Рішення № 101068841, 15.11.2021, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

15 листопада 2021 рокум. Ужгород№ 260/4946/21

Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Скраль Т.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), в особі представника ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) до Головного управління Державної фіскальної України у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина, 52, код ЄДРПОУ 39393632) про стягнення грошового забезпечення, -

В С Т А Н О В И В:

30 вересня 2021 року ОСОБА_1 через уповноваженого представника Міщенко Ольгу Олександрівну звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної України у Закарпатській області, в якому просять: 1) стягнути з Головного управління ДФС у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 131 192,83 грн. невиплаченої одноразової грошової допомоги; 2) стягнути з Головного управління ДФС у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 29.04.2021 року по день постановлення рішення суду.

05 жовтня 2021 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (без виклику) сторін.

1. Позиції сторін.

Позивач позовні вимоги аргументує тим, що перед звільненням у березні 2021 року отримав 47377,79 грн грошового забезпечення, в тому числі 15 434,45 грн допомоги на оздоровлення, а в квітні 2021 року (місяць звільнення) - 180 491,86 грн, в тому числі 118 209,50 грн одноразової грошової допомоги при звільненні. При цьому, розмір одноразової грошової допомоги відповідач визначив без врахування у складі місячного грошового забезпечення всіх складових, передбачених Постановою №704, а саме: допомоги на оздоровлення в сумі 15 434.45 грн. Спеціальним законодавством щодо осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ не врегульовано питання, яким чином має обраховуватись одноразова грошова допомога при звільненні у зв`язку із скороченням штатів. Отже, наказом чи іншим нормативно-правовим документом центрального органу державної влади не може звужуватися обсяг соціальних гарантій, визначених Законом України №2262-ХІІ. Тобто, нарахування та виплата особам рядового і начальницького складу податкової міліції одноразової грошової допомоги при звільненні здійснюється згідно Закону №2262-ХІІ та Постанови КМУ №393 з урахуванням видів грошового забезпечення, встановлених Постановою КМУ №704. З огляду на вищенаведене, враховуючи всі складові місячного грошового забезпечення, передбачені Постановою КМУ №704, які мали бути нараховані до виплати в останній місяць служби позивача перед звільненням, тобто в березні 2021 року, позивачу не донараховано до виплати одноразову грошову допомогу на суму 131 192,83 грн., із розрахунку: (15 434,45 грн. х 17 років х 50% =131 192,83 грн.). Отже, з огляду на те, що повний розрахунок з позивачем до теперішнього часу не проведено, оскільки мала місце невиплата заробітної плати, до таких правовідносин застосовується ст. 117 КЗпП України та з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 29 квітня 2021 року по день постановлення рішення суду.

09 листопада 2021 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву. В обґрунтування якого вказано, що ОСОБА_1 було нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу при звільнення в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (118 209,50 грн.). Вислуга для виплати одноразової грошової допомоги склала 17 років. Пунктом 2 Порядку від 17.07.2018 № 616 визначено, що місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, встановлене на дату настанням події (звільнення), без урахування одноразових додаткових видів грошового забезпечення. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення згідно підпункту 4 пункту 3 даного Порядку віднесено допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань. На підставі вищевикладеного, правових підстав для врахування ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення при обрахунку одноразової вихідної допомоги при звільненні не було.

Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

2. Обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що 22 квітня 2021 року наказом ГУ ДФС у Закарпатській області №43-о «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до Положення від 29 липня 1991 року № 114, Положення від 21 травня 2014 року № 236, звільнено 28 квітня 2021 року з посади та податкової міліції ДФС у запас Збройних Сил України за пунктом 64 підпунктом "г" Положення (через скорочення штатів) полковника податкової міліції ОСОБА_1 (А-073719), заступника начальника управління - начальника відділу протидії злочинам у сфері обігу товарів акцизної групи управління оперативно-розшукової діяльності Головного управління ДФС у Закарпатській області.

Даним наказом встановлено виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, а також грошову компенсацію за невикористані чергові відпустки, а саме: 9 діб за 2014 рік, 13 діб за 2015 рік, 26 діб за 2018 рік, 26 діб за 2019 рік, 08 діб за 2020 рік.

Відповідно до розрахункового листа за 2021 рік одноразову допомогу нараховано та виплачено при звільненні, ОСОБА_1 у сумі 118 209,50 грн.

