Рішення № 101090997, 11.11.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 638/1038/21

Провадження № 2/638/2952/21

11.11.2021 року Дзержинський районний суд м. Харкова

в складі: головуючого судді Хайкіна В.М.

за участю секретаря Запорожець Д. Д.

з участю судового розпорядника Календіної А. С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватної фірми «А-ТЕТ» про зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до Приватної фірми «А-ТЕТ» про зобов`язання вчинити певні дії, згідно прохальної частини якої просить суд: зобов`язати Приватну фірму «А-ТЕТ» надати відповідь на заяву ОСОБА_1 від 13.11.2020 року про видачу технічних умов та встановлення в квартирі вузла обліку та регулювання теплової енергії. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона є власницею квартири АДРЕСА_1 . Приватна фірма «А-ТЕТ» позиціонує себе як виробник теплової енергії та постачальник послуг з центрального опалення та гарячої води, зокрема, і в будинок АДРЕСА_2 . Незважаючи на те, що ОСОБА_1 не прожила в цій квартирі, Приватна фірма «А-ТЕТ» нарахувала їй та намагається стягнути в судовому порядку з неї нібито існуючу заборгованість з отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, що склалася за період з 01 березня 2017 року по 31 січня 2020 року у сумі 46418 грн. 78 коп., а також стягнути 3 відсотки річних у сумі 1865 грн. 15 коп., та інфляційні збитки у сумі 3352 грн. 32 коп. ОСОБА_1 не згодна з вимогами ПФ «А-ТЕТ», а нараховані ПФ «А-ТЕТ» суми вважає необґрунтовано астрономічними. З метою припинення порушення ПФ «А-ТЕТ» її прав, ОСОБА_1 розглядає можливість встановлення в її квартирі лічильників тепла, тому 13 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Приватної фірми «А-ТЕТ» із заявою про видачу технічних умов на встановлення в квартирі вузла обліку та регулювання теплової енергії, в якій просила видати їй технічні умови на встановлення в квартирі АДРЕСА_1 індивідуального квартирного вузла обліку та регулювання теплової енергії та Приватна фірма «А-ТЕТ» отримала заяву ОСОБА_1 19 листопада. Відповідач повинен був розглянути її звернення протягом одного місяця і надати відповідь не пізніше 19.12.2020 року, однак на адресу ОСОБА_1 не надійшло жодної відповіді від ПФ «А-ТЕТ» на її звернення, що є порушенням статті 20 Закону України «Про звернення громадян». Просить суд позов задовольнити.

Представник відповідача - Приватної фірми «А-ТЕТ» надав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі з огляду на наступне. Предметом спору у даній справі є вимога ОСОБА_1 про зобов`язання ПФ «А-ТЕТ» вчинити певні дії, а саме: надати відповідь на заяву від 13 листопада 2020 року про видачу технічних умов та встановлення в квартирі вузла обліку та регулювання теплової енергії. Позивач зазначає, що заяву про видачу технічних умов та встановлення в квартирі вузла обліку та регулювання теплової енергії від 13.11.2020 року нею було відправлено на адресу ПФ «А-ТЕТ» 13 листопада 2020 року через відділення поштового зв`язку AT «Укрпошта» шляхом надсилання цінного листа, у підтвердження чого надає копію опису до цінного листа, накладну та чек, які датовані 13.11.2020 р. Також позивач надає до позовної заяви, як доказ отримання відповідачем вищезазначеної заяви, роздруківку з зазначенням відомостей: «відправлення вручено», трек-номер відправлення цінного листа 6100145438574. Однак, відповідач наголошує, що станом на 27.09.2021 року на офіційному сайті AT «Укрпошта» за пошуком інформації згідно відправки та отримання листа за трек-номером 6100145438574, зазначено наступне: «Дані про відправлення за номером 6100145438574 на даний час відсутні, тому що не зареєстровані в системі». З викладеного випливає, що роздруківка, яку позивачем додано до позовної заяви про нібито отримання відповідачем листа, у якому містилась заява на яку позивач відповідно до предмету позову вимагає зобов`язати відповідача надати відповідь, не може бути доказом, викладених у позові тверджень, в силу вимог чинного законодавства України та ст.ст.76, 77 ЦПК України. Також позивач у своєму позові посилається на те, що матеріали справи №638/3316/20 за позовом Приватної фірми «А-ТЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води та зазначає про необґрунтованість вимог ПФ «А-ТЕТ» щодо стягнення з неї заборгованості та нібито порушення її прав. Однак позивач знову надає завідомо неправдиву інформацію, оскільки під час розгляду вищезазначеної справи №638/3316/20, судом було встановлено, що ОСОБА_1 свої зобов`язання щодо повної оплати послуг ПФ «А-ТЕТ» не здійснила в повному обсязі, чим порушила права та законні інтереси надавача послуг, а саме ПФ «А-ТЕТ», рішення по даній справі, яким у повному обсязі задоволено позовні вимоги ПФ «А-ТЕТ», набрало законної сили та міститься на офіційному сайті Судової влади та у Реєстрі судових рішень. ОСОБА_1 і досі порушує законні інтереси надавача послуг, оскільки не здійснює погашення заборгованості на підставі рішення суду у добровільному порядку, у зв`язку з чим ПФ «А-ТЕТ» вимушено здійснювати стягнення заборгованості у примусовому порядку. Надані позивачем документи у підтвердження понесених витрат на правничу допомогу є сумнівними, та не відповідають вимогам ЦПК України, у зв`язку з чим такі витрати на правничу допомогу є недоведеними.

