Рішення № 101101120, 27.07.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2021 року Справа № 160/8324/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АППАРЕЛЬ ДИСТРИБЬЮШИН КОМПАНІ» до Дніпровської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

25 травня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АППАРЕЛЬ ДИСТРИБЬЮШИН КОМПАНІ» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпровської митниці Держмитслужби, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів Дніпровської митниці Держмитслужби № UA 110150/2020/000172/1 від 23.11.2020 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що до митного органу надано документи, які підтверджують заявлену підприємством митну вартість та її складові частини, не мають розбіжностей, відомості про визначення митної вартості в цих документах є достовірними, базуються на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню та на їх підставі можливо ідентифікувати задекларовані товари, тому, на думку позивача, зазначені відповідачем розбіжності є необґрунтованими та безпідставними. У свою чергу, митним органом не надано належних доказів виникнення обґрунтованих сумнівів щодо достовірності поданих декларантом відомостей про вартість товару, послідовного застосування методів визначення митної вартості товарів або доцільності застосування інших ніж основний методів, причин неможливості застосування основного методу оцінки за ціною договору, для застосування якого позивачем було надано усі необхідні для цього документи. Отже, позивач вважає, що реалізація суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах управлінської функції шляхом прийняття рішення про коригування митної вартості товарів здійснена безпідставно.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 травня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

13 липня 2021 року на адресу суду надійшов відзив на позов, у якому відповідач позовні вимоги не визнав, просив в задоволенні позову відмовити. Зазначив, що при проведенні перевірки документів, які були надані у підтвердження заявленої митної вартості товарів, митним органом за результатами формато - логічного контролю автоматизованою системою аналізу ризиків за ЕМД від 23.11.2020 № UA 110150/2020/019347 було згенеровано обов`язкову форму контролю 105-2 Контроль правильності визначення митної вартості товарів і 106-2 Витребування документів, які підтверджують митну вартість товарів. За результатами проведеної перевірки документів та відомостей, доданих до митної декларації, з урахуванням положень статті 337 Митного кодексу України, встановлено, що документи, які підтверджують числові значення складових митної декларації, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості, містять розбіжності та не містять всіх даних відповідно до обраного методу визначення митної вартості ( п. 3 ст. 53 МК України), а саме: Оцінювана партія товару за ЕМД від 23.11.2020 № UA110150/2020/019347 заявлена відповідно до контракту за заявленим виробником «Eylul Dokuma Mensucal Tekstil San.ve Tic.Ltd.Sti.» від 19.10.2020 р. № АPR 191020 та рахунку EYL2020000000498 від 13.11.2020 року. Натомість у електронному інвойсі митної декларації зазначено торгівельну марку виробника товару – «Eylul Tekstil». Зазначені відомості не підтверджені документально. В ході перевірки було виявлено, що імпортером до митного оформлення надано договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом №12102020-1 від 12.10.2020, рахунок на оплату № 265 від 20 листопада 2020 року на загальну суму 22 205,00 гривень, акт надання послуг № 294 від 24 листопада 2020 року на загальну суму 22 205,00 гривень, довідку вих. № 01/20//2020 від 20/11/2020 року, проте заявка до митного оформлення не надавалась. Також вказав, що надана декларантом копія митної декларації країни відправлення від 13.11.2020 року містить посилання на інвойс від 13.11.2020 № 20243160110886013904682/1, в той час як у графі 44 ЕМД № UA 110150/2020/019347 вказано відомості про інший інвойс №EYL202000000048 від 13.11.2020 року. Листом від 23.11.2020 № 23/11-1 імпортером надіслано повідомлення про те, що будь-які інші додаткові документи у ході митного оформлення товару у 10-ти денний термін надаватися не будуть. Відповідачем на підставі пункту 5 статті 55 Митного кодексу України в рамках проведення консультацій з метою обґрунтування вибору методу визначення митної вартості та за результатами розгляду наявних документів, було здійснено контроль співставлення. Також у відзиві вказано, що у митного органу відсутня інформація щодо вартості ідентичних та подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено за методом визначення митної вартості 2а) та 2б), тому, враховуючи положення ст. 61 МК України, при визначенні митної вартості товарів неможливо було застосувати методи 2а) та 2б) згідно статей 59 і 60 Кодексу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (ст.62 і ст.63 МКУ) неможливо застосувати у зв`язку із відсутністю об`єктивних, документально підтверджених даних, які піддаються обчисленню. До товарів застосовано другорядний метод визначення митної вартості - 2-г - резервний метод та винесено відповідне рішення про коригування митної вартості товару. Отже, відповідач вважає, що його посадові особи при прийнятті спірного рішення про коригування митної вартості заявленого позивачем товару діяли в межах наданих повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті в їх сукупності та взаємозв`язку, суд приходить до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 19 жовтня 2020 року між ТОВ «АППАРЕЛЬ ДИСТРИБЬЮШН КОМПАНІ» та Компанією «Eylul Dokuma Mensucat Tekstil San.ve Tic.Ltd.Sti.» укладено контракт № АPR 191020, за умовами якого продавець (компанія постачальник) продає, а покупець (позивач) купує товар на умовах, вказаних в специфікаціях (1.2.3…), що є невід`ємними частинами цього контракту. Держава походження - Турція…(п.1). Загальна вартість контракту 1 000 000 (один мільйон) доларів США. (п.2.).

