Рішення № 101102089, 16.11.2021, Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу

г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 213/3481/21

Номер провадження 2/213/2172/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 листопада 2021 року м. Кривий Ріг

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі головуючого судді Князєвої Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін позовну заяву ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Меланчук Ігор Віталійович, до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

До Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла вищезазначена позовна заява. В обґрунтування позову зазначено, що внаслідок роботи на підприємстві відповідача позивач отримав хронічні професійні захворювання. Висновком МСЕК йому 12.04.2006 року встановлено 60 % втрати професійної працездатності. У зв`язку із чим просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 227000 грн.

Представник відповідача надав відзив на позов. Вважають позовні вимоги необґрунтованими. В обґрунтування заперечення зазначають, що відшкодування моральної шкоди можливе лише за наявності вини особи, яка її заподіяла. Відповідно до санітарно-гігієнічної характеристики умов праці позивача санітарно-побутове забезпечення працівника було у повному обсязі. Позивач, усвідомлюючи наявність шкідливих та небезпечних виробничих факторів на робочому місці, свідомо тривалий час працював у шкідливих умовах праці, отримуючи за це відповідні пільги, компенсації та більшу оплату. Актом розслідування хронічного професійного захворювання не визначені особи, які порушили законодавство про охорону праці, а також відповідачем зазначається що професійне захворювання позивача також було спричинено роботою останнього на інших підприємствах в шкідливих умовах праці. Це дає підстави вважати, що саме тривалий стаж роботи позивача став причиною виникнення у нього профзахворювання. Твердження позивача про порушення відповідачем законодавства про охорону праці не є доведеним, оскільки Приватне акціонерне товариство «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» виконує відповідно до ЗУ «Про охорону праці» всі вимоги.. Зазначають, що позивачем не обґрунтовано ціну позову та спричинення йому моральних страждань, зокрема вказують що зазначена сума моральної шкоди є значно завищеною Просять відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Також представник відповідача надав клопотання про витребування доказів в якому зазначає, що у випадку задоволення позову для своєчасного та оперативного виконання судового рішення у нього є необхідність взнати реквізити рахунку позивача та просить суд просить суд витребувати у позивача, ОСОБА_1 довідку видану банківською установою, про наявність у нього рахунку для поповнення.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає встановленими такі обставини.

Позивач працював у відповідача в шкідливих умовах праці помічником машиніста екскаватора з 02.01.1965 по 01.11.1967, також позивач працював у відповідача в шкідливих умовах праці на посаді машиніста екскаватора з 01.11.1967 по 21.06.1981. Позивач 21.06.1981 за власним бажанням звільнений за ст. 38 КЗпП України у зв`язку з виходом на пенсію.

Також позивач працював в шкідливих умовах праці на Акціонерному товаристві «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» з 12.04.1982 по 14.04.1983 на посаді помічника машиніста екскаватора, з 14.04.1983 по 12.01.1999 машиністом екскаватора, з 12.01.1999 по 03.05.2006 помічником машиніста екскаватора, 03.05.2006 був звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію.

Згідно з актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 22.02.2006 проведено розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання позивача: вібраційна хвороба першої-другої ст., синдром генералізованої ангіодистонії та полірадикулоневропатії з вираженими порушеннями біомеханіки хребта на фоні нестабільності сегментів L2-L5, нейродистрофією у вигляді дв. плечолопаткового періатрозу, деф. артрозу ліктьових і колінних суглобів ПФ - другої ст., хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої ст. (пиловий бронхіт - другої ст. емфізема легень першої-другої ст.), ЛН другої ст.

Зазначений діагноз підтверджується виписками з історії хвороби від 11.08.2005 року, та 08.02.2006 року

Відповідно до пункту 17 акту професійне захворювання виникло за таких обставин: тривала робота в умовах впливу загальної вібрації, рівень якої перевищує ГДР та впливу виробничого пилу, концентрація якого, в повітрі робочої зони перевищує ГДК. Виробничі фактори, що призвели до захворювання: запиленість повітря робочої зони (концентрація пилу), в тому числі вміст вільного SIO2 - 10 до 70 %. ІнГЗК та ПГЗК 10,8 - 12,8 мг/м3 при ГДК 2,0/м3. Рівень загальної та локальної вібрації ІнГЗК та ПГЗК 104-105 дБ при ГДР 101 дБ.

