Рішення № 101064653, 11.11.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

11 листопада 2021 р. Справа № 120/9826/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області із позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення 11 сесії 8 скликання Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області №557 від 16.07.2021;

- зобов`язати відповідача затвердити розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та передати у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства на території Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що 18.06.2021 позивачем було подано до відповідача клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у відповідності до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України. Рішенням 11 сесії 8 скликання Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області №557 від 16.07.2021 позивачу було відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з підстав відсутності погодження (рішення) сільської ради щодо передачі у власність земельної ділянки, відсутності погодження меж земельної ділянки з суміжними землекористувачами, відсутності довідки уповноваженого органу обласної державної адміністрації щодо наявності чи відсутності об`єктів природно-заповідного фонду.

Вважаючи дане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою від 25.08.2021 судом відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.

10.08.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач позов не визнає та просить відмовити у його задоволенні в повному обсязі. Вказує на те, що рішенням 11 сесії 8 скликання Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області №557 від 16.07.2021 позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Так представник відповідача зазначає, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 11.11.2020 № 1753-УБД позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,0 га на території Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області. Проте, на час видачі позивачу наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, вимоги розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 №60-р щодо отримання згоди у формі рішення Лука-Мелешківської об`єднаної територіальної громади щодо погодження сільською радою на передачу земельної ділянки, дотримані не були.

Також зазначає, що підставами для відмови у затвердженні проекту землеустрою були відсутність погодження меж земельної ділянки з суміжними землекористувачами та відсутність довідки уповноваженого органу обласної державної адміністрації щодо наявності чи відсутності об`єктів природно-заповідного фонду.

Відтак представник відповідача вважає, що Лука-Мелешківська сільська рада Вінницького району Вінницької області діяла правомірно відмовляючи у затвердження проекту землеустрою позивача.

Крім того представник відповідача заперечує щодо заявленого до стягнення відшкодування послуг адвоката.

24.09.2021 представником позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві та зазначено, що відзив відповідача є законодавчо необґрунтованим та такими, що не спростовує доводи, викладені у позовній заяві як підстави для задоволення позову.

Інших заяв по суті справи від сторін спору до суду не надходило.

Відповідно до вимог частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).

За правилами частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши наявні у справі докази та надавши їм юридичну оцінку суд встановив, що

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 11.11.2020 № 1753-УБД ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,0 га на території Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області.

На виконання зазначеного наказу позивачем було замовлено розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з ФОП « ОСОБА_2 ».

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 № 1113 "Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин" Держгеокадастру доручено прискорити проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності та забезпечити передачу з 17.11.2020 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність відповідно до статті 117 ЗК України.

На виконання вказаної постанови, Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області передано у комунальну власність Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області. Наведені обставини сторонами не заперечуються.

18.06.2021 позивачем подано до Лука-Мелешківської сільської ради розроблений проект землеустрою на його затвердження.

Рішенням 11 сесії 8 скликання Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області №557 від 16.07.2021 позивачу було відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з підстав відсутності погодження (рішення) сільської ради щодо передачі у власність земельної ділянки, відсутності погодження меж земельної ділянки з суміжними землекористувачами, відсутності довідки уповноваженого органу обласної державної адміністрації щодо наявності чи відсутності об`єктів природно-заповідного фонду.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи суд виходить із наступного.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Статтею 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України.

Так, згідно із статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

При цьому, згідно пункту «б» частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 гектара.

Частиною 1 статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України.

Зокрема, за змістом даної статті (в редакції, яка діяла до 27.05.2021, тобто на час, коли позивач розпочав процес приватизації бажаної земельної ділянки), було передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність.

Із вищевикладеного слідує, що в межах процедури безоплатної передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності всі дії відповідних суб`єктів цих правовідносин є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання заявником земельної ділянки у власність.

Судом встановлено, що спір між сторонами виник на стадії затвердження органом місцевого самоврядування поданого позивачем проекту землеустрою.

Так, на час розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, частини 8 та 9 статті 118 ЗК України (в редакції до 27.05.2021) передбачали, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

При цьому частиною 6 статті 186-1 Земельного кодексу України (в редакції до 27.05.2021) було визначено, що підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Отже, із вищенаведених норм Земельного кодексу України (в редакції до 27.05.2021) передбачалося, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містили. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.

При цьому, відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Згідно з частинами першою та другою статті 59 зазначеного Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Так, рішенням 11 сесії 8 скликання Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області №557 від 16.07.2021 позивачу було відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з підстав відсутності погодження (рішення) сільської ради щодо передачі у власність земельної ділянки, відсутності погодження меж земельної ділянки з суміжними землекористувачами, відсутності довідки уповноваженого органу обласної державної адміністрації щодо наявності чи відсутності об`єктів природно-заповідного фонду.