Відповідно до п.3 контракту № АPR 191020 від 19.10.2020 року умови оплати: 30% передплата і 70% відстрочення платежу протягом 30 днів після відгрузки товару. Платіж покупцем проводиться в доларах США шляхом банківського переказу на рахунок постачальника.

На виконання пункту 3 вищезгаданого контракту Компанія «Eylul Dokuma Mensucat Tekstil San.ve Tic.Ltd.Sti.» на партію товару - не ворсова пофарбована тканина, полотняного переплетіння, що повністю виготовлена з комплексних не текстурованих поліефірних ниток, постачається у рулонах 100% POLEYSTER FABRIK MODA N FONLUK дизайн Sparta – 5137,60 м.; (ширина рулону 3,0 м.). Загалом 5137,60 м.; 15412,80 кв.м.; Товар № 1 9 рулонів в 65 мішках. Склад тканини: 10 відсотків поліестер. Виробник: Eylul Dokuma Mensucat Tekstil San.ve Tic.Ltd.Sti., TR, оформлено специфікацію № 1 від 13.11.2020 року та рахунок на суму 14 385,28 доларів США.

ТОВ «АППАРЕЛЬ ДИСТРИБЬЮШН КОМПАНІ» з метою митного оформлення поставленого товару - «не ворсова пофарбована тканина, полотняного переплетіння, що повністю виготовлена з комплексних не текстурованих поліефірних ниток, постачається у рулонах 100% POLEYSTER FABRIK MODA N FONLUK дизайн Sparta – 5137,60 м.; (ширина рулону 3,0 м.) подало до Дніпровської митниці Держмитслужби електронну митну декларацію: №UА110150/2020/019406 від 23.11.2020 року.

Під час декларування товарів за вказаною електронною митною декларацією позивачем обрано основний метод визначення митної вартості товару - за ціною договору та подані документи, зокрема: контракт № АPR 191020 від 19.10.2020 року; комерційний інвойс EYL2020000000498 від 13.11.2020 року; пакувальний лист б/н від 13.11.2020 року; специфікацію № 1 від 13.11.2020 до контракту; ЦМР б/н від 14.11.2020р; сертифікат про походження товару D0201172 від 13.11.2020 року; рахунок-фактура № 265 від 20.11.2020р; довідку №01/20//2020 від 20.11.2020 року; договір про надання послуг митного брокера №С73/20 від 11.02.2020 року; договір про перевезення № 12102020-1 від 12.10.2020 року; митну декларацію країни відправлення від 13.11.2020 року.

З урахуванням вимог пункту 3 статті 53 Митного кодексу України в рамках проведення консультацій з метою обґрунтування вибору методу визначення митної вартості, декларанта зобов`язано протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних з із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; каталоги, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.

Листом декларанта від 23.11.2020 №23/11-1 імпортером заявлено про неможливість подання додаткових документів.

Митницею за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів не було визнано заявлену декларантом митну вартість товарів та прийнято рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 Митного кодексу України.

Дніпровською митницею Держмитслужби було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UА 110150/2020/000172/1 від 23.11.2020 року та відмовлено у прийнятті вказаної митної декларації шляхом оформлення Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА10150/2020/00304 від 23.11.2020р.

