Вирок № 101075218, 15.11.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/4366/14-к

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.11.2021 року Дзержинський районний суд м. Харкова

в складі: головуючого судді Хайкіна В. М.

за участю секретарів - Шульги К. І., Скрипаченко В. Р., Жакун Н. О., Запорожець Д. Д.

з участю прокурорів - Аракеляна В. О., Дмитрієва І. Ф., Колодія М. М., Овод К. К.

з участю потерпілого - ОСОБА_1

з участю представника потерпілого - Борисова С. Г.

з участю обвинуваченого - ОСОБА_2

з участю захисника обвинуваченого - Мальчева А. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань у приміщенні Дзержинського районного суду м. Харкова кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014220480000025 від 05.01.2014 року за обвинуваченням:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Куцеболівка Онуфрієвського району Кіровоградської області, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, не працюючого, одруженого, малолітніх дітей на утриманні немаючого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, -

у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого частиною 1 статті 121 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

04 січня 2014 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 о 18 год. 00 хв. знаходилися разом із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у приміщенні квартири АДРЕСА_2 , де вони всі разом мешкали. В цей час між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на побутовому ґрунті виник словесний конфлікт. Побачивши це, ОСОБА_2 схопив кухонну сокиру, реалізуючи свій намір, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_1 , почав наносити удари останньому. ОСОБА_2 завдав один удар кухонною сокирою ОСОБА_1 по голові, в районі лобу, два удари по кісті лівої руки, один удар по лівій руці вище суглобу кісті, один удар у ліктьовий згиб лівої руки, один удар у плече лівої руки, один удар по кісті правої руки, один удар вище кистьового суглобу правої руки, один удар у лівий бік тулубу, один удар у лівий бік живота. Зазначені дії ОСОБА_2 призвели згідно висновку судово-медичної експертизи №105-А/14 від 30.01.2014 року до двох рубців на шкірі правої тімяної ділянки, рубця зовнішньої поверхні лівого плеча; рубця у проекції лівого ліктьового суглобу; травматичної ампутації п`ятого пальця лівої кісті на рівні основної фаланги; рубця по ліктьовій поверхні правого передпліччя; рубця по долонній та ліктьовій поверхні правої кисті; двох рубців по ліктьовій поверхні лівого передпліччя; рубця на передньо-боковій поверхні живота зліва; рубця у середніх відділах живота зліва.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 наголосив, що частково визнає себе винним та жаліє, що так сталось. Так, 04.01.2014 року він знаходився вдома за адресою: АДРЕСА_3 , де на той жило дві сім`ї: він з дружиною ОСОБА_3 та сім`я ОСОБА_1 , його дружина та дружина потепірпілого - сестри. Того дня потерпілий ОСОБА_1 безпідставно причепився до нього та звинуватив в обрізанні кабелю, після чого обвинувачений пішов до своєї кімнати, де і знаходився до повернення дружини. Коли дружина повернулася з роботи, то пішла на кухню розібратись з потерпілим, який почав її непристойно ображати, ламати меблі, бити посуд, сперечатись з нею. Тут раптом він почув, що ОСОБА_3 кричить « ОСОБА_2 », та він вийшов з кімнати і побачив свою дружину у проході (між кухнею та коридором) на підлозі, а потерпілого зверху, який товкся на ній, при цьому на потерпылому не було пошкоджень. Далі, не пам`ятаючи як сокирка опинилася у нього в руках, та яка не призначалася для домашніх цілей, ніби втратив розсудок. Обвинувачений не пам`ятає, як наносив удари, він перебував у дуже збентеженому емоційному стані. Потім дружина ОСОБА_3 сказала, що потрібно викликати швидку та поліцію, після чого він зайшов до кімнати, його всього трусило, він не міг нічого зрозуміти. Обвинувачений пояснив суду, що захищав свою дружину ОСОБА_3 , його дії є самозахистом. На запитання прокурора про наявність у нього чи у дружини тілесних пошкоджень внаслідок вказаної події відповів, що у нього пошкоджень не було, а у дружини була на голові «шишка» та вони звертались до лікарні для проходження томографії, однак доказів цього немає. Сам обвинувачений до лікаря не звертався.

