Ухвала суду № 101074325, 15.11.2021, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

15 листопада 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/6069/21-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Лелюк О.П., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до Путильського відділу державної виконавчої служби у Вижницькому районі Чернівецької області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування постанов,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Путильського відділу державної виконавчої служби у Вижницькому районі Чернівецької області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування постанов.

Позивач просить суд:

- визнати протиправними дії начальника відділу Путильського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Лікара Іллі Васильовича щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 69854,67 грн від 21 травня 2019 року в межах виконавчого провадження №58032176;

- визнати протиправною та скасувати постанову начальника відділу Путильського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Лікар Іллі Васильовича про стягнення виконавчого збору у розмірі 69854,67 грн від 21 травня 2019 року винесену в межах виконавчого провадження №58032176;

- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Путильського районного відділу ДВС ГТУЮ у Чернівецькій області Ковбиш О.І. щодо винесення постанови від 21 червня 2019 року про відкриття виконавчого провадження №59395898 з виконання постанови про стягнення виконавчого збору №58032176 від 21 травня 2019 року з ОСОБА_1 у розмірі 69854,67 грн;

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Путильського районного відділу ДВС ГТУЮ у Чернівецькій області Ковбиш О.І. 21 травня 2019 року про відкриття виконавчого провадження №59395898 з виконання постанови про стягнення виконавчого збору №58032176 від 21 травня 2019 року з ОСОБА_1 у розмірі 69854,67 грн.

Відповідно пункту 3 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст. 160, 161, 171 цього Кодексу.

Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку, що вона не відповідає вимогам, встановленим статтею 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, згідно з частиною третьою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Розміри ставок судового збору встановлені статтею 4 Закону України «Про судовий збір». Зокрема, за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2021 року становить 2270 гривень.

Частиною третьою статті 6 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї матеріалів, зміст та характер заявлених вимог немайновий та майновий.

Так, позивач просить суд визнати протиправними дії старшого державного виконавця Путильського районного відділу ДВС ГТУЮ у Чернівецькій області Ковбиш О.І. щодо винесення постанови від 21 червня 2019 року про відкриття виконавчого провадження №59395898 з виконання постанови про стягнення виконавчого збору №58032176 від 21 травня 2019 року з ОСОБА_1 у розмірі 69854,67 грн і визнати протиправною та скасувати названу постанову.

На переконання суду, вимога про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження є похідною від попередньої вимоги про визнання протиправними дій щодо її винесення та нерозривно пов`язана з нею, і є вимогою немайнового характеру.

Крім цього, позивач просить суд визнати протиправними дії начальника відділу Путильського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області Лікара Іллі Васильовича щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 69854,67 грн від 21 травня 2019 в межах виконавчого провадження №58032176, а також визнати протиправною та скасувати вказану постанову.

Суд зауважує, що вимога позивача про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору є похідною від попередньої вимоги про визнання протиправними дій щодо її винесення та нерозривно пов`язана з нею. Водночас, указана вимога є вимогою майнового характеру, оскільки результат вирішення цього спору в указаній частині впливатиме на майновий стан позивача.

Виходячи з наведеного, позовна заява фактично містить одну вимогу майнового характеру та одну вимогу немайнового характеру. За таких підстав судовий збір сплачується за кожну окремо.

Враховуючи викладене, при подачі позову до суду позивачу необхідно було сплатити судовий збір у таких розмірах: стосовно вимоги майнового характеру суд зазначає, що оскільки 1 відсоток її розміру становить 698,55 грн (69854,67*1/100), що менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то розмір судового збору за таку позовну вимогу становитиме 908,00 грн, та за одну вимогу немайнового характеру в розмірі 908,00 грн (2270,00*0,4).

Отже, при подачі позову до суду позивачу необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 1816,00 грн.

Однак позивачем усупереч вказаним вище нормам за звернення до суду із даним позовом судовий збір не сплачений.

Судовий збір повинен бути сплачений на наступні банківські реквізити: отримувач Чернівец.ГУК/Чернівецька ТГ/22030101; код отримувача (ЄДРПОУ) 37836095; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); номер рахунку UA538999980313141206084024405; код класифікації доходів бюджету 22030101.

Крім цього, згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця передбачені статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно частини першої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, законодавцем встановлено строк, протягом якого особа, чиї права, свободи чи інтереси порушуються рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця або приватного виконавця може звернутися до суду із позовом про їх оскарження.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, у такій зазначено, що незважаючи на проведення повного розрахунку з банком стосовно боргу на виконання рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 25 квітня 2016 року та наявність довідки банку про анулювання боргу, з позивача вже протягом двох років стягуються кошти з її пенсії. Не розуміючи причин такого стягнення та не будучи фахівцем в галузі права, позивач була змушена звертатися до адвоката для отримання правничої допомоги. Проте оскільки єдиним джерелом доходу позивача є лише пенсія, то, заощаджуючи кошти, вона змогла звернутися за правовою допомогою до адвоката лише 16 вересня 2021 року.