В оспорюваному рішенні про коригування митної вартості товарів органом доходів і зборів зазначено про відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та вказані розбіжності, що слугували підставою для невизнання митної вартості товарів та її коригування та полягають у наступному:

«Поставка товару здійснюється згідно специфікації від 13.11.2020 № 1 до контракту №АРR191020 від 19.10.2020 року на умовах поставки РСА м. Бурса (Туреччина). Відповідно до відомостей наданих до митного оформлення документів, поставка оцінюваного товару здійснюється на комерційних умовах поставки FСА - Бурса, згідно Інкотермс. Відповідно до офіційних правил тлумачення торговельних термінів (Інкотермс-2010) за терміном FСА означає, що продавець передасть товар, випущений в митному режимі експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці. Покупець на умовах FСА за свій рахунок і завчасно укладає договір про транспортування товару з вантажоперевізником, який здійснює транспортування вантажу до місця вивантаження одержувача. У наданій декларантом специфікації зазначено, що оплата товару здійснюється на умовах: 30% передплата, 70% відстрочення платежу протягом 30 днів з дати відправлення товару продавцем. Враховуючи умови поставки FСА, продавець виконав поставку, коли товар був завантажений та переданий покупцю. Якщо рахунок сплачено, документами, що підтверджують митну вартість товарів, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару (п. 2 ст. 53 МК України). У разі здійснення оплати, необхідно надати банківські платіжні документи у відповідності до ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України.

Згідно з частиною 10 статті 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: 5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту , порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 6) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 7) витрати на страхування цих товарів. Для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати згідно з вимогами наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012р. № 599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення»: 1. рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; 2. банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; 3. калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

На підтвердження транспортних витрат, понесених імпортером до митного оформлення надано договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом №12102020-1 від 12.10.2020 року, рахунок на оплату № 265 від 20 листопада 2020 року на загальну суму 22 205,00 гривень, акт надання послуг № 294 від 24 листопада 2020 року на загальну суму 22 205,00 гривень, міжнародну товарно-транспортну накладну (ЦМР) від 14.11.2020 року і видану ТОВ «СМАРТФОМТРАНС» довідку вих. № 01/20//2020 від 20/11/2020 року.

Згідно декларації митної вартості до ціни товару додані витрати на транспортування – 13 351,00 грн. При цьому, відповідно до відомостей рахунку від 20.11.2020 № 265, та довідки від 20.11.2020 № 01/20//2020 вартість транспортних послуг за маршрутом: м. Бурса (Туреччина) - м/п Черноморськ склали 13 351,00 грн., за маршрутом: м/п Чорноморськ (Україна) - м. Дніпро (Україна) – 8 854,00 грн., загальна сума послуг склала 22 205,00 грн.

Відповідно до п. 8 ст. 264 Митного кодексу України з моменту прийняття митним органом митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні ( ч. 2 ст. 58 МК України).

Враховуючи вищезазначене, у відповідності до статті 54 Митного кодексу України відповідач не міг здійснити перевірку числових значень складових митної вартості товарів.

Відповідно до пункту 3.4. договору № 1210200-1 від 12.10.2020 року замовник оплачує замовлені послуги протягом календарних днів з моменту отримання замовником рахунку та оригіналу товарно-транспортної накладної (ТТН, СМR).

Якщо рахунок сплачено, документами, що підтверджують митну вартість товарів, є банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, що зазначено в п. 2 ст. 53 МК України.

Надана декларантом копія митної декларації країни відправлення від 13.11.2020 року містить посилання на інвойс (рахунок) від 13.11.2020 № 20243160110886013904682/1, що не кореспондується з рахунком №EYL202000000048 від 13.11.2020 року, відомості про який зазначено у графі 44 електронної митної декларації № UA 110150/2020/019347.

З урахуванням положень частини 7 статті 55 Митного кодексу, товари було випущено у вільний обіг за митною декларацією: UA 110150/2020/019347 від 13.11.2020 року зі сплатою митних платежів за заявленою декларантом митною вартістю товарів та із наданням фінансових гарантій відповідно до розділу Х Митного кодексу України. Фінансові гарантії склали у загальному розмірі 13 978,35 грн.»

Незгода позивача з рішенням про коригування митної вартості товарів № UA 110150/2020/000172/1 від 23.11.2020 року стала підставою для звернення до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 1 статті 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до вимог частини 1 статті 50 МК України відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Згідно з приписами частини 1 і 2 статті 51 Митного кодексу України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

В силу приписів, встановлених частинами 1 і 2 статті 52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VІІІ цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Згідно з частиною 1 статті 53 Митного кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Суд зазначає, що частина 2 статті 53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

За правилами, встановленими у частині 3 статті 43 МК України, у разі якщо зазначені документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

З наведеним висновком кореспондуються положення пункту 2 частини 5 статті 54 Митного кодексу України, за змістом якої відповідач має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.