Відповідь на відзив від позивача ОСОБА_1 до суду не надходила.

Суд, дослідивши доводи сторін, викладені у письмових заявах по суті справи, та оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

Оцінюючи аргументи, викладені в позові, відзивах та поясненнях щодо нього, суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №71759178 від 29 жовтня 2016 року (а. с. 5-6).

Як стверджує позивач ОСОБА_1 , 13 листопада 2020 року вона звернулась до Приватної фірми «А-ТЕТ» із заявою про видачу технічних умов на встановлення в квартирі вузла обліку та регулювання теплової енергії, в якій просила видати їй технічні умови на встановлення в квартирі АДРЕСА_1 індивідуального квартирного вузла обліку та регулювання теплової енергії (а. с. 12).

На підтвердження направлення звернення від 13.11.2020 року позивачем надано копії опису вкладення в цінний лист, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, квитанцію про сплату поштових послуг (а. с. 13).

Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про інформацію» регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Згідно статті 4 Закону України «Про інформацію» суб`єктами інформаційних відносин є: фізичні особи, юридичні особи, об`єднання громадян, суб`єкти владних повноважень.

Статтею 5 Закону України «Про інформацію» визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Згідно статті 18 Закону України «Про звернення громадян», громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги та вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» визначено термін розгляду звернень, а саме вказано, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Отже, строк на надання відповіді на звернення починає обраховуватись з дня його надходження (отримання).

Суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, позивачем ОСОБА_1 у якості доказу отримання відповідачем - Приватною фірмою «А-ТЕТ» заяви про видачу технічних умов на встановлення в квартирі вузла обліку та регулювання теплової енергії надано роздруківку із зазначенням відомостей: «відправлення вручено», трек-номер відправлення цінного листа - 6100145438574, однак як вбачається із скан-копії із офіційного сайту AT «Укрпошта», наданого стороною відповідача, станом на 27.09.2021 року за пошуком інформації згідно відправки та отримання листа за трек-номером «6100145438574», зазначено наступне: «Дані про відправлення за номером 6100145438574 на даний час відсутні, тому що не зареєстровані в системі».

Отже, шляхом дослідження наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами факт отримання відповідачем - Приватною фірмою «А-ТЕТ» заяви ОСОБА_1 про видачу технічних умов на встановлення в квартирі вузла обліку та регулювання теплової енергії, при цьому факт отримання вказаної заяви відповідач категорично заперечує.

За вказаних обставин судом не встановлено допущення відповідачем порушень положень Закону України «Про інформацію», Закону України «Про звернення громадян» щодо ненадання позивачу повної та достовірної інформації на звернення у визначений законом строк, а також бездіяльності відповідача та порушення її права на отримання інформації, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість заявлених у позові вимог.

Питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору суд вирішує на підставі статті 141 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 до Приватної фірми «А-ТЕТ» про зобов`язання вчинити певні дії задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 15, 16 ЦК України та на підставі ст.ст.12, 13, 43, 49, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 274-279 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватної фірми «А-ТЕТ» про зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

На підставі частини 1 статті 354 ЦПК України, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 15.11.2021 року.

Головуючий: