Рішення № 101074863, 15.11.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2021 року м. Київ № 826/16870/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Національного університету оборони України ім. І. Черняховського до Головного управління Держпраці у Київській області, треті особи: Заступник начальника відділу з питань додержання законодавства застрахованих осіб, працевлаштування інвалідів, з питань дитячої праці та інших нормативно-правових актів управління з питань праці Головного управління Держпраці у Київській області Іллєнко І.В, ОСОБА_1 про визнання дій протиправними, скасування припису від 29.07.2016 року,-

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся Національний університет оборони України імені Івана Черняховського (далі - позивач та/або Університет, НУО України ім. І. Черняховського ) з позовом Головне управління Держпраці у Київській області (далі - відповідач-1 та/або Головне управління), заступника начальника відділу з питань додержання законодавства застрахованих осіб, працевлаштування інвалідів з питань дитячої праці та інших нормативно-правових актів управління з питань праці Головного управління Держпраці у Київській області Іллєнка І.В. (далі - відповідач-2) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 (далі - третя особа та/або ОСОБА_1 ) та з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Держпраці у Київській області щодо проведення позапланової перевірки додержання законодавства про працю у Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського;

- визнати протиправним та скасувати припис №26-214/845-692 від 29.07.2016 року про усунення порушень вимог законодавства про працю.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає про порушення відповідачем порядку призначення та проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) та стверджує, що ним не було допущено порушення статті 119 Кодексу законів про працю України, адже ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв`язку із закінченням строку трудового договору.

Представником відповідача-1 письмових заперечень, у тому числі відзиву на позовну заяву до суду не надано. Між тим Головним управлінням подано до суду клопотання про розгляд справи за відсутності його представника та доведено до відома суд, що відповідач-2 звільнений за власним бажанням 13.12.2016 року (т. 1, а.с. 132).

Третьою особою надано письмові пояснення, де він зокрема вказує на невірне трактування позивачем норм трудового законодавства.

Справа вирішується на підставі наявних в ній матеріалів.

Розглянувши подані матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд звертає увагу на наступне.

На підставі наказу від 20.07.2016 року №1262 та направлення на перевірку від 20.07.2016 року №1032 Головним управлінням Держпраці у Київській області проведено позапланову перевірку додержання Національним університетом оборони України імені Івана Черняховського законодавства про працю та загальнообов`язкове державне соціальне страхування, за наслідком якої складено акт №26-214/845 від 29.07.2016 року (далі - акт перевірки).

У висновках акту перевірки зазначено про порушення позивачем положень статті 119 Кодексу законів про працю України, а саме встановлено наступне: « ОСОБА_1 працював у Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського на посаді старшого викладача кафедри підготовки офіцерів запасу (наказ пол. Продовження строкового договору від 25.12.2014 №254 з 01.01.2015 по 31.09.2015).

Наказом віл 18.06.2015 №131 ОСОБА_1 звільнено від роботи з 18 червня 2015 року на період часткової мобілізації зі збереженням на це період місця роботи і середньої заробітної плати відповідно до частини 3 статті 119 КЗпП України на підставі повідомлення Шевченківського районного військового комісаріату від 18.06.2015.

У порушення вимог статті 119 КЗпП України ОСОБА_1 у період часткової мобілізації наказом від 31.08.2015 №186 за підписом начальника Національного університету оборони України імені Івана Черняховського ОСОБА_2 звільнено з посади з 31.09.2015 у зв`язку із закінченням трудового договору на підставі ч. 2 ст. 36 КЗпП України.».

Тут і надалі висновки акту перевірки.

На підставі наведених висновків Головним управлінням винесено припис №26-214/845-692 від 29.07.2016 року про усунення порушень вимог законодавства про працю, яким приписано позивачу у строк до 29.08.2016 року письмово проінформувати про виконання вимог припису Головного управління Держпраці у Київській області та дотримуватися норм статті 119 КЗпП України (далі - спірне (-ий) та/або оскаржуване (-ий) рішення/припис).

Національний університет оборони України імені Івана Черняховського категорично не погоджується зі спірним приписом, вважає його таким, що підлягає скасуванню, а дії відповідача щодо проведення позапланово заходу протиправними.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд враховує положення чинного законодавства, яке діяло станом на час їх виникнення та враховує наступне.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 року №877-V (далі - Закон №877-V).

