Рішення № 101101200, 24.05.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2021 року Справа № 160/4292/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Врони О. В.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-

ВСТАНОВИВ:

23 березня 2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області №Ф-1811-58 від 15 лютого 2021 року про сплату фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) боргу з єдиного соціального внеску у розмірі 40595,72 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем безпідставно винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №Ф-1811-58 від 15 лютого 2021 року, оскільки позивач з 2016 року як фізична особа-підприємець жодної господарської діяльності не здійснювала, до податкової не з`являлася та не подавала заяви про обрання оподаткування, також не надавала будь-якої іншої звітності. Тому з вимогою контролюючого органу про сплату боргу (недоїмки) не погоджується в повному обсязі, вважає її необґрунтованою, протиправною та прийнятою з порушенням Податкового законодавства.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.03.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст.262 КАС України підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться.

27.04.2021 року (вх.№34234/21) надійшов відзив Головного управління ДПС у Дніпропетровській області. У відзиві відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог та в обґрунтування зазначає, що відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» на платників збору покладений обов`язок по своєчасному та в повному обсязі нарахуванні, обчисленні і сплаті єдиного внеску. Законом також передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від отримання доходу, у розмірі не меншому мінімального страхового внеску, тобто мінімальний розмір обов`язкового платежу прямо визначений законом, і не залежить від подання чи не подання платником податків відповідної звітності, або здійснення нарахувань контролюючим органом. Відповідач вважає вимогу про сплату боргу (недоїмки) законною, обгрунтованою, складеною на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець, про що вчинено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про включення відомостей про фізичну особу-підприємця № 22300000000023585 від 11.06.2015 року, за КВЕД 47.89 - роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами.

19.03.2021 року діяльність ФОП ОСОБА_1 припинено, підстава: власне рішення.

15.02.2021 року відповідачем на підставі даних інформаційної системи податкового органу прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1811-58 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 40595,72 грн.

Вимога отримана позивачкою 16.03.2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Підставою для формування вимоги від 15.02.2021 року №Ф-1811-58 є інформація, наявна в базі даних інформаційної системи податкового органу по інтегрованій картці платника податків, в якій відображено наступні несплачені нарахування на момент розгляду цієї справи:

- за 4 квартал 2015 року нарахування єдиного внеску складає 1434,51 грн., по строку 19.01.2016 року, 17.10.2015 року сплачено 478,17 грн., недоїмка складає – 956,34 грн.

- за 1 квартал 2016 року - по строку 19.04.2018, у сумі 909,48 грн., нарахування не сплачені;

- за 2 квартал 2016 року по строку 19.07.2016 – 941,16 грн., нарахування не сплачені.

Таким чином, станом на 31.07.2016 року у позивача обліковувалась недоїмка у розмірі 2806,98 грн. (1865,82грн. + 941,16 грн.).

Відповідно до інтегрованої картки позивача 01.07.2016 року було прийнято рішення про анулювання та зняття позивача зі спрощеної системи та переведено на загальну систему оподаткування.

За 2017 рік позивачу нараховано розрахункову суму єдиного внеску у сумі 8448 грн.

Станом на 31.01.2018 року у позивача обліковувалась недоїмка у розмірі 2806,98 грн.

- за 1 квартал 2018 року по строку 19.04.2018 - 2457,18 грн.;

- за 2 квартал 2018 року по строку 19.07.2018 - 2457,18 грн.;

- за 3 квартал 2018 року по строку 19.10.2018 - 2457,18 грн.;

- за 4 квартал 2018 року по строку 21.01.2019 - 2457,18 грн.;

- за 1 квартал 2019 року по строку 19.04.2019 - 2754,18 грн.;

- за 2 квартал 2019 року по строку 19.07.2019 - 2754,18 грн.;

- за 3 квартал 2019 року по строку 21.10.2019 - 2754,18 грн.;

- за 4 квартал 2019 року по строку 20.01.2020 - 2754,18 грн.;

- за 1 квартал 2020 року по строку 21.04.2020 - 2078,12 грн.;

- за 2 квартал 2020 року по строку 20.07.2020 - 1039,06 грн.;

- за 3 квартал 2020 року по строку 19.10.2020 - 3178,12 грн.;

- за 4 квартал 2020 року по строку 19.01.2021 - 2200 грн.;

Загальна сума недоїмки з єдиного соціального внеску складає 40595,72 грн.

Не погодившись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1811-58 від 15.02.2021 року у сумі 40595,72 грн., позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.

Пунктом 14.1.195 пункту14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону N 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону N 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону N 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону N 2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Позивачка перебувала на спрощеній системі оподаткування ( 2 група, ставка 10%), проте з 01.07.2016 року переведено на загальну систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону N 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19 адміністративне провадження № К/9901/28514/19.

Верховним судом у цій справі сформовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону N 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З аналізу правового висновку Верховного суду від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19 судом встановлено, що фізична особа-підприємець звільняється від сплати єдиного внеску у випадку встановлення судом, що нею підприємницька діяльність не здійснюється, дохід від такої діяльності не отримується та вказана особа перебуває у трудових відносинах та за неї єдиний внесок сплачує роботодавець.

