Рішення № 101063114, 15.11.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.11.2021Справа № 910/13299/21За позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва»

до Приватного підприємства «Валжер»

про стягнення 36914,80 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» з вимогами до Приватного підприємства «Валжер» про стягнення 36914,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором оренди № 2011 від 04.11.1999 р.

Ухвалою суду від 19.08.2021 позовну заяву залишено заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

26.08.2021 від позивача через канцелярію суду надійшла заява на виконання ухвали від 19.08.2021 про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 31.08.2021 відкрито провадження у справі № 910/13299/21, постановлено, розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику учасників справи, надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.

18.10.2021 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення від 04.11.199 року при відсутності доказів його чинності або продовження, та фактичного користування спірним орендованим приміщенням, є безпідставними та необгрунтованими, а тому, не можуть бути задоволеними.

25.10.2021 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якому позивач спростовує наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву обставини.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

04.11.1999 між Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Залізничного району міста Києва та Приватним підприємством "ВАЛЖЕР" (Орендар) було укладено Договір оренди нежилого приміщення № 2011 (надалі - Договір), за умовами якого відповідач прийняв в орендне користування нежиле приміщення загальною площею 42,0кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 81, для розміщення офісу.

Відповідно до п. 2.1 договору, строк дії договору встановлено з 04.11.1999р. до 01.11.2004 р.

Згідно з п. 3.3. договору, сторонами встановлено, що орендна плата сплачується орендарем щомісячно, в повному обсязі, незалежно від наслідків господарсько-фінансової чи іншої діяльності до 15-го числа поточного місяця та перераховується на розрахунковий рахунок балансоутримувача, Комунального підприємства Голосіївського району м. Києва "Розрахунковий центр "Голосіїво".

Загальний розмір платежів орендаря на користь орендодавця визначено на підставі розрахунку в Договорі оренди та Додаткових угодах № 1 та № 2. Податок на додану вартість сплачується орендарем окремо від орендної плати у розмірах та порядку встановленому чинним законодавством. З жовтня 2011р. за користування об`єктом оренди розрахунок орендної плати здійснювався на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київської міської ради № 34/6250 від 22 вересня 2011р.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що розмір оренди за кожний наступний календарний місяць визначається шляхом коригування місячної орендної плати попереднього місяця на індекс інфляції за поточний місяць.

Договором оренди та Додатковими угодами № 1 та № 2 до Договору встановлено, що орендар відшкодовує орендодавцеві витрати, пов`язані з утриманням нежитлового приміщення (розділ ІІІ Додаткової угоди №2 від 16.01.2012 р., додаток №3 до Договору).

Згідно п. 3.10 договору, у випадку закінчення строку договору, орендна плата та інші передбачені Договором платежі сплачуються орендарем по день фактичної здачі приміщення по акту представникам орендодавця.

Відповідно до п.п. 4.1., 4.3. договору, орендодавець зобов`язаний своєчасно передати орендарю приміщення (будинок) обмуволене цим договором по акту прийому-передачі. Орендар зобов`язаний протягом дії договору і передачі орендодавцю приміщень (будинку) по акту, утримувати ого в належному технічному і санітарному стані, своєчасно і за свій рахунок проводити необхідний ремонт приміщення (будинку) та обладнання). Косметичний ремонт фасаду приміщення (будинку) орендар проводить після погодження з орендодавцем.

Пунктом 8.6.1. договору оренди передбачено, що договір оренди припиняє свою дію в разі закінчення строку, на який його було укладено, якщо не було письмової угоди сторін про його продовження.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2010р. у справі № 11/181-51/410 вказаний Договір оренди визнано продовженим, отже, строк дії Договору закінчився 01.11.2014р.

Відповідно до розпорядження Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 25.06.2011 № 489 "Про передачу нежитлових будівель та приміщень комунальному підприємству Голосіївського району в м. Києві "Розрахунковий центр "Голосіїво", в господарське відання Комунального підприємства Голосіївського району в м. Києві "Розрахунковий центр "Голосіїво" передано нежитлові будівлі та приміщення комунальної власності, в тому числі нежитлові приміщення площею 42,0кв.м. в цокольному поверсі будинку № 81 по вул. Саксаганського у м. Києві, а згідно рішення Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250 "Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва", орендодавцем майна територіальної громади міста Києва було визначено Голосіївську районну в місті Києві державну адміністрацію.