Статтею 1 Закону №877-V регламентовано, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища; заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.

Державний нагляд (контроль) здійснюється за принципами здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом (ст. 3 Закону №877-V).

Згідно частини 1 статті 6 Закону №877-V підставами для здійснення позапланових заходів є обґрунтоване звернення фізичної особи про порушення суб`єктом господарювання її законних прав. Позаплановий захід у цьому разі здійснюється тільки за наявності згоди центрального органу виконавчої влади на його проведення.

Відповідно до частин 2-4 статті 6 Закону №877-V проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених цією статтею, забороняється, якщо інше не передбачається законом або міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Суб`єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного документа.

Строк здійснення позапланового заходу не може перевищувати десяти робочих днів, а щодо суб`єктів малого підприємництва - двох робочих днів, якщо інше не передбачено законом.

Продовження строку здійснення позапланового заходу не допускається.

Аналіз вказаного дає суду підстави дійти до висновку, що підставою для здійснення позапланово заходу є, серед іншого звернення фізичної особи про порушення суб`єктом господарювання її законних прав за наявності згоди центрального органу виконавчої влади на його проведення.

З матеріалів справи слідує, що позапланових захід щодо позивача проведений на підставі звернення третьої особи, з урахуванням погодження Департаменту з питань праці Державної служби України з питань праці - лист від 13.07.2016 року №7550/4/4.2-ДП-16 (далі - погодження).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №96 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення №96), у відповідності до якого Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Держпраці у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства (п. 2 Положення №96).

Суд звертає увагу, що згода на проведення позапланового заходу позивача надана Департаментом з питань праці, який є структурним підрозділом Державної служби з питань праці, яка є центральним органом виконавчої влади. Закон №877-V не встановлює імперативної норми що підпису відповідного погодження безпосередньо головою центрального органу виконавчої влади, а тому суд вважає доводи позивача в ці й частині безпідставними.

Щодо тверджень позивача про не поширення повноважень Головного управління на місто Київ слід звернути увагу на наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №100 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» (далі - Постанова) постановлено утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці за переліком згідно з додатком, реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці.

Відповідно до вказаної Постанови утворено Головне управління Держпраці у місті Києві, яке є правонаступником Територіального управління Держгірпромнагляду у Київській області та м. Києві, Територіальної державної інспекції з питань праці у Київській області, Територіальної державної інспекції з питань праці у м. Києві.

Згідно підпункту 9 пункту 4 Положення №96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 27.03.2015 року №340, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.04.2015 року за №438/26883 затверджено Положення про територіальні органи Державної служби України з питань праці (далі - Положення №340), у відповідності до якого Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області (далі - Управління Держпраці) є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.

Голови обласних державних адміністрацій координують діяльність Управлінь Держпраці і сприяють їм у виконанні покладених на них завдань.

Повноваження Управлінь Держпраці поширюються на територію відповідної області.

Згідно із підпунктами 5, 8 пункту 4 Положення №340 Управління Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю; здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства про зайнятість населення з питань дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.

Аналізуючи наведене суд звертає увагу на те, що Управління Держпраці здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю та інші повноваження в межах території відповідної області. Тобто, Повноваження Управлінь Держпраці поширюються на територію відповідної області. Приймаючи до уваги Постанову №100 суд вважає, що повноваження Головного управління Держпраці у Київській області поширюються і на місто Київ, а доводи позивача в цій частині є помилковим.

Щодо тверджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського в частині проведення позапланового заходу не уповноваженою на те особою суд зверне увагу на наступне.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 02.07.2012 №390, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.07.2012 року за №1291/21603 затверджено порядок проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів (далі - Порядок №390), який встановлює процедуру проведення Державною інспекцією України з питань праці (далі - Держпраці України) та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці у межах повноважень, визначених Конвенціями Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України від 08 вересня 2004 року № 1985-IV, та № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України від 08 вересня 2004 року № 1986-IV, Законом України „Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2010 року № 1059 „Про затвердження критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності суб`єктами господарювання у частині додержання вимог законодавства про працю та визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю)", Положенням про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 386.