В свою чергу, адвокат Кулешір С.О., діючи в інтересах позивача, ознайомилася з матеріалами виконавчого провадження 20 вересня 2021 року, в результаті чого і стало відомо про оскаржувані постанови.

Разом з цим, до суду із даною позовною заявою позивач звернулась лише 04 листопада 2021 року (згідно відбитку штемпеля на конверті).

Отже, позивачем пропущено десятиденний строк звернення до суду з цим позовом.

Факт пропуску позивачем строку звернення до суду визнається позивачем, про що свідчить прохання у позовній заяві визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом, яке обґрунтовано зазначеними вище обставинами.

Вказане суд розцінює як клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду, у зв`язку з чим суд зазначає таке.

Згідно правової позиції Конституційного Суду України, наведеної у рішенні від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011, наявність законодавчо встановленого строку на звернення до суду не слід розглядати як обмеження права на судовий захист - законодавець в такий спосіб лише встановлює часові межі реалізації такого права.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі "Мушта проти України" нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України" ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

У справах "Стаббігс та інші проти Великобританії", "Девеер проти Бельгії" Суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду.

Таким чином, і за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

В аспекті наведеного варто зазначити і те, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними.

У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Викладене узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24 лютого 2021 року у справі №9901/313/20, Верховного Суду у постановах від 17 березня 2021 року у справі №160/3121/20, від 18 березня 2021 року у справі №320/2915/20 та ін.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом з огляду на доводи позивача, якими вона обґрунтовує поважність причин пропуску строку звернення до суду, суд звертає увагу на те, що в клопотанні не зазначено жодних причин, пов`язаних безпосередньо з позивачем, які унеможливили його звернутися до суду з цим позовом у встановлений законом строк.

Так, доводи позивача стосовно не розуміння причин стягнення коштів з її пенсії та посилання на те, що вона не є фахівцем у галузі права, і, заощаджуючи кошти, за правовою допомогою до адвоката мала змогу звернутися лише 16 вересня 2021 року, не є безумовною підставою, яка безпосередньо перешкоджала та позбавляла позивача реальної можливості дізнатися про причини безпідставного, на думку позивача, стягнення з неї коштів та, відповідно оскаржити дії щодо такого стягнення в судовому порядку у встановлений законом строк.

До того ж, як стверджує позивач, стягнення коштів з її пенсії відбувається систематично протягом двох років.

У зв`язку з наведеним суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 27 листопада 2018 року (справа №473/2236/17), відповідно до якої нерозуміння або незнання законодавства не свідчить про наявність поважних причин для поновлення процесуального строку.

Верховний Суд наголосив, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2020 року (справа №340/1019/19), незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Поряд з цим, поняття «особа повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Аналогічний висновок наведений Верховним Судом і в постанові від 31 березня 2021 року (справа №240/12017/19).

Таким чином, доводи позивача у наведеній вище частині не свідчать про поважність причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом. Зазначені вище обставини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду з цим позовом у встановлений законом строк.

Крім цього, надаючи оцінку доводам позову про те, що про оскаржувані постанови позивач дізналась лише 20 вересня 2021 року після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, суд зауважує, що з урахуванням і цих обставин позивач мала звернутись до суду з цим позовом у строк, встановлений пунктом 1 частини другої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Натомість, позивачем не зазначено жодних причин неможливості подати цей позов у десятиденний строк з моменту ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, що, згідно тверджень позивача, мало місце 20 вересня 2021 року.

Водночас у позові містяться посилання на положення частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, у відповідності до якої для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Проте, як зазначалось судом вище, статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, встановлено десятиденний строк звернення до адміністративного суду з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

З огляду на наведене, суд вважає безпідставними посилання позивача на положення частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, позивачем не наведено доводів поважності причин пропуску строку звернення до суду, а також обставин, які унеможливили звернення позивача до суду з цим позовом протягом строку, встановленого пунктом 1 частини другої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, з наданням відповідних доказів.

Таким чином, клопотання позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду є безпідставним та необґрунтованим, а тому задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною першою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для залишення даної позовної заяви без руху.

Керуючись статтями 123, 169, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду відмовити.

2. Позовну заяву ОСОБА_1 до Путильського відділу державної виконавчої служби у Вижницькому районі Чернівецької області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування постанов залишити без руху.

3. Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали шляхом подання документа про сплату судового збору та заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для його поновлення та наданням доказів поважності причин його пропуску.

4. Роз`яснити, що в разі невиконання вимог ухвали і не усунення недоліків у вказаний строк позовна заява буде вважатися не поданою і буде повернута особі, яка її подала на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя О.П. Лелюк