Рішення № 101065042, 02.11.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2021 року Справа № 160/13631/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Криворізького міськрайонного центру зайнятості про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправними дії Криворізького міськрайонного центру зайнятості, які полягають у відмові у виплаті йому недоплачених грошових сум допомоги по безробіттю, яка письмово викладена у тексті листа-відмови від 05 квітня 2021 року №1043, який складений відповідачем;

- зобов`язати Криворізький міськрайонний центр зайнятості виплатити йому недоплачені суми допомоги по безробіттю, а саме: недоплачені суми допомоги по безробіттю за період часу з жовтня 2017 року по серпень 2018 року, у загальному розмірі 14 117,86 грн. та виплатити йому недоплачені суми допомоги по безробіттю за період часу з листопада 2019 року по серпень 2020 року, у загальному розмірі 12 803,91 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що він перебував на обліку у відповідача, та отримував допомогу по безробіттю. Проте, Криворізьким міськрайонним центром зайнятості за періоди часу: з жовтня 2017 року по серпень 2018 року; з листопада 2019 року по серпень 2020 року йому не доплачено допомогу по безробіттю у загальному розмірі 26 921,77 грн. Враховуючи викладене, він змушений був звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.08.2021 року відкрито провадження по даній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

До суду на виконання ухвали суду відповідачем - 30.09.2021 року подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивач дійсно перебував на обліку в Криворізькому міськрайонному центру зайнятості та отримував допомогу по безробіттю. При цьому, виплата допомоги позивачу здійснювалась відповідно до положень Постанов правління Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, а саме: Постановою правління Фонду від 19.01.2017 р. №132 з 01.04.2017 р. - 544 грн.; Постановою правління Фонду від 12.09.2018 р. №175 з 01.09.2019 р. - 610 грн.; Постановою правління Фонду від 31.01.2020 р. №211 з 01.03.2020 р. - 650 грн.; Постановою правління Фонду від 08.04.2020 р. №217 на рівні 1 000 грн. на період карантину. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії можуть бути визначені як законами України, так і іншими нормативно-правовими актами. За таких обставин, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити.

До суду 05.10.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що будь-який законодавчовизначений вид державної соціальної допомоги (виплати) (зокрема, допомога по безробіттю) не може бути призначений громадянину України в розмірі меншому, аніж передбачений Законом розмір відповідного прожиткового мінімуму. В даному випадку функції, повноваження, діяльність відповідача визначається виключно Конституцією України та Законами України і не можуть регулюватися підзаконним актами (зокрема, Постановами Правління Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття). Оскільки, норми Конституції України, прямо не передбачають юридичної можливості визначення: а) правового статусу; б) організації та діяльності органів державної влади, державних органів (в тому числі, міськрайонних центрів зайнятості) підзаконним актами (зокрема, Постановами Правління Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття). За таких обставин, позивач поданий відповідачем відзив на позовну заяву, вважає необґрунтованим та безпідставним.

13.10.2021 року від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено, що позивач як у своєму позові так і у відповіді на відзив посилається на порушення його конституційних прав, при цьому не звертає увагу на інші закони України та нормативно правові акти, які прийняті в порядку передбаченому законом. При цьому Конституція України є основним законом, відповідно до норм якого розробляються всі нормативно правові акти та Закони України в тому числі законодавство про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття яке прийняте основним законодавчим органом та відповідно до норм затверджених Конституцією України, тому воно жодним чином не може порушувати конституційних прав та свобод людей. Крім того, відповідно до ч.3 ст.23 Закону № 1533 допомога по безробіттю особам, зазначеним у ч.2 ст.22 цього Закону № 1533, виплачується у мінімальному розмірі, який встановлюється правлінням Фонду. Таким чином, Центр не має права виплачувати допомогу по безробіттю в порядку та розмірі іншому, ніж передбачено Законом №1533 та постановами правління Фонду.

До суду 01.11.2021 року від позивача надійшли письмові заперечення в яких зазначено, що в даному випадку, згідно з положеннями Конституції України та Закону України «Про прожитковий мінімум», відповідач має передбачений Законом обов`язок виплачувати йому допомогу по безробіттю в розмірі, який дорівнює або перевищує розмір відповідного прожиткового мінімуму, який встановлений чинним Законодавством України, а тому позов слід задовольнити в повному обсязі з викладених у ньому підстав.

В силу ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частинами 5, 8 ст.262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

За викладених обставин, відповідно до вимог статей 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, відповіді на відзив та у письмових запереченнях, позицію відповідача викладену у відзиві на позовну заяву та у запереченнях на відповідь на відзив, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебував на обліку в Криворізькому міськрайонному центрі зайнятості як безробітний та отримував допомогу по безробіттю з 17.10.2017 р. по 20.08.2018 р., враховуючи страховий стаж на момент звернення до Центру, допомога по безробіттю призначена з 24.10.2017 р. як застрахованій особі без урахування страхового стажу тривалістю 360 к.д., відповідно до ч.2, 4 ст.22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

У зв`язку з поданням безробітним особисто письмової заяви про зняття його з реєстрації як безробітного та відмови від послуг Центру, виплату допомоги по безробіттю позивачу було припинено з 20.08.2018 р.

Позивач повторно звернувся до Центру з заявою про надання статусу безробітного та перебуває на обліку з 25.11.2019 р. по теперішній час, враховуючи його страховий стаж на момент звернення до відповідача, допомога по безробіттю призначена з 02.12.2019 р. як застрахованій особі без урахування страхового стажу тривалістю 360 к.д. відповідно ч.2, 4 ст.22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Виплату допомоги по безробіттю припинено з 26.11.2020 р. у зв`язку з закінченням строку її виплати.

Відповідно до наданих довідок Криворізького міськрайонного центру зайнятості №6282 від 09.10.2020 року та № 6283 від 09.10.2020 року позивач отримував допомогу по безробіттю протягом періоду часу з жовтня 2017 року по серпень 2018 року у загальному розмірі 4 580,14 грн. та з листопада 2019 року по серпень 2020 року у загальному розмірі 7557,09 грн., відповідно.

Відповідно до частин 1, 2 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Статтею 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» встановлено умови та тривалість виплати допомоги по безробіттю.

Частиною 1 цієї статті встановлено, що право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Право на допомогу по безробіттю зберігається у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин, якщо особа протягом місяця після закінчення цієї перерви зареєструвалась в установленому порядку в державній службі зайнятості як безробітна.

Поважною причиною є, зокрема, періоди зайнятості на тимчасово окупованій території України чи в районах проведення антитерористичної операції, що за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування не підтверджуються сплатою єдиного внеску.

Частиною 2 цієї статті визначено, що застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців або звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7 і 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, особи, зазначені у частині другій статті 6 цього Закону, особи, зазначені в абзаці третьому частини четвертої статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", мають право на допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі.

Згідно з ст.23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 22 цього Закону, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу).

Допомога по безробіттю особам, зазначеним у частині другій статті 22 цього Закону, виплачується у мінімальному розмірі, який встановлюється правлінням Фонду.

Як видно з матеріалів справи, виплата допомоги позивачу здійснювалась відповідно до положень Постанов правління Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, а саме: Постановою правління Фонду від 19.01.2017 р. №132 з 01.04.2017 р. - 544 грн.; Постановою правління Фонду від 12.09.2018 р. №175 з 01.09.2019 р. - 610 грн.; Постановою правління Фонду від 31.01.2020 р. №211 з 01.03.2020 р. - 650 грн.; Постановою правління Фонду від 08.04.2020 р. №217 на рівні 1 000 грн. на період карантину.

Як вбачається з наданих доказів, позивач звернувся до центру зайнятості 17.10.2017 р. й протягом 12 місяців, що передували його реєстрації як безробітного, позивача трудовий та страховий стаж становили 0 місяців, а при зверненні 23.05.2019 р. - 1 місяць, а відтак згідно з ч.2 ст.22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» він мав право на допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі, який згідно з ч.3 ст.23 цього Закону йому був призначений.

При цьому, як вірно зазначив відповідач передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації, цих прав, може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії можуть бути визначені як законами України, так і іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, Криворізький міськрайонний центр зайнятості, на підставі ст.22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», виплачував позивачу допомогу по безробіттю, яка встановлена Постановами правління Фонду від 19.01.2017 р. №132, від 12.09.2018 р. №175, від 31.01.2020 р. №211 та від 08.04.2020 р. №217.

Надані докази дають підстави для висновку про те, що призначення позивачу допомоги по безробіттю у мінімальному розмірі, відповідає дійсним обставинам справи і вимогам ч.2 ст.22 та ч.3 ст.23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», й суд не вбачає підстав для висновку про допущення відповідачем їх порушення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

В силу ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України визначено, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позовної заяви повністю з викладених вище підстав.

З огляду на положення ч.1 ст.139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи, розподіл судових витрат не здійснюється.

На підставі викладеного керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнкопп НОМЕР_1 ) до Криворізького міськрайонного центру зайнятості (вул.Космонавтів, буд.1, м.Кривий Ріг, 50071, код ЄДРПОУ 21908407) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

Суддя К.С. Кучма