Рішення № 101101215, 12.11.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2021 року Справа № 160/15238/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

при секретарі: Мартіросян Г.А.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/15238/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

01.09.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, у якій позивач, з урахуванням уточнень від 10.09.2021 року, просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №254-21 від 23.07.2021 року щодо відмови позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Державну міграційну службу України (код ЄДРПОУ 37508470, місцезнаходження: вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001) повторно розглянути заяву громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яку було подано 02 березня 2021 року.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу між суддями від 01.09.2021 року ця справа була розподілена судді Ількову В.В.

Ухвалою суду від 02.09.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, було залишено без руху, з підстав передбачених ст.ст. 160,161 КАС України.

Позивачем, у строк визначених в ухвалі суду, усунуті недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 15.09.2021 року відкрито провадження у справі, в порядку положень ст. 262 КАС України.

Також, ухвалою суду від 15.09.2021 року було витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії таких документів:

- рішення Державної міграційної служби України від 23.07.2021 року №254-21;

- наявні матеріали особової справи громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 № НОМЕР_1 ;

- звернення/заяву позивача від 02.03.2021 року щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та інші наявні докази щодо суті спору.

06.10.2021 року від відповідача до канцелярії суду надійшов відзив на адміністративний позов з додатками та доказами направлення позивачу та витребуваними судом доказами по справі.

Згідно приписами статті 2 КАС України - завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 12.11.2021 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач - громадянин Сирійської Арабської Республіки, уродженець м. Дамаск, Сирія, за національністю сирієць, за віросповіданням мусульманин-суніт, військовозобов`язаний.

02 березня 2021 року він звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач зазначає, що 26.08.2021 року ним було отримано повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області від 26.08.2021 року №09-21 про те, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1,13 частини першої статті 1 цього закону відсутні, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 23.07.2021 року № 254-21.

Позивач вважає рішення Державної міграційної служби України №254-21 від 23.07.2021 року протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки у позивача є обґрунтовані підстави побоюватися, що внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини у країні його походження, його життю, безпеці та свободі існує загроза та ймовірність стати жертвою переслідування.

Відповідачем при прийнятті оскарженого рішення не досліджено у повному обсязі усіх обставин, з якими Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» пов`язує надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Враховуючи, що факт існування загрози життю, безпеці, свободи позивача в країні його громадянського походження підтверджено загальновідомими офіційними документами, відмова відповідача у визнанні позивача особою, яка потребує додаткового захисту, є неправомірною та підлягає скасуванню.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

Відповідач позов не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, оскаржуване рішення прийнято у зв`язку з ненаданням позивачем доказів на підтвердження обґрунтованості побоювань загрози життю, не доведеності існування умов для визнання його біженцем або особою, що потребує додаткового захисту та наявності правомірних підстав для прийняття органами ДМС України рішення.

Вказують, що ні в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 02.03.2021 року, яка міститься в особовій справі заявника № 2021 ЭР 0001, ні під час проведення процедури розгляду вищевказаної заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яка здійснена органами міграційної служби на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», ОСОБА_1 не повідомляв про наявність будь-яких фактів переслідування його особи за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань (конвенційні ознаки).

Вказують, що згідно з інформації наданої ОСОБА_1 , у його заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 02.03.2021 року, а також, зі слів ОСОБА_1 , під час співбесід проведених з останнім уповноваженою посадовою особою ГУДМС України в Дніпропетровській області 22.03.2021 року та 08.06.2021 року, у рамках процедури розгляду його заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та зафіксованих у відповідних протоколах співбесід від 22 березня 2021 року та від 08 червня 2021 року, які містяться в особовій справі заявника № 2021 DP 0001, фактів переслідування його особи за конвенційними ознаками, як під час свого останнього перебування в країні походження, так і на час звернення з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також, на час проведення розгляду даної Заяви і прийняття рішення ДМС за наслідками розгляду останньої, ОСОБА_1 не зазнавав, та не зазнає.

До політичної, релігійної, військової або ж громадської організації, в Сирійській Арабській Республіці, ні Позивач, ні члени його сім`ї, не належали, та не належать.

