Рішення № 101071391, 15.11.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

15 листопада 2021 р. №520/19664/21

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Мар`єнко Л.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Департаменту охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 9 під.,5 пов., м. Харків,61022) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації, в якому просить суд: визнати бездіяльність Департаменту охорони здоров`я ХОДА протиправною та зобов`язати надати запитувану інформацію, яка містяться у листі позивача від 17.08.2021, рекомендованим листом з описом вкладення додатків та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 відшкодовану суму за нанесену моральну шкоду у розмірі 30000,00 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що бездіяльність Департаменту охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації порушує право позивача, відтак з метою захисту порушених прав звернувся до суду з даним позовом.

Від представника відповідача, ОСОБА_2 , через канцелярію суду, надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона просила відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначаючи, що відповідач під час спірних правовідносин діяв в межах чинного законодавства України.

Позивачем, через канцелярію суду, надана відповідь на відзив, в якій він зазначив про безпідставність, необґрунтованість доводів відповідача, які зазначені у відзиві на позов.

Згідно з положеннями ч.4 ст.229 КАС України - фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що позивач 17.08.2021 року звернувся до Департаменту охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації з запитом (а.с.10), який було отримано відповідачем 18.08.2021 року (а.с.12), відповідно до якого просив надати відповідь та інформацію:

1. Яка документація запитувалась у ТОВ «Он Клінік Харків» для проведення КЕК КЕО та складання Висновку КЕО від 05.04.2017? Надайте копію запиту.

2. Яку документацію від ТОВ "Он Клінік Харків" було отримано? Надайте копії цих документів та копію листа-відповідь від ТОВ "Он Клінік Харків".

Також, у запиті позивач зазначив, що згідно листа МОЗ України від 15.11.2017 №17-06/М-17753, М-16572/17424-зв (а.с.15), була запитана від Департаменту охорони здоров`я ХОДА наступна документація:

- копії сертифікатів лікарів-спеціалістів чи посвідчень про присвоєння (підтвердження) відповідних кваліфікаційних категорій, що надавали медичну допомогу;

- копії локальних клінічних протоколів за профілем надання медичної допомоги у ТОВ «Он Клінік Харків»;

- копія протоколу засідання медичної ради ТОВ «Он Клінік Харків», щодо вищезазначеного випадку.

Тому позивачем також у запиті були зазначені питання:

3. Чи опрацьовувалась вищезазначена документація КЕК Управління охорони здоров`я ХОДА для складання Висновку КЕО від 05.04.2017? Якщо опрацьовувалась, надайте копії цих документів.

4. Чому вищезазначена документація відсутня в переліку опрацьованих матеріалів Висновку КЕО від 05.04.2017?

5. Чому відсутня оцінка у Висновку КЕО щодо відповідності медичної допомоги та медичного обслуговування відповідним стандартам та протоколам лікування, згідно пункту 1 розділу II Положення про КЕК?

17.09.2021 року за №02.02-02/М-5889 відповідачем була надана відповідь позивачу (а.с.13), з якої вбачається, що фактично ДОЗ ХОДА не надав відповіді на питання та не надав копії документів, які містились у запиті позивача від 17.08.2021.

Позивач зазначив, що листом №02.02-02/М-5 889 від 17.69.2021 відповідач надав недостовірну та інформацію з приводу відсутності клінічних протоколів, на час проведення комісії, затверджених наказами МОЗ України.

Таким чином, не погоджуючись з вказаним позивач звернувся з даним позовом до адміністративного суду.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації особою наданого їй Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян, відповідно до їх статуту, пропозиції про поліпшення їхньої діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів урегульовано Законом України "Про звернення громадян" від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР (далі - Закон №393/96-ВР).

Відповідно до частини першої статті 3 Закону №393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону №393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Згідно з частиною першою статті 15 Закону №393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Частиною третьою статті 15 Закону №393/96-ВР передбачено, що відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Як вбачається із відповіді на запит, відповідач зазначив, що відповідно до розділу ІV п.10 Положення про клінічно-експертну комісію Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, затвердженого Наказом МОЗ України від 05.02.2016 №69, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.02.2016 р. за №286/28416: "Секретар КЕК забезпечує ведення протоколів засідань КЕК, а також відповідає за підготовку документів до засідання КЕК..."

