Рішення № 101062849, 13.10.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.10.2021Справа № 910/6943/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н. І., при секретарі судового засідання Гарашко Т.В., розглянувши у судовому засіданні матеріали господарської справи

За позовом Акціонерного товариства "Аграрний фонд" (вул. Очаківська/пров. Очаківський 5/6, Київ, 03151, код ЄДРПОУ 38926880), в інтересах якого діє Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (вул. Михайла Грушевського, буд. 12/2, місто Київ, Україна, 01008, код ЄДРПОУ 37508596),

до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаціний код НОМЕР_1 )

про відшкодування збитків 286 860,27 грн,

Представники сторін: згідно протоколу судового засідання,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі - заявник) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах Акціонерного товариства "Аграрний фонд" (далі - позивач, товариство) до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про відшкодування збитків 286 860, 27 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді в.о. голови правління Акціонерного товариства "Аграрний фонд", в порушення п.10 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" видав наказ №526-к від 27.11.2020, чим не привів у відповідність розмір своєї заробітної плати та завдав шкоди підприємству позивача, у зв`язку з чим заявник, як особа, уповноважена на управління корпоративними правами щодо товариства, звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 286 860,27 грн збитків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.06.2021.

11.06.2021 до відділу діловодства суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що не отримував жодних повідомлень про зміну умов оплати праці під час перебування на посаді він, крім того Конституційний Суд України визнав неконституційними положення ч. 1, 3 ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019; абзацу 9 п. 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020, тобто, як зазначає позивач, суд не може посилатись в обґрунтування рішення про задоволення позову на вказані норми, також, оскільки відповідача було звільнено 14.05.2020, а розрахунок виплати у зв`язку зі звільненням проводився іншою особою, відсутній склад деліктної поведінки у вигляді дій або бездіяльності відповідача.

11.06.2021 до відділу діловодства суду від ОСОБА_1 надійшла також заява про залучення у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, ОСОБА_2 .

Також, 11.06.2021 від відповідача до відділу діловодства суду надійшло клопотання про витребування доказів.

У підготовчому засіданні 16.06.2021 судом оголошено перерву до 07.07.2021.

30.06.2021 від Акціонерного товариства "Аграрний фонд" до відділу діловодства суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що наведення відповідачем у відзиві тверджень про визнання неконституційними положень закону щодо розміру заробітної плати керівника підприємства державного сектору економіки а також твердження про необізнаність відповідача про зміну умов оплати праці не відповідають дійсності.

05.07.2021 до відділу діловодства суду від відповідача надійшла заява про неналежність і недопустимість доказів, а саме акту ревізії Державної аудиторської служби від 04.02.2021 №07-2181.

05.07.2021 до відділу діловодства суду від відповідача надійшли заперечення, у яких ОСОБА_1 зазначив, що у відповіді на відзив не міститься інформації на спростування аргументів, викладених у відзиві, оскільки на момент звільнення ОСОБА_1 двомісячний строк попередження про зміну істотних умов оплати праці не сплинув.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2021 продовжено строки підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання на 04.08.2021.

У підготовчому засіданні 04.08.2021 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відмову в задоволенні клопотання відповідача про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору на стороні відповідача, позаяк судом не встановлено обставин, які підтверджують, що рішення у справі може вплинути на права або обов`язки особи, яку просить залучити до участі у справі відповідач.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/6943/21 до розгляду по суті на 01.09.2021.

Судове засідання, призначене на 01.09.2021, не відбулось, у зв`язку із перебуванням судді Ягічевої Н. І. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 призначено розгляд справи по суті на 22.09.2021.

У судовому засіданні 22.09.2021 суд постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання про відкладення розгляду справи по суті на 06.10.2021.

06.10.2021 до відділу діловодства суду представником відповідача подано заяву про надання додаткових пояснень.

У судовому засіданні 06.10.2021 судом оголошено перерву розгляду справи по суті до 13.10.2021.

У судовому засіданні 13.10.2021 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити, в свою чергу представник відповідача заперечив проти позовних вимог, просив суд у їх задоволенні відмовити повністю.

У судовому засіданні 13.10.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - відповідач) в період з 27.11.2019 по 13.05.2020 на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.11.2019 №1060-р та наказу Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" від 26.11.2019 №523-к перебував на посаді виконувача обов`язків голови правління Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" (нова назва - Акціонерне товариство "Аграрний фонд") (далі - позивач).

Відповідно до положень п. п. 7, 8 п. 48 статуту Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.07.2013 №698, положення якого були чинними на час виникнення спірних правовідносин, голова правління видає відповідно до своїх повноважень накази та дає розпорядження, обов`язкові для виконання працівниками товариства; затверджує штатний розпис товариства та штатний розпис відокремлених структурних підрозділів, а також розміри посадових окладів працівників товариства.

27.11.2020 ОСОБА_1 видав наказ №526-к, згідно якого встановив розмір свого посадового окладу в сумі 253 527, 00 грн.