Незважаючи на часткове визнання вини обвинуваченим, його вина у вчиненні вказаного кримінального правопорушення-злочину об`єктивно підтверджується сукупністю достатніх та незаперечних доказів, досліджених під час судового розгляду, а саме:

Допитаний у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_1 пояснив суду, що зимою 2014 року ввечері він знаходився вдома з дружиною, також вдома знаходився ОСОБА_2 . Прийшла сестра дружини ОСОБА_3 , агресивно налаштована, та стала погрожувати та ображати; у них почалася словесна перепалка, та потерпілий намагався піти в сторону кухні. Вказані конфлікти були нечастими, а їх причиною - квартира, у якій проживало дві сім`ї: він з дружиною ОСОБА_3 та сестра його дружини ОСОБА_3 зі співмешканцем ОСОБА_2 . Несподівано ОСОБА_3 накинулась йому на голову, закриваючи однією рукою очі, а другою почала наносити в область голови удари ножницями, а потерпілий зробив спробу скинути її з себе. Коли йому вдалось скинути її з себе, потерпілий відчув удари сокирою, які наносив ОСОБА_2 та яких загалом було близько шістнадцяти. Усі удари були спрямовані в область голови, та оскільки потерпілий намагався оборонятися руками, то удари завдавались і по руках. Сам потерпілий жодних ударів не наносив, жодних ознак агресії з його боку не було, він лише захищався. Його дружина ОСОБА_4 знаходилася позаду нього на кухні та він хотів її захистити, прикриваючи собою; також йому вдалось зіштовхнути мікрохвильову піч та відштовхути ОСОБА_2 . Потім потерпілий втратив свідомість та опинився в реанімації в нейрохірургії у лікарні, де проходив довгий курс лікування, який досі триває. Вказана ситуація безумовно вплинула на його життя, йому довелось залишити роботу.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_4 повідомила суду, що 04 січня 2014 року її чоловік ОСОБА_1 посварився з ОСОБА_2 через кабель, після чого вони з чоловіком пішли на кухню. Через деякий час повернулася сестра свідка - ОСОБА_3 , яка є дружиною ОСОБА_2 , прийшла на кухню та почала сваритися з її чоловіком, який намагався уникнути скандалу та вийшов в коридор, повернувшись до ОСОБА_3 спиною, а остання взяла на полиці біля дзеркала філірувальні ножиці, та ззаді вчепилася в нього та почала цими ножницями наносити удари. ОСОБА_2 в момент скандалу знаходився в коридорі, його було видно, так як він виглядував та слухав про що мова. В той момент, коли ОСОБА_3 вчепилася в її чоловіка, ОСОБА_2 майже одночасно почав наносити удари сокирою, перший удар був у голову, а другий прийшовся у руку, так як ОСОБА_1 почав нею прикриватись, інші удари - в туловище, скільки ударів було всього не знає. Свідок весь цей час знаходилася на кухні, кричала, щоб вони перестали, та її чоловік почав відступати назад на кухню, взяв свідка та вони пішли в кімнату, а ОСОБА_3 з чоловіком побігли у свою кімнату. Так як у чоловіка було багато крові, вона викликала швидку. Жодних ударів її чоловік ОСОБА_1 ні в сторону ОСОБА_3 , ні в сторону ОСОБА_2 не наносив, лише під час словесного конфлікту плюнув у її сестру.

