остаточно втратив чинність.

Діючим Законом, передбачені інші розміри суддівської винагороди та розмір відсотків від неї, для нарахування щомісячного грошового утримання.

Неможливо використовувати для обрахунку щомісячного грошового утримання одночасно складові, які передбаченні для різних формул обрахунку грошового утримання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08 листопада 2021 року у справі № 580/492/21.

Враховуючи положення ч.2 ст.142 Закону №1402-VIII та суддівський стаж позивача (24 роки ), з 19.02.2020 року щомісячне довічне грошове утримання позивача має розраховуватися, виходячи з 58 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

При цьому суд зауважує, що визначення відсотку розміру довічного грошового утримання позивача від суддівської винагороди працюючого судді на підставі норм Закону №1402-VIII не призводить до порушення ст.22 Конституції України, оскільки відповідає оцінці допустимого рівня забезпечення суддів у відставці на підставі Рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 р. № 4-рп/2016 та не зумовлює зменшення рівня розміру гарантій забезпечення у порівнянні з чинною на момент здійснення ними професійних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у зразковій справі № 0640/3835/18.

Крім того, розмір довічного грошового утримання, на який має право позивач згідно норм Закону №1402-VIII, не є меншим ніж той, який був забезпечений позивачу на підставі положень Закону від 07.07.2010 року №2453-VI.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

З урахуванням приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не підлягають відшкодуванню.

На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122 Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Лазарєв