Не погодившись із діями відповідача, оскільки при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, до складу місячного грошового забезпечення відповідачем не включено всіх виплат, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби, у тому числі, у зв`язку із скороченням штатів, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Положення аналогічного змісту містяться у пункті 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (далі - Порядок № 393), згідно з яким особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються зі служби зв`язку із скороченням штатів, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Отже, за приписами статті 9 Закону № 2262-XII та пункту 10 Порядку № 393 одноразова грошова допомога розраховується саме з місячного грошового забезпечення, а не з середньомісячного грошового забезпечення.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, при звільненні працівника податкової міліції зі служби за скороченням штату до розрахунку одноразової грошової допомоги мають включатися не лише основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, відсоткова надбавка за вислугу років), а також і додаткові його види.

Однак, спеціальним законодавством щодо осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ не врегульовано питання, яким чином має обраховуватись одноразова грошова допомога при звільненні у зв`язку із скороченням штату.

При цьому, норми спеціальних законів мають пріоритет у правозастосуванні, тоді як положення трудового законодавства підлягають застосуванню лише у тих випадках, коли нормами спеціальних законів спірні правовідносини не врегульовано.

Виходячи з викладеного, на переконання суду, у цьому випадку необхідно застосувати положення абзацу шостого пункту 2 Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), який, крім іншого, визначає порядок обчислення вихідної допомоги державним службовцям, яка за своєю правовою природою подібна одноразовій грошовій допомозі при звільненні особи рядового і начальницького складу.

Тому, для правильного вирішення цієї справи необхідно встановити: який розмір місячного грошового забезпечення було нараховано і виплачено позивачу в останній місяць його служби перед звільненням та які складові входили до такого грошового забезпечення. Саме з цієї суми має обраховуватись розмір одноразової грошової допомоги, що підлягає виплаті позивачу ОСОБА_1 ..

Суд встановив те, що позивач був звільнений з 28 квітня 2021 року, тобто останнім місяцем його служби перед звільненням був березень 2021 року.

Грошове забезпечення позивачу за березень 2021 року становило 47 377,79 грн., з відрахуванням компенсації сум податку у розмірі 7 227,12 грн., відповідно до розрахункового листа за 2021 рік.

Суд зазначає, що саме ця сума має братися за основу для розрахунку позивачу допомоги при звільненні, яка передбачена частиною першою статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" № 2262-XII.

Отже, під час судового розгляду відповідачем не спростовані доводи адміністративного позову та судом встановлена протиправність дій Головного управління ДФС у Закарпатській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги не в повному обсязі, що суперечить Закону № 2262-XII, зокрема статті 9 частині 1.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд вважає за доцільне зазначити, що не може бути задоволена позовна вимога про нарахування конкретно визначеної суми, про яку позивач вказує у прохальній частині позову та про стягнення з відповідача відповідної суми одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 при звільненні зі служби, оскільки саме ГУ ДФС в Закарпатській області зобов`язаний здійснювати нарахування та виплату одноразової грошової допомоги, а вказані дії є дискреційними та не належать до компетенції адміністративного суду.

Відтак, вимога про стягнення ненарахованої суми є передчасною, а належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача має бути зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити недоплачену суму допомоги.

На підставі вищевикладеного, правильним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, з врахуванням ч.2 ст.9 КАС України буде визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Закарпатській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 у одноразової грошової допомоги не в повному обсязі та зобов`язати Головне управління ДФС у Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 частину невиплаченої одноразової грошової допомоги, з урахуванням висновків суду та проведених виплат.

Що стосується позовної вимоги щодо стягнення з Головного управління ДФС у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 29.04.2021 року по день постановлення рішення суду, то така не підлягає задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану нею суму.

Згідно з статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Верховний Суд наголошує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Втім, остаточний розрахунок з позивачем відповідач не провів.

За вказаного правового регулювання та обставин справи суд зазначає про відсутність підстав задоволення даної вимоги позову у цій частині, як передчасної.

Аналогічна правова позиція у постанові ВС від 23 грудня 2020 року у справі № 807/1525/16.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Зважаючи на те, що позивача від сплати судового збору звільнено, підстави для вирішення питання щодо відшкодування судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 90, 139, 242-246, 255 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), в особі представника ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) до Головного управління Державної фіскальної України у Закарпатській області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Волошина, 52, код ЄДРПОУ 39393632) про стягнення грошового забезпечення - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Закарпатській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги не в повному обсязі.

3. Зобов`язати Головне управління ДФС у Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 частину невиплаченої одноразової грошової допомоги, з урахуванням висновків суду та проведених виплат.

4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 15 листопада 2021 року.

СуддяТ.В.Скраль