У відповідності до пункту 2 Порядку №390 право проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов`язків мають повноваження державного інспектора з питань праці (далі - Інспектор).

Аналіз наведеного дає суду підстави дійти до висновку, що право на проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів не тільки ті особи, які за посадою є інспекторами, а й особи, які відповідно до своїх посадових обов`язків мають повноваження державного інспектора з питань праці.

Судом встановлено, що перевірку позивача проведено заступником начальника відділу з питань додержання законодавства застрахованих осіб, працевлаштування інвалідів з питань дитячої праці та інших нормативно-правових актів управління з питань праці Головного управління Держпраці у Київській області Іллєнка І.В. Доказів відсутності у відповідача-2 відповідно до своїх посадових обов`язків повноважень державного інспектора з питань праці матеріали справи не містять. Отже, суд також відхиляє доводи позивача в цій частині.

Щодо тверджень позивача про порушення Головним управлінням положень статей 7, 8 Закону №877-V слід вказати наступне.

Згідно із частиною 6 статті 7 Закону №877-V за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю), у разі виявлення порушень вимог законодавства, складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); вид заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім`я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб`єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.

В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом.

Якщо суб`єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями.

Зауваження суб`єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід`ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю).

У разі відмови суб`єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис.

Один примірник акта вручається суб`єкту господарювання або уповноваженій ним особі, а другий - зберігається в органі державного нагляду (контролю).

За правилами частини 2 статті 8 Закону №877-V органи державного нагляду (контролю) та їх посадові особи під час здійснення заходів державного нагляду (контролю) зобов`язані ознайомити керівника суб`єкта господарювання або його заступника, або уповноважену ним особу з результатами державного нагляду (контролю) в строки, передбачені законом.

Отже, положення Закону №877-V регламентовано обов`язок органу державного нагляду (контролю) ознайомити керівника суб`єкта господарювання або його заступника, або уповноважену ним особу з результатами державного нагляду (контролю) в строки, передбачені законом, а у разі відмови у такому ознайомленні внести до акту відповідний запис. Як свідчать матеріали справи акт перевірки не містить в собі відміток про відмову суб`єкта господарювання (позивача) підписати акт, як і не містить відміток про вручення останнього відповідачем уповноваженому представнику Університету. Таким чином суд погоджується із твердженнями позивача про порушення відповідачем положень частини 6 статті 7, частини 2 статті 8 Закону №877-V, однак вказані порушення не можуть бути самостійною підставою для задоволення позовних вимог.

Враховуючи наведене суд вважає, що в ході розгляду справи не встановлено обставин протиправності дій Головного управління Держпраці у Київській області щодо проведення позапланової перевірки додержання законодавства про працю у Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського, а відтак відсутні підстави дял задоволення позовних вимог в цій частині.

Надаючи оцінку наявності/відсутності порушення, яке зафіксовано в акті перевірки, а саме положення статті 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) варто вказати наступне.

Відповідно до частини 6 статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 23 Загальної декларації прав людини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Згідно з частинами 1, 3 статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до частини 2 статті 23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом. Прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору (частина третя статті 54 Закону України «Про освіту» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Судом встановлено, що згідно із наказом НУО України ім. І. Черняховського від 18.11.2008 року №240 ОСОБА_1 було призначено на посаду викладача кафедри підготовки офіцерів запасу на умовах строкового трудового договору. В подальшому строковий трудовий договір між сторонами неодноразово продовжувався наказами від 28.08.2009 року №180, від 17.08.2010 року №136, від 28.12.2012 року №263, від 28.08.2013 № 178, від 30.12.2013 року №272, від 30.04.2014 року №82, від 29.08.2014 року №166.

Наказом НУО України ім. І. Черняховського від 30.12.2012 №262 ОСОБА_1 , викладача кафедри підготовки офіцерів запасу, переведено на посаду старшого викладача кафедри підготовки офіцерів запасу за строковим трудовим договором з 01 січня по 31 грудня 2012 року.

