Рішення № 101052824, 31.05.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2021 року Справа № 160/12486/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кадникової Г.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовними вимогами до Дніпровської міської ради (далі - ДМР, відповідач), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог) про:

- визнання бездіяльності Дніпровської міської ради щодо невиконання ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20.03.2020р. у справі №204/1484/20 протиправною;

- стягнення з Дніпровської міської ради на користь позивача 222 279,00 грн. завданої протиправною бездіяльністю збитків;

- стягнення з Дніпровської міської ради на користь позивача 50 000,00 грн. завданої протиправною бездіяльністю моральної шкоди;

В обґрунтування позову зазначено, що відділом реєстрації майнових прав Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР не виконано вимоги ухвали Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 20.03.2020 р. у справі №204/1484/20, а саме: щодо накладання арешту на 1/3 частину кв. АДРЕСА_1 , загальною площею 39,2 кв.м., житловою площею 18,2 кв.м. (реєстраційний номер майна - 17371889), яка на праві приватної власності належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності б/н від 06.11.2006 р., виданого КЖЕП «Південне», та заборони будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти дії щодо відчуження 1/3 частини даної квартири.

Своєчасне невиконання відділом реєстрації майнових прав Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР ухвали Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 20.03.2020 р. призвело до неможливості виконати рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська у справі №204/1484/20, відповідно до якого вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача грошові кошти у розмірі 260 381,80 грн., окільки 13.05.2020 р. ОСОБА_2 відчужує належну йому 1/3 кв. АДРЕСА_2 .

Бездіяльність структурного підрозділу ДМР призвела до збитків у вигляді упущеної вигоди на суму 222 279,00 грн., що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху на підставі ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України, зі встановленням строку для усунення виявлених недоліків.

На виконання ухвали суду, позивачем усунуті виявлені недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 09.04.2021р. позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

У встановлений судом строк відповідач - ДМР та ОСОБА_2 своїм правом на подання відзиву не скористались, жодних пояснень, заяв або клопотань не до суду не подавали. Про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином, зазначене підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч.2 ст.175 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Вивчивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, та оцінивши їх у сукупності, при розгляді справи суд виходить з наступного.

Судом встановлено наступне.

20.03.2020 р. Красногвардійським районним судом м.Дніпропетровська у справі №204/1484/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів була прийнята ухвала про забезпечення позову.

Так, вищезазначеною ухвалою суду в порядку забезпечення позову накладено арешт на нерухоме майно 1/3 частину кв. АДРЕСА_1 , загальною площею 39,2 кв.м., житловою площею 18,2 кв.м. (реєстраційний номер майна - 17371889), яка на праві приватної власності належить ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) на підставі свідоцтва про право власності б/н від 06.11.2006р., виданого КЖЕП «Південне», та заборонити будь-яким особам у будь - який спосіб вчиняти дії щодо відчуження 1/3 частини даної квартири.

Окрім того, ухвалено копію ухвали негайно направити для виконання до Відділу реєстрації майнових прав Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (49000, м.Дніпро, вул.Старокозацька, 58).

Ухвала Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 20.03.2020 р. у справі №204/1484/20 набрала законної сили відповідно до вимог ст. 261 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

06.04.2020р. ухвала суду від 20.03.2020р. у справі №204/1484/20 про забезпечення позову була надіслана до Відділу реєстрації майнових прав Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР рекомендованим листом за №4900081216768 зі зворотнім повідомленням про вручення поштового відправлення, що підтверджується фотокопією повідомлення, яке наявне в матеріалах справи.

07.04.2020р. поштове відправлення №4900081216768 (ухвала про забезпечення позову) було вручено адресату - Відділу реєстрації майнових прав У правління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР.

18.04.2020 р. зворотне повідомлення з відміткою про вручення повернуто до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська.

Як зазначає позивач, станом на дату подання позову ухвала Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20.03.2020 р. у справі №204/1484/20 про накладання арешту на 1/3 частину кв. АДРЕСА_1 , загальною площею 39,2 кв. м., житловою площею 18,2 кв.м. (реєстраційний номер майна - 17371889), яка на праві приватної власності належить ОСОБА_2 підставі свідоцтва про право власності б/н від 06.11.2020 р., виданого КЖЕП «Південне», та заборони будь-яким особам у будь-який спосіб вчиняти дії щодо відчуження 1/3 частини даної квартири Відділом реєстрації майнових прав Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та Дозвільних процедур Дніпровської міської ради не виконана.

