Рішення № 101070992, 15.11.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №500/5768/21

15 листопада 2021 рокум. Тернопіль Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А3215 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини А3215 Міністерства оборони України, в якому просить стягнути з Військової частини А3215 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період з 16.09.2020 по день фактичної виплати 31.08.2021 в розмірі 258347,25 грн.

Ухвалою суду від 14.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує, просить в його задоволенні відмовити. Відзив обґрунтований тим, що для задоволення вимог позивача відповідачем повинні бути допущені протиправні діяння щодо норм і приписів законодавства, які зобов`язували відповідача вчинити певні дії, а відповідач повинен був знехтувати вимогами законодавства, внаслідок чого позивач зазнав би певних втрат або його права були б порушені. Але в даному випадку вважає, що відповідач діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши подані до суду письмові докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині А3215.

Відповідно до витягу із наказу командира в/ч А3215 (по стройовій частині) №3 від 04.01.2020 військовослужбовця військової служби за контрактом молодшого лейтенанта ОСОБА_1 , командира шостої артилерійської батареї другого артилерійського дивізіону, відповідно до п.п. "а" п.2 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку із закінчення контракту) було звільнено з військової служби у запас та виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення, з 28.12.2019 знято з усіх видів забезпечення.

Станом на момент звільнення із позивачем не проведено розрахунків щодо виплати індексації грошового забезпечення.

Постановою восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2021 у справі №500/767/21 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 березня 2021 року по справі №500/767/21 скасовано та прийнято постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А3215 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Зобов`язано Військову частину А3215 здійснити нарахування (з приведенням відповідного розрахунку такого нарахування) та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 13 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення у цей період - "січень 2008 року", за період з 01 березня 2018 року по 04 січня 2020 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення у цей період - "березень 2018 року", відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення згідно постанови Кабінету Міністрів України №1013 від 09 грудня 2015 року та з врахуванням виплачених раніше сум індексації за обумовлені періоди.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Виплату індексації грошового забезпечення відповідачем здійснено лише 31.08.2021 на виконання рішення суду, що підтверджується випискою з рахунку позивача.

Позивач вважає, що оскільки з ним несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, а саме, відповідачем протиправно не виплачено індексацію грошового забезпечення, то відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що згідно частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно вимог частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Суд зазначає, Велика Палата Верховного Суду неодноразово переглядала судові рішення стосовно невиплати належних звільненому працівникові сум у відповідні строки.

Так у постанові від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17 провадження №11-1329апп18 Велика Палата Верховного Суду, під час перегляду судового рішення стосовно аналогічних спірних правовідносин, які виникли з відносин публічної служби (звільнення з публічної служби), вказала, що відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що з аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналізуючи викладені вище норми законодавства, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зауважила, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Вказала, що при цьому необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, від 28 січня 2021 року у справі №580/2427/19 від 20 травня 2021 року у справі №380/3007/20.

Поряд із цим, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за спірний період можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

Отже, виходячи з наведеного, з врахуванням принципу співмірності, суд вважає, що наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо виплати всіх належних сум при звільненні позивача, а відтак, є підстави застосувати відповідальність передбачену статтею 117 КЗпП України, шляхом стягнення в користь позивача компенсації за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 04.01.2020 до моменту проведення повного розрахунку - 31.08.2021, з врахуванням даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за спірний період.

Як вбачається із вказаних даних, середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за 2020 становила 35,9%, за 2021 становила 34,8%

Як слідує із виписки по рахунку позивача, відповідач лише 31.08.2021 провів повний розрахунок належних позивачу коштів при звільненні (04.01.2020), та виплатив кошти в сумі 61554,72 грн.

Отже, з врахуванням середньозваженої ставки за кредитами в річному обчисленні за вказані періоди, позивач має право на виплату йому компенсації за затримку розрахунку при звільненні в сумі 36378,86 грн (61554,72 х 35,9% = 22098,14 грн за 2020 рік, 61554,72 х 34,8% = 21421,04 грн / 12 міс = 1785,09 грн х 8 міс = 14280,72 за 2021 рік).

За нормами частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина перша статті 77 КАС України).

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні, оскільки згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674 -VІ "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини А3215 в користь ОСОБА_1 кошти в сумі 36378,86 грн (тридцять шість тисяч триста сімдесят вісім гривень 86 коп) за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 04.01.2020 по 31.08.2021.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 15 листопада 2021 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

відповідач:

- Військова частина А3215 (місцезнаходження: вул. Дубовецька, 1, м. Тернопіль, 46002, код ЄДРПОУ: 26614633).

Головуючий суддя Мартиць О.І.