Згідно з висновком експерта №57-Ц/2014, групова приналежність крові громадянина ОСОБА_1 - 0 (1) з ізогемагглютининами Анти-А, Анти-В (Згідно довідки з інституту загальної і невідкладної хірургії за №50 від 10.01.2014 року). Кров громадянина ОСОБА_2 відноситься до групи А (II) з ізогемагглютинином Анти-В. При проведенні судово-медичної експертизи кухонної сокири, вилученої з місця події, виявлені сліди крові людини, в якій виявлений тільки антиген Н. Отже, сліди крові могли піти від людини з груповим диференціюванням крові 0 з ізогемагглютининами анти - А, Анти-В, у тому числі і від громадянина ОСОБА_1 . В результаті дослідження руків`я сокирки виявлені сліди поту. При серологічному дослідженні виявлений тільки антиген А. Таким чином, сліди поту могли піти від будь-якої людини з груповим диференціюванням крові А з ізогемагглютинином Анти-В, у тому числі і від громадянина ОСОБА_2 . При дослідженні марлевого тампона-змиву, вилученого з коридору біля кухні, виявлені сліди крові людини. При серологічному дослідженні виявлений антиген Н і ізогемагглютинины Анти-А, Анти- В. Отже, сліди крові людини могли піти від людини з груповим диференціюванням крові 0 з ізогемагглютининами Анти-А, анти-0В, у тому числі і від потерпілого ОСОБА_1 . В результаті дослідження ножиць спеціального призначення, в об`єктах №5-8, виявлені сліди крові людини змішані із слідами поту. При серологічному дослідженні виявлені антигени А і Н. Отже, враховуючи конкретні обставини справи і групові характеристики осіб, що проходять у справі, можна припустити, що сліди крові могли піти від людини з груповим диференціюванням крові 0 з ізогемагглютининами Анті-А, Анті-В, у тому числі і від потерпілого ОСОБА_1 , а сліди поту могли піти від людини з груповим диференціюванням крові А з ізогемагглютинином Анти-В, у тому числі і від громадянина ОСОБА_2 (Т. 1, а. с. 68-74).

Відповідно до висновку експерта №198-А/14, свідчення гр. ОСОБА_3 , дані нею в ході допиту від 12.02.14 року і в ході слідчого експерименту від 18.02.14 року, не суперечать судово-медичним даним відносно предмета (ножиці), від дії якого утворилися ушкодження на голові у гр. ОСОБА_1 , неодноразовості травматичною дією цим предметом. При цьому, ушкодження від ударів в область тулубу, відображені у свідченнях гр. ОСОБА_3 , при проведенні судово-медичної експертизи гр. ОСОБА_1 виявлено не було. Свідчення ОСОБА_3 відносно механізму формування травми у гр. ОСОБА_1 , відповідно до дій ОСОБА_2 відповідають судово-медичним даним відносно предмета, яким наносилися ушкодження («сокирка») і не відповідають відносно механізму формування ушкоджень у гр. ОСОБА_1 (Т. 1, а. с. 111-114).

Копіями карт із історії хвороб ОСОБА_1 , та листком лікарських призначень, виданих Державною установою «Інститут загальної та невідкладної хірургії ім. В.Т. Зайцева Національної академії медичних наук України», відповідно до яких ОСОБА_1 з 04.01.2014 року знаходиться на лікуванні у вказаній установі з діагнозом: множинні колото-різані поранення (Т 1. А.с. 84-102).

Тобто проведенням вказаних слідчих дій підтверджується час, місце, спосіб вчинення кримінального правопорушення-злочину, як того вимагає пункт 1 частини 1 статті 91 КПК України.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 242 КПК України, тяжкість та характер тілесних ушкоджень обов`язково встановлюються на підставі відповідної експертизи.

Згідно пункту 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи», для встановлення причин смерті, тяжкості й характеру тілесних ушкоджень призначення експертизи є обов`язковим. Водночас треба мати на увазі, що висновки судово-медичних експертиз містять лише медичну оцінку наслідків злочинного діяння і саме в такому розумінні вони повинні оцінюватися судами при вирішенні питання про доведеність винуватості особи у злочині, обставин його вчинення та про його кримінально-правову кваліфікацію.