На адвокатський запит відділ реєстрації майнових прав Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР про надання відомостей щодо причини невиконання ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20.03.2020 р. у справі №204/1484/20 відповідь не надано.

03.06.2020р. Красногвардійським районним судом м.Дніпропетровська у справі №204/1484/20 прийнято рішення, відповідно до якого вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 260 381,08грн., у т.ч. й судові витрати, однак рішення суду у справі №204/1484/20 не виконано, оскільки 13.05.2020 р. 1/3 частини кв. АДРЕСА_1 була відчужена ОСОБА_2 .

Аналізуючи спірні правовідносини, суд приходить до наступного.

Спірні правовідносини щодо порядку реєстрації обтяжень врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV(далі - Закон про реєстрацію).

Згідно із ч.1, 2 ст. 3 Закону про реєстрацію Закону про реєстрацію - Загальними засадами державної реєстрації прав є:

1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;

2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав;

2-1) одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва та державної реєстрації прав;

3) публічність державної реєстрації прав;

4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом;

5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ст.10 Закону про реєстрацію - Державним реєстратором є:

1) громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав;

2) нотаріус;

3) державний, приватний виконавець - у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.

Абзацем третім частини першої статті 16 Закону про реєстрацію передбачено - у базі даних заяв також реєструються судові рішення, заяви власників об`єктів нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій, судові рішення про скасування відповідних судових рішень, заяви власників об`єктів нерухомого майна про відкликання власних заяв про заборону вчинення реєстраційних дій.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.25 Закону про реєстрацію - проведення реєстраційних дій зупиняється на підставі судового рішення про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили, або на підставі заяви власника об`єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій щодо власного об`єкта нерухомого майна.

Про зупинення реєстраційних дій на підставі судового рішення про заборону вчинення реєстраційних дій державний реєстратор невідкладно повідомляє власника об`єкта нерухомого майна.

У разі наявності зареєстрованих заяв на проведення реєстраційних дій державний реєстратор, який здійснює розгляд таких заяв, невідкладно повідомляє про зупинення реєстраційних дій відповідних заявників.

Судове рішення або заява власника об`єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій реєструється у Державному реєстрі прав.

Частина перша статті 26 Закону про реєстрацію вказує, що за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Абзац перший частини другої статті 27 Закону про реєстрацію передбачає, що державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі: судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 157 ЦПК України передбачено, що ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Примірник ухвали про забезпечення позову залежно від виду вжитих заходів одночасно з направленням заявнику направляється судом для негайного виконання всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також відповідним державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів (ч.2 ст. 157 ЦПК України).

Згідно ч.3 ст.6 Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII - у випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами.

Стаття 129-1 Конституції України, ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII та ст.18 ЦПК України містять норми, відповідно до яких судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Таким чином, суд вбачає, що відділом реєстрації майнових прав Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР (49000, м. Дніпро, вул. Старокозацька, 58) не виконано ухвалу Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 20.03.2020 р. у справі №204/1484/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , відповідно до якої державний реєстратор цього відділу мав внести до Державного реєстру прав інформацію про накладення арешту на нерухоме майно 1/3 частину кв. АДРЕСА_1 , загальною площею 39,2 кв.м., житловою площею 18,2 кв.м. (реєстраційний номер майна - 17371889), яка на праві приватної власності належала ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) на підставі свідоцтва про право власності б/н від 06.11.2006 р., виданого КЖЕП «Південне», та заборонити будь-яким особам у будь - який спосіб вчиняти дії щодо відчуження 1/3 частини даної квартири.

Така дія з боку структурного підрозділу відповідача мала відбутися 07.04.2020. Однак не відбулася, в чому суд вбачає допущення протиправної бездіяльності.

Поряд з тим, вбачається, що рекомендований лист за №4900081216768, яким надіслано ухвалу суду від 20.03.2020р. у справі №204/1484/20 про забезпечення позову отримано уповноважним працівником Відділу реєстрації майнових прав Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР. А тому ухвала підлягала до виконання реєстратором зазначеного відділу.

