Рішення № 101071758, 10.11.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/5155/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Херсонської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,

встановив:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (далі - позивачі) звернулись до суду з позовом до Херсонської міської ради (далі - відповідач, Херсонська міськрада), в якому просять визнати протиправним та скасувати рішення Херсонської міської ради №64 від 26.01.2021р. в частині відмови ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 у дозволі на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, орієнтовною площею 516 кв. м., по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарський будівель і споруд (присадибна ділянка).

Позовна вимога мотивована тим, що 26.01.2021р. Херсонська міська рада прийняла рішення на 4 сесії 8 скликання №64 про відмову у наданні дозволу позивачам на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, орієнтовною площею 516 кв. м., по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарський будівель і споруд (присадибна ділянка), на підставі ст. 123 ЗК України. Інших причин, які б заважали відповідачу видати вищевказаний дозвіл, у спірному рішенні не зазначено. При цьому, в рішенні не зазначено, в чому саме полягає вказана невідповідність та, з яких мотивів міська рада виходила, здійснюючи такий висновок та якими документами підтверджується. Вважає, що висновок про відмову у видачі вказаного дозволу є неправомірним, а відповідачем при прийнятті спірного рішення не було встановлено у достатньому обсязі всіх обставин та не досліджено всіх доказів, які могли б слугувати підставою для висновку про відмову у задоволенні клопотання від 17.06.2020р. Таким чином, рішення відповідача є немотивованим.

Ухвалою суду від 14.09.2021р. позовну заяву залишено без руху та встановлено строк на усунення її недоліків. Позивач усунув недоліки.

Ухвалою від 24.09.2021р. відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Зі змісту поданого відзиву слідує, що відповідач не погоджується із доводами позивачів, просить у задоволенні позову відмовити. Мотивуючи відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, відповідач посилається на приписи ст. 123 Земельного кодексу України, та при цьому зазначає, що заявлена земельна ділянка розташована на землях загального користування за лінією регулювання забудови. Окрім того, вказує на те, що позивачі при зверненні до суду із даним позовом порушили шестимісячний строк, установлений приписами ст. 122 КАС України, так як рішення прийняте у січні 2021р., а позовна заява надійшла до суду у вересні 2021р.

Суд зауважує на тому, що у матеріалах справи міститься заява позивачів про поновлення пропущеного строку на звернення до суду із вказаним позовом.

Дослідивши подану заяву та матеріали справи, судом установлено, що 17.06.2020р. позивачі звернулись до міської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд та споруд (присадибна ділянка), орієнтованою площею 516 кв.м., по АДРЕСА_1 . Не отримавши рішення міської ради за результатами розгляду означеного клопотання станом на лютий місяць 2021р., позивачі 22.02.2021р. звернулись до Херсонського окружного адміністративного суду із позовом до Херсонської міської ради, в якому просили визнати протиправною бездіяльність Херсонської міської ради щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотання від 17.06.2020р. та зобов`язати міську раду на найближчому пленарному засіданні сесії прийняти рішення про розгляд наведеного клопотання. Ухвалою суду від 15.03.2021р. провадження у справі №540/597/21 за вищевказаним позовом відкрито. З поданого 31.03.2021р. міською радою в рамках справи №540/597/21 відзиву позивачі дізнались про існування рішення, прийнятого Херсонською міською радою 26.01.2021р. №64. З листа міської ради до позивачів від 29.03.2021р. №02-36-70 (а. с. 30), доданого до їх заяви про поновлення пропущеного строку, слідує, що копію рішення №64 направлено позивачам лише 31.03.2021р.

Позивачі наголошують на тому, що так як вони дізнались про порушення своїх прав 31.03.2021р. за результатами ознайомлення зі змістом спірного рішення міської ради, то звернення до суду із позовом 09.09.2021р. не може вважатись порушенням шестимісячного строку, встановленого приписами ст. 122 КАС України.

Відповідач не погоджується із даною позицією, та зазначає, що спірне рішення було опубліковано на офіційному сайті Херсонської міської ради 28.01.2021р., у зв`язку із чим у позивачів була можливість ознайомитись із означеним рішенням ще з січня 2021р.

Проаналізувавши доводи сторін, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Право громадянина на захист у суді своїх прав і свобод є конституційною гарантією, яка забезпечується реальною можливістю будь-якій заінтересованій особі звернутися до суду у встановленому законом порядку про захист прав, свобод та інтересів та можливістю обирати спосіб захисту, використовуючи при цьому всі дозволені законодавством інструменти та засоби.

Пропущення строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для повернення позовної заяви, оскільки процесуальним законодавством передбачено можливість визнання судом причини пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України.