Судом встановлено, що в період з 18.10.2019 року по 06.02.2020 року позивач працювала у Товаристві з обмеженою відповідальністю «БІЛД ВЕЙ», що підтверджується копією витягу із трудової книжки серія НОМЕР_2 .

Отже, сплата єдиного внеску ОСОБА_1 , яка перебувала у трудових відносинах, спричинить подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Якщо особа є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійсненні підприємницької діяльності. Проте, із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Згідно даних інформаційної системи органу доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків вимога винесена за період 4 квартал 2015 року по 1 квартал (січень місяць) 2021 року. Проте, єдиний соціальний внесок за ФОП ОСОБА_1 сплачував роботодавець у період з 18.10.2019 року по 06.02.2020 року (з 4 кварталу 2019 року по лютий місяць 1 кварталу 2020 року), в інші періоди нарахування єдиний внесок позивачкою або її роботодавцем за неї, не сплачувався.

Разом з відзивом на позовну заяву відповідач надає розрахунок суми єдиного внеску, що визначена у вимозі. Позивачу нараховано єдиний соціальний внесок за 2015 рік у сумі 1434,51 грн. (478,17 грн.х 3), в свою чергу 17.10.2015 року ОСОБА_1 сплатила суму єдиного внеску у розмірі 478,17 грн., тобто за один місяць. Тому у позивачки станом на 31.03.2016 року обліковувалася недоїмка у розмірі 956,34 грн. Також, за даними особової картки платника податків нарахування єдиного внеску згідно спірної вимоги здійснювалось: за 2016 рік (перший-другий квартал) нараховано у розмірі 1850,64 грн.; за 2017 рік нараховано – 8448 грн.; за 2018 рік – 7371,54 грн.; за 2019 рік (перший-третій квартал) – 8262,54 грн.; за 2020 рік (другий-четвертий квартал) – 6417,18 грн.

Тобто, виключенню з нарахування підлягає сума у розмірі 7289,48 грн. ( у період з 18.10.2019 року по 06.02.2020 року), тобто на вказану суму 33306,24 грн. вимога є правомірною. Отже, скасуванню підлягає вимога в частині 7289,48 грн. (40595,72грн.-7289,48 грн.).

Щодо посилання позивача на порушення строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 2. Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.

Приписами ч.3 ст.9 вказаного закону обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Частиною 1, 4 ст.25 Закону N 2464-VI рішення, прийняті податковими органами та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Згідно наведених вище норм можна зробити висновок, що вимога податкового органу є обов`язковою до виконання та порушення процедурних питань при формуванні спірної вимоги не впливає на законність самої вимоги та не звільняє платника від обов`язку сплачувати відповідні зобов`язання. Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 28.12.2018 року у справі №804/1678/15.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства Українипередбачено, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в загальному розмірі 908,00 грн., що документально підтверджується квитанцією від 19.03.2021 року.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 908,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 454,00 грн.

Представником позивача в позовній заяві заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Розглянувши питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України,судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених норм, дає суду, підставу прийти до висновку про те, що витрати сторонина правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.

До матеріалів справи представником позивача додано:

- копію договору про надання правової допомоги від 18.03.2021 року ;

- копію акту про надання правової допомоги від 19.03.2021 року;

- копію прибуткового касового ордеру від 01.09.2020 року;

- копію ордеру від 19.03.2021 року;

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП №3661;

- копію документу від 18.03.2021 року, що підтверджує сплату винагороди за надану правову допомогу.

Судом встановлено, що між Адвокатським бюро «ШАШЛИКОВ ТА ПАРТНЕРИ» та ОСОБА_1 укладено договір про надання правничої допомоги від 18.03.2021 року.

З акту надання послуг від 19.03.2021 року відомо, що адвокатом надані наступні послуги, а саме, підготовка позовної заяви про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), за що передбачена сума гонорару 2000,00 грн.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»:

- договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

- інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

- представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

З аналізу наведеної норми, підлягають відшкодуванню витрати адвоката, пов`язані з розглядом справи.

Верховним судом в постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд зазначає, що здійснені адвокатом дії, визначені в рахунках на оплату, мали бути здійснені адвокатом фактично, та дійсність їх вчинення має бути підтверджена в матеріалах справи.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такі самі критерії використовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, у рішенні ЄСПЛу справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, суд виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), №34884/97).

Судом встановлено, що визначені адвокатом дії в акті наданих послуг від 19.03.2021 року, є доведеними та підлягають частковому задоволенню судом у загальному розмірі на суму 1000 грн.

Вказана сума є співмірною з вчиненими адвокатом діями та наданими послугами у вказаній справі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення клопотання представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст.ст.139,241-246,250,255,262,295,Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1811-58 від 15.02.2021 року на суму 7289,18 грн. зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17А, м. Дніпро, 49005; код ЄДРПОУ 44118658 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 454 грн. 00 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17А, м. Дніпро, 49005; код ЄДРПОУ 44118658) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 1000 грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України

Суддя О.В. Врона