З огляду на вказане суд доходить висновку про необхідність задоволення позовної вимоги про визнання бездіяльності відповідача із виконання ухвали суду від 20.03.2020 р. у справі №204/1484/20.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами статті 38 Закону про реєстрацію, державні реєстратори, суб`єкти державної реєстрації прав за порушення законодавства у сфері державної реєстрації прав, у тому числі за розголошення відомостей, одержаних ними в результаті проведення реєстраційних дій, несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність у порядку, встановленому законом.

Шкода, завдана державним реєстратором фізичній чи юридичній особі під час виконання своїх обов`язків, підлягає відшкодуванню на підставі судового рішення, що набрало законної сили, у порядку, встановленому законом.

Для повноти захисту прав позивача та встановлення обставин допущеної протиправної бездіяльності, наслідків такої бездіяльності та несення юридичної відповідальності за невиконання судового рішення суд вбачає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача встановити осіб, які допустили невнесення необхідної інформації до Державного реєстру прав.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача матеріальних збитків суд зазначає наступне.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02.06.2016 року №1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року.

У пункті 1 частини першої статті 19 КАС України зазначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, є чинний Закон №1404-VIII («Про виконавче провадження»).

Згідно з частиною першою статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частин першої та другої статті 74 Закону №1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Разом з тим згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині першій статті 19 ЦПК України передбачається, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Аналіз змісту статей 19 ЦПК України та КАС України у сукупності дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, із яких виник спір.

У справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли під час виконання судового рішення у цивільному спорі щодо стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів на виконання якого необхідно було вчинити виконавчі дії.

Статтею 386 ЦК України встановлені засади захисту права власності, а саме: держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Разом з тим статтями 1173, 1174 ЦК України регулюється питання відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, а також посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Дана позиція з питання можливості стягнення матеріальних збитків із суб`єктів владних повноважень викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05.06.2019 року у справі №234/14372/16-ц .

Крім того, у постанові Верховного суду від 29.04.2020 року у справі №826/9413/15 щодо стягнення збитків з державного реєстратора за вчинення ним протиправного запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначається про відсутність підстав для задоволення такого позову, оскільки збитки, які позивач просить стягнути з державного реєстратора, завдані не відповідачем у цій адміністративній справі, а фактично спричинені діями третьої особи, які полягали у відчуженні майна на яке розраховував позивач.

Відтак, стягненню збитків з відповідача передує встановлення винних осіб.

За приписами статті 38 Закону про реєстрацію, державні реєстратори, суб`єкти державної реєстрації прав за порушення законодавства у сфері державної реєстрації прав, у тому числі за розголошення відомостей, одержаних ними в результаті проведення реєстраційних дій, несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність у порядку, встановленому законом.

Шкода, завдана державним реєстратором фізичній чи юридичній особі під час виконання своїх обов`язків, підлягає відшкодуванню на підставі судового рішення, що набрало законної сили, у порядку, встановленому законом.

З огляду на викладене, стягнення спірних коштів з відповідача фактично призведе до підміни боржника і безпідставного покладення на державного реєстратора відповідальності за відсутності для цього достатніх правових підстав.

Щодо стягнення моральної шкоди з відповідача за допущення протиправної бездіяльності суд враховує наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (за змінами та доповненнями), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.12.2018 року у справі №640/14909/16-ц, від 04.03.2019 року у справі №295/443/17, від 08.05.2019 року у справі №233/3464/17.

Пунктом 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 визначено, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі статті 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб.

Позивач в обґрунтування завданої моральної шкоди зазначає, що через бездіяльність органу місцевого самоврядування він позбавлений можливості задоволення свого майнового інтересу.

На підставі викладених норм права, враховуючи надані у справі докази, суд дійшов висновку, що позивач, який правомірно розраховував на виконання судового рішення стосовно заборони відчуження нерухомого майна за рахунок якого мало бути забезпечено виконання рішення суду у справі №204/1484/20 зазнав приниження та страждань через протиправну бездіяльність відповідача.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст.3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

В силу ст.1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України). Наведений правовий висновок вже був висловлений Верховним Судом у постанові від 22.01.2020 у справі №560/798/16-а.

Відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, має на меті, як компенсацію потерпілому завданих збитків, так і запобігання вчинення суб`єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема, шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на інтереси людини.

Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у його життєвій ситуації, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, та вважає справедливим визначити суму компенсації у розмірі 50' 000грн. 00коп.

