Рішення № 101067420, 11.11.2021, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/8396/21

Провадження № 2/201/3234/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2021 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Демидової С.О.,

з секретарем судового засідання Шумейко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, Дніпровського управління поліції, треті особи: Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Дніпропетровській області Територіальний сервісний центр № 1242, Управління інформаційно-аналітичної підтримки про скасування арешту,-

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 19 серпня 2021 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, Дніпровського управління поліції, треті особи: Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Дніпропетровській області Територіальний сервісний центр № 1242, Управління інформаційно-аналітичної підтримки про скасування арешту.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалась на те, що вона є власником автомобіля Hundai Elantra vin НОМЕР_1 реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким користуються її батьки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Згідно інформації Регіонального сервісного центру ГЦС МВС в Дніпропетровській області на транспортний засіб внесено в комп`ютерну базу даних контрольного АМТ НАІС ДДАІ санкція «Увага! Особовий контроль!», а саме примітка карна справа прокуратура м. Дніпропетровська контроль накладено відділ розшуку УДАІВ дата 22 травня 2012 року.

Так, відносно її батька ОСОБА_2 прокуратурою м. Дніпропетровська здійснювалось розслідування кримінальної справи № 65119042, в рамках якої й накладено арешт на її транспортний засіб. 28 травня 2015 року слідчим СВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області за погодженням прокурора м. Дніпропетровська кримінальне провадження, яке у зв`язку зі зміною законодавства було внесено до ЄРДР за № 12014040030000114 від 18 березня 2014 року, було закрито на підставі п. 2 с. 1 ст. 284 КПК України, однак арешт накладений на транспортний засіб не скасовано, у зв`язку з чим порушуються її права як власника майна. Тому позивач просила зняти арешт з транспортного засобу, оскільки в позасудовому порядку вирішити спір не вдалося. (а.с.3-10).

В наданому 01 листопад 2021 року відзиві представник відповідача зазначив, що дійсно відносно ОСОБА_2 за ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 209 ч. 1 ст. 366 КК України прокуратурою м. Дніпропетровська було порушено кримінальну справу за № 65119042. За результатами досудового розслідування слідчим 28 березня 2015 року винесено постанову про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, однак накладений в рамках кримінального провадження арешт на транспортний засіб Hundai Elantra vin НОМЕР_1 реєстраційний номер НОМЕР_2 28 березня 2015 року скасовано не було. Просили винести рішення відповідно до норм діючого законодавства.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 19 серпня 2021 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. (а.с.32-33).

30 серпня 2021 року ухвалою судді відкрито провадження у справі (а.с. 34-35).

27 жовтня 2021 року від тимчасово виконуючого обов`язки начальника Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Дніпропетровській області Ю. Підопригори надійшло повідомлення, про розгляд справи за відсутності їх представника та прийняти рішення згідно норм чинного законодавства.

Позивач 11 листопада 2021 року надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності на задоволенні позовних вимог наполягала.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи повідомленні належним чином, заяв клопотань про відкладення суду не надавали, 01 листопада 2021 року подали відзив на позовну заяву.

Таким чином, суд вважає за можливе ухвалити у справі рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Фактичні обставини встановленні судом

ОСОБА_1 є власником транспортного засобу Hundai Elantra vin НОМЕР_1 реєстраційний номер НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом серія НОМЕР_3 (а.с. 25).

Відносно її батька ОСОБА_2 прокуратурою м. Дніпропетровська здійснювалось розслідування кримінальної справи № 65119042, в рамках якої й накладено арешт на її транспортний засіб.

Згідно інформації Регіонального сервісного центру ГЦС МВС в Дніпропетровській області на транспортний засіб внесено в комп`ютерну базу даних контрольного АМТ НАІС ДДАІ санкція «Увага! Особовий контроль!», а саме примітка карна справа прокуратура м. Дніпропетровська контроль накладено відділ розшуку УДАІВ дата 22 травня 2012 року (а.с. 24).

28 травня 2015 року слідчим СВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області за погодженням прокурора м. Дніпропетровська кримінальне провадження, яке у зв`язку зі зміною законодавства було внесено до ЄРДР за № 12014040030000114 від 18 березня 2014 року, було закрито на підставі п. 2 с. 1 ст. 284 КПК України, однак арешт накладений на транспортний засіб не скасовано, у зв`язку з чим порушуються її права як власника майна (а.с. 19-21).

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

Згідно із положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.

Стаття 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист у виді незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі "Безимянная проти Росії" (Bezymyannaya v. Russia) (заява N 21851/03) ЄСПЛ констатував порушення "самої суті права заявника на доступ до суду", а отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України, вказавши, що "заявниця опинилася у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньо державні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони".

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France)).

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Окрім наведеного, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами.

У частинах першій і третій статті 2 ЦПК України (у редакції, що діяла на час звернення позивача до суду) передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України від 23 червня 2005 року N 2709-IV "Про міжнародне приватне право". Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Аналогічна норма міститься у статті 3 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви), згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється за правилами іншого судочинства.

