Ухвала суду № 101071719, 12.11.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

_________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2021 р. м. ХерсонСправа № 540/2001/21

Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді: Дубровної В.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Дар`ївська виправна колонія (№ 10)" про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно та відшкодування моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державної установи "Дар`ївська виправна колонія (№10)" (далі - відповідач, ДУ "Дар`ївська виправна колонія (№10)" ), у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Дар`ївська виправна колонія (№10)" щодо не виплати при звільненні ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна у сумі 16 054, 81 грн.

- стягнути з Державної установи "Дар`ївська виправна колонія (№10)" (75032, Херсонська область, Білозерський район, с. Дар`ївка, вул. Жовтнева, 193; код ЄДРПОУ 08564676) на користь ОСОБА_1 (адреса місця фактичного проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна в сумі 16 054, 81 грн (шістнадцять тисяч п`ятдесят чотири гривні вісімдесят одна копійка).

- стягнути з Державної установи "Дар`ївська виправна колонія (№10)" (75032, Херсонська область, Білозерський район, с. Дар`ївка, вул. Жовтнева, 193; код ЄДРПОУ 08564676) на користь ОСОБА_1 (адреса місця фактичного проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) відшкодування заподіяної моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн (п`ять тисяч гривень).

Ухвалою від 12.05.2021 позовну заяву залишено без руху шляхом надання заяви з метою засвідчення належним чином копій документів, доданих до позовної заяви для суду та відповідача.

18.05.2021 р. позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 14.06.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Вказані вимоги позивач обґрунтовує тим, що згідно наказу №72/ОС від 04.08.2020 р. його звільнено з Державної кримінально-виконавчої служби України. Проте, відповідно до ст. 116 КЗпП України відповідачем у день звільнення не здійснено виплату належної йому грошової компенсації за неотримане речове майно особистого користування відповідно до Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 року №578 (далі - Порядок №578). Лише з останньої відповіді на його звернення 15.04.2021 року він отримав від відповідача інформацію про перелік неотриманих ним предметів речового забезпечення та нараховану йому компенсацію у розмірі 16 054,81 грн. З огляду на вказане та з метою припинення триваючої протиправної бездіяльність з боку відповідача, позивач звернувся із вимогами про визнання протиправною бездіяльності відповідача та стягнення заборгованості по грошовій компенсації за неотримане речове майно у розмірі 16 054,81 грн.

12.07.2021 року за вх. № 13739/21 судом зареєстровано заяву представниці відповідача в особі адвоката Беженар Є.О. про застосування наслідків пропущення позивачем строків звернення до суду на підставі ст. 123 КАС України та залишити позовну заяву без розгляду, оскільки позивачем пропущений місячний строк звернення до суду, передбачений ч. 5 ст. 122 КАС України, та не вказано обставин, які б свідчили про поважність причин його пропуску. Так, представниця відповідача вказує, оскільки позивача було звільнено зі служби у Державній установи " Дар`ївська виправна колонія (№10)" наказом № 72 ОС від 04.08.2020, тому саме з 05.08.2020 у позивача виникло право на повний розрахунок та на отримання компенсації за неотримане речове майно (арк. 2 позовної заяви). При цьому із позовною заявою до Херсонського окружного адміністративного суду позивач звернувся лише 07.05.2021, тобто більше ніж через дев`ять місяців після того як дізнався, що його права були порушені.

14.07.2021 року за вх. № 13940/21 судом зареєстровано відповідь на відзив, в якій позивач щодо строків звернення до суду з цим позовом, звертає увагу, що питання щодо дотримання позивачем строків звернення до суду з даним позовом було перевірено судом та вирішено в ухвалі про відкриття провадження у справі, де суд дійшов висновку, що строк звернення до суду з даним позовом не пропущений. Крім того, позивач вказує, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень, зокрема, щодо невиплати належних сум не вичерпується у певний проміжок часу спірних правовідносин, а має триваючий характер, що свідчить про порушення прав та законних інтересів особи постійно протягом існування протиправної бездіяльності, що обумовлює право особи звернутися до суду в будь-який час протягом безперервного існування такого порушення і до моменту виконання суб`єктом владних повноважень свого обов`язку, чим вичерпується предмет спору. Також позивач зазначає, що до отримання 15.04.2021 року від відповідача інформацію про перелік неотриманих ним предметів речового забезпечення та нараховану йому компенсацію у розмірі 16 054,81 грн, він був необізнаним про обсяг своїх прав та інтересів, що дозволило б усвідомлювати законність чи незаконність дій або бездіяльності відповідача. З огляду на вищенаведене, вважає доводи представниці відповідача, наведені у заяві про застосування строків звернення до суду є неспроможними та такими, що спрямовані на ухилення від виконання відповідачем обов`язку щодо виплати належних йому сум грошової компенсації.

Вирішуючи питання щодо застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду, суд звертає увагу на те, що застосування строку звернення до адміністративного суду передує вирішенню спору по суті.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно частини 1 статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" (далі Закон № 2713-IV) держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Частиною 2 статті 23 Закону № 2713-IV визначено, що умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Відповідно до частини 5 статті 23 Закону № 2713-IV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства (частина 5 статті 21 Закону № 2713-IV).

Постановою Кабінету Міністрів України № 578 від 14.08.2013 року затверджено Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби; норми забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - Порядок №578).

Відповідно до пункту 1 Порядку №578, останній визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.

Речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань (п.2 Порядку №578).

Згідно з пунктом 27 Порядку № 578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

Грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін`юстом за пропозицією державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України", державної установи "Центр пробації" відповідно до їх закупівельної вартості. (пункт 23 Порядку № 578).

Аналізуючи вищевказані правові норми, суд доходить висновку, що у позивача з моменту звільнення зі служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України виникло право на грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Разом з тим, завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до частин першої, другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 звернув увагу на те, що правовідносини щодо невиплати особі у день звільнення з військової служби грошової компенсації вартості речового майна, яким останню не забезпечено під час проходження військової служби, за характером суб`єктним складом є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Тобто спірні відносини пов`язані зі звільненням з публічної служби, зокрема, невиплати позивачу у зв`язку із звільненням з військової служби компенсації за речове майно, є публічно-правовими, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом застосуванню підлягає спеціальний строк звернення до суду з цим позовом, а саме місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Як встановлено судом, спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою позивачу у день звільнення з військової служби грошової компенсації вартості речового майна, відтак з цим позовом позивач повинен звернутись до суду у місячний строк.

При цьому, згідно витягу з наказу Державної установи "Дар`ївська виправна колонія (№10)" № 72/ОС від 04.08.2020 позивача було звільнено з Державної кримінально-виконавчої служби України згідно пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України " Про Національну поліцію" за власним бажанням з 05.08.2020 року. ( а.с. 16).

Проте, до суду з цим позовом позивач звернувся у травні 2021 року, тобто із пропуском строку, визначеного частиною 5 статті 122 КАС України.

При цьому, доказів щодо причин пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач суду не надав.

Разом з тим, позивач вважає спірну не виплату компенсації грошової компенсації за неотримане речове майно, як триваюче правопорушення з боку відповідача. При цьому, вказує, що про порушення свого права на отримання спірної компенсації він дізнався лише у квітні 2021 року, отримавши від відповідача інформацію про перелік неотриманих ним предметів речового забезпечення та нараховану йому компенсацію у розмірі 16 054,81 грн. згідно довідки від 26.10.2020 року. ( а.с. 27).

Згідно сталої судової практики, поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Суд зазначає, що не пізніше, ніж від 05.08.2020 року позивач достеменно довідався про припинення служби і виникнення у відповідача обов`язку із приводу проведення повного та своєчасного розрахунку при звільненні, опікування власним суб`єктивним правом на отримання грошової компенсації замість неодержаного речового майна позивач розпочав лише у січні 2021 року, про що свідчить його заява ( а.с. 17), що не відповідає базовим засадам сумлінності, розумності та розсудливості.

Суд звертає увагу, що поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду.

Звернення у зазначений період із заявою до відповідача не можуть бути визнані поважними, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які фактичні данні щодо наявності обґрунтованих перешкод у зв`язку з якими позивач не міг звернутися до відповідача з метою отримання копії відповідних атестату та довідки після 05.08.2020 року та відповідно до суду щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно в межах строку, встановленого КАС України.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом, зокрема, в постанові від 26 травня 2021 року у справі №380/5093/20, від 30 серпня 2021 року у справі № 520/7668/2020.

З огляду на вказане, доводи позивача щодо триваючого правопорушення з боку відповідача є необґрунтованими, а його обізнаність у квітні 2021 року щодо порушеного права не є підставою для визнання судом поважною причиною пропуску строку звернення до адміністративного суду.

Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі "Мушта проти України" нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть звужувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України" ЄСПЛ визнав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вжити заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди повинні перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

Оцінюючи обставини звернення позивача з позовом до суду із врахуванням наведених вище висновків ЄСПЛ, а також положень частини п`ятої статті 122 КАС, суд зазначає, що вказаною статтею встановлено скорочені строки звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, які не ставлять під сумнів саму суть права доступу до суду, а переслідують легітимну мету якнайскорішого поновлення порушених прав добросовісного позивача. При цьому не порушується пропорційність між застосованими законодавцем засобами (строком звернення до суду за захистом порушеного права протягом одного місяця з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та метою звернення до суду. Крім цього, за наведеною практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Частиною третьою статті 123 КАС України передбачено, що, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Отже, законодавець допускає ймовірність виявлення судом факту недотримання строку звернення до суду і після відкриття провадження у справі, внаслідок чого позов може бути залишений без розгляду.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Отже, враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду із цим позовом, належних обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом позивачем не наведено та не доведено, суд дійшов висновку про залишення позову без розгляду, а клопотання представниці відповідача від 12.07.2021 р. про залишення позову без розгляду таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 240 КАС України про залишення позову без розгляду суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про залишення позову без розгляду може бути оскаржена.

На підставі викладеного та керуючись ст. 2, 4, 19, 122-123, 240, 243, 248 КАС України, суд -

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної установи "Дар`ївська виправна колонія (№ 10)" про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно та відшкодування моральної шкоди залишити без розгляду.

Ухвалу надіслати особам, які беруть участь у справі.

Роз`яснити позивачу, що постановлення ухвали про залишення без розгляду не позбавляє його права звернутись до суду повторно в загальному порядку, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня її проголошення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомукаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження апеляційна скарга подається протягом 15 днів з дня складання повного судового рішення

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення.

У разі постановлення ухвали в порядку письмового провадження ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя В.А. Дубровна

кат. 106030000