Однак з матеріалів справи судом встановлено, що на затвердження до Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області позивачем подано погоджений Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та складений висновок про розгляд документації із землеустрою від 07.05.2021 №8095/82-21, який підписано експертом державної експертизи. Також на підставі поданого позивачем проекту землеустрою здійснено державну реєстрацію земельної ділянки, визначено її кадастровий номер 0520682800:01:004:0983 та сформовано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 11.05.2021 №НВ-6114578822021 на підставі вказаного проекту землеустрою, який надавався позивачем разом із проектом землеустрою.

Отже, реєстрація державним кадастровим реєстратором земельної ділянки на підставі поданого проекту землеустрою відповідно до статей 9, 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» свідчить про відповідність проекту землеустрою вимогам законодавства та документації із землеустрою, а тому суд доходить висновку про відсутність підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, передбачених частиною дев`ятою статті 118 ЗК України.

При цьому зауваження відповідача про те, що відсутнє погодження (рішення) сільської ради щодо передачі у власність земельної ділянки, погодження меж земельної ділянки з суміжними землекористувачами та довідка уповноваженого органу обласної державної адміністрації щодо наявності чи відсутності об`єктів природно-заповідного фонду не відповідають вимогам положень статей ЗК України.

Щодо послань про відсутність погодження (рішення) сільської ради щодо передачі у власність земельної ділянки, слід зазначити, що статті 118 та 186-1 ЗК України не містять такої підстави для затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки як відсутність погодження органів місцевого самоврядування дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, перелік законних підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.12.2019 року у справі №813/4498/16.

Щодо доводів відповідача про те, що позивачем не погоджено меж із суміжними землевласниками, суд зазначає наступне. Згідно позиції Верховного Суду викладеній у постанові № 61-8450св18 від 18.04.2018 у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, визначив, що непогодження суміжним землекористувачем меж земельної ділянки не є саме по собі підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у затвердженні технічної документації та передачі земельної ділянки у власність. Процедура погодження меж є виключно допоміжною стадією у процесі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної сільської ради в затвердженні технічної документації.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.01.2021 у справі №818/2225/17, від 05.05.2020 у справі №404/3048/18, від 22.10.2020 у справі №454/805/13-а та Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22.01.2020 у справі №455/856/18-а та від 12.02.2020 у справі №545/1149/17.

Також на переконання суду зазначення у рішенні відповідача про відсутність довідки уповноваженого органу обласної державної адміністрації щодо наявності чи відсутності об`єктів природно-заповідного фонду не відповідають не відповідають вимогам статей 118, 186-1 ЗК України.

Відповідно пункту 1 частини 3 статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, земельної ділянки, розташованої на території чи в межах об`єкта природно-заповідного фонду або в межах прибережної захисної смуги, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища, а земельної ділянки, розташованої у зоні відчуження або зоні безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, - з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Оскільки на бажаній для позивача земельній ділянці були відсутні об`єкти природно-заповідного фонду, погодження з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища не вимагається. Дана документація була погоджена без такої довідки, що підтверджується висновком про погодження документації із землеустрою, яка міститься в розробленому проекті землеустрою, №8095/82-21 від 07.05.2021, який також підписано експертом державної експертизи Чорнобривченко Михайлом Сергійовичем.

Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення 11 сесії 8 скликання Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області №557 від 16.07.2021 про відмову позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не містить законодавчо визначених підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню, а позов у цій частині позовних вимог слід задовольнити.

Визначаючись щодо наявності підстав для зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області, суд відповідно до частини 5 статті 242 КАС України враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24.01.2020 у справі №316/979/18 та виходить із наступного.

Так, зобов`язання затвердити проект щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Затвердження такого проекту без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії , водночас, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статі 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово вказував на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12, від 04 серпня 2020 року у справі №340/2074/19).

Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.

Частиною 4 статті 245 КАС України передбачено, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У постанові від 11.02.2021 у справі № 814/2458/16 Верховний Суд аналізував застосування згаданої процесуальної норми і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:

1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;

2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;

3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;

4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Як уже встановлено судом вище, відповідачем протиправно відмовлено у затвердженні проекту землеустрою.

Втім, суд зазначає, що позивачами дотримано усіх умов для затвердження проекту землеустрою, а обставин, які б свідчили про наявність підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою відповідачем не наведено та судом не встановлено в ході розгляду даної справи.