Згідно з висновком експерта №20-А/14, у зв`язку з подією, що мала місце 04.01.2014 року, у ОСОБА_1 , 34 років, мали місце наступні пошкодження: множинні «різано-рубані» рани тім`яної області зовнішньої поверхні лівого плеча, проекції лівого ліктьового суглоба в нижній третині бічної поверхні лівого передпліччя, долонній поверхні лівої кисті, V пальця лівої кисті з його травматичною ампутацією на рівні середньої фаланги, у верхній третині внутрішньої поверхні правого передпліччя, долонній поверхні правої кисті, в середньо-лівих відділах живота, передній поверхні грудної клітки. Вказана травма в своїй течії ускладнилася розвитком геморагічного шоку, аспіраційним синдромом, що викликало зупинку ефективного кровообігу (клінічну смерть). Настанню біологічної смерті перешкоджало ефективне і своєчасне проведення реанімаційних заходів. Вище перераховані пошкодження утворилися в результаті багатократної (більше 10 разів) травматичної дії предметом (предметами), що травмує, поверхня якого (яких) володіла ріжучими і рубаючими властивостями. Керуючись п.4.8 Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості пошкоджень, затверджених Наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995 року, травма ОСОБА_1 має ознаки тяжкого тілесного ушкодження по критерію небезпеки для життя (згідно п.2.1.3 «а» даних правил). Кров гр. ОСОБА_1 відноситься до 0 (I) групи, резус-позитивний. На час госпіталізації в крові ОСОБА_1 не виявлено етилового спирту (дослідження №953 від 04.01.2014 року 18:40) (Т. 1, а. с. 56-57).

Згідно з висновком експерта №105-А/14, в ході проведення судово-медичної експертизи гр. ОСОБА_1 , 34 років, встановлені наступні пошкодження: два рубці на шкірі правої тім`яної області; рубець в лівій лобно-тім`яній області; рубець зовнішньої поверхні лівого плеча; рубець в проекції лівого ліктьового суглоба; травматична ампутація п`ятого пальця лівої кисті на рівні основної фаланги; рубець по ліктьовій поверхні правого передпліччя; рубець по долонній і ліктьовій поверхні правої кисті; два рубці по ліктьовій поверхні лівого передпліччя; рубець на передньо-бічній поверхні живота зліва; рубець в середніх відділах живота зліва. Особливості вказаних рубців, їх характер і локалізація свідчать про те, що вони є результатом (процесом) загоєння ран, які сформувалися у зв`язку з випадком 04.01.2014 року. Дві рани в тім`яній області справа утворилися від дії гострого предмету, найімовірніше, що володіє колюще-ріжучими (або близькими до них) властивостями травмуючої поверхні, такими могли бути і ножиці. Керуючись п.4.8 Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості пошкоджень, затверджених Наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995 року, колото-різані рани в тім`яній області гр. ОСОБА_1 мають ознаки легких тілесних ушкоджень, що викликають короткочасний розлад здоров`я кожне. Інші пошкодження є результатом неодноразової дії гострого предмету з ріжуче-рубаючими властивостями травмуючої поверхні. Керуючись п.4.8 Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості пошкоджень, затверджених Наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995 року, вказані пошкодження гр. ОСОБА_1 мають ознаки тяжкого тілесного ушкодження по критерію небезпеки для життя (згідно п.2.1.3 «а» даних правил). Свідчення гр. ОСОБА_1 , і гр. ОСОБА_4 , дані ними в ході слідчого експерименту від 22.01.14 року і 08.01.14 року, не суперечать судово-медичним даним відносно механізму утворення пошкоджень у гр. ОСОБА_1 . У свідченнях ОСОБА_2 , даних ним в ході слідчого експерименту від 24.01.14 року, відсутні дані про формування пошкоджень у гр. ОСОБА_1 в області голови. Крім того, свідчення ОСОБА_2 відносно формування пошкоджень на руках ОСОБА_1 не відповідають судово-медичним даним як відносно механізму формування вказаних пошкоджень, так і відносно їх локалізації. Пошкодження на кистях і передпліччях у ОСОБА_1 найімовірніше могли з`явитися результатом самооборони. У свідченнях ОСОБА_2 дані про формування пошкоджень, у гр. ОСОБА_1 на туловищі не відповідають судово-медичним даним з причини технічної неможливості формування вказаних пошкоджень при названих ОСОБА_2 умовах (Т. 1, а. с. 115-118).