При огляді МСЕК 12.04.2006 позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності - 60 %, з них: 35 % - по вібраційній хворобі, з 10.04.2006 безстроково, встановлено 3 групу інвалідності.

ОСОБА_1 з приводу професійного захворювання періодично проходив лікування в медичних закладах.

Внаслідок професійного захворювання позивачу завдано моральної шкоди, що полягає у моральних стражданнях через погіршення здоров`я, постійне лікування, вимушені зміни способу життя, втрати професійної працездатності.

Викладеним обставинам відповідають правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання.

Статтею 153 Кодексу законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Стаття 173 зазначеного кодексу закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Суд вважає встановленим факт спричинення позивачу моральної шкоди внаслідок настання у позивача стійкої втрати професійної працездатності: 60 % зі встановленням третьої групи інвалідності.

Рішенням Конституційного Суду №20-рп/2008 від 08.10.2008 року встановлено, що обов`язок з відшкодування моральної шкоди покладається на підприємства, які заподіяли шкоду.

Частина 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Встановлено, що внаслідок професійного захворювання позивачу заподіяні моральні і фізичні страждання, що спричинили погіршення реалізації його фізичних можливостей, змінився його звичний спосіб життя, спричинені й інші негативні наслідки морального характеру, що призводить до порушення звичайного способу життя та вимагають від нього додаткових зусиль для його організації.

Рішенням Конституційного Суду від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 року встановлено, що "громадяни, яким установлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди". Відповідно до п. 4.1 цього ж рішення ушкодження здоров`я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, заподіюють йому моральні й фізичні страждання.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року, із змінами, внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25.05.2001 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин.

Частиною 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суд не бере до уваги твердження представника відповідача про те, що в діях відповідача відсутня протиправна поведінка, оскільки відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин з відшкодування моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Доводи представника відповідача про недоведеність факту моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст.3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до висновоку Великої Палати Верховного Суду (постанова від 15 грудня 2020 р) розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої моральної шкоди суд враховує конкретні обставини справи, обсяг, характер, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, стан його здоров`я, вину підприємства в заподіянні шкоди, суттєвість вимушених змін у житті.

Визначаючи розмір відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, встановлення позивачу з 10 квітня 2006 року 60 % ступеню втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням та третьої групи інвалідності, обсяг фізичних та моральних страждань позивача, їх інтенсивність та довго тривалість, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, наслідків, що наступили. Також суд враховує тривалість праці позивача на підприємстві відповідача в шкідливих умовах праці, що складає близько 17 років 2 місяців, а також враховує факт та час роботи позивача у шкідливих умовах на підприємстві АТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат». Судом при визначенні розміру моральної шкоди також враховано той факт, що ОСОБА_1 був звільнений з підприємства відповідача 21.06.1981, проте професійне захворювання було встановлено лише з 2006 року, тобто з моменту звільнення позивача з підприємства відповідача до моменту встановлення професійного захворювання минуло близько 25 років.

З урахуванням вищезазначеного суд вважає, що належною компенсацією спричиненої позивачу моральної шкоди є сума 60000 грн., що буде відповідати тим стражданням і переживанням, що він зазнає у зв`язку з погіршенням здоров`я.

Підлягає стягненню з відповідача судовий збір в дохід держави.

Керуючись ст.ст. 5, 23, 1167, 1168 ЦК України, ст.ст. 153, 173, 237-1 КЗпП України, ст. 13 Закону України "Про охорону праці", ст. ст. 7, 12, 13, 79-81, 141, 247, 258, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Меланчук Ігор Віталійович, до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» (вул. Рудна, 47, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, код ЄДРПОУ: 00190905) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди 60000 (шістдесят тисяч) гривень без урахування податку з доходів фізичних осіб.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» в дохід держави судовий збір у сумі 600 (шістсот) гривень 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Н. В. Князєва