Наказом НУО України ім. І. Черняховського від 25.12.2014 року №254 ОСОБА_1 , старшому викладачу кафедри підготовки офіцерів запасу, продовжено строковий трудовий договір з 01 січня по 31 серпня 2015 року.

Згідно з Указом Президента України від 14 січня 2015 року № 15/2015 «Про часткову мобілізації» (далі - Указ Президента України від 14 січня 2015 року № 15/2015) 18.06.2015 року ОСОБА_1 було призвано на військову службу до лав Збройних сил України.

Наказом НУО України ім. І. Черняховського від 18 червня 2015 року №131 ОСОБА_1 , старшого викладача кафедри підготовки офіцерів запасу, звільнено від роботи з 18.06.2015 року на період часткової мобілізації із збереженням на цей період місця роботи і середньої заробітної плати відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України.

Наказом НУО України ім. І. Черняховського від 31.08.2015 року 2015 року № 186 ОСОБА_1 , старшого викладача кафедри підготовки офіцерів запасу, звільнено з посади з 31 серпня 2015 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору, за пунктом 2 частини 1 статті 36 КЗпП України.

Відповідно до частини 2 статті 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Згідно з пунктом 7 Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15/2015 до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності доведено, що згідно зі статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтею 119 КЗпП України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно з частиною 2 статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Відповідно до частини 3 статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Проаналізувавши наведене суд приходить до висновку, що чинне законодавство не передбачає можливості розірвання трудових відносин з працівником, призваним на військову службу. Припинення трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору з працівником, призваним на військову службу, можливе тільки після закінчення проходження військової служби.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.07.2018 року у справі №761/33202/16-ц предметом якої, серед іншого було оскарження третьою особою наказу про своє звільнення, який виданий НУО України ім. І. Черняховського.

Згідно із частиною 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, приймаючи до уваги наявне рішення в цивільній справі №761/33202/16-ц суд вважає, що висновок Головного управління про порушення позивачем положень статті 119 КЗпП України, з огляду на звільнення позивача у період проходження військової служби вірними.

Разом з цим суд зазначає, що частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) регламентовано, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (ч. 1 ст. 5 КАС України).

Відповідно до частини 7 статті 7 Закону №877-V на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу, а у випадках, передбачених законом, також звертається у порядку та строки, встановлені законом, до адміністративного суду з позовом щодо підтвердження обґрунтованості вжиття до суб`єкта господарювання заходів реагування, передбачених відповідним розпорядчим документом.

Припис - обов`язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб`єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб`єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку (ч. 8 ст. 7 Закону №877-V).

Суд наголошує, що спірний припис не містить вимоги Головного управління щодо усунення порушень вимог законодавства, а у ньому зазначено лише про приписання Університету дотримуватися норм статті 119 КЗпП України.

Отже, беручи до уваги вище викладене, на переконання суду висновки відповідача про порушення позивачем положень статті 119 КЗпП України є вірними, а спірний припис фактично не містить зобов`язання позивача вчинити юридично значимі дії щодо усунення ним порушень статті 119 КЗпП України.

Згідно із частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Підсумовуючи вищевикладене, повно та всебічно проаналізувавши матеріали адміністративної справи суд дійшов до висновку про відповідність спірного рішенням критеріям, які встановленні частиною 2 статті 2 КАС України, з огляду на що відсутні підстави для задоволення адміністративного позову в цілому.

Згідно із частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки адміністративний позов не підлягає до задоволення, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача сплачений ним судовий збір.

Керуючись статтями 2, 72, 73, 77, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволені позову Національного університету оборони України імені Івана Черняховського (03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, б. 28, код ЄДРПОУ 07834530) до Головного управління Держпраці у Київській області (04050, м. Київ, вул. Вавілових, б. 10, код ЄДРПОУ 39794214), заступника начальника відділу з питань додержання законодавства застрахованих осіб, працевлаштування інвалідів з питань дитячої праці та інших нормативно-правових актів управління з питань праці Головного управління Держпраці у Київській області Іллєнка І.В. (службова адреса: 04050, м. Київ, вул. Вавілових, б. 10, код ЄДРПОУ 39794214), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про визнання дій протиправними, скасування припису від 29.07.2016 року відмовити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.І. Келеберда