При цьому, суд зауважує, що вищевказані висновки експерта містять технічну описку, зокрема вказано, що травма ОСОБА_1 має ознаки тяжкого тілесного ушкодження по критерію небезпеки для життя згідно п.2.1.3 «а» Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості пошкоджень, затверджених Наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995 року, натомість вірним є саме п.2.1.3 «о» Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості пошкоджень, затверджених Наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995 року, адже до ушкоджень, що небезпечні для життя, належать в тому числі ушкодження, що спричинили шок тяжкого ступеня, масивну крововтрату, кому. Судом достеменно встановлено, що травма, яку отримав ОСОБА_1 внаслідок неправомірних дій ОСОБА_2 , ускладнилася розвитком геморагічного шоку, аспіраційним синдромом, що викликало зупинку ефективного кровообігу (клінічну смерть), отже тілесне ушкодження ОСОБА_1 по критерію небезпеки для життя є тяжким. Більш того, дана описка, на переконання суду, сама по собі не може свідчити про недопустимість вказаного доказу.

Відповідно до положень частини 1 статті 91 КПК України, у кримінальному провадженні, до якого належить і судове, підлягають доказуванню ряд обставин, що мають для нього значення, зокрема: час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення - тобто подія кримінального правопорушення; винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення; форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження, і ці обставини, згідно пункту 2 частини 3 статті 374 КПК України, повинні бути наведені у сформульованому у мотивувальній частині вироку обвинувачені, визнаному судом доведеним.

Про це ж зазначено у роз`ясненнях, які містяться в п.п. 8, 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ и постановлення вироку» від 29.06.1990 року №5, згідно яких суди у кожній справі повинні встановлювати відмічені вище обставини, а також спрямованість умислу підсудного.

Суд відноситься критично до версії обвинуваченого ОСОБА_2 стосовно обставин, зазначених, зокрема під час його допиту у судовому засіданні 11.11.2021 року, з приводу того, що він вчиняв самозахист, та що таким чином він захищав свою дружину ОСОБА_3 від нападу ОСОБА_1 , адже версія обвинуваченого не відповідає фактичним обставинам, встановлених по справі та спростовується послідовними та стабільними показами потерпілого ОСОБА_1 , свідка ОСОБА_4 , даними під час розгляду справи у суді, проведеними слідчими діями, висновками судово-медичних експертиз, які в повній мірі співпадають один з одним та матеріалами справи. Зазначені доводи обвинуваченого розцінюються судом як засіб захисту, та спосіб уникнути відповідальності за вчинене діяння чи пом`якшити покарання, при цьому показання обвинуваченого в цій частині не підтверджуються жодними доказами, більш того, сам обвинувачений підтвердив, що ні у нього, ні у його дружини жодних тілесних пошкоджень внаслідок вказаної події не було, отже незрозуміло від чого ж він захищав себе та дружину, завдаючи удари кухонною сокирою потерпілому ОСОБА_1 . Факт звернення до лікарні для проходження ОСОБА_3 томографії не підтверджений.

Показання обвинуваченого про відсутність умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому під час судового розгляду об`єктивно не підтвердились.

