Рішення № 101059091, 01.11.2021, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №296/2292/21

Категорія 75

2/295/1743/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.2021 року м. Житомир

Богунский районний суд м. Житомира у складі:

головуючого - судді Перекупка І.Г.,

при секретарі Капустинської Г.О.,

представника відповідача Пилипенко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені Богунского районного суду м. Житомира цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кромберг енд Шуберт Україна ЖУ» про визнання дій протиправними, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку», -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Богунского районного суду м. Житомира перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кромберг енд Шуберт Україна ЖУ» про визнання дій протиправними, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку». В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказав, він працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Кромберг енд Шуберт Україна ЖУ» (далі ТОВ «КроШу») на посаді комплектувальника проводів виробничого відділу, що підтверджується листом ТОВ «КроШу» від 18.02.2021 № 749/1. Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 22.08.2017 р. № 323 він призваний на військову службу під час дії особливого періоду та призначений інженером групи військової частини А1356. 16.10.2018 р. він уклав з Міністерством оборони України в особі тимчасово виконуючого обов`язки командира в/ч А0820 Контракт про проходження військової служби у Збройних силах України строком на один рік. Даний контракт укладено під час дії особливого періоду, про що прямо зазначено в пункті 8 контракту. При цьому ТОВ «КроШу» з дня призову на військову службу під час дії особливого періоду та на час направлення позову до суду, не проводить йому виплату середнього заробітку. В лютому 2021 р. він письмово звернувся до відповідача із заявою в якій просив надати йому довідку про те, що за ним збережено його місце роботи та посада комплектувальника проводів виробничого відділу на час проходження ним військової служби за контрактом під час дії особливого періоду; виплатити йому середній заробіток за весь період проходження ним військової служби за контрактом під час дії особливого періоду та щомісячно виплачувати йому середній заробіток вподальшому до закінчення проходження військової служби за контрактом під час дії особливого періоду та повернення до праці за займаною мною посадою комплектувальника проводів виробничого відділу.

У відповідь він отримав лист від 18.02.2021 р. № 749/1 яким ТОВ «КроШу» повідомило його про те, що з 19.12.2019 р. наказом № 3534-к/тр його звільнено з роботи з посади комплектувальника проводів виробничого відділу, яку він займав до призиву на військову службу під час дії в Україні особливого періоду.

Про звільнення він дізнався саме з листа ТОВ «КроШу» від 18.02.2021 р. № 749/1, який отримав в лютому 2021 р.Водночас, в листі зазначено, що ТОВ «КроШу» нібито повідомило його про звільнення засобами поштового зв`язку листом від 19.12.2019 року № 2907, який він нібито особисто отримав згідно повідомлення про вручення 27.12.2039 р.Дане твердження не відповідає дійсності, оскільки вказаний лист він не отримував. Більше того 27.12.2019 р. він проходив військову службу та перебував у добовому наряді на території військової частини А1435, що підтверджено довідкою військової частини А1435 від 26.02.2021 р. № 358.Тобто він фізично не міг отримати вказане відповідачем повідомлення та, відповідно, не отримував такого. Чи отримав це повідомлення хтось інших і, якщо отримав, хто ця особа - йому не відомо.

Вважає дії ТОВ «КроШу» щодо звільнення його з посади та не проведення виплати йому середнього заробітку такими, що суперечить чинному законодавству і просив позовні вимоги задовольнити а саме: визнати протиправним дії ТОВ «КроШу» щодо звільнення його з роботи;зобов`язати ТОВ «КроШу» скасувати наказ про звільнення його (припинення трудового договору (контракту)) з роботи від 19.12.2019 р. № 3534-к/тр.; зобов`язати ТОВ «КроШу» поновити його на займаній посаді комплектувальника проводів виробничого відділу; зобов`язати ТОВ «КроШу» виплачувати йому середній заробіток за час проходження ним військової служби за контрактом під час дії особливого періоду, та здійснити доплату належних сум середнього заробітку за період з дня звільнення невідкладно в повному розмірі та однією сумою та звільнити його від сплати судового збору.

В судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволені позовних вимог.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та просив стягнути з позивача на користь ТОВ «КроШу» понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 23 100,00 (двадцять три тисячі сто) грн. 00 коп.

Дослідивши повно, всебічно та об`єктивно обставини справи, заслухавши учасників процесу, оцінивши безпосередньо в судовому засіданні всі зібрані у справі докази в їх сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням, дійшов висновку що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено.

