Рішення № 101085211, 03.11.2021, Миколаївський районний суд Львівської області

Провадження №2/447/51/21 Справа №447/1125/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

03.11.2021 Миколаївський районний суд Львівської області в складі судді Головатого А.П., за участю секретаря судового засідання Венгер Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Миколаїв Львівської області у порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Новороздільський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження.

Процесуальні дії у справі.

29.04.2020 на адресу суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Новороздільський МВ ДРАЦС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що у 2012 році позивач познайомився із відповідачкою, вони покохали одне одного та почали зустрічатися, а згодом і проживати разом у належній йому квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Вказав, що вони перебували у фактичних шлюбних відносинах без державної реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 - син ОСОБА_4 . Реєстрацією народження дітей займалася відповідач. Внаслідок різних поглядів на ведення господарства, суперечливість характерів, у 2018 році стосунки із відповідачкою були розірвані, сторони припинили відносини, а відповідач із дітьми переїхала проживати за місцем реєстрації, що за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначає, що спільне ведення господарства з відповідачем можуть підтвердити спільні друзі, які часто відвідували сторін під час спільного проживання, у присутності яких відповідач неодноразово казала, що чекає від позивача дітей. У березні 2020 року позивач довідався про те, що за заявою відповідачки, запис про батька дітей у Книзі реєстрації народжень був проведений у порядку, передбаченому ст. 135 СК України. Відтак, позивачем було запропоновано подати у Новороздільський міський відділ ДРАЦС Західного міжрегіонального управління юстиції за місцем зберігання актового запису про народження дітей спільну заяву про походження дітей від позивача, на що відповідач відмовилася. Відтак, позивач подав позов про визнання батьківства та внесення змін до актових записів про народження дітей до суду.

Разом із позовною заявою позивач подав до суду клопотання про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи.

25.05.2020 на адресу суду надійшла відповідь на запит про місце проживання (перебування) та реєстрації відповідача.

Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 26.05.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, та призначено підготовче судове засідання. Відповідачу надано строк для подання відзиву на позовну заяву.

26.06.2020 на адресу суду надійшов відзив від відповідачки, у якому така заперечила проти задоволення позовних вимог та вважає такі необґрунтованими. Покликалася на те, що перебувала у близьких відносинах із відповідачем з 2012 року. Однак, вони не перебували у зареєстрованому шлюбі, оскільки ні вона, ні позивач не планували підтримувати близькі відносини протягом усього життя. Вказала, що у 2014 році народила сина ОСОБА_3 , а в 2016 році - ОСОБА_4 . Батьком цих дітей є інший чоловік, а не позивач. Вважає, що факт перебування у близьких відносинах з позивачем поза шлюбом не є доказом його батьківства щодо дітей. Крім цього, вказала, що заперечує проти призначення судової молекулярно-генетичної експертизи, оскільки її проходження стане для дітей стресом, адже дітям всього 5 і 4 роки. Посилається на те, що їй точно відомо, що позивач не є батьком її дітей та їй завідомо відомо про результати експертизи. Зазначила, що висновок експерта не може бути наперед особливо значимим доказом для суду та просила відмовити у задоволенні клопотання про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи та у позові в цілому.

09.09.2020 постановлено ухвалу щодо призначення судової молекулярно-генетичної експертизи. На час проведення експертизи провадження у справі зупинено.

19.11.2020 на адресу суду надійшло клопотання експерта №14/994/Кл-1 від 12.11.2020.

19.11.2020 постановлено ухвалу щодо поновлення провадження у справі для вирішення вищевказаного клопотання.

01.12.2020 відповідачем було подано заяву щодо долучення до справи фотографій та флешки.

01.12.2020 постановлено ухвалу щодо розгляду клопотання експерта.

14.12.2020 на адресу суду надійшло клопотання відповідачки про відкладення проведення судової-молекулярно-генетичної експертизи.

04.01.2021 надійшло повідомлення про неможливість проведення експертизи №14/994 від 29.12.2020. У повідомленні вказано, що 23.12.2020 у визначений час ОСОБА_1 з`явився для відібрання зразків, а ОСОБА_2 разом із дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до Львівського НДЕКЦ МВС не з`явились.