Відповідач зазначив, що на виконання вищевказаного, зокрема, наказу Міністерства охорони здоров`я України від 05.02.2016 року №69, Департаментом охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації виданий наказ від 20.04.2016 року №197 "Про організацію клініко-експертної оцінки якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування", яким створені постійно діючі Клініко-експертні комісії та затверджений їх персональний склад за різними профілями, у тому числі за профілем "хірургічна допомога".

Також, у вищевказаному листі зазначено, що в матеріалах справи, що є в наявності в Департаменті охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації на теперішній час, є належним чином завірені копії документів ТОВ "Он Клінік Харків", які вказані у висновку за результатами клініко-експертної оцінки Клініко-експертної комісії за профілем "хірургічна допомога" (надісланий позивачу листом від 13.04.2017 №М-1142-07).

Відповідач вказав, що отримати пояснення з питань, що порушені у зверненні позивача, у секретаря діючої на той час Клініко-експертної комісії за профілем "хірургічна допомога" немає можливості, оскільки наказом Департаменту охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації від 05.07.2019 року №546-о "Про утворення клініко-експертної комісії Департаменту охорони здоров`я Харківської обласної адміністрації" наказ Департаменту охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації від 20.04.2016 року №197 "Про організацію клініко-експертної оцінки якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування" визнаний таким, що втратив чинність.

Одночасно позивача повідомлено, що клінічних протоколів по урології та проктології, затверджених наказами Міністерства охорони здоров`я України, на час проведення комісії, 05.04.2017, не існувало. Наказ Міністерства охорони здоров`я України від 29.12.2016 року №1422 "Про внесення змін до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 28.09.2012 року №751", який дозволяє українським лікарям використовувати у своїй роботі міжнародні клінічні протоколи, набув чинності 28.04.2017 року.

Суд зазначає, що посилання ДОЗ ХОДА на відсутність можливості отримати пояснення з питань, порушених у зверненні ОСОБА_1 , у секретаря КЕК, оскільки наказом ДОЗ ХОДА від 05.07.2019 №546-о «Про утворення КЕК Департаменту охорони здоров`я ХОДА» наказ ДОЗ ХОДА від 20.04.2016 №197 «Про організацію клініко-експертної оцінки якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування» визнаний таким, що втратив чинність, є помилковим, оскільки згідно, розділу IV Положення про клініко-експертну комісію Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, затвердженого Наказом МОЗ України від 05.02.2016 №69, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.02.2016 р. за №286/28416 - пункт 2. КЕК проводить клініко-експертну оцінку якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування, а саме оцінює: структуру, процеси та результати медичної допомоги та медичного обслуговування; якість надання медичної допомоги та медичного обслуговування; дотримання Основ законодавства України про охорону здоров`я; відповідність кваліфікаційним вимогам медичних працівників, у тому числі керівників 303; вивчення думки пацієнтів щодо наданої медичної допомоги та медичного обслуговування; забезпечення прав та безпеки Пацієнтів під час надання їм медичної допомоги та медичного обслуговування.

Пункт 3 вказаного положення становить, що під час проведення КЕК клініко-експертної оцінки якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування без виїзду на місце конкретного випадку опрацьовуються офіційно надіслані копії (з печаткою закладу та підписом головного лікаря або заступника головного лікаря) або оригінали запитуваної документації.

Пункт 1. розділу IV Положення про клініко-експертну комісію Основним завданням КЕК є проведення експертної оцінки запитуваної КЕК документації, яка передбачає клініко- експертну оцінку якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування шляхом експертизи первинної облікової документації клінічних питань профілактики, діагностики, лікування та реабілітації, наявності відповідної кваліфікації спеціалістів за напрямом надання медичної допомоги та медичного обслуговування відповідно до вимог клінічних протоколів надання медичної допомоги, нормативно-правових актів у сфері охорони здоров`я.

Згідно розпорядження Голови Харківської обласної державної адміністрації від 29.02.2012 №105 «Про затвердження Інструкції з діловодства в Харківській обласній державній адміністрації», яке діяло до 07.06.2018 та було чинним під час проведення 05.04.2017 Клініко-експертною комісією Управління (Департамент) охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації, було складено Висновок клініко-експертної оцінки (КЕО) щодо надання ОСОБА_1 медичної допомоги та медичного обслуговування у ТОВ «Он Клінік Харків».

Згідно пункту 17 - в апараті та структурних підрозділах обласної державної адміністрації використовуються такі бланки документів: загальний бланк (без зазначення у бланку назви виду документа) для створення різних видів документів (рішення, протокол, доручення тощо) (додаток 2); бланки для листів (додатки 3, 4, 5, 6); бланк конкретного виду документа, а саме: розпорядження, спільного розпорядження, наказу тощо (із зазначенням на бланку назви виду документа) (додатки 7, 8, 9,10,11).

Відповідно до пункту 52 - документи, що надсилаються підприємствам, установам, організаціям, громадянам обласною державною адміністрацією підписуються головою обласної державної адміністрації або його заступниками згідно з розподілом обоє 'язків, а документи, що надсилаються структурними підрозділами обласної державної адміністрації - їх керівниками або заступниками згідно з розподілом обоє 'язків.

Пункт 145 зазначає, що усі документи, що надходять до установи, приймаються централізовано службою діловодства. Іншим працівникам, незалежно від їх службового становища, забороняється приймати кореспонденцію безпосередньо від представників підприємств, установ та організацій без реєстрації в службі діловодства.

Згідно п.157, п.243, п.247 встановлено, що реєстрація документів полягає у веденні запису облікових даних про документ за встановленою реєстраційною формою, яким фіксується факт створення, відправлення або одержання документа шляхом проставлення на ньому реєстраційного індексу з подальшим записом у зазначених формах необхідних відомостей про документ. Реєстрація документів провадиться з метою забезпечення 'їхобліку, контролю за виконанням і оперативним використанням наявної в документах інформації. Реєструються документи незалежно від способу їх доставки, передачі чи створення.

Листування групується за змістом та кореспондентською ознакою і систематизується в хронологічному , порядку: документ-відповідь розміщується за документом-запитом.

Документи з часу створення (надходження) і до передачі до архіву установи зберігаються за місцем їх формування. Керівники структурних підрозділів та працівники, відповідальні за організацію діловодства в цих підрозділах, зобов`язані забезпечити зберігання документів і справ.

Запитана КЕК документація від закладів охорони здоров`я, оформлюється офіційно на бланках ДОЗ ХОДА.

Листи які надсилаються, підписуються керівниками та реєструються у структурних підрозділах обласної державної адміністрації.

Всі листування систематизуються та зберігаються у структурних підрозділах ХОДА.

Таким чином, посилання відповідача на відсутність отримати пояснення у секретаря КЕК не знайшло свого підтвердження в ході розгляду справи, оскільки вся документація та листування повинні зберігатися відповідно вимог, встановлених у Інструкції з діловодства.

Крім того, листом №02.02-02/М-5889 від 17.09.2021 відповідач підтвердив, що в матеріалах справи містяться документи, які вказані у висновку за результатами КЕО КЕК за профілем «хірургічна допомога» та на підставі яких складався висновок КЕО КЕК, але відповіді на питання позивача лист відповідача не містить.

Суд враховує те, що положеннями ч.2 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Таким чином, суд встановив, що відповідач всупереч п. б) ч. 1 ст. 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не надав позивачу достовірну, точну та повну інформацію на його запит, а також при наданні відповіді на запит порушив вимоги ч.2 ст. 22 вказаного Закону.

Статтею 5 Закону України «Про інформацію» - встановлено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Положеннями статті 9 Закону України «Про інформацію» - обумовлено, що всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

За змістом статей 1, 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що публічна інформація - відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації в офіційних друкованих виданнях, на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет, на інформаційних стендах, будь-яким іншим способом, а також надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Такі випадки встановлені частиною першою статті 6 цього Закону, згідно з якою публічною інформацією з обмеженим доступом, є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Види та порядок обмеження доступу до інформації передбачено статтею 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», в частині п`ятій якої встановлено, що не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації» суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

За правилами статті 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядники інформації зобов`язані: 1) оприлюднювати інформацію про свою діяльність та прийняті рішення; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; 6) надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації.

В силу статті 16 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної особи з питань запитів на інформацію розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію та надання консультацій під час оформлення запиту. Запит, що пройшов реєстрацію у встановленому розпорядником інформації порядку, обробляється відповідальними особами з питань запитів на інформацію.

Згідно ст.20 Закону України "Про звернення громадян" - звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

З врахуванням викладеного, суд вважає, що дії відповідача щодо неналежного надання позивачу запитуваної інформації на його запит є протиправними.

Щодо позовних вимог зобов`язального характеру, суд входить з наступного.

Суд зазначає, що обрана судом форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дикреційні повноваження відповідача.

Втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Суд звертає увагу, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 22 грудня 2018 року у справі № 804/1469/17 та у постанові від 31 січня 2019 року у справі №806/1772/18.

Відповідно до ст.19 Закону №393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, у тому числі, письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Зміст наведених положень Закону №393/96-ВР дає підстави для висновку, що органи, до яких направлені звернення, зобов`язані об`єктивно і вчасно їх розглядати, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їхнє виконання, повідомляти осіб про наслідки розгляду заяв.

Аналізуючи норми Закону №393/96-ВР, зокрема положення статті 15, суд дійшов висновку, що обов`язок органів, до яких направлені звернення, повідомляти осіб про наслідки їхнього розгляду, як елемент конституційної гарантії звернення до органів публічної влади, включає і доведення змісту відповіді до заявника.

З огляду на зміст указаного зобов`язання, орган вважається таким, що виконав передбачений Конституцією України обов`язок, якщо склав відповідь на звернення особи у чіткій відповідності до поставлених у ньому питань і довів зміст відповіді до заявника в обраний ним спосіб: поштою або засобами електронного зв`язку.

Суд зазначає, що в спірних правовідносинах обов`язок повідомляти громадян про наслідки розгляду їхніх звернень має підтверджуватися доказами, що свідчать про надсилання (вручення) відповіді на звернення на адресу заявника (заявнику).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 26 вересня 2019 (справа №826/11164/16).

Виконуючи завдання адміністративного суду, передбачене у ст.2 КАС України, суд дійшов висновку, що для належного та повного судового захисту порушених прав позивача слід зобов`язати відповідача надати відповідь по суті звернення та запитувану інформацію, яка міститься у листі від 17.08.2021 ОСОБА_1 , рекомендованим листом з описом вкладення.

Щодо стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 30000,00 грн., суд звертає увагу на такі обставини.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Зміст поняття моральної шкоди розкрито у статті 23 Цивільного кодексу України.

Так, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За змістом частини першої статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 57).

Обґрунтовуючи заявлену вимогу про стягнення компенсації за завдану моральну шкоду, позивач посилався на загальне твердження про те, що протиправні дії відповідача завдали йому душевних страждань.

Оцінюючи такі доводи позивача, суд враховує, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння щодо її заподіяння, наявність причинно-наслідкового зв`язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням та вини в її заподіянні.

Верховний Суд у постанові від 15.04.2020 у справі №815/63/18 зазначив, що розглядаючи вимоги про відшкодування моральної (немайнової) шкоди суди повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння особі моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі особа оцінює заподіяну їй шкоду, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Своєю чергою, позивач повинен довести зазначені обставини належними, допустимими та достовірними доказами.

Однак, позивач не надав суду ні розрахунку моральної шкоди, ні доказів чи обґрунтування моральних страждань, спричинених відповідачем.

Враховуючи відсутність у матеріалах адміністративної справи доказів на підтвердження заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру та причинного зв`язку між діями відповідача і отриманням моральної шкоди, суд дійшов висновку про відсутність законних підстав для задоволення позову у частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Департаменту охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 9 під.,5 пов., м. Харків,61022) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Департаменту охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації щодо неналежного надання позивачу запитуваної інформації на його запит від 17.08.2021 року.

Зобов`язати Департамент охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації надати ОСОБА_1 відповідь по суті звернення та запитувану інформацію, яка містяться у листі від 17.08.2021, рекомендованим листом з описом вкладення, з урахуванням висновків суду у даній справі.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 9 під.,5 пов., м. Харків,61022, код 02013194) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 грн.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, з урахуванням ч.3 Розділу VІ Прикінцевих положень КАС України, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Мар`єнко Л.М.