Рішення № 101084702, 15.11.2021, Буський районний суд Львівської області

Єдиний унікальний номер №943/1889/21

Провадження № 2-а/943/115/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2021 року

Суддя Буського районного суду Львівської області Кос І.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у залі суду в місті Буську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Рівненській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови в справі про притягнення до адміністративної відповідальності, -

в с т а н о в и в:

позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із указаним вище позовом через свого представника - адвоката Репака В.В., у якому просить скасувати постанову інспектора взводу №2 роти №4 батальйону Управління патрульної поліції у Рівненській області лейтенанта поліції Ужинського Артема Олександровича серії ДПО18 №713188 від 03 липня 2021 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 126 КУпАП, а також просив закрити провадження у адміністративній справі за відсутності в діях позивача події та складу адміністративного правопорушення, стягнувши на користь позивача понесені по справі судові витрати.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача покликається на те, що 13.09.2021 з мобільного додатку «Дія» позивач довідався про існування несплаченого штрафу в розмірі 7960,00 грн. та арешт державним виконавцем усіх коштів на його рахунках. 14.09.2021 позивач ознайомився у Буському ВДВС із матеріалами виконавчого провадження щодо виконання оскаржуваної постанови від 03.07.2021, із якої убачається, що інспектором взводу №2 роти №4 батальйону Управління патрульної поліції у Рівненській області лейтенанта поліції Ужинським Артемом Олександровичем було винесено постанову серії ДПО18 №713188 від 03 липня 2021 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі за адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 126 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 3400,00 грн. за те, що 03 липня 2021 року о 09 год 50 хв на автомобільній дорозі М-06 Київ-Чоп 434 км ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «ТАТА LTP613/58», реєстраційний номер НОМЕР_1 , порушивши вимогу дорожнього знаку 5.19 «Використання смуги руху», а саме здійснив рух в смузі, де рух йому був заборонений та не мав права керувати даним транспортним засобом, а саме не пройшов навчання та не здав іспит на відповідну категорію, чим порушив ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 126 КУпАП. Однак, як вважає представник позивача, що спірна постанова відповідача винесена незаконно та безпідставно, за відсутності доказів вини позивача, а висновки інспектора поліції не відповідають фактичним обставинам справи, а у діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення. Зокрема, представник позивача стверджує, що позивач не порушував вимоги дорожнього знаку, а висновки інспектора зводяться до припущення та не підтверджені належними та допустимими доказами. Також не відповідає дійсності висновок інспектора про те, що позивач не мав права керувати даним транспортним засобом, оскільки ОСОБА_1 має посвідчення водія із відповідними категоріями В, С. Окрім того представник позивача покликається на наявність сумнівів чи вправі був інспектор поліції патрулювати саме в цьому напрямку в конкретно зазначену дату і час, а також те, що в оскаржуваній постанові невірно зазначено місце реєстрації позивача. За таких обставин представник позивача вважає оскаржувану постанову відповідача незаконною і необгрунтованою, а відтак просив її скасувати як незаконну і безпідставну та закрити провадження в справі за відсутністю в діях позивача події та складу адміністративного правопорушення. Окрім того просив поновити строк звернення до суду, оскільки оскаржувану постанову позивач не отримував, а дізнався про неї у відділі державної виконавчої служби 14.09.2021.

Ухвалою судді від 01.10.2021 року поновлено позивачу строк на оскарження постанови про адміністративне правопорушення та відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без повідомлення сторін і встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - п`ятиденний строк для подання відповіді на відзив. Копії ухвал про відкриття спрощеного позовного провадження надіслано сторонам.

