Ухвала суду № 101051964, 11.11.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Спрва №522/21553/21

Провадження №2/522/9064/21

УХВАЛА

11 листопада 2021 року суддя Приморського районного суду м.Одеси Суворова О.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення її позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: Одеська міська рада, про визнання свідоцтва про право власності недійсним, вилучення майна з чужого незаконного володіння -

ВСТАНОВИВ:

09.11.2021 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: Одеська міська рада, про визнання свідоцтва про право власності недійсним, вилучення майна з чужого незаконного володіння, відповідно до якого просить скасувати як незаконно видане Свідоцтво про право власності від 11.12.2003 року № 8-14461, виданого УЖКГ Одеської міської ради, витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 частину належної йому квартири АДРЕСА_1 , а саме у частині частини галереї 2 поверху розміром 7,7 кв.метри та частини горища площею 54 кв. метри, що примикають до квартири АДРЕСА_1 , шляхом знесення незаконно встановлених стін, дверей, та стягнути з відповідачів солідарно понесені судові витрати, а саме: видатки зі сплати судового збору у сумі 2581,46 грн. та витрати на отримання доказів за Договором № 12-10-2021 від 12.10.2021 року, у сумі 1500 грн., на загальну суму 4081,46 грн.

Одночасно позивач звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, відповідно до якої просить накласти арешт на майно (заборонити відчуження) квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , та заборонити змінювати (розділяти, перетворювати, об`єднувати з іншими) квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заяви заявник вказує, щопід час отримання у власність, розділення, перетворення та продажу квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 відбулась певна кількість незаконних дій різних суб`єктів (органи місцевого самоврядування, реєстратори, тощо) та вірогідні подальші дії з боку органів місцевого самоврядування та органів будівельно-архітектурного контролю (подання приписів, позовів щодо знесення, тощо), наявна велика вірогідність того, що зазначені приміщення будуть відчужені чи то реконструйовані (розділені) та відчужені частками третім особам під час розгляду позовної заяви. Зазначені відчуження та реконструкції призведуть до того, що вона буде змушена притягувати до процесу у якості співвідповідачів все нових та нових власників приміщення, що очевидно викличе нераціональне витрачання часу суду, відверте затягування розгляду справи та неможливість виконання судового рішення, істотно ускладнить чи унеможливить ефективний захист, або поновлення її порушених прав.

Щодо зустрічного забезпечення, сторона позивача зазначає, що власники кв. АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 не заявляють про наміри відчужити зазначені квартири, накладена судом заборона не може ніяким чином завадити у здійсненні зазначеними відповідачами свого права власності і нанести їм збитки, тому пропонує не застосовувати зустрічного забезпечення.

Ознайомившись та дослідивши матеріали заяви, вважає, що заява позивача про забезпечення позову не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.ч. 3, 5 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує, зокрема те, що відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення є обов`язковим до виконання на всій території України.

Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.

Заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі, відповідно до вимог ст.153 ч.1 ЦПК України.

За змістом ч. 1,2 ст. 149 ЦПК України єдиною підставою для забезпечення позову є заява учасника справи. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з п.п. 1,3 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, а також забезпечується встановленням обов`язку вчинити певні дії. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року N 9 розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Також, відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», у якій зазначено, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим вимогам, а також мають бути безпосередньо пов`язанні з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

При цьому, цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути ухвалено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

У відповідності до ч. 1 ст. 149 ЦПК суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 ЦПК заходів забезпечення позову. Тобто, законодавець вказує лише на можливість, а не обов`язок суду забезпечити позов, при чому відповідно до вимог законодавства це можливо за умови, що з матеріалів справи чи самої заяви про забезпечення позову вбачається, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Суд враховує, що саме лише посилання сторони позивача у заяві на потенційну можливість відчуження майна без наведення відповідного обґрунтування та підтвердження їх доказами згідно зі ст. 81 ЦПК, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Обґрунтовуючи доцільність вжиття заходів забезпечення позову позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову утруднить в майбутньому можливе рішення суду.

Також з приводу зустрічного забезпечення суд, зазначає, що заявник не виконав вимоги цивільно-процесуального законодавства, зокрема, заявником не внесено пропозицій щодо зустрічного забезпечення, відповідно до вимог статті 154 ЦПК України, а заявником лише зазначено, що оскількивласники кв. АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 не заявляють про наміри відчужити зазначені квартири, а тому, на думку позивача, накладена судом заборона не може ніяким чином завадити у здійсненні зазначеними відповідачами свого права власності і нанести їм збитки, тому пропонує не застосовувати зустрічного забезпечення.

Частинам 1 та 2 ст. 154 ЦПК України визначено випадки обов`язкового та можливого застосування зустрічного забезпечення.

Право суду вимагати від особи зустрічного забезпечення гарантоване ст. 151 ЦПК України, де відзначено, що заява про забезпечення позову повинна містити пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.

Суд роз`яснює заявнику, що питання про застосування зустрічного забезпечення вирішується судом, на заявника покладається обов`язок запропонувати зустрічне забезпечення.

Таким чином, зазначення пропозиції щодо не застосування зустрічного забезпечення, не є пропозицією зустрічного забезпечення у відповідності до п. 6 ч. 1 ст. 151 ЦПК України.

З урахуванням викладеного, дослідивши матеріали справи, зміст викладених обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви про застосування заходів забезпечення позову.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 149-153 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення її позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: Одеська міська рада, про визнання свідоцтва про право власності недійсним, вилучення майна з чужого незаконного володіння - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`яти днів з дня її проголошення чи протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали, постановленої без участі особи, яка її оскаржує.

Суддя О.В. Суворова