На підставі вказаного наказу, відповідач отримав заробітну плату за квітень місяць у розмірі 184 652, 17 (за вирахуванням ПДВ та військового збору), що підтверджується платіжними дорученнями №1565 від 15.04.2020 на суму 106 903, 89 грн, №1772 від 30.04.2020 на суму 77 748, 28 грн, розрахунковим листком за квітень 2020, відомостями щодо перерахування грошей на карткові рахунки №117 за 15.04.2020, №130 від 30.04.2020 та банківською випискою по картковому рахунку відповідача за відповідний період.

13.05.2020 Кабінетом Міністрів України було видано розпорядження №514-р від 13.05.2020 "Про звільнення ОСОБА_1 від виконання обов`язків голови правління публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд"".

Наказом Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" від 14.05.2020 №169-к звільнено ОСОБА_1 , виконуючого обов`язки голови правління публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд", відповідно до вищевказаного розпорядження в порядку пункту 5 статті 41 КЗпП України, яким також вирішено питання про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за 11 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період з 27 листопада 2019 року по 13 травня 2020 року; 3 календарних дні щорічної додаткової відпустки за особовий характер праці за період роботи з 27 листопада 2019 року по 13 травня 2020 року; вихідну допомогу у розмірі шестимісячної допомоги у розмірі шестимісячної середньої заробітної плати.

Наказом Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" від 18.05.2020 №183-к внесено зміни до наказу від 14.05.2020 №169-к та викладено такий у наступній редакції: " 1. ЗВІЛЬНИТИ ОСОБА_1 , виконуючого обов`язки голови правління публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд", 13 травня 2020 року в порядку 2 частини 1 статті 36 КЗпП України. 2. ВИПЛАТИТИ ОСОБА_1 грошову компенсацію за: - 11 календарних днів невиконаної щорічної основної відпустки за період роботи 27 листопада 2019 року по 13 травня 2020 року; - 3 календарних дні щорічної додаткової відпустки за особовий характер праці за період роботи з 27 листопада 2019 року по 13 травня 2020 року".

На підставі виданих наказів, відповідачу перераховано 158 071, 06 грн розрахункових при звільненні а 19.05.2020 - 13 813, 37 грн компенсації додаткової відпустки, що, в свою чергу, підтверджується платіжними дорученнями №1993 від 18.05.2020 та №2074 від 19.05.2020 на відповідні суми, розрахунковим листком за травень 2020, відомостями щодо перерахування грошей на карткові рахунки №139 за 14.05.2020 та №151 за 19.05.2020 та банківською випискою з рахунку відповідача.

Відповідно до п. 8.9. Плану проведення заходів державного фінансового контролю Держаудитслужби на IV квартал 2020 та на підставі направлень від 30.10.2020 №№ 1104-1106, виданих Головою Держаудитслужби та від 25.11.2020 №№1202-1203, виданих заступником начальника відділу головними державними аудиторами Державної аудиторської служби України була проведена ревізія окремих питань фінансово-господарської діяльності Акціонерного товариства "Аграрний фонд" за період з 01.07.2018 по 31.12.2020, про що складено акт №07-21/1 від 04.02.2021.

За результатами вказаної ревізії державними аудиторами було зафіксовано, що на порушення п. 10 розділу II Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 року в.о. правління ОСОБА_1 зайво нараховано та виплачено грошові кошти на загальну суму 280 675, 39 грн, та як наслідок, зайво сплачено нарахування на заробітну плату (ЄСВ) на суму 6 184, 88 грн, в результаті чого Товариству нанесено матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 286 860, 27 грн.

Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 03.06.2020 №1042 затверджено статут АТ "Аграрний фонд" (далі - статут), згідно п. 9.1. якого засновником Товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України.

Відповідно до п. 9.2. статуту єдиним акціонером товариства є держава в особі Мінекономіки. Повноваження з управління корпоративними правами держави щодо Товариства здійснює Мінекономіки.

Відтак, оскільки, за твердженням заявника позову, в порушення п. 10 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" виданням наказу №526-к від 27.11.2020 відповідач вчинив цивільне правопорушення та завдав шкоди Акціонерному товариству "Аграрний фонд" у розмірі 286 860, 27 грн відповідно до 1166 Цивільного кодексу України, Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України звернулось до суду з даним позовом в інтересах Акціонерного товариства "Аграрний фонд".

В свою чергу відповідач, заперечуючи, проти задоволення позовних вимог, зокрема, зазначає про відсутність вчиненого ним правопорушення, оскільки про зміну істотних умов оплати праці останнього не було повідомлено у двомісячний строк.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступного висновку.

В силу приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно із частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Тобто, слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.

Таким чином, правовідносини, які виникли між Акціонерним товариством "Аграрний фонд" та ОСОБА_1 щодо відшкодування шкоди, завданої надлишковою сплатою відповідачу грошових коштів, стосуються дій або бездіяльності відповідача під час здійснення своїх повноважень як посадової особи. Вказані правовідносини за своєю суттю є господарськими, хоч і виявлені після звільнення ОСОБА_1 з посади виконувача обов`язків голови правління Акціонерного товариства "Аграрний фонд".

Згідно з положеннями ч. 2, 3 ст. 63 Закону України "Про акціонерні товариства" посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом.

