Вирок № 101103479, 15.11.2021, Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 348/1982/20

Провадження № 1-кп/348/180/21

15 листопада 2021 року м.Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді - Грещука Р.П.,

секретарів - Кушнірчук М.Д., Нагорняк Г.М.,

з участю: прокурора - Соломчака Ю.О.,

обвинуваченого - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Надвірна кримінальне провадження №12020095200000163 від 22.09.2020 року про обвинувачення:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , з повною загальною середньою освітою, пенсіонера, одруженого, на утриманні немає нікого, українця, громадянина України, не судимого, у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.185 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Обвинувачений ОСОБА_1 вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку).

Кримінальний проступок ним вчинено при наступних обставинах:

21.09.2020 року близько 23 год. 23 хв. обвинувачений ОСОБА_1 , на автомобілі марки «ВАЗ», моделі «2101», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що перебуває у його користуванні, проїжджав по вул.Українських Січових Стрільців в с.Пнів, Надвірнянського району Івано-Франківської області.

Зупинившись на узбіччі дороги, біля пам`ятника Т.Шевченка, обвинувачений зайшов на територію Пнівської лікарської амбулаторії, де проводилися будівельні роботи і побачив на земельній ділянці демонтовану тротуарну плитку, типу бруківка, яка належить Пасічнянській сільській раді Надвірянського району.

В подальшому у ОСОБА_1 виник кримінально-протиправний умисел, направлений на незаконне збагачення шляхом таємного викрадення вказаного майна, реалізуючи який, діючи умисно, з корисливих мотивів, переслідуючи мету наживи, впевнившись у тому, що за його діями ніхто не спостерігає, у період часу з 23 год. 25 хв. 21.09.2020 року до 01 год. 20 хв. 22.09.2020 року, обвинувачений таємно викрав 4,5 м2 бувшої в користуванні тротуарної плитки, товщиною 60 мм., типу бруківка, вартість одного квадратного метра якої відповідно до висновку експерта №СЕ-19/109/14/2-710ТВ/20 від 29.09.2020 року становить 107 грн. 00 коп.

Після вчинення крадіжки ОСОБА_1 покинув місце вчинення кримінального проступку, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд.

В результаті кримінально-протиправних дій обвинуваченого ОСОБА_1 , Пасічнянській сільській раді Надвірянського району Івано-Франківської області було завдано майнової шкоди на загальну суму 481 грн. 50 коп.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті визнав повністю та пояснив, що ввечері 21.09.2020 року він їхав на своєму автомобілі марки «ВАЗ», моделі 2101, реєстраційний номер НОМЕР_1 із смт.Битків і близько 23 год. проїжджав по вул.Українських Січових Стрільців в с.Пнів, Надвірнянського району Івано-Франківської області, де побачив біля Пнівської лікарської амбулаторії стару демонтовану тротуарну плитку. Він вирішив її забрати, - тому зупинив автомобіль та впродовж години погрузив плитку в багажник та салон свого автомобіля і поїхав додому.

При в`їзді в м.Надвірна його зупинили працівники поліції, яким він в подальшому зізнався, що забрав дану бруківку без відома її власника, тобто вкрав.

Ствердив, що на даний час ним повністю відшкодовано Пасічнянській сільській раді Надвірнянського району Івано-Франківської області як власнику майна, завдану шкоду, представник якої претензій до нього немає.

Просить суворо його не карати, у вчиненому щиро розкаюється, обіцяє стати на шлях виправлення та розуміє, що вчинив умисне кримінальне правопорушення.

Беручи до уваги те, що обвинувачений ОСОБА_1 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення при обставинах, викладених у обвинувальному акті, та зважаючи на те, що прокурор також не оспорював фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового розгляду, в тому числі обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз`яснивши їм положення ч.3 ст.349 КПК України про те, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи у апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового процесу, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Враховуючи викладене, допитавши обвинуваченого та дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують його особу, суд прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.

Умисні дії ОСОБА_1 , які виразились у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вірно кваліфіковано за ч.1 ст.185 КК України.

При вирішенні питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд враховує приписи статей 50, 65 КК України, зі змісту яких випливає, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують. Саме не зазначені критерії призначення кримінального покарання звернуто увагу Верховним Судом у постанові від 10.07.2018 року (справа № 148/1211/15-к).

У постанові від 14.06.2018 року (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначено, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила кримінальне правопорушення, залежно від особливостей цього кримінального правопорушення і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК України) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 року (справа № 756/4830/17-к) звернуто увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК України) вчинене у конкретному випадку кримінально-протиправне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінальних правопорушень, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 ч.1 ст.65 КК України поняття «особа винного».

Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого кримінального правопорушення, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти кримінальні правопорушення, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю кримінального правопорушення, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого кримінального правопорушення. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого кримінального правопорушення, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 року (справа №166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння кримінального правопорушення, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.

Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 року (справа №629/847/15-к).

Крім того, при вирішенні питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 року (справа №298/95/16-к) зазначено, що у частині другій статті 65 КК України встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.