Ухвалою від 11.01.2021 провадження у справі поновлено, призначено підготовче судове засідання.

28.01.2021 на електронну пошту суду надійшла заява начальника Новороздільського МВ ДРАЦС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо проведення розгляду справи за відсутності їх представника, щодо задоволення позовних вимог поклались на розсуд суду.

Ухвалою суду від 15.02.2021 постановлено закрити підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

27.04.2021 постановлено ухвалу щодо призначення судової молекулярно-генетичної експертизи. На час проведення експертизи провадження у справі зупинено.

14.06.2021 на адресу суду надійшло клопотання експерта №СЕ-19/114-21/9250-БД/Кл-1 від 03.06.2021.

Ухвалою суду від 15.06.2021 поновлено провадження у справі для вирішення вищевказаного клопотання.

17.06.2021 постановлено ухвалу щодо розгляду клопотання експерта.

27.07.2021 на адресу суду надійшло повідомлення про неможливість проведення експертизи №СЕ-19/114/-21/9250-БД від 22.07.2021. У повідомленні вказується, що 20.07.2021 до Львівського НДЕКЦ МВС прибув ОСОБА_1 ОСОБА_2 з дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вказаний час не з`явилися, що унеможливило відібрання зразків букального епітелію для проведення молекулярно-генетичної експертизи та оплати рахунку.

29.07.2021 постановлено ухвалу щодо поновлення провадження.

27.09.2021 представник позивача продав клопотання про відкладення розгляду справи та долучив витяг з офіційного веб-порталу «Судова влада України».

27.09.2021 представник відповідачки подав клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки він бере участь у розгляді кримінального провадження

02.11.2021 на електронну адресу суду надійшла заява представника третьої особи щодо розгляду справи за відсутності їх представника, щодо задоволення позовних вимог поклалась на розсуд суду.

03.11.2021 представник позивача подав заяву щодо розгляду справи за відсутності позивача та його представника. Позов підтримав у повному обсязі. Щодо стягнення витрат на правову допомогу, просив стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору та витрат на складання адвокатом позовної заяви, участь адвоката у судових засіданнях (п. 4, 5 акту приймання-передачі послуг).

03.11.2021 на електронну пошту суду надійшло клопотання представника відповідача щодо відкладення розгляду справи, оскільки такий знаходиться на самоізоляції, бо троє з п`яти адвокатів, із якими він спільно користується офісним приміщенням отримали позитивні ПЛР-тести на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2. Однак, представником відповідача не долучено жодних підтверджуючих документів щодо поважності причини неявки. Зокрема, ним не надано доказів того, що він є особою,яка потребує обо`язкової самоізоляції.

Наведене свідчить про зловживання останнім своїми процесуальними правами та затягування судового розгляду.

Згідно з ч. 3 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі», Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Вказаними рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У рішенні ЄСПЛ від 06.09.2007 у справі «Цихановський проти України», суд констатував, що національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

Частинами 1, 2 та 5 ст. 223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку.

Таким чином, враховуючи те, що представником відповідача не надано підтвердження неявки у судове засідання, зважаючи на можливість проведення судового засідання у режимі відеоконференції із застосуванням власних технічних засобів, у порядку передбаченому ст. 212 ЦПК України у разі об`єктивної неможливості прибуття у судове засідання, тривалість розгляду справи, суд вважає за можливе ухвалити рішення за наявними у справі матеріалами.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Наведене узгоджується із правовою позицією, висловленою ВС у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.10.2020 у справі №361/8331/18, провадження №61-22682св19.

Суд встановив:

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 03.10.2014 відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Новороздільського міського управління юстиції у Львівській області, ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Миколаїв, Львівської області, актовий запис №209. У графі «батьки» зазначено матір - ОСОБА_2 , та батька - ОСОБА_7 (а.с. 26-а).

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 15.03.2016 відділом державної реєстрації актів цивільного стану Новороздільського міського управління юстиції у Львівській області, ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Новий Розділ, Львівської області, актовий запис №51. У графі «батьки» зазначено матір - ОСОБА_2 , та батька - ОСОБА_7 (а.с. 26-б).

Судом встановлено, що сторони з 2012 до 2018 року підтримували близькі стосунки, хоча й не перебували в зареєстрованому шлюбі.