Також, вказують, що як вбачається із заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 02.03.2021 року, ОСОБА_1 до адміністративної або кримінальної відповідальності в країні походження не притягався [пункт 4.5. та пункт 4.6. Заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 02.03.2021 року], проблем при виїзді із Сирії в нього не виникало, виїхав легально.

Враховуючи наведене, на думку відповідача, у ОСОБА_1 відстуня, як суб`єктивна, так і об`єктивна сторона побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, наявність яких є обов`язковою умовою для надання особі статусу біженця.

Відповідач вважає, що у ОСОБА_1 , відсутні умови необхідні для надання статусу біженця, передбачені Конвенцією про статус біженців 1951 року, Протоколом щодо статусу біженця 1967 року, та п. 1 ч. 1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме, відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань внаслідок яких, зазначена особа перебувала б за межами країни свого походження, та не могла б користуватися захистом цієї країни внаслідок таких побоювань.

ІV. ПОЯСНЕННЯ ТРЕТЬОЇ ОСОБИ

Ухвалою суду від 15.09.2021 року відкрито провадження у справі, в порядку положень ст. 262 КАС України.

Також, цією ухвалою суду від 15.09.2021 року, Головному управлінню Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області було запропоновано надати пояснення по справі №160/15238/21.

Станом на 12.11.2021 року від Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області письмові пояснення по справі не надані, хоча третя особа повідомлялася судом належним чином згідно з положень КАС України, що також підтверджується матеріалами справи.

V. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, суд встановив такі обставини.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Сирійської Арабської Республіки.

У 2017 році позивач прибув до України з метою возз`єднання з громадянкою України.

У зв`язку із укладенням шлюбу з громадянкою України, позивач був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні, серія НОМЕР_2 , видану 15.01.2018 року, орган видачі 1201, строком дії до 03.11.2018 року.

02.09.2018 року в Йорданії, позивач розлучився із громадянкою України.

Після закінчення строку дії тимчасової посвідки, до міграційної служби позивач не звертався.

02.03.2021 року позивач звернувся до міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В якості причини звернення позивач зазначив, що наразі в країні попереднього постійного проживання йде війна, у зв`язку з чим має побоювання за своє життя, оскільки у разі повернення до Сирії його буде призвано до лав армії, а у разі відмови його можуть переслідувати антиурядові та терористичні сили.

Судом встановлено, що в рамках процедури розгляду заяви від 02.03.2021 року з позивачем було проведено анкетування, за результатом якого позивачем заповнено анкету особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, складено протокол співбесіди.

За результатами вивчення матеріалів особової справи позивача міграційною службою 17.06.2021 року складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Державної міграційної служби України №254-21 від 23.07.2021 року відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину ОСОБА_1 .

Не погодившись із рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

VІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України від 08.07.2011 № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Відповідно до пунктів 1, 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Враховуючи умови, передбачені частиною першою статті 1 Закону № 3671-VI, слід зазначити, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Положеннями абз. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Відповідно до п. 45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

Пунктами 66 та 195 названого Керівництва передбачено, що для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення достатньо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. У кожному окремому випадку усі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, а потім особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити усі доводи та достовірність тверджень заявника.

Отже, особа, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має навести факти, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Пунктом 5 ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують додаткового захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" визначено, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільні пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є послідовними та правдоподібними і не протирічать загальній та конкретній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, зобов`язана вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа зобов`язана надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця мають враховуватися всі чотири підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця, що визначені статтею 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року.

VІІ. ОЦІНКА СУДУ

Згідно матеріалів справи, ОСОБА_1 (надалі - Позивач) - громадянин Сирійської Арабської Республіки, уродженець м. Дамаск, Сирія, за національністю сирієць, за віросповіданням мусульманин-суніт, військовозобов`язаний.

Через побоювання бути призваним до армії в умовах внутрішнього збройного конфлікту і складної політичної ситуації, що склалася в його країні, стати жертвою переслідувань після повернення до Сирійської Арабської Республіки, позивач звернувся за захистом шляхом отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захист» особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Крім того, при розгляді зазначених справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.

При цьому, побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто, ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо).

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.

