Ухвала суду № 101047897, 12.11.2021, Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 447/2393/19

Провадження № 1-кп/456/158/2021

УХВАЛА

судового засідання

12 листопада 2021 року місто Стрий

Колегія суддів Стрийського міськрайонного суду Львівської області в складі:

головуючого судді Шрамка Р. Т. ,

суддів: Бораковського В.М., Янів Н.М.,

з участю секретаря: Панилик О.В.,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України,

за участю сторін та інших учасників кримінального провадження:

прокурора: Походжай А.В.,

захисника: Ощипок В.С.,

в присутності обвинуваченого: ОСОБА_1 ,

потерпілої: ОСОБА_2 ,-

встановив:

З Апеляційного суду Львівської області до Стрийського міськрайонного суду Львівської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, внесеному в Єдиний державний реєстр досудових розслідувань за №12019140250000155 від 16.04.2018р.

Ухвалою колегії суддів від 16.09.2021 ОСОБА_1 , було продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 , закінчується 13 листопада 2021 року.

В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_1 , оскільки вказаний запобіжний захід є найбільш доцільним на даному етапі судового розгляду, ризики передбачені ст..177 КПК України залишилися. Обвинуваченому ОСОБА_1 , інкримінується кримінальне правопорушення, яке відноситься до категорії особливо тяжких, за яке законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до п?ятнадцяти років з конфіскацією майна. Наявні докази, які дають підстави обвинувачувати ОСОБА_1 у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення є вагомими, належними, допустимими та отриманими у встановленому КПК України порядку. Так, у разі визнання винуватим ОСОБА_1 йому загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до п?ятнадцяти років з конфіскацією майна; вік та стан здоров`я обвинуваченого; відсутність міцних соціальних зв`язків обвинуваченого, у тому числі відсутність в нього утриманців; відсутність у обвинуваченого постійного місця роботи, а отже законного джерела доходу дозволяють застосування до нього запобіжного заходу з позбавленням волі. Зважаючи на наведене, обвинувачений може переховуватися від органів досудового розслідування та суду. Крім цього, він може незаконно впливати на потерпілого, свідків у даному кримінальному провадженні шляхом їх переконання та залякування, з метою надання ними неправдивих показань, зміни показів, що підтверджується характером і способом вчинення інкримінованого кримінального правопорушення.

Обвинувачений ОСОБА_1 , заперечив вимоги прокурора щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та пояснив, що він жодного разу не порушив вимоги суду, як про це вказує прокурор. Досліджуючи кожен новий доказ видно, що справа сфабрикована тому, просить змінити запобіжний захід на менш суворий.

Захисник в судовому засіданні заперечив вимоги клопотання та пояснив, що прокурор зобов?язаний дотримуватися вимог ст.. 9 ч.2 КПК України де вказано обов?язок прокурора дослідити всі обставини кримінального провадження як ті що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого. Колегія суддів робила зауваження прокурору, щодо необхідності обгрунтовувавти клопотання однак, цього прокурором не зроблено. На даний час всі ризики передбачені КПК України знівелювалися, а відтак просить змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт.

Потерпіла просить не «відпускати» обвинуваченого.

Суд, заслухавши думку прокурора, який просить продовжити строк тримання під вартою до двох місяців, обвинуваченого та захисника, які заперечили у продовженні запобіжного заходу у виді тримання під вартою, просили відмовити у задоволенні даного клопотання, потерпілу, яка підтримала клопотання прокурора, приходить до наступного висновку.

Згідно вимог ч.3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двохмісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Так у рішенні ЄСПЛ «Нечипорук і Йонкало проти України» нагадує, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважає інтереси забезпечення права на свободу. Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні особою злочину є обов`язковою і неодмінною умовою належності її тримання під вартою. Але зі спливом певного часу така підозра перестає сама по собі бути виправданням для позбавлення особи свободи і судові органи повинні вмотивувати свої рішення про продовження тримання її під вартою іншими підставами. Крім того, такі підстави мають бути чітко зазначені національними судами і аргументи «за» і «проти» звільнення з-під варти не повинні бути «загальними й абстрактними».

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність подовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії», автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження ОСОБА_1 , строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України, а саме: запобігання спробам обвинуваченого переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Суд не вправі на даному етапі судового розгляду оцінювати докази, які досліджені частково в судовому засіданні та покази свідків, з врахуванням того, що свідки сторони захисту не допитані, без оцінки доказів в сукупності. На даному етапі суд тільки встановлює наявність чи відсутність ризиків передбачених ст..177 КПК України для вирішення підставності продовження чи не продовження обвинуваченому запобіжного заходу і не вправі досліджувати докази по справі.

На даний час, будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків для застосування обвинуваченому більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено, по справі не допитані свідки.

З моменту взяття обвинуваченого ОСОБА_1 під варту та до моменту вирішення вказаного клопотання не змінилися обставини, які стали підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та не змінилася обстановка, яка дає суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку обвинуваченого може забезпечити і більш м`який запобіжний захід.

Так, у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Наведені прокурором ризики є дійсними та триваючими, і вони виключають на даний час можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м`який, а тому клопотання прокурора з цього приводу підлягають задоволенню.

Суд вважає, що продовження строку утримання під вартою обвинуваченого не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки по справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.

Таким чином, виходячи з положень КПК України та враховуючи матеріали справи, які свідчать, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинуваченому під час розгляду справи, суд приходить до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_1 , необхідно продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави враховуючи норми ч.4 ст.183 КПК України, так як злочин вчинений із застосуванням насильства.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 194, 315 КПК України, суд –

ухвалив:

Обвинуваченому ОСОБА_1 продовжити строк тримання під вартою на сорок діб - з 12 листопада 2021 року до 22 грудня 2021 року.

Копію ухвали вручити прокурору, обвинуваченому ОСОБА_1 , захиснику та скерувати начальнику Львівського УВП №19 УДПтС України у Львівській області для відома.

Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п?яти діб з дня її оголошення.

Головуючий суддя Р. Т. Шрамко

Судді В.М. Бораковський

Н.М. Янів