Нормою статті 54 МК України встановлено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.

Відповідно до частини 3 вищенаведеної норми права (ст.54 МКУ) за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Згідно з вимогами частини 6 статті 54 Митного кодексу України, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій – четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у лаві 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до частини 1 статті 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Згідно з частиною 1 статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

За правилом, встановленим частинами 2-8 статті 57 Митного кодексу України, основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Положеннями частини 7 статті 64 Митного кодексу України встановлено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

З матеріалів справи вбачається, що 19 жовтня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АППАРЕЛЬ ДИСТРИБЬЮШН КОМПАНІ» та Компанією «Eylul Dokuma Mensucal Tekstil San.ve Tic.Ltd.Sti.» укладено контракт № АPR 191020 від 19.10.2020 р.

Відповідно до п. 3 Контракту умови оплати: 30 % передплата і 70% відстрочення платежу протягом 30 днів з дати поставки. Оплата здійснюється вшляхом банківського переказу на рахунок Продавця.

Відповідно до частини 2 статті 53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до даних СМR від 13.11.2020 року, товар було відправлено 13.11.2020 року, відтак, на момент митного оформлення, а саме: 23.11.2020 року настав строк оплати за товар лише в розмірі 30% передплати.

Позивачем не було надано при здійсненні митного оформлення товару доказів оплати 30% вартості товару та зазначено про відсутність станом на 23.11.2020 року здійснення передплати у такому розмірі.

При цьому, суд зазначає, що відсутність здійснення передплати може свідчити про порушення умов договору та не свідчить про не підтвердження митної вартості товару.

Матеріалами справи підтверджено, що поставка товару здійснювалася згідно специфікації № 1 від 13.11.2020 року до контракту на умовах поставки FCA м. Бурса (Туреччина).

Позивачем на підтвердження транспортних витрат було надано договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом №12102020-1 від 12.10.2020 року, рахунок на оплату № 265 від 20 листопада 2020 року на загальну суму 22 205,00 гривень, акт надання послуг № 294 від 24 листопада 2020 року на загальну суму 22 205,00 гривень, міжнародну товарно-транспортну накладну (ЦМР) від 14.11.2020 року і видану ТОВ «СМАРТФОМТРАНС» довідку вих. № 01/20//2020 від 20/11/2020 року.

За відомостями, що вказані в електронній декларації митної вартості, до ціни товару додано витрати на транспортування в сумі 13 351,00 грн. Відповідно до відомостей рахунку від 20.11.2020 року №265, та довідки від 20.11.2020 року № 01/20//2020, вартість транспортних послуг за маршрутом: м. Бурса (Туреччина) - м/п /п Черноморськ (Україна) склали 13351,00 грн., а з м/п Черноморськ (Україна) до м. Дніпро (Україна) – 8 854,00 грн., що разом складає 22 205,00 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що надані до митного оформлення документи не містять розбіжностей і у повній мірі дають можливість визначити числове значення транспортних витрат, що входять до митної вартості товару.

З матеріалів справи вбачається, що факт надання вказаних транспортних послуг оформлено актом надання послуг № 294 від 24 листопада 2020 року на загальну суму 22 205,00 гривень на підставі заявки на перевезення вантажу в міжнародному сполученні до договору 12102020-1 від 12.10.2020 р., копії яких долучені до матеріалів справи.

Суд, вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 2 статті 53 Митного кодексу України, заявка на перевезення не є документом, якій підтверджує митну вартість товару, а отже її відсутність жодним чином не перешкоджає здійсненню числового визначення митної вартості товару.

Також, відповідно до вимог статті 53 МК України митна декларація країни відправлення не є обов`язковим документом, необхідним для митного оформлення. Відповідальність за правильність оформлення і за відомості в ній зазначені несе імпортер.

Таким чином, заявлені декларантом транспортні витрати підтверджуються вищезазначеними документами, які своєчасно надавалися митниці та у повні мірі дають можливість визначити числове значення транспортних витрат та митної вартості товарів.

Щодо інших доводів митного органу, викладених у відзиві суд зазначає наступне.

Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності визначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

При цьому в розумінні наведених норм сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак, наведені норми права зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Суд зазначає, що декларант повинен підтвердити лише ті факти, які пов`язані з витратами (складовими), які входять до митної вартості товару відповідно до умов поставки. Натомість, у тому випадку, коли відповідач стверджує, що декларантом понесені додаткові витрати, що впливають на митну вартість товару, він повинен довести наявність цих фактів.

Відповідачем наявність цих фактів не підтверджена належними і допустимими доказами у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі №803/776/17, від 11 червня 2020 року у справі №815/5597/17.

З огляду на зазначене, зауваження митного органу до наданих на підтвердження заявленої митної вартості товарів документів, що викладені у спірному рішенні про коригування митної вартості товарів, суд вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки їх не можна віднести до таких, які можуть слугувати підставою для відмови у визначенні митної вартості товарів за ціною договору (контракту), адже вказані обставини не впливають на формування митної вартості товару.

У зв`язку з наведеним суд вважає, що доводи, які зазначені відповідачем у рішенні про коригування митної вартості, не є підставою для витребування додаткових документів у декларанта та для коригування заявленої ним митної вартості товару, оскільки в документах відсутні розбіжності, або явні ознаки їх підробки.

Митний орган не надав суду доказів того, що документи, які подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. Надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що була сплачена за ці товари.

Отже, під час розгляду справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у відповідача були в наявності всі документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість імпортованого товару за ціною контракту.

При цьому суд звертає увагу на те, що факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування відповідачем, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не може слугувати підставою для відмови в митному оформленні товару.

У постановах від 31.03.2015 року та 02.06.2015 року (справи №№ 21-127а15, 21-498а15 відповідно) Верховний Суд України дійшов висновку, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з цим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Згідно з постановою пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 №2 «Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року», у митних процедурах вимоги до доказів законом не врегульовано, тому до процедур митного контролю можуть бути за аналогією застосовані відповідні правила з адміністративного судочинства. Вимога належності доказів означає, що суб`єкт, який вирішує справу по суті, повинен брати до уваги лише ті докази, які стосуються предмета доказування. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Декларант не зобов`язаний (звільнений від обов`язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено (п.п. 2.1 п. 2).

Суд також звертає увагу, що приписами частини 6 статті 54 Митного кодексу України встановлено правило, за яким митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю, виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів.

Відповідно до частини 3 статті 53 МК України у разі якщо документи, подані для підтвердження митної вартості товару, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: для підтвердження митної вартості товару.

На підставі аналізу наведених норм, суд дійшов висновок, що законом чітко встановлено умови, за наявності яких у відповідача виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.

Крім того, необхідно зазначити, що відповідачем без достатніх підстав порушено принцип превалювання застосування основного методу визначення митної вартості за ціною договору, а також не дотримано порядку щодо черговості застосування методів визначення митної вартості, приймаючи рішення про коригування митної вартості товарів.

Відповідно до частини 1 статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Частиною 2 вищезгаданої статті Закону (ст.57 МКУ) встановлено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Згідно з частиною 3 статті 57 Митного кодексу України кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу, а за частиною 6 цієї статті - кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Зазначену правову позицію щодо застосування основного методу визначення митної вартості за відсутності розбіжностей, які б не давали можливості визначити митну вартість товару викладено Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 року у справі №815/2766/17.

Відповідно до приписів частини 3 статті 58 Митного кодексу у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 59 МК України, у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 цього Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

Водночас частиною 1 статті 60 Митного кодексу України передбачено, що у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статей 58 -59 цього Кодексу, за митну вартість береться прийнята органом доходів і зборів вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

За загальним правилом послідовно повинні бути застосовані методи визначення митної вартості на основі віднімання вартості, передбачений у ст. 62 Митного кодексу України (крім випадків, коли на вимогу декларанта або уповноваженої ним особи послідовність застосування цієї статті та статті 63 цього Кодексу може бути зворотною) та метод визначення митної вартості товарів на основі додавання вартості (обчислена вартість), передбачений у ст. 63 МК України.

Так, виключно у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання попередніх методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, відповідно до частини 1 статті 64 Митного кодексу України митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT) за резервним методом.

Однак, в оскаржуваному рішенні відповідача не зазначені ні обставини неможливості застосування основного методу «за ціною контракту» для визначення митної вартості товарів, ані обставини неможливості застосування кожного наступного другорядного методу визначення митної вартості товарів, ані підстави застосування резервного методу визначення митної вартості товару.