На підставі вказаного рішення Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250 "Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва", розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2011 № 121 "Про реалізацію районними у місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень", відповідно до п.п.1.1., 1.4.7. розпорядження Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 30.12.2011 № 1030 "Про внесення змін до договорів оренди нежитлових приміщень територіальної громади міста Києва, що віднесені до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації та перерахунок орендної плати" та п.п.2, 3 розпорядження Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 12.01.2012р. №5 "Про питання врегулювання розрахунків витрат на утримання нерухомого майна", між Голосіївською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець) та Приватним підприємством "ВАЛЖЕР" (орендар), за участі балансоутримувача, Комунального підприємства Голосіївського району м. Києва "Розрахунковий центр "Голосіїво" укладено Додаткову угоду № 2 від 16.01.2012р. до Договору оренди № 2011 від 04.11.1999р. нежитлових приміщень площею 42,0кв.м. в цокольному поверсі будинку № 81 по вул. Саксаганського у м. Києві, для розміщення офісу.

Рішенням Київської міської ради від 09.10.2014 №270/270 "Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва", Комунальне підприємство "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Голосіївського району" перейменовано в Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" (Позивач) та віднесено до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації.

Вказаним рішенням також вирішено реорганізувати Комунальне підприємство Голосіївського району в м. Києві "Розрахунковий центр "Голосіїво" (балансоутримувач) шляхом приєднання його до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва".

Розпорядженням Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 19.02.2015 № 95 "Про організаційно-правові заходи реорганізації комунального підприємства Голосіївського району в м. Києві "Розрахунковий центр "Голосіїво", закріплено на праві господарського відання без права розпорядження за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва", нерухоме та рухоме майно, яке знаходилось в господарському віданні без права розпорядження Комунального підприємства Голосіївського району в м. Києві "Розрахунковий центр "Голосіїво" і передано по Акту прийому-передачі від 30.05.2015р. позивачу, в тому числі нежитлові приміщення площею 42,0кв.м. в цокольному поверсі будинку № 81 по вул. Саксаганського у м. Києві.

Про зміну балансоутримувача приміщення відповідача повідомлено письмово листом від 14.05.2015р. № 434-739, який отримано керівником підприємства відповідача під його особистий підпис.

Крім того, розпорядженням Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації від 04.03.2019 №127 "Про закріплення майна", за позивачем закріплено на праві господарського відання без права розпорядження майно, в тому числі нежитлові приміщення площею 42,0кв.м. в цокольному поверсі будинку № 81 по вул. Саксаганського у м. Києві.

Зазначені вище обставини були встановлені рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2020 у справі № 910/16807/19, яке набрало законної сили.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, позивачем та відповідачем визнано обставини, що договір оренди № 2011 від 04.11.1999 припинився, і що заявлена до стягнення в рамках даної справи сума орендної плати стягується за період з 01.12.2019 по 31.07.2021, після припинення строку дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

У суду відсутні підстави вважати недостовірними визнані сторонами обставини щодо того, що в період за який заявлено стягнення заборгованість з орендної плати з 01.12.2019 по 31.07.2021 договір оренди № 2011 від 04.11.1999 вже був припинений в зв`язку з закінченням строку на який його було укладено.

Зобов`язанням, згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов`язань та обов`язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до п. 10, ст. 1 Закону України « Про оренду державного та комунального майна» оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

Згідно до ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов`язковість договору для виконання сторонами.

В силу положень ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо тверджень відповідача зазначених у відзиві на позовну заяву, Суд зазначає наступне, відповідно до ч. 1, ст. 785 Цивільного кодексу України , у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч. 1, ст. 25 Закону України « Про оренду державного та комунального майна», у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Відповідно до п. 4.3. договору, орендар зобов`язаний протягом дії договору і передачі орендодавцю приміщень (будинку) по акту, утримувати його в належному технічному і санітарному стані, своєчасно і за свій рахунок проводити необхідний ремонт приміщення (будинку) та обладнання). Косметичний ремонт фасаду приміщення (будинку) орендар проводить після погодження з орендодавцем.

Згідно п. 3.10 договору, у випадку закінчення строку договору, орендна плата та інші передбачені Договором платежі сплачуються орендарем по день фактичної здачі приміщення по акту представникам орендодавця.

Відповідачем не додано до матеріалів справи доказів, що за період з грудня 2019 року по липень 2021 року, відповідач не займав та не використовував нежитлове приміщення площею 42,0 кв.м. в цокольному поверсі будинку № 81 по вул. Саксаганського у м. Києві і що у встанволеному договором та законодавством порядку ним було повернуто орендоване майно орендодавцю.

Відповідачем не додано до матеріалів справи доказів того, що ним було повернуто з оренди (найму) орендодавцю орендоване майно, а саме, нежитлове приміщення площею 42,0кв.м. в цокольному поверсі будинку № 81 по вул. Саксаганського у м. Києві .

Жодних доказів в підтвердження обставини, що відповідачем взимку 2013-2014 року було повернуто ключі від орендованого приміщення представнику експлуатуючої будинок № 81 організації до матеріалів справи не додано. Крім того, дана обставина не є підтвердженням того, що відповідачем належним чином, в розумінні договору № 2011 від 04.11.1999, було повернуто з оренди позивачу нежитлове приміщення площею 42,0 кв.м. в цокольному поверсі будинку № 81 по вул. Саксаганського у м. Києві .

До матеріалів справи не додано жодних доказів, на підставі яких Суд міг би встановити факт здачі (повернення з оренди) орендарем орендодавцю нежитлового приміщення площею 42,0кв.м. в цокольному поверсі будинку № 81 по вул. Саксаганського у м. Києві .

Отже, відповідачем не підтверджено обставини повернення ним орендованого майна і виконання ним обов`язку щодо належної його передачі орендодавцю після спливу строку договору та припинення його дії.

Проте, як вбачається з заявлених позивачем вимог, на підставі п. 3.10 догвоору він просить стягнути з відповідача орендну плату за період користування майно з 01.12.2019 по 31.07.2021 після припиненя дії договору оренди № 2011 від 04.11.1999.

Як вбачається з актуальної позиції Верховного Суду, яка є обов`язковою до застусування судами першої інстанції, викладеної у постанові від 19.04.2021 № 910/11131/19: "Договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії Договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами Договору; а припинення Договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в Договорі. Користування майном за Договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного Договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин. Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами Договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин. Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за Договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ. Після спливу строку дії Договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві. З урахуванням викладеного Суд доходить висновку, що користування майном після припинення Договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами Договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за Договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України. Оскільки, поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 ЦК України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно. Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 ЦК України).

З вказаної позиції вбачається неможливість договірного врегулювання питань щодо продовження сплати орендної плати після припинення дії договору оренди.

Крім того, в постанові Верховного Суду від 19.04.2021 № 910/11131/19 зазначено:" Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов Договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Водночас неустойка за частиною другою статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії Договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.Узагальнюючи наведені висновки, стосовно наслідків припинення Договору у разі, якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії Договору, зокрема у вигляді подальшого неправомірного користування майном, та права орендодавця застосувати передбачений законом спосіб захисту порушеного права - стягнення з орендаря неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785 ЦК України), Суд, встановлюючи відмінності між орендною платою (платою за користування майном) та неустойкою, передбаченою частиною другою статті 785 ЦК України, зазначає про таке.

Обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення Договору (до спливу строку дії Договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення Договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення Договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Отже, яким би способом в Договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення Договору, що відбулося у спірних правовідносинах (пункт 4.2 цієї постанови, пункт 3.11 Договору), проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 ЦК України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений частиною другою статті 785 ЦК України)."

З огляду на вищезазначену позицію і завлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача суми орендної плати за період після припинення дії договору, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, оскільки, позивачем обрано невірний спосіб захисту. Суд відмовляє у позові з зазначених вище підстав.

Відповідно до ст. 74, 75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, позовні вимоги позивача визнаються судом не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.

На підставі викладеного, ст.ст. 74, 76, 77, 123, 129, 237, 238, 239, 240, 241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову про стягнення з Приватного підприємства «Валжер» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 117, кв. 6, код ЄДРПОУ 22899981) на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» (03039, м. Київ, проспект Голосіївський, буд. 17-Б, код ЄДРПОУ 32375554) заборгованості у розмірі 36914 (тридцять шість тисяч дев`ятсот чотирнадцять) грн. 80 коп. - відмовити повністю

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя І.В.Усатенко