Крім того, сторонам було роз`яснено зміст частини 5 статті 262 КАС України, відповідно до якої суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Клопотань від будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а тому відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач УПП у Рівненській області ДПП направив до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає із тих підстав, що поліцейський при винесенні оскаржуваної постанови діяв у межах норм законодавства та законно її виніс. Зокрема в ході перевірки документів позивач на вимогу поліцейського пред`явив посвідчення водія, не маючи права керувати даним транспортним засобом, оскільки не має відповідної категорії «С1». Крім того розділ 33 ПДР України містить вказівний дорожній знак 5.19 «Використання смуги руху», інформуючи водіїв про використання смуги для руху певних видів транспортних засобів у зазначених напрямках, чим дозволяє або забороняє рух у певному напрямку. Під час винесення оскаржуваної позивачем постанови відбувалась відеофіксація на портативний засіб - відеореєстратор ВК-00030, інформація про що зазначена у вказаній постанові серії ДПО18 №713188 від 03.07.2021. Оскільки постанова не передбачає відповідного пункту для зазначення технічного засобу, а тому поліцейським записано серійний номер пристрою вручну. Зважаючи на те, що позовна заява отримана відповідачем лише 07.10.2021, а оскаржувана постанова винесена інспектором 03.07.2021, тобто через три місяці після винесення постанови, відтак відеозапис із портативного пристрою відеореєстратора не зберігся, оскільки згідно вимог Інструкції про застосування підрозділами поліції відповідних технічних засобів (наказ №1026 від 18.12.2018) строк їх зберігання - 30 діб. Отже, виявивши дані адміністративні правопорушення, інспектор поліції належним чином відреагував, винісши оскаржувану позивачем постанову на підставі ст. 36 КУпАП на місці зупинки транспортного засобу в межах своєї компетенції. Відтак відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення, виходячи із таких мотивів.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством є завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Згідно із ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, вина (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадській порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно вимог ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Як убачається із оскаржуваної постанови інспектора взводу №2 роти №4 батальйону УПП в Рівненській області ДПП лейтенанта поліції Ужинського Антона Олександровича про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДПО18 №713188 від 03.07.2021 року, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 126 КУпАП із накладенням на нього адміністративного стягнення на підставі ч. 2 ст. 36 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 3400,00 грн. за те, що 03 липня 2021 року о 09 год 50 хв на автомобільній дорозі М-06 Київ-Чоп 434 км водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «ТАТА LTP613/58», реєстраційний номер НОМЕР_1 , порушивши вимогу дорожнього знаку 5.19 «Використання смуги руху», а саме здійснив рух в смузі, де рух йому був заборонений та не мав права керувати даним транспортним засобом, а саме не пройшов навчання та не здав іспит на відповідну категорію, чим порушив п. 2.1 «а», розділ 33 д. 1, п. 5.19 ПДР України та ст. 15 Закону України «Про дорожній рух», скоївши адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 126 КУпАП.

Статтею 15 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що кожний громадянин, який досяг визначеного цим Законом віку, не має медичних протипоказань та пройшов повний курс навчання за відповідними програмами, може в установленому порядку отримати право на керування транспортними засобами відповідної категорії. Право на керування транспортними засобами відповідної категорії може бути надано: мототранспортними засобами і мотоколясками (категорії A1, A) - особам, які досягли 16-річного віку; автомобілями, колісними тракторами, самохідними машинами, сільськогосподарською технікою, іншими механізмами, які експлуатуються на вулично-дорожній мережі, всіх типів (категорії B1, B, C1, C, T), за винятком автобусів, трамваїв і тролейбусів, - особам, які досягли 18-річного віку; автомобілями з причепами або напівпричепами (категорії BE, C1E, CE), а також призначеними для перевезення великогабаритних, великовагових і небезпечних вантажів, - особам, які досягли 19-річного віку; автобусами, трамваями і тролейбусами (категорії D1, D, D1E, DE, T) - особам, які досягли 21-річного віку.

В силу пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України №340 від 08.05.1993 «Про затвердження положення про порядок видачі посвідчення водія та допуску громадян до керування транспортними засобами», у чинній редакції на момент винесення спірної постанови, передбачено, що особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії, крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами.

Пунктом 3 цієї Постанови передбачено, що транспортні засоби, керування якими дозволяється за наявності посвідчення водія, залежно від їх типів і призначення поділяються на категорії. Зокрема, категорія «С1» - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких становить від 3500 до 7500 кілограмів (від 7700 до 16500 фунтів).

Як убачається із представлено стороною позивача свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу марки «ТАТА LTP613/58», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував позивач перед винесенням оскаржуваної постанови, що даний транспортний засіб типу «Фургон-С» повною масою 7250. Відтак для керування таким транспортним засобом необхідно мати посвідчення водія категорії «С1». Однак, із наданого позивачем посвідчення водія серії НОМЕР_2 слідує, що водій ОСОБА_1 має дві категорії «В» і «С».

Згідно вимог пункту 2.1 «а» ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Оскільки позивач не при собі посвідчення водія категорії «С1», яке б давало йому право керувати транспортним засобом марки «ТАТА LTP613/58», реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому суд вважає правомірним рішення відповідача щодо порушення позивачем вимог п. 2.1 «а» ПДР України.