При цьому у разі здійснення коригування митної вартості за другорядними методами, в тому числі резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу до того ж зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2021 р. № 598).

Так, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об`єктивна можливість застосування першого методу не спростовані відповідачем.

Відповідно до частини 3 статті 318 Митного кодексу України митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим п. п. 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 року №3018-VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.

З урахуванням зазначеного вище, суд приходить до висновку, що Дніпровська митниця Держмитслужби не надала доказів того, що документи, подані позивачем, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів, ввезених в України та поміщених в режимі імпорт. У поданих при митному оформленні товарів документах відсутні розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та щодо ціни, що підлягала сплаті за цей товар.

Суд бере до уваги те, що відсутність у позивача витребуваних відповідачем додаткових документів жодним чином не впливає на правильність визначення позивачем (декларантом) митної вартості імпортованого товару за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. А наявність однієї лише вказівки відповідача на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без обґрунтованого та вмотивованого роз`яснення, в чому полягають такі розбіжності, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не є достатньою для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості.

У зв`язку з цим неподання позивачем (декларантом) запитуваних (витребуваних) відповідачем додаткових документів з об`єктивних причин, зокрема з причин їх невизначеності та відсутності, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не може бути достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування відповідачем іншого методу визначення митної вартості, а також не може бути підставою для прийняття оскаржуваних рішень та здійснення коригування митної вартості.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 07.11.2019 року у справі №160/1329/19.

Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності свого рішення. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними, допустимими і достовірними доказами обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як передбачено ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд приходить до висновку про задоволення позовної заяви.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на задоволення позовної заяви, судовий збір, сплачений позивачем відповідно до платіжного доручення №2755 від 21.05.2021 року у сумі 2270,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5ст. 134 КАС України).

Рішенням у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (п. 269) Європейський суд з прав людини зауважує, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Аналіз наведених висновків процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Вказана позиція кореспондується з викладеною у постанові Верховного суду від 23.04.2019 по справі №826/9047/16.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Так, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Судом встановлено, що 25.04.2021 року між позивачем та адвокатським бюро «Майя Сергєєва та Партнери» був укладений договір про надання правничої допомоги №43-1, за умовами якого адвокатське бюро зобов`язалось надати послуги з оскарження в судовому порядку рішення про коригування митної вартості товарів Дніпровської митниці Держмитслужби від 23.11.2020 року № UA110150/2020/000172/1.

У матеріалах справи міститься додаткова угода № 1 від 25.04.2021 року до договору №43-1 від 25.04.2021 року, у якій сторони погодили вартість адвокатських послуг у розмірі 5000 грн.

У матеріалах справи міститься ордер про надання правничої (правової) допомоги від 21 травня 2021 року, виданий адвокатським бюро «Майя Сергєєва та Партнери» на представлення інтересів позивача у суді адвокату Сергєєвій Майї Шаукатівні.

Також позивачем надано копію свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2834 від 21.08.20154 року, яке видано адвокату Сергєєвій Майї Шаукатівні та копію рахунку на оплату від 21 травня 2021 року №36 Адвокатського бюро «Майя Сергєєва та Партнери» на оплату послуг в сумі 5000 грн.

Водночас, відповідно до додаткової угоди №1 від 25.04.2021 року до договору про надання правничої допомоги, оплата вартості послуг здійснюється протягом 10 календарних днів з моменту виставлення рахунку на оплату; акт приймання-передачі наданих послуг підписується до завершення судового розгляду в суді першої інстанції.

При цьому, позивачем не було надано доказів здійснення оплати наданих послуг на підставі рахунку від 21.05.2021 року №36 та акту виконаних робіт.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.

Враховуючи зазначене, приймаючи до уваги відсутність доказів понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн., суд вважає за необхідне відмовити у стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу.

Керуючись статтями 139, 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АППАРЕЛЬ ДИСТРИБЬЮШН КОМПАНІ» (28000, Кіровоградська обл., м. Олександрія, Звенигородське шосе, буд. 1, ЄДРПОУ 33475007) до Дніпровської митниці Держмитслужби (49000, м. Дніпро, вул. Княгині Ольги, буд. 22, ЄДРПОУ 43350935) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів Дніпровської митниці Держмитслужби №UA 110150/2020/000172/1 від 23.11.2020 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської митниці Держмитслужби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АППАРЕЛЬ ДИСТРИБЬЮШН КОМПАНІ» сплачену суму судового збору у розмірі 2 270 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.І. Озерянська