У частині другій статті 89 Господарського кодексу України визначено, що посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; іншими винними діями посадової особи.

Як зазначалось раніше, в обґрунтування вчинення відповідачем цивільного правопорушення, яке завдало збитків товариству позивача, позивач покладає, насамперед, ту обставину, що ОСОБА_1 не привів у відповідність розмір своєї заробітної нормам Закону України № 553-IX ст. 32 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

18.04.2020 набрав чинності Закон України № 553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"".

Частиною 12 ст. 32 указаного Закону, зокрема, внесено зміни до п. 10. Розділу II. Прикінцеві положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", а саме установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, місячна винагорода і заробітна плата керівникам, членам виконавчих органів та наглядових рад суб`єктів господарювання державного сектору економіки (включаючи державні банки), управління якими здійснюється відповідно до законодавства про управління об`єктами державної власності (включаючи Закон України "Про банки і банківську діяльність"), визначається у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та оплата щорічної відпустки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено з 12 березня 2020 р. до 22 травня 2020 р. на всій території України карантин. Постановою Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" (з урахуванням внесених змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України №500 від 17.06.2020), з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, установлено карантин з 22.05.2020 по 31.07.2020, із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні, продовжено на всій території України дію карантину.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" встановлено, що мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня становить 4723 гривні.

Таким чином, за змістом положень Закону України № 553-IX місячна винагорода і заробітна плата відповідача у квітні 2020 року мали становити не більше 47 230, 00 грн.

В той же час, враховуючи, що збитки, нараховані та заявлені до стягнення Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, по суті є заробіною платою відповідача, суд вбачає за необхідне дослідити правовідносини, які склалися між сторонами, у площині трудового законодавства.

Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За змістом ст. 32. Кодексу законів про працю України про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 29 Закону України "Про оплату праці" при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством. Про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію, що оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).

При цьому, основоположним принципом здійснення судочинства є верховенство права, одним із елементів якого в свою чергу є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлювальних такими обмеженнями, тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.

Конституційний Суд України зазначав, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п`ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020).

Отже, установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення керівникам, членам виконавчих органів та наглядових рад суб`єктів господарювання державного сектору економіки (включаючи державні банки), управління якими здійснюється відповідно до законодавства про управління об`єктами державної власності (включаючи Закон України "Про банки і банківську діяльність"), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону № 294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права.

До того ж, згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04, рішення від 20.10.2011, набуло статусу остаточного 20.01.2012) Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 08.04.2008, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15.09.2009). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Отже, приступаючи до виконання обов`язків голови правління Акціонерного товариства "Аграрний фонд", ОСОБА_1 , користуючись своїм правом на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, з урахуванням створення умов для повного здійснення громадянами права на працю та неухильного дотримання державою принципу правової визначеності як складової належного урядування при виконанні своїх обов`язків, був впевнений щодо можливості завчасного повідомлення роботодавцем про зміну істотних умов праці.

Таким чином, примусове зменшення відповідачу розміру заробітної плати у строк менший, ніж за 2 місяці без згоди останнього суперечитиме його правам, передбаченим ст. 29 Закону України "Про оплату праці" та ст. 32. Кодексу законів про працю України.

Відтак, враховуючи дату опублікування Закону України № 553-IX в газеті "Голос України" - 17.04.2020, зміна роботодавцем істотних умов оплати праці без згоди відповідача можлива лише з 18.06.2020.

Однак, заробітна плата та грошова компенсація, що входять до складу заявлених збитків, розраховані за період квітень - травень 2020 року.

При цьому, за приписами ст. 32 Кодексу законів про працю України у разі неможливості збереження колишніх істотних умов праці та незгодою працівника на продовження роботи в нових умовах, трудовий договір мав бути припинений за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

В той же час, трудові відносини ОСОБА_1 з роботодевцем були припинені на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України та лише після 13.05.2020 відповідно до виданого Кабінетом Міністрів України розпорядження від 13.05.2020 №514-р.

Отже, в даному випадку, нарахування ОСОБА_1 заработіної плати у квітні 2020 року та грошової компенсації у травні 2020 року у розмірі більшому, ніж встановлений частиною 12 ст. 32 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"" щодо внесення змін до п. 10. Розділу II. Прикінцеві положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" не суперечить чинному законодавству, оскільки зворотнє було б порушенням трудових прав відповідача.

Тобто, в даному випадку відсутня протиправна поведінка відповідача як посадової особи юридичної особи позивача.

Суд також враховує, що виплата відповідачу грошової компенсації за 11 календарних днів невиконаної щорічної основної відпустки та 3 календарних дні щорічної додаткової відпустки за особовий характер праці здійснювалася відповідно до наказу від 18.05.2020 №183-к за підписом в.о. голови правління ОСОБА_2, а не ОСОБА_1.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України під час розгляду справи не надало суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про обов`язок відповідача відшкодувати заявлені до стягнення збитки.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Аграрний фонд", в інтересах якого діє Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, задоволенню не підлягають.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя Наталія ЯГІЧЕВА

Повний текст рішення складено та підписано 02.11.2021.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.