Крім того, пункт 5.19 Розділу 33 "Використання смуги руху" інформує водіїв про використання смуги для руху тільки певних видів транспортних засобів у зазначених напрямках. Якщо на знаку зображено знак, який забороняє або дозволяє рух будь-яким транспортним засобам, рух цих транспортних засобів по ній відповідно забороняється або дозволяється.

Так, в оскаржуваній постанові поліцейський також установив, що водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «ТАТА LTP613/58», реєстраційний номер НОМЕР_1 , порушивши вимогу дорожнього знаку 5.19 «Використання смуги руху», а саме здійснив рух в смузі, де рух йому був заборонений.

Як убачається із оскаржуваної постанови, що на підтвердження вищевказаних обставин поліцейським здійснювалась відеофіксація на техніний пристрій бодікамеру ВК-00030, про що ним зазначено рукописним текстом у постанові серії ДПО18 №713188 від 03.07.2021.

При цьому, відповідач покликався на те, що позовна заява ним отримана 07.10.2021, що підтверджується наявним у справі рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №8050003416530. Оскільки строк зберігання становить 30 діб з моменту події, а після винесення оскаржуваної постанови (03.07.2021) минуло більше трьох місяців, а тому відеозапис із портативного пристрою відеореєстратора не зберігся.

Такі доводи відповідача суд вважає обгрунтованими, оскільки дійсно підпунктом 1 пункту 3 Розділу VIII Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України №1026 від 18.12.2018, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за №28/32999 від 11.01.2019 передбачено, що з портативних та відеореєстраторів, установлених у службових транспортних засобах, БпЛА строк зберігання відеозаписів становить - 30 діб.

Згідно вимог ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС).

Відтак, суд вважає доводи відповідача також у цій частині обгрунтованими. Натомість доводи позивача дійсно зводяться до незгоди із оскаржуваною постановою відповідача та зазначеними у ній фактичними обставинами адміністративного правопорушення, оскільки жодних доказів того, що ОСОБА_1 не порушував вимоги дорожнього знаку ним до суду не надано, а в позовній заяві сторона позивача покликається саме на відсутність таких доказів зі сторони відповідача та відповідний обов`язок останнього щодо цього.

Натомість, суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в справі №520/2261/19, викладений у постанові від 25.06.2020, де Судом зазначено, що доводи скаржниці про те, що суд першої інстанції всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС України поклав обов`язок доказування на позивачку, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Частиною першою статті 122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, які тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн.

Крім того, частиною другою статті 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, які тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 грн.

Відповідно до частини другої статті 36 КУпАП якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених.

При цьому, як слідує із оскаржуваної постанови, що відповідачем накладено адміністративне стягнення на позивача з дотриманням положень частини другої статті 36 КУпАП, тобто у межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених (ч. 2 ст. 126 КУпАП) у виді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становитиме 3400 грн, яке в даному випадку є безальтернативним.

Крім того, суд вважає необгрунтованими покликання на наявність сумнівів позивача щодо права інспектора поліції патрулювати дорогу саме в цьому напрямку в конкретно зазначену дату і час, оскільки доказування не може грунтуватись на сумнівах чи припущеннях. Не заслуговує на увагу покликання представника позивача про те, що в оскаржуваній постанові невірно зазначено місце реєстрації позивача, оскільки таке не вплинуло на законність та обгрунтованість винесення оскаржуваної постанови.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.

За наведених обставин суд вважає, що прийняте рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є обґрунтованим, прийнятим на підставі, у межах повноважень та у визначений законом спосіб, накладене відповідачем адміністративне стягнення обране у виді та розмірі, передбаченому санкцією ч. 2 ст. 126 КУпАП із дотриманням вимог ч. 2 ст. 36, ч. 1 ст. 122 КУпАП, що не оспорювалось позивачем на місці зупинки (який від отримання постанови та підпису відмовився). Відтак суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі за їх необгрунтованістю.

Відповідно до вимог частини першої статті 140 КАС України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються.

Ураховуючи наведене і керуючись статтями 6, 8, 9, 10, 77, 78, 90, 140, 242-246, 249, 271, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Рівненській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови в справі про притягнення до адміністративної відповідальності, - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).

Представник позивача: адвокат Репак Віталій Валерійович (79059, м. Львів, вул. Мазепи, 24/120).

Відповідач: Управління патрульної поліції у Рівненській області ДПП (33028, м. Рівне, вул. Степана Бандери, 14-А; код ЄДРПОУ 40108646)

Повний текст судового рішення виготовлено: 15.11.2021 року.

Суддя І. Б. Кос