Запис про батька дітей відповідно до ст. 135 СК України здійснено за вказівкою матері.

У судовому засіданні 27.04.2021 позивач ОСОБА_1 позов підтримав з підстав у ньому викладених. Повідомив, що відповідач неодноразово повідомляла йому, що він є батьком дітей, особливо під час її вагітності перед спільними друзями. Тобто, йому достеменно відомо, що він є батьком ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . До позову долучив фотографії, що підтверджують факт спільного проживання із відповідачкою, опікування дітьми.

Представник позивача у цьому ж судовому засіданні просив суд звернути увагу на те, що відповідач ухилилася від проведення експертизи, не прибула до експертної установи без поважних на те підстав.

Відповідач у судовому засіданні 27.04.2021 повідомила суду, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не являються дітьми відповідача. Їхнім батьком є інший чоловік, імені якого вона не пам`ятає. Вказала, що не могла завагітніти від позивача, оскільки під час статевих актів використовувала засоби контрацепції (презервативи), а позивач часто перебував у стані алкогольного сп`яніння. Натомість із чоловіком, імені якого пригадати не може, вела відкрите статеве життя. Крім цього, зазначила, що її діти не називали батьком позивача, він ними не опікувався. Вказала, що отримувала повідомлення про призначення експертизи, проте, не приїхала для її проведення, оскільки вона не хоче такого батька для своїх дітей, а також не має коштів для її проведення.

Разом із відзивом відповідачка не подала жодного доказу, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються її заперечення. Лише 01.12.2020 подала до суду фотографії та флешку.

Згідно ч. 3 ст. 83 ЦПК України, відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Однак, протягом усього розгляду справи та у судовому засіданні відповідачем та її представником не повідомлено суд про об`єктивні причини неможливості подання доказів у встановлений ст. 83, 178 ЦПК України та в ухвалі про відкриття провадження строк.

Відтак, згідно ч. 8 ст. 83 ЦПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються.

Оцінка суду.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу,в межах заявлених і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

На підставі ч. 3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже, норму матеріального права при ухваленні рішення визначає суд.

Згідно постанови Пленуму ВСУ «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 від 15.05.2006, за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01.01.2004.

Справи про визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 01.01.2004, повинні вирішуватися відповідно до норм СК, зокрема ч. 2 ст. 128, на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільно-процесуального законодавства.

Так, згідно ст. 128 Сімейного кодексу України, за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу.

Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Враховуючи те, що ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тому питання про визнання батьківства, у даному випадку, повинно регулюватися нормами Сімейного кодексу України.

Відповідно до статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

У статті 125 СК України передбачено, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини.

Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.

Частиною першою статті 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки чи чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Частиною першою статті 135 СК України визначено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Суд бере до уваги те, що сімейне законодавство України не визначає будь-яких особливостей щодо предмета доказування у даній категорії справ. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, визнання батьківства на підставі ст. 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.

Доказами батьківства конкретного чоловіка можуть бути фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, різноманітні документи (листи, заяви за місцем роботи про надання матеріальної допомоги тощо), усні заяви та поведінка сторін під час вагітності матері та після народження дитини (турбота про матір, вітання з новонародженим, обрання імені дитині та інше), а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Усе це може прямо чи опосередковано свідчити про те, що батьком дітей є саме позивач.

Крім цього, на сьогодні існує багато видів різноманітних експертиз, які дозволяють встановити батьківство з великою мірою точності.

Слід зазначити, що висновок експертизи з питання походження дитини є одним з доказів, які повинні бути оцінені судом у сукупності з іншими доказами у справі, оскільки ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Водночас, відповідачка два рази ухилилася від проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, не з`являлася у визначений час для проведення такої, що стверджується повідомленнями експерта про неможливість проведення таких у зв`язку з її неявкою.

Відповідач була належним чином повідомлена про час та місце відбору біологічних зразків з метою проведення вказаної експертизи, оскільки таке стверджується наявними у справі матеріалами (а.с. 41, 53, 89).