Аналогічне положення міститься й у статті 19 чинного ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

У контексті зазначеної норми процесуального права здійснення розгляду справ за правилами іншого виду судочинства означає наявність у законодавстві чітко й однозначно сформульованих підстав і порядку вирішення відповідних правових питань судом іншої юрисдикції, що дає заінтересованій особі обґрунтовані підстави розраховувати на вирішення ним спору по суті.

У поданому позові ОСОБА_1 просила звільнити з-під арешту належний їй на праві власності транспорний засіб Hundai Elantra vin НОМЕР_1 реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Як видно з позовної заяви і доданих до неї матеріалів, відносно батька позивача ОСОБА_2 прокуратурою м. Дніпропетровська здійснювалось розслідування кримінальної справи № 65119042, в рамках якої й накладено арешт на її транспортний засіб. 28 травня 2015 року слідчим СВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області за погодженням прокурора м. Дніпропетровська кримінальне провадження, яке у зв`язку зі зміною законодавства було внесено до ЄРДР за № 12014040030000114 від 18 березня 2014 року, було закрито на підставі п. 2 с. 1 ст. 284 КПК України, однак арешт накладений на транспортний засіб не скасовано.

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.

Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Зокрема, відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з частиною першою статті 214 КПК України 1960 року підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Зі змісту частини третьої статті 174 КПК України у разі закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування одночасно з винесенням відповідної постанови прокурор зобов`язаний скасувати арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Зазначена норма процесуального права є аналогічною наведеній у частині першій статті 214 КПК України 1960 року.

Із закриттям кримінального провадження (кримінальної справи) втрачається легітимна мета арешту майна як втручання у конвенційне право особи на мирне володіння ним - збереження речей і матеріальних цінностей для забезпечення можливості виконання завдань кримінального провадження.

Після припинення кримінальної процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Адже утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції є головним обов`язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Водночас способів захисту права власника або іншого володільця, порушеного внаслідок неприйняття під час закриття кримінальної справи обов`язкового процесуального рішення про скасування арешту майна, в означеній ситуації кримінальний процесуальний закон не передбачає.

Відповідно до пункту дев`ятого розділу XI "Перехідні положення" КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

З огляду на зазначене, на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна позивача, поширюються норми КПК України 1960 року.

Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі - або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126).

Способів виправлення помилки, допущеної слідчим або прокурором у зв`язку з неприйняттям під час закриття кримінальної справи рішення про скасування арешту майна, після закінчення досудового слідства КПК України 1960 року не встановлював.

Крім цього, у межах кримінальної справи, що розслідувалася, ОСОБА_1 не набувала процесуального становища підозрюваної, обвинуваченої, а як власник майна чинним на той час кримінально-процесуальним законом не була наділена процесуальним правом ініціювати питання про звільнення його з-під арешту.

Із урахуванням викладеного, а також втрати чинності КПК України 1960 року, тривалого часу, що минув після закриття справи, істотних організаційних і кадрових змін, що в подальшому відбулися у правоохоронних органах, вирішення питання про припинення втручання у право власності ОСОБА_1 шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК України 1960 року очевидно не буде ефективним способом захисту порушеного права.

Інституту судового контролю за дотриманням прав і свобод людини під час досудового розслідування КПК України 1960 року не містив. Прийняття судом рішення щодо арешту майна як засобу забезпечення цивільного позову та/або можливої конфіскації, з огляду на зміст пункту сьомого частини першої статті 253, пункту восьмого частини першої статті 324, частини тринадцятої статті 335 цього Кодексу передбачалося лише після прийняття рішення про призначення до судового розгляду та під час постановлення за результатами такого розгляду вироку у кримінальній справі, направленій до суду з обвинувальним висновком.

Проте кримінальну справу, в межах якої на майно ОСОБА_1 накладено арешт, закрито на стадії досудового слідства, і до суду для розгляду по суті цю справу скеровано не було.

З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, оскільки наявність обтяження у вигляді арешту майна позбавляє позивача права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належним їй на праві власності майном.

Доходячи до такого висновку, суд звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

На підставі викладеного та керуючись ст. 13, 76-78, 81, 141, 263 - 265, 355 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, Дніпровського управління поліції, треті особи: Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Дніпропетровській області Територіальний сервісний центр № 1242, Управління інформаційно-аналітичної підтримки про скасування арешту задовольнити в повному обсязі.

Скасувати арешт щодо транспортного засобу Hundai Elantra, 2010 року випуску, vin НОМЕР_1 реєстраційний номер НОМЕР_2 , внесений в комп`ютерну базу даних контрольного АМТ НАІС ДДАІ санкція «Увага! Особливий контроль!» вимогою старшого слідчого прокуратури м. Дніпропетровська від 15 травня 2012 року № 69119042/1-вих-12, Зарубіна Є.М. в рамках розслідування кримінальної справи № 65119042.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

Відповідач: Дніпропетровська обласна прокуратура, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького,

буд. 38

Відповідач: Дніпровське управління поліції, м. Дніпро, пл. Троїцька, буд. 2А

Треті особи: Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Дніпропетровській області

Територіальний сервісний центр № 1242, м. Дніпро, пр. Праці, буд. 16

Управління інформаційно-аналітичної підтримки, м. Дніпро, вул. Сергія

Єфремова, буд. 21

Повний текст рішення виготовлено 15 листопада 2021 року

Суддя С.О. Демидова