Надані суду матеріали свідчать, що ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, проте у вчиненому розкаявся і активно сприяв його розкриттю, на обліку в наркологічному та психіатричному кабінетах не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно.

Отже, обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_1 , відповідно до ч.ч.1, 2 ст.66 КК України, суд враховує повне визнання вини у вчиненному на стадії досудового розслідування та судового розгляду, щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування потерпілому заподіяних збитків, відсутність у представника потерпілого матеріальних та моральних претензій до обвинуваченого, те що обвинувачений являється пенсіонером.

Обтяжуючих вину ОСОБА_1 обставин судом не встановлено.

Таким чином, аналізуючи встановлені судом відомості, що характеризують особу обвинуваченого, обставини, що пом`якшують його покарання, поведінку обвинуваченого до і після вчинення кримінального правопорушення, приписи статей 50, 65 КК України, роз`яснення ВС, викладені у постанові від 17.04.2018 року, суд приходить до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, а саме у виді штрафу.

Разом з тим, вказані вище обставини в сукупності є, на думку суду, такими, що не тільки пом`якшують покарання, але й істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення і дають підстави, з врахуванням як обставин у даному провадженні так і особи обвинуваченого, викладених вище пом`якшуючих відповідальність обставин, при визначенні йому покарання застосувати ч.1 ст.69 КК України і призначити покарання у виді штрафу, однак нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.1 ст.185 КК України.

Суд дійшов до такого висновку, оскільки метою покарання згідно з приписами ч.2 ст.50 КК України є не тільки кара, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

На переконання суду, обраний обвинуваченому такий вид та розмір покарання, відповідатиме не тільки тяжкості вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення та обставинам провадження, але й особі самого обвинуваченого, є обгрунтованим та буде відповідати меті покарання.

Відшкодування судових витрат належить вирішити з додержанням вимог ст.124 КПК України.

У відповідності до ч.4 ст.174 КПК України, слід вирішити питання щодо скасування арешту, накладеного на тимчасово вилучене майно.

Питання речових доказів належить вирішити, керуючись правилами, викладеними в ст.100 КПК України.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_1 на стадії досудового розслідування та судового розгляду не обирався.

Цивільний позов у кримінальному провадженні №12020095200000163 від 22.09.2020 року не заявлявся.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.100, 124, 174, 370, 371, 373, 374, 381, 382, 394, 395 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.185 КК України та призначити йому покарання із застосуванням ч.1 ст.69 КК України - штраф в розмірі 100 (сто) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 (одна тисяча сімсот) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , жителя АДРЕСА_1 , в користь держави - 653 грн. 80 коп. за проведення у даному кримінальному провадженні товарознавчої експертизи, висновок експерта №СЕ-19/109/14/2-710ТВ/20 від 29.09.2020 року.

Арешт, накладений згідно ухвали слідчого судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області Матолич В.В. від 25.09.2020 року на автомобіль марки «ВАЗ», модель «2101», державний номерний знак НОМЕР_1 , в частині заборони відчужувати та розпоряджатися даним майном, та на тротуарну плитку (по типу бруківка), загальною площею 4,5 м2, у тому числі на три фрагменти розміром 18x12x6 см, 12x12x6 см та 9x12x6 см, в частині заборони відчужувати, розпоряджатися та користуватися даним майном - скасувати.

Речові докази: автомобіль марки «ВАЗ», модель «2101», реєстраційний номер НОМЕР_1 та технічний паспорт серії НОМЕР_3 , які згідно ухвали слідчого судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області Матолич В.В. від 25.09.2020 року передані на відповідальне зберігання обвинуваченому ОСОБА_1 , після набрання вироком законної сили - повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , жителю АДРЕСА_1 .

Речові докази: тротуарну плитку (по типу бруківка), загальною площею 4,5 м2 та три фрагменти розміром 18x12x6 см, 12x12x6 см та 9x12x6 см, які згідно постанови дізнавача-інспектора СД Надвірнянського ВП ГУНП в Івано-Франківській області Витвицького В.Р. від 22.09.2020 року зберігаються в кімнаті зберігання речових доказів Надвірнянського РВП ГУНП в Івано-Франківській області (квитанція №2835 від 22.09.2020 року), після набрання вироком законної сили - повернути власнику: Пасічнянській сільській раді Надвірнянського району Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ: 04354686, місцезнаходження: с.Пасічна, вул.С.Галечко, 127, Надвірнянського району Івано-Франківської області.

Речові докази: три CD-диски із маркуванням «RIDATA», з наявними на них файлами в кількості 66 шт., які згідно постанови дізнавача-інспектора СД Надвірнянського ВП ГУНП в Івано-Франківській області Витвицького В.Р. від 30.09.2020 року зберігаються при матеріалах кримінального провадження №12020095200000163 від 22.09.2020 року, після набрання вироком законної сили - залишити зберігати при матеріалах кримінального провадження.

Вирок суду може бути оскаржений з підстав, передбачених ст.394 КПК України, до Івано-Франківського апеляційного суду через Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області протягом 30 днів з дня його проголошення, а обвинуваченим ОСОБА_1 - в той самий строк з часу отримання копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя Грещук Р.П.