Згідно висновку експерта державної експертизи про розгляд документації із землеустрою проект землеустрою погоджений без зауважень.

Натомість, сама поведінка відповідача свідчить про створення штучних перешкод в реалізації конституційного права фізичної особи на отримання земельної ділянки у власність та вказує на фактичне ухилення відповідача від виконання ним вимог частини 9 статті 118 ЗК України щодо прийняття рішення про затвердження такого проекту землеустрою.

За таких обставин та враховуючи те, що судом встановлено виконання усіх умов, визначених законом для прийняття відповідного рішення про затвердження проекту землеустрою, зокрема позивачем подано усі належні документи, між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів, та з огляду на відсутність передбачених законом підстав для відмови в затвердженні проекту землеустрою, суд вважає, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов`язання відповідача затвердити розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та передати у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства на території Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області.

При цьому, обираючи саме такий спосіб захисту порушених прав позивача суд враховує правові позиції Верховного Суду викладені у постановах №316/979/18 від 24 січня 2020 року та №560/1334/19 від 27.01.2021 року, згідно яких у справах з подібних правовідносин суд касаційної інстанції визнав належним та ефективним способом захистом порушеного права, який забезпечує позитивне вирішення питань без невиправданих зволікань, саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подальшої передачі у власність.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій і докази, надані стороною позивача, суд приходить до переконання про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Позивач також просить встановити судовий контроль за виконанням судового рішення, у випадку задоволення позову.

У зв`язку з цим суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, необхідність встановлення судового контролю за виконанням судового рішення вирішується судом залежно від обставин кожної адміністративної справи та є його розсудом, а не обов`язком.

В силу положень частини 1 статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Принцип обов`язковості судового рішення також закріплений у статті 14 КАС України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відтак, оскільки судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання, а обставини справи не вказують на необхідність встановлення судового контролю за виконанням рішення в зобов`язальній частині, суд не вбачає достатніх підстав для покладення на відповідача обов`язку подати звіт про виконання судового рішення у відповідності до вимог статті 382 КАС України. При цьому, додатково враховуються положення статті 383 КАС України.

У зв`язку із задоволенням позову, відповідно до статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в сумі 908 грн підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Що стосується відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 5000 грн, то суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас в силу вимог частини 7 статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

Судом встановлено, що відповідно довіреності від 07.12.2019, зареєстрованого в реєстрі №9263 та посвідченого приватним нотаріусом Лукашенко В.Б, ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 представляти його інтереси перед третіми особами, зокрема, з питань що стосуються виділення землі із земель запасу, передачі у безоплатну власність, встановлення меж, присвоєння кадастрового номеру, реєстрації права власності на його ім`я на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Вінницької області та вести всі його справи в судах.

Також між Адвокатським бюро «Тиховського «Подільський юридичних захист» та ОСОБА_3 укладено Договір про надання правової допомоги від 10.08.2021, за умовами якого Бюро взяло на себе зобов`язання з надання правової допомоги Клієнту в частині консультування, підготовки необхідних документів та представництва інтересів клієнта щодо питань, пов`язаних із затвердженням розробленої документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Як зазначено у пунктах 3.1, 3.2 цього Договору, розмір гонорару, який клієнт сплачує Бюро за надану в межах договору допомогу складає 5000 (п`ять тисяч). Оплата гонорару здійснюється клієнтом не пізніше 2-х днів з моменту отримання клієнтом розрахункового рахунку.

Оплата даних коштів в сумі 5000 грн була здійснена позивачем 17.08.2021, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія квитанції № 18 від 17.08.2021.

Як зазначено у статті 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28.12.2020 у справі №640/18402/19, що розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним

Отже, витрати позивача в розмірі 5000,00 грн на професійну правничу допомогу підтверджуються належними і допустимими доказами. Також суд вважає, що такі витрати пов`язані з розглядом саме цієї справи, є обґрунтованими, а їх розмір відповідає критеріям співмірності та вимогам розумності.

При цьому, відповідно статті 2 Закону України «Про судовий збір» платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування на користь позивача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення 11 сесії 8 скликання Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області №557 від 16.07.2021 щодо відмови ОСОБА_1 в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Зобов`язати Лука-Мелешківську сільську раду Вінницького району Вінницької області прийняти рішення, яким затвердити розроблений ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та передати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства на території Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 (п`ять тисяч) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Лука-Мелешківська сільська рада Вінницького району Вінницької області (вул. Центральна, 2а, с. Лука-Мелешківська, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04329856)

Суддя Мультян Марина Бондівна