Судом встановлено, що станом на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення офіційною позицією УВКБ ООН державам-членам ООН рекомендовано у зв`язку з проведенням постійних бойових дій у Сирії з березня 2011 року, які продовжуються і до тепер, ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення.

УВКБ ООН зазначає, що потрібні великодушні підходи до захисту, що відображаються у незастосуванні санкцій до тих, хто прибуває без документів, що посвідчують особу (або іншим неправомірним шляхом), та у високому проценті позитивних рішень по клопотаннях про надання статусу біженця, поряд із забезпеченням супутніх прав. Ще однією доречною формою солідарності у теперішній кризисній ситуації була б гнучкість застосування критеріїв та процедур возз`єднання родини, рівно як і скасування певних вимог для отримання віз та полегшення в`їзду громадян Сирії з метою роботи або навчання або за сімейною чи гуманітарною метою в межах національних програм.

У своїх рекомендаціях УВКБ ООН зазначило, що в тих випадках, коли особи не відповідають конвенційним критеріями, належить застосовувати критерії для надавання додаткових форм захисту, у т.ч. тих, що розроблені в обов`язкових або факультативних регіональних принципах або режимах надання захисту, а також ситуаційно обумовлені критерії надання статусу біженця.

Отже, існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість побоювань позивача щодо можливості стати жертвою переслідувань в разі повернення до Сирії, ситуація в якій докорінно змінилась під час його перебування в Україні.

Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні через деякий час після від`їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від`їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від`їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним, й таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати в особи на момент її звернення за захистом.

Слід зазначити, що відповідачем не надано належної правової оцінки про ситуацію, яка склалася після виїзду позивача у зв`язку з розгортанням збройного конфлікту в країні його походження.

При цьому, твердження про те, що в Сирії існує тривалий збройний конфлікт, який супроводжується обстрілами і бомбардуванням населених пунктів та об`єктів соціальної інфраструктури, і що ситуація в цій країні є вкрай небезпечною і складною є загальновідомим фактом. Збройні зіткнення між військами офіційної влади Сирії та опозиційно налаштованими воєнізованими збройними угрупуваннями охопили значну територію цієї країни і її населення, тож ситуація там є напруженою і небезпечною для життя і безпеки людей, які там перебувають. Про події в Сирії інформують численні засоби масової інформації і ситуацію в цій країні обговорюють міжнародні організації, тож ці обставини доказуванню у цій справі не потребують.

Незважаючи на те, що позивач прибув в Україну до того, коли збройний конфлікт у Сирії став таким інтенсивним, це не спростовує того, що ситуація в країні його походження суттєво змінилася після його виїзду і стала небезпечною для життя та безпеки, що також слід враховувати при прийнятті рішення, даючи оцінку поясненням позивача, чому саме він просить залишитися в Україні як особа яка потребує додаткового захисту.

Отже, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з яким Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" пов`язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту, а саме дослідження ситуації в країні походження позивача проводились відповідачем поверхнево та не об`єктивно та належним чином не вивчалась.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

За таких обставин, слід дійти до висновку про те, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності прийнятого рішення.

Підсумовуючи викладене, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами й іншими учасниками справи докази, а також їх письмові доводи, слід дійти висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України “Про судоустрій і статус суддів” встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Рисовський проти України” (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу “доброго врядування”.

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах “Beyeler v. Italy” №33202/96, “Oneryildiz v. Turkey” № 48939/99, “Moskal v. Poland” № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі “Hasan and Chaush v. Bulgaria” №30985/96).

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не було доведено належними та допустимими доказами щодо правомірної прийнятого рішення за №254-21 від 23.07.2021 року про відмову ОСОБА_1 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Щодо розподілу судових витрат.

З огляду на результат розгляду справи, звільнення позивача від сплати судових витрат в силу приписів п.14 ч.1 ст.15 Закону України «Про судовий збір», а також відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №254-21 від 23.07.2021 року про відмову ОСОБА_1 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сирійської Арабської Республіки - ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подану 02 березня 2021 року, з урахуванням висновків викладених в рішенні суду.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Державна міграційна служба України (01001, м.Київ, вул.Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470).

Третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, вул. В. Липинського, 7, код ЄДРПОУ 37806243).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 12.11.2021 року.

Суддя В.В. Ільков