Позивач працював у ТОВ «КроШу» на посаді комплектувальника проводів виробничого відділу, що підтверджується листом ТОВ «КроШу» від 18.02.2021 р. № 749/1. Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 22.08.2017 р. № 323 ОСОБА_1 призваний на військову службу під час дії особливого періоду та призначений інженером групи військової частини А1356. 16.10.2018 р. ОСОБА_1 уклав з Міністерством оборони України в особі тимчасово виконуючого обов`язки командира в/ч А0820 Контракт про проходження військової служби у Збройних силах України строком на один рік тобто за власною ініціативою, то на нього поширюються гарантії встановлені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою ст. 119 КЗпП України.

В свою чергу ч. 3 ст. 119 КЗпП встановлено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

А відповідно до ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Аналіз наведених норм свідчить, що законодавець чітко визначив, що за військовослужбовцями на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення з військової служби зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, тобто право після звільнення з військової служби приступити до роботи (відновитися) на попередньому робочому із розміром заробітку що відповідав середньому заробітку працівника до військової служби.

При цьому держава самостійно гарантує, що на період проходження військової служби працівник буде мати відповідне грошове забезпечення - заробітну плату.

Отже, це дає підстави зробити суду висновок, що позивачем ОСОБА_1 безпідставно зроблено висновок про порушення його прав, оскільки останьому не відмовлено у поновлені на роботу після завершення ним військової служби, не скорочено його місце роботи та посаду, та гарантовано, що він, у випадку бажання повернутися на роботу до ТОВ «КроШу»після завершення військової служби буде отримувати дохід у розмірі, що не менше його середнього заробітку на момент вступу на військову службу.

Підтвердженням вищезазначеного також є ряд наступних обставин.

Будучи працівником ТОВ «КроШу»на посаді (завантажувача-вивантажувача), ОСОБА_1 уклав контракт зі Збройними Силами України (військовослужбовцем), і при цьому не повідомив підприємство, про те що перебуває у трудових відносинах із іншою організацією.

З наданого Позивачем контракту про проходження військової служби в Збройних Силах України ОСОБА_1 строком на 1 рік (фактично цією ж датою було встановлено про зміну місця роботи) вбачається, що за умовами про проходження військової служби у Збройних Силах України, відповідно до яких громадянин ОСОБА_1 ознайомилася із законами та іншими нормативно-правовими актами України, які регулюють порядок проходження військової служби, він добровільно бере на себе зобов`язання проходити військову службу у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського складу протягом строку контракту (1 рік).

Саме на підставі вищевказаного ТОВ «КроШу»19.12.2019 р. було видано наказ № 3534-к/тр. про звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП.

Суд погоджується з позицією відповідача, що укладання контракту ОСОБА_1 є добровільним, а не в зв`язку із мобілізацією. Крім того, у контрактах не зазначено, що він укладений під час дії особливого періоду. Тобто, в період укладання вищевказаних контрактів особливого періоду на території України оголошено не було, оскільки не було прийнято законів Верховної Ради та не винесено Указів Президентом.

Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про оборону України», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу Державної служби. Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Суд вважає, що укладений ОСОБА_1 контракт відповідно до ст. 21 КЗпП України є різновидністю трудового договору, а тому уклавши його, ОСОБА_1 фактично змінив місце роботи. За таких підстав, суд вважає, що ТОВ «КроШу»правомірно було застосовано ч. 3 ст. 36 КЗпП України при звільненні в зв`язку зі вступом на військову службу.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь період, суд вважає що вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про оплату праці», джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності.

Для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, грантів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Відповідно до п. 1. статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктом 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає оплату праці військовослужбовців у формі посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразові додаткові види грошового забезпечення як грошове забезпечення.

Відповідно до ч 2. ст. 21 Закону України, громадяни України для виконання обов`язків, пов`язаних із взяттям на військовий облік, призовом або прийняттям на військову службу, а також особи, які направляються відповідними районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, Центральним управлінням або регіональним органом Служби безпеки України, відповідним підрозділом Служби зовнішньої розвідки України на медичний огляд (медичне обстеження в амбулаторних чи стаціонарних умовах), лікування, звільняються від роботи на час, необхідний для виконання зазначених обов`язків та перебування в лікувальному закладі охорони здоров`я, із збереженням за ними місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», фінансове забезпечення витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.

Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів щодо соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей покладається на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до ч. 7 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» строкову військову службу громадяни України проходять відповідно до законів України у Збройних Силах України та інших військових формуваннях з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь для збройного захисту Вітчизни.