Згідно із ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Щодо розподілу судових витрат у сумі 9563грн. 59коп., зокрема, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000грн. 00коп. та судового збору у розмірі 3563грн. 59коп., суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.244 КАС України, під час ухвалення рішення, суд, окрім іншого, має вирішити як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у даній справі надавалася позивачу адвокатом Пац В.О.

Представником позивача для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду подано наступні документи: копію договору про надання правничої допомоги №9/20 від 01.07.2020, додаткову угоду №1 про надання правничої допомоги №9/20, акт №1 від 05.10.2020 за договором про надання правничої допомоги №9/20, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер на надання правничої (правової) допомоги від 05.10.2020.

Згідно зі ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Судом підтверджено отримання позивачем у визначеному умовами договору надання правничої допомоги, її обсяг та суму понесених в цій частині судових витрат.

Щодо підстав стягнення судових витрат за підготовку звіту про оцінку майна, то позивач зазначає, що такі витрати пов`язані із здійсненням інших процесуальних дій, відповідно до п.5 ч.3 ст.132 КАС України. Зміст цієї підстави розкрито у ст.138 КАС України:

1. Розмір витрат, пов`язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

2. Особа, яка не є учасником судового процесу, має право вимагати виплати грошової компенсації своїх витрат, пов`язаних із наданням доказу на вимогу суду, вчиненням інших процесуальних дій.

3. У випадках, коли сума витрат особи, яка не є учасником судового процесу, повністю не була сплачена учасниками справи попередньо (авансом), суд стягує ці суми на користь такої особи зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом.

Суд не здійснював процесуальних дій щодо витребування доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів, вчиненням інших процесуальних дій, підготовкою справи до розгляду, які потягли сплату позивачем, чи іншою особою 1000,00 грн, а тому відмовляє у стягненні на користь позивача цих коштів як судових витрат.

Сплата судового збору підтверджується квитанцією про оплату №64094930 від 05.10.2020 за подання позовної заяви у сумі 3563,59 грн.

Враховуючи часткове задоволення адміністративного позову, в порядку ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для присудження на користь позивача судових витрат пропорційно до розміру задоволених вимог, а саме: судового збору у розмірі 1' 681,60 грн.

Крім того, згідно з ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття рішення по суті у справі. Тобто, питання щодо зобов`язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.

Приписами наведеної норми передбачено, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі є правом суду, суд вважає, що для вжиття таких заходів існують об`єктивні обставини, які викликають сумнів щодо добровільного виконання відповідачем рішення суду.

Зокрема такими обставинами є невиконання відповідачем ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20.03.2020 р., ненадання відповіді на адвокатський запит від 07.07.2020 №9-3/20 та ненадання доказів правомірності своїх дій та бездіяльності щодо предмету позову, будь-яких заяв чи пояснень.

З огляду на вказане, суд вважає за потрібне встановити судовий контроль, який визначено ст.382 КАС України, з урахуванням встановлених обставин у цій адміністративній справі і грубих порушень відповідачем прав позивача та протиправного порушення виконання судового рішення, яке набрало законної сили в іншій судовій справі.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 262, 263, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Дніпровської міської ради щодо невиконання відділом реєстрації майнових прав Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР ухвали Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 20.03.2020р. у справі №204/1484/20 протиправною.

Зобов`язати Дніпровську міську раду встановити винних у невиконанні ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська у справі №204/1484/20 від 20.03.2020р. посадових осіб відділу реєстрації майнових прав Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР та вжити заходи щодо притягнення їх до відповідальності.

Стягнути з Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр.-кт Д.Яворницького, 75; код ЄДРПОУ 26510514) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) 50 000грн. 00коп. (п`ятдесят тисяч грн. 00коп.) завданої протиправною бездіяльністю моральної шкоди.

Стягнути з Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр.-кт Д.Яворницького, 75; код ЄДРПОУ 26510514) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 1681грн. 60коп. (одна тисяча шістсот вісімдесят одна грн. 60коп.) та витрати пов`язані з розглядом справи, на професійну правничу допомогу у розмірі 5'000грн. 00коп. (п`ять тисяч грн. 00коп.).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Встановити судовий контроль за виконанням цього рішення суду, шляхом подання звіту згідно ст.382 КАС України на протязі 30 календарних днів з дня набрання рішення суду у справі №160/12486/20 законної сили.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Г. В.Кадникова