Так, мотивацією дій обвинуваченого стали особисті відносини з потерпілим ОСОБА_1 , з яким виник раптовий конфлікт на побутовому грунті, під час якого ОСОБА_2 схопив кухонну сокиру, реалізуючи свій намір, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_1 , почав наносити удари останньому, зокрема: один удар кухонною сокирою ОСОБА_1 по голові, в районі лобу, два удари по кісті лівої руки, один удар по лівій руці вище суглобу кісті, один удар у ліктьовий згиб лівої руки, один удар у плече лівої руки, один удар по кісті правої руки, один удар вище кистьового суглобу правої руки, один удар у лівий бік тулубу, один удар у лівий бік живота. При цьому, незважаючи на спричинені ОСОБА_1 ушкодження: два рубці на шкірі правої тімяної ділянки, рубець зовнішньої поверхні лівого плеча; рубець у проекції лівого ліктьового суглобу; травматична ампутації п`ятого пальця лівої кісті на рівні основної фаланги; рубця по ліктьовій поверхні правого передпліччя; рубець по долонній та ліктьовій поверхні правої кисті; два рубці по ліктьовій поверхні лівого передпліччя; рубець на передньо-боковій поверхні живота зліва; рубець у середніх відділах живота зліва, біологічна смерть останнього не настала враховуючи своєчасність та ефективність надання кваліфікованої медичної допомоги, в тому числі проведення реанімаційних заходів.

Таким чином, аналіз усіх досліджених в суді доказів дозволяє дійти висновку про те, що вказані докази є належними, допустимими та достовірними, а в сукупності вони є достатніми та взаємопов`язаними для постановлення обвинувального вироку.

У процесі вивчення матеріалів кримінального провадження не було виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення цих доказів, які б викликали сумніви у їх достовірності. Всі зазначені вище докази, на яких ґрунтується обвинувачення, відповідають вимогам закону щодо допустимості, достовірності й достатності.

За таких обставин, аналізуючи та оцінюючи вищенаведені докази в їх сукупності, враховуючи положення пункту 27 Постанови Пленуму Верховного суду України від 07.02.2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи», суд приходить до висновку про доведеність вини ОСОБА_2 та кваліфікує його дії за частиною 1 статті 121 Кримінального кодексу України - умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

При кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_2 , та вирішуючи питання про направленість умислу обвинуваченого, суд враховує знаряддя злочину: кухонна сокира; кількість ударів: близько десяти; характер та локалізацію поранень: область голови, лоб, ліва рука та плече, права рука, тулуб, живіт; причини припинення злочинних дій: непритомність потерпілого; поведінку винного і потерпілого, що передувала події: побутовий конфлікт та неприязні відносини; а також поведінку винного після події, що відбулася: невідвідування потерпілого у лікарні, відсутність факту відшкодування матеріальної та/чи моральної шкоди, часткове визнання вини та сумнівні версії події.

Також суд не вбачає підстав для перекваліфікації дій обвинуваченого, оскільки судом беззаперечно встановлено умисел обвинуваченого саме на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, що підтверджується показами потерпілого та свідка, результатами проведених слідчих дій та експертизами.

При призначенні покарання суд враховує ступень тяжкості вчиненого кримінального правопорушення-злочину, який у відповідності до статті 12 Кримінального кодексу України відноситься до тяжкого злочину, особу обвинуваченого та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що він раніше не судимий, на обліку в обласному наркологічному, психіатричному диспансерах не перебуває, офіційно не працевлаштований, одружений, малолітніх дітей на утриманні немає, за місцем мешкання характеризується задовільно.

Згідно акту судово-психіатричного експерта №181 від 24.02.2014 року, ОСОБА_2 на теперішній час ознак психозу, недоумства та інших хворобливих психічних розладів не виявляє, може усвідомлювати свої дії та керувати ними. В період часу, що відноситься до правопорушення, у якому підозрюється, ОСОБА_2 знаходився поза будь-якого тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. У застосуванні примусових заходів медичного характеру за своїм психічним станом ОСОБА_2 на теперішній час не потребує (Т. 1, а.с.119-121).

Відповідно до статті 66 Кримінального кодексу України, обставиною, що пом`якшує відповідальність ОСОБА_2 суд визнає щире каяття.

Відповідно до статті 67 Кримінального кодексу України, обставин, що обтяжують відповідальність ОСОБА_2 судом не виявлено.