Поважними причинами пропущення строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Разом з тим, на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.

Як слідує з рішення Європейського Суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Також, у справі Белле проти Франції Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, а згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Враховуючи зазначене, практику Європейського Суду з прав людини, спрямовану на ефективний доступ особи до суду для захисту її порушеного права, зважаючи на те, що спірне рішення позивачам до 31.03.2021р. не направлялось, а також на те, що на протязі періоду, який розпочинається з моменту оприлюднення спірного рішення (28.01.2021р.) і закінчується зверненням позивачів до суду із даним позовом (09.09.2021р.), позивачі вчиняли активні дії, спрямовані на забезпечення розгляду міською радою їх клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а саме оскаржували бездіяльність міської ради щодо розгляду відповідного клопотання в судовому порядку, так як вважали клопотання не розглянутим, суд визнає поважними причини пропуску строку звернення позивача до суду з даним позовом та приймає рішення поновити вказаний строк.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заяви по суті, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 17.06.2020р. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись до Херсонської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, орієнтовною площею 516 кв. м., по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарський будівель і споруд (присадибна ділянка), яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, які додаються до клопотання.

Рішенням 4 сесії Херсонської міської ради 8 скликання від 26.01.2021р. №64 "Про відмову громадянам у дозволі на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність та в оренду земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель та споруд (присадибні ділянки)" відмовлено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у дозволі на розроблення проектів землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, орієнтовною площею 516 кв. м., по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарський будівель і споруд (присадибна ділянка), на підставі ст. 123 Земельного кодексу України.

Не погоджуючись із правомірністю наведеного рішення, позивачі звернулись до суду за захистом своїх прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтями 13, 14 Конституції України встановлено, що земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Конституції України систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997р. №280/97-ВР ( далі - Закон №280/97-ВР), який передбачає, зокрема:

- сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ч. 1 ст. 10);

- виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (п. 34 ч. 1 ст. 26);

- акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ч. 10 ст. 59).

Положеннями Земельного кодексу України від 24.10.2001р. №2768-ІІІ (далі - ЗК України) передбачено, зокрема:

- громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 1 ст. 116);

- сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ч. 1 ст. 122);

- особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (ч. 2 ст. 123);

- відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч. 3 ст. 123).

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що питання передачі у користування громадян земельних ділянок вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради, шляхом прийняття відповідних рішень.

При цьому, положеннями ст. 123 ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення таких земельних ділянок у користування і чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень вказаної ст. ЗК України.

Як встановлено судом, предметом спору у даній справі є правомірність відмови Херсонської міської ради щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки.

За позицією відповідача, правомірність відмови позивачам у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою спірної земельної ділянки згідно оскаржуваного рішення Херсонської міської ради №64 від 26.01.2021р. полягає у тому, що земельна ділянка, на яку претендують позивачі не відповідає вимогам ст. 123 ЗК України.

В оскаржуваному рішенні не наведена жодна із вимог ст. 123 ЗК України, та зі змісту вказаного рішення незрозуміло, наявність яких саме обставин стало підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Згідно з п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Верховним Судом неодноразово висловлювалась правова позиція, зокрема у межах справ №806/1049/15, № 509/4156/15-а, № №804/4435/16, згідно якої, приймаючи рішення, відповідний орган повинен навести усі підстави його прийняття у вказаному рішення. Водночас, рішення суб`єкта владних повноважень вважається прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, та не може вважатися обґрунтованим, добросовісним і законним, якщо належних мотивів та причин такої відмови у вказаному рішенні не наведено.

Таким чином, суддя вважає, що наведені вище обставини вказують на протиправність спірного рішення, у зв`язку із чим рішення Херсонської міської ради №64 від 26.01.2021р. підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Водночас статтею 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході судового розгляду належним чином не довів обґрунтованість і правомірність оскаржуваного рішення, а отже позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати розподілено відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суддя

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ), ОСОБА_2 (рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 (рнокпп НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) до Херсонської міської ради (код ЄДРПОУ 04059958, 73000, м. Херсон, просп. Ушакова, 37) про визнання протиправним та скасування рішення, задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Херсонської міської ради №64 від 26.01.2021р. в частині відмови ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у дозволі на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки, орієнтовною площею 516 кв. м., по АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарський будівель і споруд (присадибна ділянка).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Херсонської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 908 грн. (дев`ятсот вісім гривень).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Херсонської міської ради на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 908 грн. (дев`ятсот вісім гривень).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Херсонської міської ради на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 908 грн. (дев`ятсот вісім гривень).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя С.В. Гомельчук

кат. 109020100