Згідно ст. 109 ЦПК України, у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Крім того, відповідно до правової позиції ВС, викладеної у постановах від 06.05.2020 та 07.07.2021 у справі №201/11183/16-ц, провадження №61-23601св18 та №61-1846св21 відповідно, а також у постанові від 23.10.2019 у справі №382/2559/15-ц, провадження №61-31251св18, у разі коли ухилення сторони у справі зазначеної категорії від участі в експертизі або від подання необхідних матеріалів, документів тощо унеможливлює її проведення, суд може визнати факт, для з`ясування якого її було призначено, або відмовити в його визнанні (залежно від того, хто зі сторін ухиляється, а також яке значення має для них ця експертиза).

При цьому суд враховує й психологічне значення для дітей рішення суду про визнання батьківства, оскільки завдяки цьому рішенню діти матимуть можливість реалізувати своє природне право знати свого батька, а також завдяки такому утверджується природний обов`язок батька турбуватися про своїх дітей.

У рішенні ЄСПЛ від 13.07.2000 «Ельсхольц проти Німеччини», Суд зазначив, що взаємне спілкування дитини зі своїм батьком є фундаментальною складовою сімейного життя навіть у разі розриву відносин між батьками. Якщо право батька на доступ до власної дитини обмежується, то існує серйозна небезпека ослаблення сімейних відносин між батьком та малолітньою дитиною.

Відповідач, у свою чергу, належних доказів щодо спростування батьківства, інших заперечень у процесі розгляду справи суду не надала. Саме лише посилання позивачки про те, що вона достовірно знає, що позивач не може бути батьком її дітей і вона не хоче такого батька для своїх дітей, судом до уваги не беруться.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, оцінивши їх, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить висновку, що позов підлягає до задоволення.

Щодо вирішення питання щодо стягнення витрат на правову допомогу, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів, тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Таким чином, витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того чи їх фактично сплачено стороною.

12.08.2021 представником позивача адвокатом Ратичем Т.М. подано до суду клопотання про долучення доказів витрат, пов`язаних із правовою допомогою адвоката.

Відповідно до договору про надання правової допомоги №54/20 від 16.07.2020, додаткової угоди №1 від 30.07.2021 до договору про надання правової допомоги №54/20 від 16.07.2020, акту приймання-передачі послуг №1 від 10.08.2021 до договору про надання правової допомоги №54/20 від 16.07.2020, звіту про надання послуг правової допомоги від 10.08.2021, рахунку на оплату №1 від 10.08.2021, позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 18 000 (вісімнадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Водночас, у своїй заяві від 03.11.2021 представник позивача - адвокат Ратич Т.М. просив стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору та витрат на складання адвокатом позовної заяви, участь адвоката у судових засіданнях (п. 4, 5 акту приймання-передачі послуг).

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові у справі №201/14495/16-ц від 30.09.2020, провадження №61-22962св19, зазначив, що підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, її розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18 (провадження №61-15005св19).

Отже, за результатами дослідження та оцінки наданих доказів у їх сукупності, беручи до уваги, що представником позивача були обґрунтовані вимоги з приводу стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, надано докази, які підтверджують понесення позивачем ОСОБА_1 витрат на правову допомогу, суд знаходить підстави для стягнення з відповідачки у користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 гривень (п. 4 Договору - 4 000,00 грн. + п. 5 Договору - 3 000,00 грн. = 7 000,00 грн.).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі задоволення позову - на відповідача.

Враховуючи те, що позов підлягає до задоволення, сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн. слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. 3, 4, 5, 12, 76, 81, 89, 137, 141, 259, 264, 265 ЦПК України, ст. 128, СК України, п. 1, 3, 4, 9 постанови Пленуму ВСУ «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 від 15.05.2006, суд,

у х в а л и в:

Позов задоволити.

Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Внести зміни до актових записів про народження дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме змінити прізвище дітей з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 », а у відомостях про батьківство вказати батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , залишивши без змін дані про дату та місце народження.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок на користь ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7 000 (сім тисяч) гривень 00 копійок понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач - ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП невідомо.

Третя особа - Новороздільський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, місцезнаходження: пр. Шевченка, 13, м. Новий Розділ, Львівська область, 816562, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 38686284.

Повний текст рішення складено 12.11.2021.

Суддя Головатий А.П.