Відповідно до частини 2 статті 50 Кримінального кодексу України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Пленум Верховного Суду України в Постанові №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» звертає увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визначається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватись вимог статті 65 Кримінального кодексу України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Відповідно до вимог статті 65 Кримінального кодексу України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 повинно бути призначене покарання, необхідне та достатнє для виправлення та попередження нових злочинів у межах санкції частини 1 статті 121 Кримінального кодексу України у вигляді позбавлення волі строком на п`ять років та з метою захисту прав і законних інтересів особистості, суспільства і держави, з урахуванням вимог справедливості і цілей правосуддя вважає можливим звільнити від відбування цього покарання на підставі статті 75 КК України, але з встановленням максимального строку випробування, передбаченого частиною 4 вказаної статті, та з покладенням на нього обов`язків, передбачених статтею 76 КК України, оскільки такий вид покарання буде мати вплив на його виправлення та попередження нових злочинів, і саме в такому випадку буде досягнута передбачена частиною 2 статті 50 Кримінального кодексу України мета покарання як обвинуваченим, так і іншими особами. Підстав для застосовування положень статті 69 КК України судом не встановлено.

Призначаючи покарання у вигляді позбавлення волі із застосуванням ст.ст.75, 76 Кримінального кодексу України, суд виходить із принципів співмірності та індивідуалізації покарання, яке має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При цьому, під час судового розгляду суду не наведено жодних обставин, які б свідчили про неможливість виправлення обвинуваченого без ізоляції його від суспільства чи обставин, що свідчили б про підвищену суспільну небезпечність обвинуваченого, його стійку антисоціальну та кримінальну спрямованість.

Судом встановлено, що згідно ухвали Дзержинського районного суду м. Харкова від 17.02.2014 року відносно обвинуваченого ОСОБА_2 побрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а згідно ухвали Апеляційного суду Харківської області від 27.02.2014 року постановлено нову ухвалу, згідно якої застосовано до ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання. Отже, строк, під час якого обвинувачений знаходився під вартою, тобто з 17.02.2014 року по 27.02.2014 року, підлягає зарахуванню у строк відбування покарання.

Відповідно до вимог статті 128 КПК України, цивільним позивачем - потерпілим ОСОБА_1 подано цивільний позов, згідно з яким він просить стягнути з обвинуваченого ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 8308, 00 грн., яка включає в себе витрати на придбання медикаментів для здійсненн невідкладної медичної допомоги та часткового лікування, а також моральну шкоду у розмірі 300000, 00 грн., тобто загалом 308308, 00 грн.

У відповідності до частини 5 статті 128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно з частиною 1 статті 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому.

При цьому, суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Так, щодо цивільного позову ОСОБА_1 в частині відшкодування матеріальної шкоди, суд вважає, що його слід задовольнити в межах його доведеності.

Як вбачається із листка лікарських призначень, виданого Державної установи «Інститут загальної та невідкладної хірургії ім. В.Т. Зайцева Національної академії медичних наук України» ОСОБА_1 , який проходив лікування у даному закладі, останньому призначались медикаменти та лікарські засоби.

Потерпілим ОСОБА_1 надано копії кваитанцій, якими підтверджено покупку призначених медикаментів та лікарських засобів, а саме квитанції на суму: 1614, 18 грн., 1144, 41 грн., 538, 08 грн., 955, 39 грн., 953, 07 грн., 585, 66 грн., 490, 72 грн., 45, 80 грн., 50, 54 грн., 7, 60 грн., 19, 17 грн., 140, 47 грн., 627, 61 грн., 192, 26 грн., 25, 40 грн., 405, 12 грн., 17, 67 грн., 22, 21 грн., 107, 31 грн., 9, 60 грн., 96, 00 грн., 55, 60 грн., 18, 20 грн., 3,40 грн., 182, 50 грн., що загалом складає 8307, 97 грн. Вказані квитанції датовані січнем 2014 року, придбані медикаменти відповідають лікарським призначенням, а тому у суду немає жодних сумнівів у тому, що потерпілим дійсно понесено витрати на лікування та відновлення свого здоров`я на загальну суму 8307, 97 грн.