Відповідно до п. 2. Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100, установити, що чинність цієї постанови поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100, Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: залучення працівників до виконання військових обов`язків та інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Виходячи із системного аналізу законодавства, слід прийти до висновку, що у Відповідача наявний обов`язок щодо збереження середнього заробітку за Позивачем в період проходження військової служби за контрактом, а його не виплату. Оскільки, законодавством визначено, що працівникам призваним на військову службу за контрактом виплата грошового забезпечення здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету Українивідповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Суд звертає увагу, що законодавець не ототожнює поняття заробітної плати та грошового забезпечення.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП в редакції до 01.01.2016 р., (в період коли діяла Постанова КМУ № 105 від 04.03.2015 р. Про затвердження Порядку виплати компенсації), за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Крім того суд звертає увагу, що до 01.01.2016 р. у ТОВ «КроШу»був обов`язок здійснювати працівникам, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, виплати коштів у розмірі, що відповідає розміру середнього заробітку, з подальшим отриманням роботодавцем компенсації з Державного бюджету.

Однак з 01.01.2016 р. такого обов`язку відносно ТОВ «КроШу»вже немає і кошти виплачують військовослужбовцю за рахунок бюджету у вигляді грошового забезпечення, про що безпосередньо зазначено у ч. 3 ст. 119 КЗпП за результатами внесення відповідних змін до даної норми.

Зазначене підтверджується змістом пояснювальної записки до законопроекту, яким вносились зміни до ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

Так, відповідно до пункту 1 Пояснювальної записки до законопроекту № 3628 від 11.12.2015 р. (Закон України № 911-VIII від 24.12.2015 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України») визначено, що прийняття зазначеного законопроекту обумовлено необхідністю реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів та приведення до фінансових можливостей дії положень окремих Законів України.

Зазначене підтверджує, що основною метою внесення таких змін є зменшення навантаження на Державний бюджет шляхом скасування компенсації роботодавцям витрат, що пов`язані з виплатою працівникам середнього заробітку, та заміни таких виплат працівникам у вигляді грошового забезпечення.

Так, ч. 3 ст. 119 КЗпП України передбачає відповідні гарантії для військовослужбовців та встановлює, що таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У такому разі роботодавець здійснює збереження середнього заробітку, як показник, який необхідний для проведення відповідних гарантованих трудовим законодавством виплат.

Оскільки, законодавець з 01.01.2016 р. збільшив перелік видів військової служби за якими зберігаються гарантії передбачені ч. 3 ст. 119 КЗпП, а саме додано категорію осіб призваних на військову службу за контрактом, при цьому обов`язок грошового забезпечення таких осіб поклав на державний бюджет.

В судовому засіданні було встановлено, ОСОБА_1 неодноразово переукладалися контракти про проходження військової служби а саме з 16.10.2018 р. строком на 1 рік; з 26.07.2019 р. строком на 1 рік; з 30.07.2020 р. строком на 2 роки.

З урахуванням вказаного суд вважає, що у ОСОБА_1 відсутнє право на стягнення середнього заробітку за період більший від дати звільнення до закінчення дії контракту укладеного від 24.09.2018 р.

Суд звертає увагу, що у позовних вимогах ОСОБА_1 не ставить питання щодо дотримання ним строків позовної давності. При цьому суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Судом встановлено, що 24.10.2016 р. ОСОБА_1 було прийнято до ТОВ «КроШу» на посаду комплектувальника проводів на умовах строкового трудового договору.19 грудня 2018 р., ТОВ «КроШу» було видано наказ № 3534-к/тр про припинення трудового договору, укладеного з ОСОБА_1 з 19.12.2018 р. на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП України та звільнено з посади комплектувальника проводів виробничого відділу.

Про припинення трудового договору ТОВ «КроШу» повідомила ОСОБА_1 листом № 2907 від 19.12.2018 р., що був відправлений рекомендованим поштовими відправленням з повідомленням про вручення на адресу його місця проживання. Вищевказаний лист ОСОБА_1 отримав особисто 27.12.2018 р., що підтверджується повідомлення про вручення.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копію наказу роботодавець видає на вимогу працівника (ст.47 КЗпП). Оскільки, позивач в останній день перед звільненням був відсутній на робочому місці, йому ТОВ «КроШу» надав всю відповідну інформацію про звільнення (наказ) та вимогою в`явитися за трудовою книжкою, чого останній не виконав.

Під час слухання справи було встановлено, що трудову книжку ОСОБА_1 на час слухання справи у суді, не отримав, тим самим порушуючи визначний законодавством порядок щодо ведення трудових книжок.

Так, відповідно до п. 4.1 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Мiнiстерства працi України, Мiнiстерства юстицiї України, Мiнiстерства соцiального захисту населення України вiд 29.07.1993 р. № 58 власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Згідно із п. 4.2 Інструкції № 58, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то роботодавець у цей день надсилає працівникові поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки…Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається лише за письмовою згодою працівника.

Якщо письмової згоди на пересилання трудової книжки поштою керівництвом не отримано, то слід керуватися нормами п. 6.2 Інструкції № 58, відповідно до яких трудові книжки та їх дублікати, що не були одержані працівниками при звільненні, зберігаються протягом двох років у закладі окремо від інших трудових книжок працівників, які перебувають на роботі. Після цього строку не затребувані трудові книжки (їх дублікати) зберігаються в архіві протягом 50 років, а по закінченні зазначеного строку їх можна знищити в установленому порядку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 вживав різні заходи захисту своїх прав, шляхом відправлення різних запитів до ТОВ «КроШу», тобто був обізнаний у обставинах порушення нібито його прав.

Так, 13.08.2020 р., на ТОВ «КроШу» надійшов адвокатський запит Адвокат Олянюка В.Л. в інтересах ОСОБА_1 щодо надання копій документів та інформації.

Крім, того 11.02.2021 р. ОСОБА_1 вчергове звертається до ТОВ «КроШу» щодо надання йому копій документів.

Суд, вважає, що вищевикладене свідчить про те, що ОСОБА_1 зловживаючи своїми процесуальними права, намагається поновити безпідставно пропущений процесуальний строк для звернення до суду.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що фактичний строк початку перебігу позовної давності в даних правовідносинах почався, з 27.12.2018 р., тобто з дати отримання ОСОБА_1 повідомлення про звільнення або з 23.12.2019 р., дати укладення договору про надання правової допомоги.

Крім, того ОСОБА_1 знав про своє звільнення одразу коли отримав розрахункові кошти при звільненні, на підставі повідомлення з банку.

Таким чином суд критично відноситься до доводів ОСОБА_1 щодо його необізнаності про звільнення та про те, що він дізнався про своє звільнення лише в лютому 2021 р., вважає їх абсолютно таким що не відповідають дійсності та спростовується наданими доказами.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Отже, позовна давність застосовується виключно до носія порушеного права (інтересу).

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини (зазначений висновок був сформований ще в Постанові Верховного суду України від 29 жовтня 2014 р. у справі № 6-152цс14).

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Між тим, для визначення початку перебігу виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) фактори. При цьому, правило частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення строку, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Аналогічні правові позиції Верховного Суду України викладені у справах №6-2469цс16 від 16.11.2016 року; №6-832цс15 від 28.09.2016 року; №6-2165цс15 від 14.09.2016 року; №6-152цс14 від 29.10.2014 року; №6-1503цс16 від 21.12.2016 року; №6-3029цс16 від 8.06.2016 року.

Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Роз`яснюючи законодавчі норми щодо пропущення та поновлення строків звернення до суду, постанова Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» наголошує, що суд у кожному випадку зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Крім того, положеннями статті 10 ЦПК України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. № 3477-IV рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Так, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій, передбачених ЦПК України не зловживаючи ними.

Для поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого законом, необхідно встановити наявність поважних причин пропуску строку на звернення до суду, які об`єктивно перешкоджали особі вчасно звернутися з позовом до суду.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з цивільним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Перебіг строку на звернення до суду починається від дня виникнення права на цивільний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Таким чином, суд вважає, що позивачем не спростовують вижченаведені висновки відсутності поважності пропуску строку для звернення до суду.

Суд, підтримує позицію позивача щодо звільнення його від сплати судового збору але звертає, що представником відповідача надані суду відповідні розрахунки щодо стягнення витрат на правову допомогу.

Диспозиція ст. 137 ЦПК України визначає, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Такий попередній розрахунок наявний в матеріалах справи.

Частиною 2 статті 141 ЦПК України визначено, що витрати пов`язані із розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З огляду на те, що представником ТОВ «КроШу» подано до суду розрахунок витрат на правову допомогу, враховуючи договір про надання правової допомоги та акт про надані послуги, суд вважає, вказане клопотання підлягає задоволенню.

З огляду на вищенаведене, відповідно до ст. 119 КЗпП України, Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанова Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Мiнiстерства працi України, Мiнiстерства юстицiї України, Мiнiстерства соцiального захисту населення України вiд 29.07.1993 р. № 58, ст. ст. 21, 40, 49-2 Кодексу законів про працю України, та, керуючись ст. ст. 2-5, 10-13, 18, 23, 76, 81, 89, 133, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимогиОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кромберг ЕНД Шуберт Україна ЖУ» про визнання дій протиправними, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку, залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кромберг енд Шуберт Україна ЖУ» (код ЄДРПОУ 39544054, адреса юридична та фактична: вул. Садова 4, с. Оліївка, Житомирський район, Житомирська область, Україна, 12402) понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 23 100,00 (двадцять три тисячі сто) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду через Богунський районний суд м. Житомира шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 05.11.2021.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кромберг енд Шуберт Україна ЖУ» (код ЄДРПОУ 39544054)

Суддя Богунського районного

суду м. Житомира І.Г. Перекупка