Щодо цивільного позову, пред`явленого до обвинуваченого ОСОБА_2 в частині стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

Як роз`яснено у пункті 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

З урахуванням встановлених судом обставин справи, суд визнає факт заподіяння моральної шкоди цивільному позивачу - потерпілому ОСОБА_1 неправомірними діями цивільного відповідача - ОСОБА_2 .

Так, потерпілому були нанесені наступні тілесні ушкодження: два рубці на шкірі правої тімяної ділянки, рубець зовнішньої поверхні лівого плеча; рубець у проекції лівого ліктьового суглобу; травматична ампутація п`ятого пальця лівої кісті на рівні основної фаланги; рубець по ліктьовій поверхні правого передпліччя; рубець по долонній та ліктьовій поверхні правої кисті; два рубці по ліктьовій поверхні лівого передпліччя; рубець на передньо-боковій поверхні живота зліва; рубець у середніх відділах живота зліва, що за ступенем тяжкості відносяться до тяжкого тілесного ушкодження, які безумовно стали джерелом негативних емоцій та переживань, призвели до погіршення психологічного стану, втрати душевного спокою, а також як вбачається із консультативного висновку №785705 Державної установи «Інститут патології хребта та суглобів ім. проф. І. І. Сітенко» від 18.02.2014 року потерпілий потребує оперативного втручання - пластики сухожилля четвертого пальця лівої кисті аутотрансплантантом з реампутацією патологічної культи п`ятого пальця в умовах регіонарної анестезії; протизапальної судинної терапії, ІРТ, ЛФК, масажу, хондропротекторів, бальнеолікування.

Проте суд, визначаючись із розміром на відшкодування моральної шкоди, виходить із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 300000 грн. завищеними, а тому керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи в тому числі матеріальний стан обвинуваченого ОСОБА_2 , вважає за необхідним стягнути з останнього моральну шкоду у розмірі 100000 грн. 00 коп.

Питання щодо витрат, пов`язаних із проведенням експертиз по кримінальному провадженню вирішити на підставі статті 124 КПК України.

Питання про долю речових доказів і документів вирішити на підставі статті 100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 373, 374 КПК України суд, -

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого частиною 1 статті 121 Кримінального кодексу України та призначити покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

На підставі статті 75 Кримінального кодексу України звільнити ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 (три) роки.

На підставі пунктів 1, 2 частини 1, пункту 2 частини 3 статті 76 Кримінального кодексу України покласти на ОСОБА_2 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Зарахувати у строк відбування покарання ОСОБА_2 строк перебування його під вартою з 17.02.2014 року по 27.02.2014 року.

Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 спричинену матеріальну шкоду у розмірі 8307 (вісім тисяч триста сім) грн. 97 коп., а також моральну шкоду у розмірі 100000 (сто тисяч) грн. 00 коп., а всього стягнути 108307 (сто вісім тисяч триста сім) грн. 97 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Харківського НДЕКЦ МВС України (код доходів 24060300, отримувач платежу: УК Слобідсь/мХарСлобідськи/24060300, п/рахунок: UA298999980313050115000020005, код отримувача (ЄДРПОУ): 37999680, банк: Казначейство України (ЕАП) вартість проведених під час досудового слідства судових дактилоскопічних експертиз №4 від 09.01.2014 року у розмірі 244 (двісті сорок чотири) грн. 50 коп. та №3 від 12.01.2014 року у розмірі 244 (двісті сорок чотири) грн. 50 коп., а всього стягнути 489 (чотириста вісімдесят дев`ять) грн. 00 коп.

Речові докази - одна картонна коробка та три паперові конверти, в яких містяться сокира для обробки м`яса з речовиною бурого кольору та ножиці з речовиною бурого кольору та які знаходяться у камері зберігання речових доказів Харківського районного управління поліції №3 Головного управління Національної поліції в Харківській області (квитанція №1216 від 28.02.2014 року) - після набрання вироком законної сили - знищити.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Головуючий: